ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

НАВЧАЛЬНА МЕТА

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Функціональна анатомія спинного мозку

Нервові механізми фізіологічної регуляції

Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функцій організму

Л Е К Ц І Я № 10

Т е м а: “Нервова система.”

Головним видом регуляції фізіологічних функцій організму є нервова, або рефлекторна (безумовно- та умовно-рефлекторна), регуляція. Здійснення рефлекторних актів, або рефлексів,— основний специфічний прояв діяльності нервової системи. Рефлекс — реакція організму на зміну зовнішнього та внутрішнього середовища. Будь-який рефлекс здійснюється за участю рефлекторної дуги. Центрами рефлексів можуть бути як спинний, так і головний мозок. У процесі еволюції у зв'язку з розвитком вищих центрів управління діяльністю всього організму спинний мозок потрапив у підлеглу залежність і став першим рівнем регуляції фізіологічних функцій. Центри головного мозку здебільшого здійснюють свій вплив на функції організму за участі спінальних рефлексів, використовуючи їхні координаційні механізми і зв'язки з органами-ефекторами.

Стає зрозумілим і роль інших відділів центральної нервової системи у регуляції функцій організму, виходячи із закономірностей діяльності спинного мозку.

Тому знання анатомії і фізіології спинного мозку має велике значення для майбутніх медичних сестер у процесі вивчення морфологічних ознак захворювань і формування клінічного мислення.

Знати: нервові механізми фізіологічної регуляції; спинний мозок — будову та функції; оболони спинного мозку, міжоболонові простори.

Уміти: визначати відділи, частини, оболони спинного мозку. Проводити дослідження сухожилкових рефлексів у людини, схематично зображувати будову колінного рефлексу і аналізувати будову ланок рефлекторної дуги.

Нервова система об'єднує ряд органів і структур, які в сукупності забезпечують зв'язок організму із зовнішнім середовищем, регуляцію всіх життєвих процесів, координацію й інтеграцію діяльності органів та систем. Завдяки нервовій системі організм функціонує як одне нерозривне ціле. Основою будови нервової системи є нервова тканина, яка здатна сприймати подразнення із зовнішнього середовища, трансформувати його у відчуття і на основі останнього формувати реакцію-відповідь.

Існують дві класифікації нервової системи — анатомічна та фізіологічна. Згідно з першою нервову систему поділяють на центральну і периферійну. До центральної належать головний і спинний мозок, до периферійної — нервові волокна, вузли та їхні розгалуження. Згідно з фізіологічною класифікацією нервова система поділяється на соматичну й автономну (вегетативну). Перша забезпечує іннервацію всього тіла, крім внутрішніх органів, судин, остання іннервує означені внутрішні органи.

Необхідно пам'ятати, що обидві класифікації деякою мірою умовні, оскільки в основі функціонування нервової системи лежать рефлекторні дуги, які охоплюють різні її відділи та внутрішні органи.

Нейрон є основною структурною і функціональною одиницею центральної нервової системи. Як відомо, він складається з тіла (соми) та відростків, які мають переважний напрям і спеціалізацію. Довгий відросток (аксон) проводить нервові імпульси від тіла нейрона до клітин — нервових, м'язових, секреторних. Короткі деревоподібно розгалужені відростки — дендрити — проводять збудження до тіла нейрона. Основна функція нейронів — сприймання та перероблення інформації, проведення її до інших клітин.

У головному та спинному мозку розрізняють сіру та білу речовини. Сіра речовина — скупчення тіл нейронів, біла речовина — скупчення відростків нейронів. Нейроглія входить до складу як сірої, так і білої речовини, вона складається із клітин, які виконують різноманітні функції: опорну, трофічну, секреторну та ін.

У різних відділах центральної нервової системи розташування сірої та білої речовини різне. Так, у спинному мозку зовні знаходиться біла речовина, а всередині — сіра; у головному мозку в одних відділах сіра речовина лежить зовні, а в інших — усередині. Суцільний шар сірої речовини на поверхні білої має назву кори (кора великого мозку, кора мозочка).

Скупчення сірої речовини всередині білої називають ядрами. Ядра сірої речовини виконують роль різних центрів головного і спинного мозку, які регулюють функції внутрішніх органів (центр дихання, центр слиновиділення тощо).

Скупчення нервових клітин за межами головного і спинного мозку називають вузлами, або гангліями (вузли в міжхребтових отворах, в яремному отворі тощо).

Нервові волокна — це відростки нервових клітин, вкриті оболонками. Залежно від будови оболонки їх поділяють на дві основні групи — мієлінові (м'якотні) та безмієлінові (безм'якотні). І ті, й інші побудовані з осьового циліндра, який є відростком нервової клітини й оболонки.

