Ситуаційний підхід до лідирування. Сутність ситуаційного підходу до лідирування

Рис. 8.3. Управлінська ґратка Блейка і Моутон

У разі застосування стилю „влада-підпорядкування” максимальна турбота про підприємство (виробництво) поєднується з мінімальною турботою про підлеглих працівників. Якщо менеджер застосовує стиль керівництва „управління на засадах приміського клубу”, то мінімальна турбота про виробництво поєднується з найбільшою турботою про працівників. Основна увага приділяється збереженню товариських стосунків між працівниками в колективі. Мінімальна турбота про виробництво, а також про потреби працівників закладена у стилі керівництва „збіднене управління”, що підкреслює незначну зацікавленість менеджера у збереженні свого посадового місця в організації. Згідно зі стилем керівництва „організаційне управління” менеджер використовує підхід, який характеризується „золотою серединою” і дає можливість орієнтуватись на збереження існуючого положення.

Керівник намагається підтримувати рівномірний темп діяльності, перевіряти факти та переконання підлеглих тільки у випадку виникнення розбіжностей, критично сприймати погляди підлеглих, в конфліктних ситуаціях займати позицію, яка влаштує всіх, домогтися згоди у процесі розробки рішень, давати неформальні оцінки інформації, отриманій з допомогою зворотного зв'язку. При застосуванні стилю керівництва „групове управління” керівник поєднує турботу про виробництво з турботою про працівників (підлеглих).

Вибираючи конкретні підходи, менеджер перебуває під впливом таких факторів, як характер організації, система цінностей, особистий досвід та наявність випадковостей.

§ Ситуаційна модель стилів керівництва Фідлера. Згідно з цією моделлю (рис.8.4) увага зосереджується на ситуації з урахуванням трьох факторів, які впливають на поведінку керівника:

1. Лояльність підлеглих, довіра до своїх керівників (взаємовідносини між керівником і членами колективу).

2. Чіткість формулювання завдання і структуризація (структура завдання).

3. Обсяг законної влади, пов'язаної з посадою керівника, яка дозволяє йому використовувати винагороди, а також підтримка формальної організації (посадові повноваження).

З допомогою опитувань Фідлер ввів поняття найменш бажаного колеги (НБК), тобто такого, з яким працівникам найменше хотілось би працювати. Відповідно до моделі відносини між керівником і членами колективу можуть бути хорошими і поганими, завдання може бути структуроване і не структуроване, а посадові повноваження можуть бути великими і малими. Зіставлення цих трьох параметрів дає вісім стилів керівництва (8 ситуацій). Вибираючи стиль керівництва (за Фідлером) слід пам'ятати про те, що стилі, орієнтовані на людські стосунки, найбільш ефективні в помірковано благополучних для керівника ситуаціях, а стилі, орієнтовані на роботу, найефективніші в умовах найбільш і найменш благополучних ситуацій. Фідлер довів важливість взаємодії керівника, виконавців і ситуації. Його підхід має особливо велике значення для підбору, найму та розташування керівних кадрів.

Рис. 8.4. Зміна стилю ефективного керівництва в залежності від ситуації (модель Фідлера)

§ Ситуаційні стилі керівництва „Шлях — ціль" Мітчела і Хауса. Цей підхід базується на оцінці дії, яку створює поведінка керівника щодо мотивації, задоволення і продуктивності праці підлеглого. Керівник спрямовує підлеглих на досягнення цілей організації через вплив на шляхи досягнення цих цілей. Наведемо деякі прийоми впливу на шляхи досягнення цілей:

1. Роз'яснення підлеглому того, що від нього вимагається.

2. Спрямування зусиль підлеглих на досягнення цілей.

3. Забезпечення підтримки, введення наставництва.

4. Усунення перепон у роботі підлеглих.

5. Формування у підлеглих потреб, які може задовольнити керівник.

6. Задоволення потреб підлеглих після досягнення цілей тощо. Один із авторів підходу Хаус виділив чотири стилі керівництва:

1) Стиль підтримки (подібний до стилю, орієнтованого на людину, людські стосунки).

2) Інструментальний стиль (подібний до стилю, орієнтованого на роботу, завдання).

3) Партисипативний стиль (заохочує участь підлеглих) — керівник ділиться інформацією і використовує ідеї підлеглих для прийняття рішень групою, застосовуються консультації.

4) Стиль, орієнтований на досягнення успіху, коли підлеглі отримують напружене завдання, повинні постійно підвищувати рівень своєї індивідуальної продуктивності.

Вибір стилю визначається двома факторами: особистими якостями підлеглих, вимогами і дією з боку зовнішнього середовища.

Ситуаційні стилі керівництва на засадах врахування життєвого циклу Херсі та Бланшара. Автори вважають, що стилі керівництва залежать від зрілості виконавців (тобто від здатності відповідати за свою поведінку), бажання досягнути цілі, а також від освіти, досвіду, обізнаності у виконанні конкретних завдань. За ідеями Херсі та Бланшара (американських економістів) зрілість є динамічною характеристикою, тобто характеристикою конкретної ситуації. Відповідно до поставленого завдання окремі особи і групи працівників проявляють різний рівень зрілості, а керівник повинен змінювати свою поведінку залежно від відносної зрілості осіб чи груп (підлеглих). Херсі та Бланшар виділяють чотири стилі лідерства, які відповідають певному рівню зрілості виконавців (рис. 8.5): давати вказівки — S1, передавати — S2, брати участь — S3, делегувати — S4.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Чотири базові системи Лайкерта	\|	Херсі та Бланшара

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.