Наукові засади методики читання в початкових класах

Методика читання – складова частина методики викладання української мови як педагогічної науки. Це й зумовлює її побудову на основі наукових принципів радянської педагогіки: аналізу виучуваного матеріалу у зв’язку з життям, науковості і доступності викладу, свідомого й активного сприймання прочитаного. У свою чергу, вітчизняна педагогічна наука ґрунтується на філософському методі діалектичного матеріалізму, за яким усі явища розглядаються у взаємозв’язку, у розвитку, боротьбі протилежностей.

На основі дидактичних принципів сучасної вітчизняної педагогіки визначаються методи і прийоми навчання дітей читати, працювати з книгою, розробляється методика побудови уроків читання залежно від дидактичної мети з урахуванням жанру аналізованого твору, умов роботи школи (звичайної чи малокомплектної).

Методика читання спирається також на наукові основи радянської психології. Так, одним з важливих критеріїв розподілу матеріалу по класах, вимог до методів і прийомів його опрацювання психологічна наука висуває необхідність ураховувати вікові особливості молодших школярів. Ця вимога набула особливої актуальності у зв’язку з переходом шкіл на навчання дітей з шести років.

У роботі з першокласниками придатні як традиційні, так і нові рекомендації, засновані на психофізіологічних дослідженнях і підтверджені практикою школи й новітніми науковими експериментами. Так, не втрачає важливості давно прийнята нашою школою рекомендація психологічної науки застосовувати в навчанні першокласників читання вголос. У цьому є сенс: розуміння прочитаного в них виникає тільки в результаті накладання на зорові образи звукового вираження думки, що для них є звичним.

З метою формування у школярів образних уявлень про довколишній світ, умінь переживати прочитане залишається пропоноване психологією цілісна прочитування художніх творів, яке застосовується при первісному знайомстві з текстом. Воно допомагає учням не лише зрозуміти зміст, а й відчути прочитане, адже від впливу на емоції дитини залежить і засвоєння змісту твору.

Спираючись на найновіші експерименти, психологічна наука рекомендує нові прийоми навчання першокласників, зокрема гру, оскільки саме вона в найбільшій мірі відповідає їх віковим особливостям. Не випадково дидактичні (ті, що навчають) ігри широко застосовуються у дитячих садках.

Однак функції гри у початковій школі принципово інші, ніж у дошкільних установах. Гра на уроках у школі має забезпечити перехід дитини від дошкільної рольової гри до усвідомленої і самостійної цілеспрямованої навчальної діяльності. Це завдання гри як дидактичного прийому можна втілити і на уроках читання в перших класах. Діти охоче грають у лічилки, користуються закличками. Цим слід скористатися, щоб розвинути у дітей розуміння особливостей віршованого тексту, відчуття рими, ритму. Придатним матеріалом для виявлення «секретів» поетичних творів може стати лічилка: «Раз, два – дерева. Три, чотири – вийшли звірі; п’ять, шість – пада лист; сім, вісім – птахи в лісі. Дев’ять, десять – це сунички підвели червоні личка». Чому легко запам’ятовується текст? Тому що в ньому чіткі ритм і рими. Завдяки цьому й виходить лічилка: розмірене, чітке відрахування предметів.

Гра в рими розвиває чуття ритмізованого й римованого мовлення, її можна практикувати на фізкультхвилинах. Учитель послідовно називає кілька пар слів, серед яких є такі, що становлять риму (квіти – діти, синій – іній), ітакі, що не римуються (борода – колода, голова – корова). У випадку, коли слово римується, діти плещуть в долоні (над головою). Якщо ж друге слово не становить рими, сплеску не повинно бути.

Певна річ, що гра – не основний принцип уроків читання, хоч при вивченні казки чи байки можна застосувати «розігрування» сцен в дійових особах.

За переконанням психологів, художнє виховання молодших школярів повинно йти від наївно-безпосереднього ігрового сприймання літератури до усвідомленого відчуття мистецтва. Його секрет – у відкритті учням того, що кожен літературний твір має автора. Він створюй вірш, казку або оповідання для того, щоб вплинути на читача, щоб змінити його ставлення до себе, до інших людей. Мета ця, яку письменник передає твором, становить собою авторський задум. Сприйняти його – це значить пережити почуття, які задумав і втілив у творі автор, усвідомити їх, а відтак оцінити й авторський задум, і його художнє втілення. Через твір дитина сприймає світ, описаний мудрим розумом художника. Твір розкриває перед нею і те, що малює автор, і те, як він це передає. У процесі читання дитина ставить себе на авторське місце. Видатний кінорежисер С. М. Ейзенштейн сказав про глядачів, що вони не лише бачать зображувані елементи твору, а й переживають «динамічний процес виникнення й становлення образу так, як переживає його автор». Ці слова з повним правом можна адресувати й учневі, який на уроках читання знайомиться з художнім твором. Читання твору викликає в учнів емоції і почуття: поваги чи ненависті, захоплення чи смутку. Звідси й ставлення їх до описуваних подій: вони схвалюються чи засуджуються. Тому, не боячись перебільшення, можна твердити, що на уроках читання розвивається уміння самостійно орієнтуватися в літературних творах. Природно, що все це здійснюється у початковій школі відповідно до вікових особливостей дітей і на літературних творах, доступних їх розумінню.

У застосуванні методів і прийомів проведення уроків читання методика спирається на дані літературознавства. Передусім вона враховує важливе літературознавче положення про те, що художні твори передають життя образно, що першоелементом літератури є слово. Звідси й одне із завдань уроків читання – розвивати художній смак, прищеплювати усвідомлене розуміння функцій слова в художньому творі. Широкі можливості для такої всебічної роботи дає вивчення різних жанрів літературних творів. Опрацьовуючи їх, діти знайомляться з елементами віршування, з композицією твору, з образними засобами, навчаються визначати головну думку твору, характеризувати художні образи (їх зовнішність, вчинки, дії). Відомості про всі ці поняття дає наука про художню літературу – літературознавство.

Методика читання втілює в практику навчання дітей молодшого віку один з провідних принципів радянського літературознавства, згідно з яким вивчення твору здійснюється в єдності форми і змісту. Дотримання його на уроках читання допомагає учням глибше усвідомити ідею художнього твору і дає грунт для розвитку їхнього мислення й мовлення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Освітнє і виховне значення уроків читання. Естетичне виховання на уроках читання	\|	З історії становлення методики читання. Основний метод навчання дітей читанню

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.041 сек.