Нерви являють собою пучки нервових волокон, вкритих зверху сполучнотканинною оболонкою. До складу одних нервів входять переважно рухові нервові волокна, тому вони мають назви рухових, до складу інших — чутливі нервові волокна — чутливі нерви, а до складу більшості нервів входять і рухові, й чутливі нервові волокна, їх називають змішаними нервами.

Сполучнотканинну оболонку, яка вкриває окремі пучки волокон нерва, називають периневрієм, а ту, яка вкриває весь нерв,— епіневрієм. Між нервовими волокнами, які утворюють пучки, є тонкі прошарки сполучної тканини — ендоневрій. У сполучній тканині нерва містяться судини, які його живлять.

Передача нервового збудження здійснюється за допомогою синапсів. Розрізняють такі види синапсів: аксо-соматичні, аксо-дендритичні, аксо-аксональні, дендро-дендритичні. Більшість синапсів належать до аксо-дендритичних.

Центральні синапси забезпечують численні зв'язки між нейронами, що забезпечує складну координацію та інтеграцію рефлекторної діяльності. Одне нервове волокно може утворювати до 10 тис. синапсів на багатьох нервових клітинах. Синапси центральних нейронів (як і периферійних) утворені преси-наптичною мембраною, синаптичною щілиною і постсинаптичною мембраною. Передача нервового збудження здійснюється за допомогою медіаторів. Залежно від хімічної природи їх поділяють на 4 групи: аміни (ацетилхолін, норадреналін, дофа-мін, серотонін), амінокислоти (наприклад, гліцин, глутамінова та ін.), пуринові та нуклеотиди (АТФ), нейропептиди (вазопресин та ін.). За функціональними властивостями медіатори Центральної нервової системи поділяють на збуджувальні, гальмівні, модулюючі.

Під дією нервового імпульсу відбувається деполяризація закінчень нервового волокна, що зумовлює підвищення концентрації Са²⁺ у ньому, внаслідок чого медіатор потрапляє в си-наптичну щілину, зв'язується з рецепторними білками постсинаптичної мембрани — у ній виникає або збуджувальний, або гальмівний постсинаптичний потенціал.

Основним і специфічним проявом діяльності нервової системи є здійснення рефлексів.

Рефлекс — реакція організму на зміни внутрішнього або зовнішнього середовища, що здійснюється за участю центральної нервової системи у відповідь на подразнення рецепторів.

Шлях, яким поширюється збудження під час здійснення рефлексу, називають рефлекторною дугою. Рефлекторна дуга складається з п'яти компонентів: рецептор, аферентний шлях, нервовий центр, еферентний шлях, ефектор.

У зв'язку з тим що під час рефлексу збуджуються рецептори ефектора і від них поступає імпульс до центральної нервової системи, інформуючи про досягнутий результат (зворотна аферентація), вживають термін "рефлекторне кільце" замість "рефлекторної дуги".

Вся нервова діяльність складається з рефлексів, які відзначаються великою різноманітністю.

Класифікація рефлексів

1. Залежно від кількості центральних синапсів (між аферентними й еферентними нейронами): моносинаптичні (колінний, ахілловий та ін.) та полісинаптичні — вони включають кільце послідовних центральних (вставних) нейронів (це рефлекси з м'язових, шкірних рецепторів).

2. Залежно від локалізації рецепторів: екстеро-, інтеро- та пропріорецептивні.

3. Залежно від того, які органи є ефекторами: рухові (якщо їхнім ефектором є скелетні м'язи) та вегетативні (якщо їхнім ефектором є залози, кровоносні судини, внутрішні органи).

Усі вищезгадані рефлекси поділяють на: природжені, або безумовні (вони зумовлені генетично-структурною організацією нервової системи), та набуті, або умовні (рефлекси, які виникають протягом життя).

Для здійснення будь-якого рефлексу необхідна цілісність усіх ланцюгів рефлекторної дуги. Порушення хоча б одного з них призводить до зниження рефлексу.

В основі нервової діяльності лежить взаємодія двох активних процесів: збудження і гальмування.

Значення процесів гальмування полягає в тому, що:

• разом зі збудженням процес гальмування відіграє значну роль у пристосуванні організму до навколишнього середовища;

• гальмування відіграє важливу роль у формуванні умовних рефлексів, звільняючи ЦНС від перероблення несуттєвої інформації;

• забезпечує регуляцію координаційних рефлекторних реакцій, наприклад, під час згинання руки — центри м'язів-розгиначів гальмуються;

гальмування захищає нервові центри від втоми і виснаження тощо.

Спинний мозок

(medulla spinalis, myelos — грец.)

Спинний мозок має форму циліндричного тяжа, довжина його становить 41—45 см, маса до 35 г. Спинний мозок знаходиться у хребтовому каналі, від до .

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Внутрішня будова спинного мозку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.