МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Свобода і моральний вибір особистості.В історії філософсько-етичної думки одне з визначаль¬них місць належить проблемі свободи морального вибору людиною дій і вчинків, що відрізняються від соціально-масової поведінки більшості. Будучи однією з вічних тем у діалозі різних епох і культурних традицій, ця проблема, певно, як ніяка інша несла на собі відбиток різних ідей і суперечливих суджень, політичних і теоретичних спекуляцій, завжди залишаючись при цьому глибоко життєвим питанням, що зачіпає долі людей загалом і кожної особи¬стості зокрема. Адже людині доводиться постійно вибира¬ти у відповідності з індивідуальними життєвими орієнти¬рами, коли об'єктивні обставини пропонують кілька варі¬антів учинку й треба віддати перевагу одному всупереч усій решті. В суспільному житті людина стикається з багатоманіт¬ністю форм поведінки, часто з протилежними, взаємно не-узгоджуваними способами життя та суспільної практики. Й те, що людина приймає як свою власну лінію поведін¬ки, породжує неминучі питання про «правоту» людини, про «моральну позицію», «відповідальність», «вину», на¬віть тоді, коли ця «вина» колективна, розділена з іншими. Можна зробити висновок, що суб'єкт морального вибору багатоманітний: це й індивід, котрий вибирає той чи ін¬ший вчинок у міжособистісних стосунках; це й великі со¬ціальні групи, такі як клас, нація, суспільство в цілому, політичні партії; сюди ж можна залічити й різні так зва¬ні малі групи, формальні й неформальні, котрі, будучи включеними в різні сфери суспільного життя, роблять свій, нерідко істотний внесок, визначаючи перспективу розвитку cуспільства та його культури. Багатоманітний також і об'єкт морального вибору — це й вибір одиничного вчинку, ідеалів; це й задум життя, й лінія поведінки; й цілі, які можуть мати принципово про¬тилежний характер вибору між добром і злом, гідним і негідним, правдою й брехнею, й засоби реалізації цих ці¬лей, і т. п. Особливості розвитку сучасного світу і його культури, виникнення глобальних проблем людства з граничною яс¬ністю дають змогу людині усвідомити масштабність і ва¬гомість такого об'єкта морального вибору, як орієнтація культури, а отже, й спрямованість діяльності людини в культурі, в результаті якої наявність, чи відсутність гума¬ністичного змісту цієї діяльності веде, відповідно, або до гармонії світу людини й світу природи, або, по суті, до відходження в небуття, тобто до знищення людством самого себе. В історії суспільної думки свобода традиційно розгля¬далася в її співвідношенні з необхідністю й була не тільки предметом невичерпного інтересу мислителів, а й каменем спотикання для них протягом тисячоліть. Філософське ви¬рішення цієї проблеми має практичну вагу для оцінки дій і вчинків людини, воно визначає розуміння моралі та пра¬ва, оскільки неможливо вести мову про моральну й право¬ву відповідальність особистості за свої вчинки без ви¬знання її свободи. Якщо люди не володіють свободою, а діють тільки з необхідності, питання про їхню відпові¬дальність за свій вибір втрачає сенс, а життєва ситуація постає для них завжди однозначною, приреченою, фаталь¬ною, такою, що не дає можливостей розширення діапазо¬ну вибору. Однією з умов свободи морального вибору є варіатив¬ність поведінки, тобто наявність діаназону об'єктивних можливостей порівнювати й віддавати перевагу одним учинкам перед іншими, а також здатність свідомо визна¬чати свою лінію життя, тобто суб'єктивні спроможності особистості вибирати. Складність вирішення проблеми свободи й необхіднос¬ті полягає передусім у тому, щоб відповісти на питання: від чого залежать можливості та спроможності особистос¬ті вибирати? Мають вони об'єктивний чи суб'єктивний ха¬рактер? Відповідь на ці питання завжди визначалася по¬зицією філософа, мислителя стосовно природи людини та її місця у світі.Широко вживане у філософсько-етичних дослідженнях словосполучення «природа людини» відображало впевне¬ність як філософії, так і в її особі всієї культури, що по¬родила її, в тому, що природа людини проявляється пере¬дусім у її специфічній властивості — розумі. Розум сприймається наче якась початкова характеристика людини, а людина — як володар розуму в своєму самовираженні, в своїй діяльності виявлялася так само «заданою», як і тва¬рина в біологічному середовищі. Моральність людини в такому разі невіддільно пов'язана з її розумом і сприймає¬ться як природна даність, а свобода — як наявна власти¬вість кожного людського індивіда. Всебічний аналіз життя людського суспільства, його культури дає підставу визнати, що життя людського інди¬віда несе на собі відбиток якоїсь «заданості»: певного етнічного середовища, його звичаїв і традицій, тієї епохи, в якій вона живе, тих культурних цінностей, ще до вся¬кого вибору даних їй з дитинства. Таким чином, у повсякденній практичній діяльності лю¬дина стикається з конкретними, реально існуючими при¬родними умовами життя, соціальними та економічними відносинами, наявною культурою. Саме ці умови багато в чому визначають коло інтересів, устремлінь, потреб лю¬дей, певний ряд можливостей вибору людиною напряму та змістового сенсу своєї діяльності, ті норми й критерії, за якими вона судить про свою поведінку, свій життєвий шлях. Але такий підхід породжує ілюзію відсутності свободи, передбачає фатальну приреченість усього, що відбуває¬ться, передзаданість та обмеженість можливостей творчої самореалізації особистості.