• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Частина перша

Перший семестр

Договори перевезення - 2 год.

Договори з надання послуг - 2 год.

Частина друга

Частина перша

1-2. Поняття, предмет, метод, система та джерела цивільного права України – 4 год.

3. Цивільні правовідносини - 2 год.

4. Фізичні особи як суб‘єкти цивільного права - 2 год.

5. Особисті немайнові права фізичної особи та їх цивільно-правовий захист - 2 год.

6-7. Юридичні особи як суб‘єкти цивільного права - 4 год.

8. Об‘єкти цивільних прав - 2 год.

9. Здійснення і захист цивільних прав, виконання цивільних обов‘язків – 2 год.

10. Представництво в цивільному праві України. – 2 год.

11. Опіка та піклування - 2 год.

12. Строки та терміни у цивільному праві України - 2 год.

13-14. Правочини у цивільному праві України - 4 год.

15. Відповідальність у цивільному праві України - 2 год.

16. Право власності в системі речових прав - 2 год.

17. Цивільно-правовий захист права власності - 2 год.

18. Права на чужі речі в новому Цивільному кодексі України - 2 год.

19. Загальна характеристика права інтелектуальної власності - 2 год.

20. Авторське право та суміжні права (загальні положення) - 2 год.

РАЗОМ: 40 год.

Другий семестр

1-2. Загальні положення про зобов’язання - 4 год.

3-4. Забезпечення виконання зобов’язань у цивільному праві України – 4 год.

5. Цивільно-правовий договір - 2 год.

6-7. Недоговірні зобов’язання в цивільному праві - 4 год.

8. Договори про відчуження майна. Договір купівлі продажу – 2 год.

9. Договір поставки - 2 год.

10. Договір ренти. Договір довічного утримання - 2 год.

11. Договір найму (оренди) - 2 год.

12. Договір підряду - 2 год.

15. Кредитно-розрахункові відносини. Договір позики - 2 год.

16. Банківські договори – 2 год.

17. Договори про передачу прав інтелектуальної власності – 2 год.

18. Договори про спільну діяльність – 2 год.

19-20. Спадкове право України - 4 год.

РАЗОМ: 40 год.

ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ

ЛЕКЦІЯ 1

Тема: Поняття, предмет, метод, система та джерела цивільного права України.

1. Співвідношення понять приватного та цивільного права

2. Поняття цивільного права

3. Предмет цивільного права України.

4. Проблемні питання у визначенні методу цивільно-правового регулювання.

5. Принципи (загальні засади) цивільного права.

1. Співвідношення понять приватного та цивільного права

Починаючи з римських часів загальновизнаним є поділ права на публічне (jus publicum) та приватне (jus privatum). Такий поділ уперше запропонував Ульпіан (Дигести Юстиніана).

Приватне право призначається для врегулювання та охорони сфери приватних інтересів особи, які ґрунтуються на началах юридичної рівності сторін, що обумовлено недоторканністю їх приватної власності, свободою договору, судовим захистом їх прав та інтересів.

Публічне право спрямовано на регулювання сфери державних та суспільних інтересів, за допомогою цілої низки імперативних (загальнообов’язкових) правил поведінки.

Приватному праву притаманні наступні особливості:

1. предметом приватноправового регулювання, переважно, є відносини з належності майна (статика) та його використання (динаміка);

2. ці відносини виникають на підставі автономії волі учасників та за їх ініціативи;

3. ці відносини виникають та існують між юридично рівними суб’єктами які є самостійними в майновому розумінні.

Цивільне право є основою та фундаментом приватного права України.

2. Поняття цивільного права

Цивільне право для його докладно та всебічного аналізу розглядається як:

- галузь права;

- галузь законодавства;

- наука;

- навчальна дисципліна.

Цивільне право як галузь права – це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові та майнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних та духовних потреб та інтересів[1].

Цивільне право, як і будь-яка галузь права, характеризується двома основними ознаками:

• предметом правового регулювання;

• методом правового регулювання.

Предмет і метод – це «обличчя» будь-якої галузі права, оскільки предмет правового регулювання відповідає на питання: що саме, тобто яке коло суспільних відносин регулює та чи інша галузь права, а метод правового регулювання – на питання, яким чином, на яких засадах здійснюється таке регулювання[2].

3. Предмет цивільного права України.

Предметом цивільного права є:

1. майнові відносини, тобто відносини, які виникають з при­воду належності, користування і переходу майна (законодавець визначає правомочності власника, регулює відносини, пов’язані з оплатною (купівля-продаж, міна) та безоплатною передачею майна (дарування, спадкування);

2. особисті немайнові відносини, тобто відносини, об’єктом яких є нематеріальні блага, які не можна відділити від особи
(честь, гідність, ділова репутація);

3. відносини інтелектуальної власності, тобто відносини, які
виникають при реалізації особами своїх авторських прав чи
права промислової власності.

