Свобода і моральний вибір особистості.

В історії філософсько-етичної думки одне з визначаль¬них місць належить проблемі свободи морального вибору людиною дій і вчинків, що відрізняються від соціально-масової поведінки більшості. Будучи однією з вічних тем у діалозі різних епох і культурних традицій, ця проблема, певно, як ніяка інша несла на собі відбиток різних ідей і суперечливих суджень, політичних і теоретичних спекуляцій, завжди залишаючись при цьому глибоко життєвим питанням, що зачіпає долі людей загалом і кожної особи¬стості зокрема. Адже людині доводиться постійно вибира¬ти у відповідності з індивідуальними життєвими орієнти¬рами, коли об'єктивні обставини пропонують кілька варі¬антів учинку й треба віддати перевагу одному всупереч усій решті.

В суспільному житті людина стикається з багатоманіт¬ністю форм поведінки, часто з протилежними, взаємно не-узгоджуваними способами життя та суспільної практики. Й те, що людина приймає як свою власну лінію поведін¬ки, породжує неминучі питання про «правоту» людини, про «моральну позицію», «відповідальність», «вину», на¬віть тоді, коли ця «вина» колективна, розділена з іншими. Можна зробити висновок, що суб'єкт морального вибору багатоманітний: це й індивід, котрий вибирає той чи ін¬ший вчинок у міжособистісних стосунках; це й великі со¬ціальні групи, такі як клас, нація, суспільство в цілому, політичні партії; сюди ж можна залічити й різні так зва¬ні малі групи, формальні й неформальні, котрі, будучи включеними в різні сфери суспільного життя, роблять свій, нерідко істотний внесок, визначаючи перспективу розвитку cуспільства та його культури.

Багатоманітний також і об'єкт морального вибору — це й вибір одиничного вчинку, ідеалів; це й задум життя, й лінія поведінки; й цілі, які можуть мати принципово про¬тилежний характер вибору між добром і злом, гідним і негідним, правдою й брехнею, й засоби реалізації цих ці¬лей, і т. п.

Особливості розвитку сучасного світу і його культури, виникнення глобальних проблем людства з граничною яс¬ністю дають змогу людині усвідомити масштабність і ва¬гомість такого об'єкта морального вибору, як орієнтація культури, а отже, й спрямованість діяльності людини в культурі, в результаті якої наявність, чи відсутність гума¬ністичного змісту цієї діяльності веде, відповідно, або до гармонії світу людини й світу природи, або, по суті, до відходження в небуття, тобто до знищення людством самого себе.

Сама можливість вибору й такий широкий діапазон його об'єкта визначаються тим, що людина володіє відміт¬ною родовою рисою — здатністю до духовно-морального самовизначення, в якому сам феномен вибору відіграє ви¬рішальну роль, оскільки допомагає людині піднестися над обставинами, вийти за межі безпосередньої необхідності, диктованої цими обставинами поведінки. Вибір стає стрижнем людської моральності, а міра моральної свобо¬ди вибору, переваг, прийняття чи неприйняття як зовніш¬ніх умов свого існування, так і внутрішніх засад поведін¬ки виступає одним із найсуттєвіших факторів у духовному житті людини, в її моральній культурі.

Вимога моральності завжди звернена до свідомості й волі людини й передбачає її здатність «переступити свої межі», «панувати над самою собою».Та чи можливе це? Чи можлива свобода, якщо добре відомо, що людині досить важко абстрагуватися від тих історично сформованих культурних традицій, які справля¬ють визначальний вплив у формуванні конкретної особисто¬сті? Чи не виключає в такому разі зумовленість ви¬бірної ситуації ролі особистого рішення?

В історії суспільної думки свобода традиційно розгля¬далася в її співвідношенні з необхідністю й була не тільки предметом невичерпного інтересу мислителів, а й каменем спотикання для них протягом тисячоліть. Філософське ви¬рішення цієї проблеми має практичну вагу для оцінки дій і вчинків людини, воно визначає розуміння моралі та пра¬ва, оскільки неможливо вести мову про моральну й право¬ву відповідальність особистості за свої вчинки без ви¬знання її свободи. Якщо люди не володіють свободою, а діють тільки з необхідності, питання про їхню відпові¬дальність за свій вибір втрачає сенс, а життєва ситуація постає для них завжди однозначною, приреченою, фаталь¬ною, такою, що не дає можливостей розширення діапазо¬ну вибору.