В історії філософії така позиція була найяскравіше ви¬ражена у французьких матеріалістів XVIII ст., котрі вва¬жали, що кожна подія відбувається саме так, тоді й у та¬кій формі, як вона й повинна була відбуватися в резуль¬таті об'єктивної закономірності. Для Д. Дідро, наприклад, безумовно незаперечною є та істина, що свобода — це ілюзія людини, котра, знаючи наслідки своєї поведінки, не знає причин її. Визнаючи наявність тільки зовнішньої зу¬мовленості подій, що мають необхідний характер, фран¬цузькі матеріалісти в своїй теорії стверджували, нібито людина не може відповідати за все, що чиниться нею та оточуючими її людьми. Як бачимо, визнання абсолютної детермінованості (причинної зумовленості) вчинків і діянь людини немину¬че веде до висновку: якщо людина не є причиною подій свого життя, то вона й не відповідає за них морально, а самі ці події набувають фатального характеру.Та якби людина виступала тільки об'єктом впливу, а зовнішні обставини, умови життя, сама культура мали б тільки примусовий характер, однозначно, однолінійне відігравали на особистість, можна було б погодитися з даною позицією. Втім це не так. Але, може, тоді слід припустити, що особистість у сво¬їх рішеннях, у своєму виборі автономна стосовно об'єктив¬них обставин і саме тому абсолютно вільна й суверенна? І тоді можливості вибору криються не в можливостях со¬ціальних умов, культури, а лише в сваволі суб'єкта ви¬бору? Такий підхід знайшов відображення в концепціях во¬люнтаризму (від лат. уоіипіаз — воля), в яких зовсім запе¬речується історична необхідність, об'єктивність законів су¬спільного розвитку. Такі філософи, як Штірнер, Шопен-гауер, Ніцше та інші, розуміли моральну свободу як інди¬відуальну цінність, можливість здійснювати вчинки, ке¬руючись тільки власними намірами та рішеннями, неза¬лежно від будь-яких наперед визначених цілей. Особливу увагу людській суб'єктивності приділяють такі напрями немарксистської філософії й етики, як прагматизм, екзи¬стенціалізм. У цих напрямах ідея примату індивідуально¬го, особливого спирається на уявлення про самодостатній характер людської суб'єктивності, його «Я». Тим самим загальному протиставляється індивідуальне, раціонально¬му — ірраціональне, а об'єктивній логіці — суб'єктивна фе¬номенологія. Не можна не погодитися і з тим, що соціальний і мо¬ральний прогрес зумовлюють ступінь свободи людини в моральному виборі діянь і вчинків, які відповідають істо¬ричному розвиткові, впливаючи не тільки на об'єктивну можливість вибору варіантів, а й на суб'єктивну здатність особистості до морального самовизначення. Слід зауважити, що філософсько-етичні концепції ли¬ше висловлювали своєю мовою найхарактерніші умонаст¬рої епохи, котрі або орієнтувалися на суспільно-історич¬ний розвиток і прогрес усього людства, інакше кажучи — на загальне; або апелювали до суто «людської природи», «людської суб'єктивності», ігноруючи об'єктивну необхід¬ність, закономірності суспільного розвитку. Та очевидно ж, якщо та чи інша концепція апелює до якогось абстракту, відверненого від реальної людини, то все, що стосується самобутності, індивідуальності людини, приноситься по суті в офіру «суспільному інтересові», обертається справжньою сваволею в розуміні людини та її світу, а в реальному житті — недооцінкою значення уні¬кальності людини, особистісного «фактора». Нелегкий до¬свід історії нашого суспільства більш ніж переконливо ілю¬струє це. З іншого боку, якщо у створеній картині світопорядку визначальне місце відводиться ізольованому індивідові з його егоцентричним буттям, незалежним від будь-яких причин, обставин, то втрачає всякий сенс моральна оцінка вчинків такого індивіда, оскільки вони виступали б на¬слідком непідвладної завбаченню діяльності «свободної во¬лі»; І в тому, і в іншому випадку дегуманістичні тенден¬ції очевидні й підтверджуються суперечливим характером сучасної цивілізації, яка поєднує як панування над лю¬диною безособистісних соціальних сил, так і протест проти них людської індивідуальності, що доходить нерідко до стихійного бунту і створення антикультури. В чому ж причина такого різного тлумачення самої людини, її сутності, її свободи, моральної в тому числі? І чим пояснити такий разючий незбіг уявлень про людину та її свободу з реальним станом речей, реальними долями людей?