Методика і психологія

Зв”язок методики навчання ІМ з суміжними науками

Методика викладання ІМ є самостійною педагогічною наукою, але водночас пов”язана з низкою інших предметів, використовує встановлені ними факти і закономірності. Методика вивчає питання вивчення ІМ та їх виховання засобами цього предмету, тому зв”язки методики є різноманітними і умовно можуть бути поділені на декілька груп:

1. Методика опирається на дані і закономірності лінгвістики, оскільки мова – предмет навчання; мова досліджується лінгвістикою;

2. Методика має тісний зв”язок з психологією; цей зв”язок здійснюється по двох напрямках: по лінії використання даних психології мови (напр., про усну і письмову мову, про внутрішнє і зовнішнє мовлення); по лінії педагогічної психології, яка досліджує шляхи формування знань, навиків, вмінь, здійснює дослідження вищих психічних функцій в процесі навчання;

3. Методика грунтується на загальних положеннях дидактики і теорії виховання, співвідноситься з тими положеннями як часткове з загальним; дидактика і теорія виховання формулюють закономірності, принципи і правила навчання і виховання в цілому, а методика конкретизує ці положення стосовно навчального предмета “Іноземна мова”.

В останній час важливого значення для методики набувають зв”язки з новою галуззю науки – психолінгвістикою, яка склалася на стику психології та лінгвістики. Ця наука вивчає механізми, що породжують мовлення (вираз думок) і розпізнають мовлення (розуміння мови). Оскільки в процесі вивчення ІМ перш за все здійснюється навчання іноземного мовлення,то знання механізмів здійснення мовленнєвої діяльності набуває особливого значення для правильної побудови навчального процесу.

Питання мови і мовлення досліджуються іншими дисциплінами, такими як нейрофізіологія, дефектологія, теорією інформації та ін. Для правильної побудови навчального процесу з будь-якого предмету є важливими дані інформатики та теорії інформації. Результати отримані з допомогою цих дисциплін можуть бути використані і методикою.

Лінгвістика, психологія, педагогіка і психолінгвістика - науки, які вивчають мову, мовлення, способи і процеси передачі інформації знаходяться у більш тісному зв”язку з методикою. Тому ці дисципліни вважаються базовими для методики викладання і тестування з ІМ. Це дає підставу говорити про лінгвістичні, психологічна і дидактичні основи методики.

Психологія –це не одна наука,а комплекс взаємопов”язаних наук: загальної психології, вікової П, педагогічної П, психології мовлення, психології спілкування.

Загальна психологія – вивчає загально закономірності психічної діяльності дорослої людини. Вона є основою розуміння тих психічних процесів, які відбуваються при оволодінні іншомовним мовленням.

Вікова психологіядосліджує закономірності розвитку людини, формування психічних процесів пам”яті, мислення, уяви, почуттів, психічних якостей особистості. Вікова психологія допомагає визначити зміст навчання, раціональні методи і прийоми, організувати уроки з урахуванням вікових особливостей учнів.

Педагогічнапсихологія вивчає закономірності розвитку психіки людини у процесі виховання і навчання; досліджу проблеми управління засвоєнням знань і формуванням навичок і вмінь; виявляє психологічні фактори, які зумовлюють успішність навчання, взаємовідносини між учнем і вчителем,індивідуально-психологічні характеристики школярів. Педагогічна психологія допомагає визначити мотивацію діяльності учнів у процесі оволодіння іншомовною діяльністю і підтримувати інтерес до мови і народу, який нею користується.

Психологія мовленняаналізує процес володіння та оволодіння мовленням, взаємозв”язок зовнішнього і внутрішнього мовлення, якості вербальної пам”яті, закономірності усного і писемного мовлення.

Психологія спілкуваннявивчає проблеми, пов”язані з тим, як людина спілкується. Перш за все, це види і засоби спілкування. В сучасній науці виділяють три основні види спілкування: 1) соціально-орієнтоване; 2) предметно-орієнтоване; 3) особистісно-орієнтоване. Розрізнення цих видів С є суттєвим для навчання говоріння, головним чином, діалогічного мовлення.

Психологія працічерез призму методики допомагає визначити шляхи ефективних контактів між учителем та учнями. Врахування даних цієї науки сприяє науковій організації навчання.