Однією з умов свободи морального вибору є варіатив¬ність поведінки, тобто наявність діаназону об'єктивних можливостей порівнювати й віддавати перевагу одним учинкам перед іншими, а також здатність свідомо визна¬чати свою лінію життя, тобто суб'єктивні спроможності особистості вибирати.

Складність вирішення проблеми свободи й необхіднос¬ті полягає передусім у тому, щоб відповісти на питання: від чого залежать можливості та спроможності особистос¬ті вибирати? Мають вони об'єктивний чи суб'єктивний ха¬рактер? Відповідь на ці питання завжди визначалася по¬зицією філософа, мислителя стосовно природи людини та її місця у світі.Широко вживане у філософсько-етичних дослідженнях словосполучення «природа людини» відображало впевне¬ність як філософії, так і в її особі всієї культури, що по¬родила її, в тому, що природа людини проявляється пере¬дусім у її специфічній властивості — розумі. Розум сприймається наче якась початкова характеристика людини, а людина — як володар розуму в своєму самовираженні, в своїй діяльності виявлялася так само «заданою», як і тва¬рина в біологічному середовищі. Моральність людини в такому разі невіддільно пов'язана з її розумом і сприймає¬ться як природна даність, а свобода — як наявна власти¬вість кожного людського індивіда.

Всебічний аналіз життя людського суспільства, його культури дає підставу визнати, що життя людського інди¬віда несе на собі відбиток якоїсь «заданості»: певного етнічного середовища, його звичаїв і традицій, тієї епохи, в якій вона живе, тих культурних цінностей, ще до вся¬кого вибору даних їй з дитинства.

Таким чином, у повсякденній практичній діяльності лю¬дина стикається з конкретними, реально існуючими при¬родними умовами життя, соціальними та економічними відносинами, наявною культурою. Саме ці умови багато в чому визначають коло інтересів, устремлінь, потреб лю¬дей, певний ряд можливостей вибору людиною напряму та змістового сенсу своєї діяльності, ті норми й критерії, за якими вона судить про свою поведінку, свій життєвий шлях.

Але такий підхід породжує ілюзію відсутності свободи, передбачає фатальну приреченість усього, що відбуває¬ться, передзаданість та обмеженість можливостей творчої самореалізації особистості.В історії філософії така позиція була найяскравіше ви¬ражена у французьких матеріалістів XVIII ст., котрі вва¬жали, що кожна подія відбувається саме так, тоді й у та¬кій формі, як вона й повинна була відбуватися в резуль¬таті об'єктивної закономірності. Для Д. Дідро, наприклад, безумовно незаперечною є та істина, що свобода — це ілюзія людини, котра, знаючи наслідки своєї поведінки, не знає причин її. Визнаючи наявність тільки зовнішньої зу¬мовленості подій, що мають необхідний характер, фран¬цузькі матеріалісти в своїй теорії стверджували, нібито людина не може відповідати за все, що чиниться нею та оточуючими її людьми.

Як бачимо, визнання абсолютної детермінованості (причинної зумовленості) вчинків і діянь людини немину¬че веде до висновку: якщо людина не є причиною подій свого життя, то вона й не відповідає за них морально, а самі ці події набувають фатального характеру.Та якби людина виступала тільки об'єктом впливу, а зовнішні обставини, умови життя, сама культура мали б тільки примусовий характер, однозначно, однолінійне відігравали на особистість, можна було б погодитися з даною позицією. Втім це не так.