Спробуємо відповісти на ці запитання. Коли К. Маркс у своїй теорії показав, що багато питань права, політики чи моралі кореняться у сфері економіки й там мають бути знайдені їх вирішення, коли він пояснив активну життєву орієнтацію людської свідомості реальною історією праці й класової боротьби, то переглядові було піддано не тіль¬ки уявлення про історію суспільства, а й саму історію су¬спільної свідомості та суспільного буття, тобто людська історія дістала нове висвітлення з діалектико-матеріалістичних позицій. На основі такого підходу моральність ро¬зуміється як соціально-історичне явище. Моральність не є лише прямою похідною від розуму людини; вона зумовле¬на об'єктивним процесом соціальних відносин, тому мож¬на простежити становлення моральності як соціального явища й визначити, як воно зумовлює моральну природу людини, а відповідно й її можливості морального вибору. К. Маркс підкреслював: «Люди самі роблять свою істо¬рію, але вони роблять її не так, як їм спаде на думку, при обставинах, що їх не самі вони вибрали, а що безпосеред¬ньо вже є, дані їм і перейшли від минулого». Тут Маркс має на увазі не лише економічні передумови людського життя, а й матеріальні та духовні сили та здатності лю¬дей, що історично склалися, формуються діяльністю людей і успадковуються як досвід поколінь. Більш того, К- Маркс єдино науковим методом вважав саме метод виявлення матеріального базису як природно-історичної суспільної основи становлення та функціонування різних феноменів духовного життя, в тому числі й моральності. Саме такий підхід дав підставу В. І. Леніну ствер¬джувати, що «ідея детермінізму, встановлюючи необхід¬ність людських вчинків... анітрохи не знищує ні розуму, ні сумління людини, ні оцінки її дій. Зовсім навпаки, тіль¬ки при детерміністичному погляді й можлива послідовна і правильна оцінка, а не звалювання чого завгодно на свобідну волю». Таким чином, Ленін вважав, що визнання зумовленості духовно-морального самовизначення індиві¬дів усталеними в суспільно-історичному житті соціальни¬ми й матеріальними умовами не заперечує значення сво¬боди людських дій. Така детермінація людських вчинків є соціальною детермінацією, що являє собою складну за¬лежність, яка визначає загальні умови, чинники та цілі індивідів, а також різні соціальні структури, котрі впли¬вають на індивідів. Однак неважко помітити, що свобода індивідуального буття та вибору людиною своїх учинків за такого підходу зводиться лише до здатності реалізувати в діяльності са¬ме те, що представлене як певний потенціал функцій, ро¬лей, норм, тобто фактично існуючих можливостей вибору варіантів, тоді як суть усієї моральної проблематики кри¬ється в моральному ставленні людини до цих можливос¬тей, у її індивідуальному переживанні й творенні нових можливостей. Звичайно, для людини дуже важливо в процесі самореалізації здійснити свої наміри, цілі, та ще важливі¬ше усвідомити, які це цілі й наміри, в якому відношенні вони перебувають щодо самої особистості. За будь-яких обставин особистість може зайняти певну позицію щодо них, узяти на себе відповідальність за свою долю. Отже, сам вплив обставин на людину опосередковується пози¬цією людини щодо них. Актом самого вибору особистість не тільки демонструє особисту позицію, а й по суті обґрун¬товує її, оскільки це є вибір моралі, цінностей, які стоять за нею. «Все людське зумовлене. Та власне людським во¬но стає лише тоді й остільки, коли й оскільки воно підно¬ситься над своєю власною зумовленістю, долаючи її. Тим самим людина взагалі є людиною тоді й остільки, коли й оскільки вона як духовна істота виходить за межі свого тілесного та душевного буття» ',— так розглядає свободу морального вибору відомий спеціаліст із питань психоло¬гії особистості австрійський учений В. Франкл.Звертаючи увагу на те, що людина — це істота, котра постійно вирішує, чим вона буде в наступний момент, В. Франкл вважає, що прийняття такого рішення—акт не тільки свободи, а й відповідальності. Це відповідальність за аутентичність буття людини, за правильне знаходження та реалізацію нею сенсу свого життя. По суті це відпові¬дальність за своє життя. В. Франкл пише: «...Людина як духовна істота не тільки стикається з тим, що вона проти¬стоїть світові (як зовнішньому, так і внутрішньому), а й займає позицію щодо нього. Людина завжди може якось «ставитися», якось «поводиться» стосовно світу». І далі: «В кожну мить свого життя людина займає позицію як щодо природного та соціального оточення, зовнішнього се¬редовища, так і щодо вітального психофізичного внутріш¬нього світу, до внутрішнього середовища. Й те, що може протистояти всьому соціальному, тілесному й навіть пси¬хічному в людині, ми й називаємо духовним у ній». Інакше кажучи, осмисленість життя у своїй суб'єктив¬ній безпосередності проявляється як цілісні особистісні пе¬реживання, що включають почуття, в тому числі й почут¬тя відповідальності, волю, інтелект, спрямовані на певні моральні цінності, котрі й дають змогу людині позитивно розцінювати як свій конкретний вибір у конкретній ситуа¬ції, так і в цілому власне життя.
Читайте також:
|
||||||||
|