Інженерна психологія досліджує процеси взаємодії людини і машини. Її положення враховуються при розробці нових технологій навчання ІМ з використанням технічних засобів (комп”ютерної технології).

Експериментальна психологіязбагачує методику результатами досліджень у галузі психології діяльності учнів, фізіології вищої нервової діяльності: про системи мозку, які обслуговують мовлення, про умовні рефлекси, другу сигнальну систему, про динамічні стереотипи (І.П.Павлов), про зворотну аферентацію, прогнозування ій як внутрішню систему керування психологічними процесами (П.К.Анохін) тощо.

Важливу роль воволодінні ІМ відіграєпам”ять.У психологіїрозрізняють короткочасну і довгочасну пам”ять. Обидва види пам”яті мають велике значення для реалізації мовленнєвої діяльності. Участь в комунікативній діяльності можлива лише в тому випадку, коли у свідомості (в довготривалій пам”яті) людини міцно зберігаються мовні засоби. Під час мовлення необхідні мовні засоби подаються до короткочасної пам”яті. Матеріал, який підлягає запам”ятовуванню, спочатку надходить до короткочасної пам”яті, а потім за допомогою вправ має бути переведений до довгочасної пам”яті (В.Я.Ляудіс).

Розглядаючи процеси пам”яті, розрізняють процеси запам”ятовуваня, збереження і забування. Запам”ятовуваня буває довільним, коли ставиться мета запам”ятати що-небудь, і мимовільним, коли така мета відсутня і запам”ятовування здійснюється у процесі іншої діяльності.

У навчанні ІМ особливого значення набуває саме мимовільне запам”ятовування. Пояснюється це тим, що механічне запам”ятовування слів, граматичних форм не може забезпечити участь у спілкувані. Необхідно сформувати вміння вживати мовний матеріал, а не лише запам”ятовувати його. Мимовільне запам”ятовування має певні закономірності. Для методики ІМ важливими є такі положення. По-перше, свідоме виконання дій та операцій з мовним матеріалом не лише сприяє формуванню навичок але й забезпечує краще запам”ятовування цього матеріалу; позитивно впливає порівння нового матеріалу зі старим. По-друге, вправляння, стимулює інтерес в учнів, що досягається шляхом надання вправам комунікативного характеру, використання різноманітних прийомів і засобів навчання. По-третє, мовний матеріал повинен засвоюватися в процесі виконання вправ, що забезпечує опору на сукупність різних відчуттів.

Збереження мовного матеріалу в пам”яті пов”язано з випередженням забування. На жаль, ця проблема стосовно навчання ІМ досліджена недостатньо. Але відомо, що кількість повторень слів (15-20) для їх збереження в пам”яті з наступним використанням у рецептивному мовленні після тримісячного латентного періоду залежить від характеру слова і повинна розподілятися таким чином: сім повторень протягом першого тижня; три повторення на другому тижні; три-чотири – на четвертому, а решта – з будь-яким інтервалом у часі.

Існують різні класифікації типів пам”яті. Одні учні краще зппам”ятовують предмети, картини (образна пам”ять), інші - слова (вербальна пам”ять). Найпоширенішою є класифікація типів пам”яті за каналом надходження інформації: зоровим, слуховим, дотиковим, руховим і комбінованим. У більшості людей наявні всі типи пам”яті, але рівень розвитку кожного з них – неоднаковий. Різний рівень типів пам”яті по-різному впливає на певні види мовленнєвої діяльності, Наприклад, комбінований тип пам”яті з домінуючим слуховим компонентом виявляється найбільш сприятливим для оволодіння усним мовленням. Якщо в учня переважає зоровий або руховий тип пам”яті. То опанувати усне мовлення йому досить важко. В учнів, як свідчать досліди, переважає зоровий тип пам”яті, слуховий тип зустрічається набагато рідше. У „чистому вигляді” окремі типи пам”яті зустрічаютьс дуже рідко.

Розвинути пам”ять кожного типу допомагає зацікавленість учнів, їх позитивне ставлення до виучуваного матеріалу. Крім того, необхідно використовувати різні вправи для розвитку того чи іншого типу пам”яті.