На відміну від тварин, котрі не здатні до зміни ні зов¬нішніх умов життя, ні власних видових основ доцільної поведінки, люди мають значну свободу у визначенні цілей своєї діяльності, оскільки в кожний даний історичний мо¬мент існує не одна, а кілька реальних можливостей роз¬витку. Більш того, справді людським життя стає тільки тоді, коли людина здатна постійно змінювати як зовнішні умови та обставини власного життя, так і внутрішні під¬стави для дій та вчинків у відповідності з наміченими ці¬лями, цінностями та ідеалами. Нарешті, люди більш чи менш вільні у виборі засобів для досягнення поставлених перед собою цілей.Таким чином, людина як вільна істота завжди орієн¬тована на майбутнє, на «вічне заперечення й перетворен¬ня того, що ще вчора, здавалося, становило твердий грунт і фундамент її життєдіяльності».

Але, може, тоді слід припустити, що особистість у сво¬їх рішеннях, у своєму виборі автономна стосовно об'єктив¬них обставин і саме тому абсолютно вільна й суверенна? І тоді можливості вибору криються не в можливостях со¬ціальних умов, культури, а лише в сваволі суб'єкта ви¬бору?

Такий підхід знайшов відображення в концепціях во¬люнтаризму (від лат. уоіипіаз — воля), в яких зовсім запе¬речується історична необхідність, об'єктивність законів су¬спільного розвитку. Такі філософи, як Штірнер, Шопен-гауер, Ніцше та інші, розуміли моральну свободу як інди¬відуальну цінність, можливість здійснювати вчинки, ке¬руючись тільки власними намірами та рішеннями, неза¬лежно від будь-яких наперед визначених цілей. Особливу увагу людській суб'єктивності приділяють такі напрями немарксистської філософії й етики, як прагматизм, екзи¬стенціалізм. У цих напрямах ідея примату індивідуально¬го, особливого спирається на уявлення про самодостатній характер людської суб'єктивності, його «Я». Тим самим загальному протиставляється індивідуальне, раціонально¬му — ірраціональне, а об'єктивній логіці — суб'єктивна фе¬номенологія.

Саме з цих світоглядних позицій постійно піддається жорстокій критиці історико-матеріалістична концепція марксизму про співвідношення свободи й необхідності.Неважко помітити, що ці альтернативні підходи, маю¬чи принципове значення в філософсько-етичному розумінні свободи та необхідності в моральному виборі, виплива¬ють із різних теоретичних інтерпретацій людини та її сут¬ності.

Аби розібратися в цьому протистоянні свободи й необ¬хідності, слід звернути увагу на те, що людина може ви¬бирати не тільки між певними речами, котрі входять у коло її життя. Тобто йдеться передусім про те, що соці¬альні обставини, місце людини в системі суспільних від¬носин можуть значною мірою обмежувати формальну мно¬жинність варіантів вибору.

Не можна не погодитися і з тим, що соціальний і мо¬ральний прогрес зумовлюють ступінь свободи людини в моральному виборі діянь і вчинків, які відповідають істо¬ричному розвиткові, впливаючи не тільки на об'єктивну можливість вибору варіантів, а й на суб'єктивну здатність особистості до морального самовизначення.

Відкидаючи антиномію свободи та необхідності, марк¬систська філософія виходить із визначення свободи як про¬цесу «пізнання необхідностей» і врахування їх у діяльності. Таким чином, свобода особистості, колективу, класу та су¬спільства в цілому полягає «не в уявній незалежності» від об'єктивних законів природи та суспільства, а в здатності розумно вибирати свою лінію поведінки серед реальних можливостей.

В основу вирішення в сучасній етиці питання про сво¬боду морального вибору, про співвідношення об'єктивної можливості та суб'єктивної здатності вибирати лежить наукове розуміння свободи та необхідності. При такому розумінні об'єктивні обставини та особисте рішення взає¬мозв'язані як елементи одного цілого, є системою об'єк¬тивних і суб'єктивних сторін свободи. Свобода вимагає пізнання необхідності, але не зводиться тільки до нього, оскільки воно виступає лише умовою, засобом для досяг¬нення людських цілей. Тому свобода — це вибір певного варіанту дій, що відповідає об'єктивним обставинам і суб'єктивним бажанням. Інакше кажучи, людина виступає тут не об'єктом впливу на неї закономірностей розвитку суспільства, а суб'єктом історії, котра власне і є резуль¬татом діяльності людей.