4. Проблемні питання у визначенні методу цивільно-правового регулювання.

Для встановлення характеру відносин, які виникають, не­обхідно не лише визначити предмет регулювання (майнові від­носини регулюються, наприклад, і нормами аграрного, фінансо­вого права), а й з’ясувати, яким чином здійснюється регу­лювання цих відносин, якими засобами право впливає на ці відносини, тобто специфіку методу регулювання.

Особливості методу цивільно-правового регулювання поля­гають у:

1. рівному правовому становищі учасників цивільних право­
відносин. Вони не підпорядковані один одному. Між ними
відсутні відносини субординації.

2. самостійності, свободі вибору учасників цивільних правовідносин. Ця особливість визначається терміном «диспозитивність», і означає, що сторони у встановлених законом межах самостійно визначають характер своїх відносин на власний розсуд. Наприклад, законодавець передбачає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщоінше не передбачено законом чи договором;

3. майновому характері цивільної відповідальності. На відміну
від кримінального права, в цивільному праві вплив на порушника здійснюється шляхом ущемлення його майнових інтересів, а саме стягненням збитків, штрафу, пені, неустойки або покладенням обов’язку виконати зобов’язання в натурі;

4. в особливому порядку розв’язання спорів між учасниками цивільних правовідносин. За захистом порушених прав сторони звертаються в органи, які не пов’язані із жодною зі сторін, а спеціально створені для розгляду спорів – суд, третейський суд, нотаріус та ін.

5. Принципи (загальні засади) цивільного права.

Принципи цивільного права – це основні засади, на яких здійснюється регулювання цивільно-правових відносин. Вони відображають найбільш характерні властивості цивільного права.

Цивільне право базується на загальноправових принципах, що містяться в Конституції України і поши­рюються на всі галузі права, та на галузевих принципах, що закріплені у ст. 3 ЦК:

1. неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого
життя людини. Тобто органи державної влади і самоуправлін­ня не повинні втручатися в приватне життя особи, визначати її
місце в суспільстві, диктувати характер поведінки;

2. неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків,
встановлених Конституцією та законом. Держава надає рівну
правову охорону власності незалежно від її форм та видів. Під­стави і порядок позбавлення права власності регламентовані законом (конфіскація, реквізиція);

3. свобода договору. Цей принцип реалізується шляхом:

a. вільного вибору контрагентів;

b. вільного обрання виду договору;

c. вільного формування умов, на яких договір уклада­ється;

4. свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена
законом. Не допускається адміністративне втручання в підпри­ємницьку діяльність. Водночас керуючись інтересами публіч­ними, держава за певних умов може регламентувати певні
відносини (наприклад, обов’язковість ліцензування медичної діяльності);

5. судовий захист цивільного права та інтересу. Суд зобов’язаний розглянути будь-який спір, що стосується захисту законних
прав і свобод особи;

6. справедливість, добросовісність та розумність. Суд не по­винен стояти на формальних позиціях при захисті порушених прав.

Наявність законодавчого переліку принципів не є перешко­дою до виявлення у цивільному праві йінших правових засад. Принципами цивільного права виступають також:

1. принцип по­єднання інтересів особи та суспільства;

2. принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню, та ін.

ЛЕКЦІЯ 2

Тема: Поняття, предмет, метод, система та джерела цивільного права України

1. Система цивільного права України.

2. Джерела цивільного права України. Нові підходи до визначення системи джерел цивільного права.

3. Теоретичні проблеми застосування аналогії цивільного закону та цивільного права

4. Загальна характеристика Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р.

1.Система цивільного права України.

Як і будь-яка галузь права, цивільне право є сукупністю розміщених в певній послідовності правових норм, об’єднаних в групи й інститути.

Цивільно-правовий інститут — це сукупність правових норм, які регулюють певну групу взаємопов’язаних суспільних відно­син. Наприклад, норми, які встановлюють підстави виникнення та припинення права власності, його зміст, способи захисту, становлять один із найважливіших інститутів цивільного пра­ва – інститут права власності. Норми, які визначають поняття договору купівлі-продажу, його форму, права та обов’язки сторін, від­повідальність за невиконання зобов’язань, об’єднані в інститут купівлі-продажу.

Завданням наукової систематики права є не тільки розмежу­вання окремих галузей права, а й систематичне розташування матеріалу, що належить до певної галузі права, з метою науко­вого узагальнення, послідовності вивчення та вдосконалення кодифікації.

Система цивільного права – це розміщені в певній послідовності цивільно-правові інститути. Для приватного права Європи традиційним є існування двох основних систем побу­дови цивільного права: інституційної та пандектної.

Інституційна система побудови включає три основні частини, в яких містяться цивільно-правові норми:

1. про особу;

2. про речі;

3. про зобов’язання.