Важливу роль у навчанні ІМ відіграють процеси сприймання.Сприймання відображає предмет в цілому, в сукупності його ознак. В залежності від того, який аналізатор відіграє у сприйманні провідну роль, розрізняють слухові, зорові, дотикові та кінетичні види сприймання. У процесі навчаня ІМ. Особливого значення набувають слухові та кінетичні види сприймання. Це пояснюється тим, що звукове мовлення є основним, а формуваня звукомоторних образів пов”язано зі слуховим і кінетичним сприйманням. При навчанні писемного мовлення провідного значення набувають зорові типи сприймання і сприймання пов”язані з моторикою руки.

Серед психічних явищ особливе місце посідаєувага.Вона характеризується такимиякостями як обсяг, розподіл, концентрація, стійкість і переключення. Увага – це не самостійний психічний процес, його не можна віднести до якостей особистості. Вона не має свого окремого і специфічного продукту, її результатом є покращання будь-якої діяльності, в якій вона присутня. Залежно від активності людини щодо організації уваги розрізняють такі її види: мимовільну, довільну і після довільну. Довільна увага формується на основі мимовільної. В той же час довільна увага переходить у мимовільну не потребуючи додаткових зусиль. Мимовільна увага зумовлюється безпосереднім інтересом, що має особливо враховуватися при навчанні ІМ. Довільна увага потрібна там, де такої зацікавленості немає.

У процесі навчання ІМ мають реалізовуватися всі види уваги. Що ж до якостей уваги, то особливого значення набуває її концентрація, без якої неможливе повноцінне сприймання мовленнєвого матеріалу і його розуміння кожним учнем. Психологи вказують на значні потенціальні можливості уваги учнів, що до певної міри може стимулювати швидкість формування іншомовних навичок, вмінь та їх якість.

Для оволодіння ІМ велике значення має рівень розвитку адитивної (слухової) та візуальної (зорової) уваги, що залежить від розвитку відповідного рецептора. Низький рівень розвитку слухової уваги негативно впливає на якість сприймання мовлення на слух, а візуальної уваги – на сприймання писемного мовлення. Відомо, що в учнів набагато краще актуалізується зорова увага, ніж слухова.

Організовуючи навчальний процес з ІМ, вчитель повинен враховувати особливості уваги своїх учнів, від цього залежатиме складність завдань, їх різноманітність, темп і тривалість роботи, а також вибір оптимального способу подачі матеріалу.

Якість оволодіння учнем іншомовною діяльністю значною мірою зумовлює і мотивація,яка викликає цілеспрямовану активність, стимулює вибір засобів і прийомів, їх упорядкування для досягнення мети. Психологи називають мотивацію „запускним механізмом” (І.Зимня) будь-якої людської діяльності, в тому числі й оволодіння мовою.

Майже всі учні мають бажання оволодіти ІМ, але одного бажання мало. Цей процес передбачає подолання різноманітних труднощів, що затримує досягнення мети. Як результат – зниження мотивації, зникнення активності, послаблення волі, спрямованої на оволодіння іншомовним мовленням, погіршенням успішності в цілому.

Мотивація відіграє важливу роль в процесі оволодіння ІМ, але вона відноситься до суб”єктивних якостей учня, вона визначається його особистими спонуканнями, пристрастями, потребами. Це спричиняє труднощі щодо фрмування мотивації. Вчитель може вплинути на неї лише опосередковано, створюючи передумови, на основі яких в учнів виникає особиста зацікавленість у роботі. Для цього вчителю необхідно бути обізнаним з мотивами діяльності учнів, бути здатним поставити себе на їх місце. Вчитель повинен знати весь арсенал мотиваційних засобів, типи і підтипи мотивації та їх резерви.

Серед основних видів мотивації оволодіння ІМ розрізняють зовнішню і внутрішню мотивації.

Зовнішня мотивація знаходиться під впливом потреб суспільства. Внутрішня мотивація зумовлена характером самої діяльності; її основним підвидом є мотивація успішності. Зовнішня і внутрішня мотивації можуть мати позитивний і негативний характер, тобто мотивація може бути позитивною і негативною. (Негативна мотивація: нелюбов до іноземної мови; небажання повторити помилку батьків, які не оволоділи іноземною мовою).

Від учителя ІМ залежить чи будуть перелічені види і підвиди мотивації перетворені на реальну рушійну силу процесу оволодіння ІМ протягом усіх років навчання в середньому навчальному закладі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Навчальний процес	\|	Зв”язок методики навчання ІМ з іншими науками

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.