Слід зауважити, що філософсько-етичні концепції ли¬ше висловлювали своєю мовою найхарактерніші умонаст¬рої епохи, котрі або орієнтувалися на суспільно-історич¬ний розвиток і прогрес усього людства, інакше кажучи — на загальне; або апелювали до суто «людської природи», «людської суб'єктивності», ігноруючи об'єктивну необхід¬ність, закономірності суспільного розвитку.

Та очевидно ж, якщо та чи інша концепція апелює до якогось абстракту, відверненого від реальної людини, то все, що стосується самобутності, індивідуальності людини, приноситься по суті в офіру «суспільному інтересові», обертається справжньою сваволею в розуміні людини та її світу, а в реальному житті — недооцінкою значення уні¬кальності людини, особистісного «фактора». Нелегкий до¬свід історії нашого суспільства більш ніж переконливо ілю¬струє це.

З іншого боку, якщо у створеній картині світопорядку визначальне місце відводиться ізольованому індивідові з його егоцентричним буттям, незалежним від будь-яких причин, обставин, то втрачає всякий сенс моральна оцінка вчинків такого індивіда, оскільки вони виступали б на¬слідком непідвладної завбаченню діяльності «свободної во¬лі»; І в тому, і в іншому випадку дегуманістичні тенден¬ції очевидні й підтверджуються суперечливим характером сучасної цивілізації, яка поєднує як панування над лю¬диною безособистісних соціальних сил, так і протест проти них людської індивідуальності, що доходить нерідко до стихійного бунту і створення антикультури.

В чому ж причина такого різного тлумачення самої людини, її сутності, її свободи, моральної в тому числі? І чим пояснити такий разючий незбіг уявлень про людину та її свободу з реальним станом речей, реальними долями людей?Спробуємо відповісти на ці запитання. Коли К. Маркс у своїй теорії показав, що багато питань права, політики чи моралі кореняться у сфері економіки й там мають бути знайдені їх вирішення, коли він пояснив активну життєву орієнтацію людської свідомості реальною історією праці й класової боротьби, то переглядові було піддано не тіль¬ки уявлення про історію суспільства, а й саму історію су¬спільної свідомості та суспільного буття, тобто людська історія дістала нове висвітлення з діалектико-матеріалістичних позицій. На основі такого підходу моральність ро¬зуміється як соціально-історичне явище. Моральність не є лише прямою похідною від розуму людини; вона зумовле¬на об'єктивним процесом соціальних відносин, тому мож¬на простежити становлення моральності як соціального явища й визначити, як воно зумовлює моральну природу людини, а відповідно й її можливості морального вибору. К. Маркс підкреслював: «Люди самі роблять свою істо¬рію, але вони роблять її не так, як їм спаде на думку, при обставинах, що їх не самі вони вибрали, а що безпосеред¬ньо вже є, дані їм і перейшли від минулого». Тут Маркс має на увазі не лише економічні передумови людського життя, а й матеріальні та духовні сили та здатності лю¬дей, що історично склалися, формуються діяльністю людей і успадковуються як досвід поколінь. Більш того, К- Маркс єдино науковим методом вважав саме метод виявлення матеріального базису як природно-історичної суспільної основи становлення та функціонування різних феноменів духовного життя, в тому числі й моральності.

Ці загальні положення конкретизуються стосовно проб¬леми морального вибору таким чином, що історичний роз¬виток суспільства, його матеріальний базис визначає діа¬пазон морального вибору, а пізнання необхідності — це передусім здатність приймати рішення у відповідності з існуючими в суспільстві системами моральних норм і цін¬ностей, що історично склалися на основі даного базису.

Саме такий підхід дав підставу В. І. Леніну ствер¬джувати, що «ідея детермінізму, встановлюючи необхід¬ність людських вчинків... анітрохи не знищує ні розуму, ні сумління людини, ні оцінки її дій. Зовсім навпаки, тіль¬ки при детерміністичному погляді й можлива послідовна і правильна оцінка, а не звалювання чого завгодно на свобідну волю». Таким чином, Ленін вважав, що визнання зумовленості духовно-морального самовизначення індиві¬дів усталеними в суспільно-історичному житті соціальни¬ми й матеріальними умовами не заперечує значення сво¬боди людських дій. Така детермінація людських вчинків є соціальною детермінацією, що являє собою складну за¬лежність, яка визначає загальні умови, чинники та цілі індивідів, а також різні соціальні структури, котрі впли¬вають на індивідів.

Однак неважко помітити, що свобода індивідуального буття та вибору людиною своїх учинків за такого підходу зводиться лише до здатності реалізувати в діяльності са¬ме те, що представлене як певний потенціал функцій, ро¬лей, норм, тобто фактично існуючих можливостей вибору варіантів, тоді як суть усієї моральної проблематики кри¬ється в моральному ставленні людини до цих можливос¬тей, у її індивідуальному переживанні й творенні нових можливостей.

Звичайно, для людини дуже важливо в процесі самореалізації здійснити свої наміри, цілі, та ще важливі¬ше усвідомити, які це цілі й наміри, в якому відношенні вони перебувають щодо самої особистості. За будь-яких обставин особистість може зайняти певну позицію щодо них, узяти на себе відповідальність за свою долю. Отже, сам вплив обставин на людину опосередковується пози¬цією людини щодо них. Актом самого вибору особистість не тільки демонструє особисту позицію, а й по суті обґрун¬товує її, оскільки це є вибір моралі, цінностей, які стоять за нею. «Все людське зумовлене. Та власне людським во¬но стає лише тоді й остільки, коли й оскільки воно підно¬ситься над своєю власною зумовленістю, долаючи її. Тим самим людина взагалі є людиною тоді й остільки, коли й оскільки вона як духовна істота виходить за межі свого тілесного та душевного буття» ',— так розглядає свободу морального вибору відомий спеціаліст із питань психоло¬гії особистості австрійський учений В. Франкл.Звертаючи увагу на те, що людина — це істота, котра постійно вирішує, чим вона буде в наступний момент, В. Франкл вважає, що прийняття такого рішення—акт не тільки свободи, а й відповідальності. Це відповідальність за аутентичність буття людини, за правильне знаходження та реалізацію нею сенсу свого життя. По суті це відпові¬дальність за своє життя. В. Франкл пише: «...Людина як духовна істота не тільки стикається з тим, що вона проти¬стоїть світові (як зовнішньому, так і внутрішньому), а й займає позицію щодо нього. Людина завжди може якось «ставитися», якось «поводиться» стосовно світу». І далі: «В кожну мить свого життя людина займає позицію як щодо природного та соціального оточення, зовнішнього се¬редовища, так і щодо вітального психофізичного внутріш¬нього світу, до внутрішнього середовища. Й те, що може протистояти всьому соціальному, тілесному й навіть пси¬хічному в людині, ми й називаємо духовним у ній».

Додамо, що саме в цьому протистоянні проявляється унікальність і неповторність індивідуального існування, щонайвищий рівень суб'єктивності. Доречно згадати, що радянський психолог С. Л. Рубінштейн виокремив два основних способи існування людини. Перший — життя як безпосередній, майже природний процес, де «моральність існує як цнотливість», і життя, опосередковане появою рефлексії над власним буттям, свідомим вибором. «Це ви¬рішальний, поворотний момент,— пише С. Л. Рубін¬штейн.— Тут кінчається перший спосіб існування. Тут починається або шлях до душевної спустошеності, до нігі¬лізму, до морального скептицизму, до цинізму, до мораль¬ного розпаду (або в менш гострих випадках до моральної нестійкості), або другий шлях — до побудови морального життя на новій, свідомій основі» '.

Інакше кажучи, осмисленість життя у своїй суб'єктив¬ній безпосередності проявляється як цілісні особистісні пе¬реживання, що включають почуття, в тому числі й почут¬тя відповідальності, волю, інтелект, спрямовані на певні моральні цінності, котрі й дають змогу людині позитивно розцінювати як свій конкретний вибір у конкретній ситуа¬ції, так і в цілому власне життя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Совість, гідність і честь.	\|	Естетика, як філософська наука.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.