Пандектна система складається із:

1. загальних положень,

2. речо­вого права,

3. зобов’язального права,

4. сімейного і спадкового права.

2. Джерела цивільного права України. Нові підходи до визначення системи джерел цивільного права.

Цивільне законодавство – це сукупність нормативних актів, в якихмістяться норми цивільного права.

За юридичною силою та органом, що їх видав, нормативні акти діляться на:

• закони;

• підзаконні нормативні акти (укази Президента України, постанови уряду, галузевих міністерств, відомств, органів ви­конавчої влади);

• нормативні акти СРСР та УРСР (ті, що не втратили силу).

В сучасному цивільному праві особливого значення набува­ють такі джерела права, як:

• міжнародні договори;

• корпоративні правила;

• принципи права;

• звичаї торговельного обігу;

• юридична доктрина

Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції.

Цивільний кодекс України має вищу юридичну силу серед інших актів цивільного законо­давства.

Закони в державі приймаються в різні часи, тому вони потре­бують відповідної систематизації.

Інкорпорація – це зведення законів у ту чи іншу систему без зміни їх змісту.

Кодифікація – це систематизація нормативного матеріалу, коли чинні правові норми істотно доопрацьовуються, виключаються застарілі норми, усуваються прогалини та колізії в правовому регулю­ванні і потім видається новий закон в систематизованому вигля­ді. Результат кодифікації – це кодекс. Ко­декс – це законодавчий акт, в якому об’єднані і системати­зовані норми права, що регулюють певну галузь суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти. До них відносяться такі елементи системи цивільного законодавства:

1. укази Президента України,

2. постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України,

3. нормативні акти міністерств та відомств.

З метою за­безпечення законності актів відомчого законодавства, їх від­повідності законам і підзаконним актам, Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 «Про державну реєстра­цію нормативно-правових актів Міністерств та інших органів влади» введено державну реєстрацію нормативно-правових актів, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, якщо ці акти стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер. Державну реєстрацію відомчих нормативних актів, прийнятих центральними органами, здійснює Міністерство юстиції України, а реєстрацію актів місце­вих органів управління – управління юстиції областей і міст Києва та Севастополя.

Міністерства та інші органи державного управління вида­ють нормативні акти у формі наказів, інструкцій та постанов. Нормативні акти міністерств та відомств, видані в межах їх компетенції та сфери діяльності, обов’язкові для всіх юридичних та фізичних осіб.

До підзаконних актів, в яких можуть міститися норми ци­вільного права, належать і рішення та розпорядження норма­тивного характеру місцевих органів влади. Голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймають рішення, які стосуються питань, пов’язаних з правилами ведення торгівлі в певній місцевості, оренди нежитлових приміщень тощо. В межах адмі­ністративного району це розпорядження є обов’язковим для виконання.

Нормативні акти СРСР та УРСР. Згідно з Законом України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» і постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» закони УРСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після прого­лошення незалежності України, а акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, діють на території республіки до прийняття відповідних актів законо­давства України за умови, що вони не суперечать Конституції та законодавству України.

Норми міжнародного права і міжнародні договори. Стат­тею 9 Конституції України встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід’ємною частиною національного законодавства України і застосо­вуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Коли такий порядок не встановлено, пріоритет мають норми міжнарод­них договорів (ч.4 ст. 39 ЦКУ).

Корпоративні правила. Важливою формою приватного регу­лювання цивільного обігу виступають корпоративні норми по­ведінки. Регулювання цивільного обігу шляхом прийняття норм, які є обов’язковими для певного кола осіб, здійснюється шляхом прийняття установчих документів господарських товариств, до­говорів про приєднання, статутів різноманітних громадських організацій та інших актів цивільно-правового характеру.

Звичай– це правила поведінки в цивільному обігу, які складалися тривалий час і які санкціонуються суспільством для правозастосовної практики.

В ЦК прямо передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у певній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. Так, ст. 149 КТМ передбачає, що за відсутності угоди сторін тривалість вантажних робіт, розмір плати перевіз­нику за простій розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження визначаються відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту.

Юридична доктрина як джерело права становить собою на­укові правові ідеї, офіційно визнані на практиці загально­обов’язковими положеннями. В сучасній теорії юридична докт­рина втратила значення самостійного джерела права. Водночас не можна заперечувати практичне значення юридичної доктрини у формуванні понятійного апарату, тлумаченні правових норм, концептуальному обґрунтуванні проектів нормативних актів. Досить поширеними є випадки, коли юрисдикційні органи звер­таються до фахівців (наприклад, з авторського права, винахід­ницького права) за роз’ясненнями у зв’язку з необхідністю кваліфікації того чи іншого юридичного факту.

Класифікація нормативних актів за сферою регулювання. Крім вертикальної системи зв’язку нормативних актів (тобто класифікації нормативних актів за їх юридичною силою) ци­вільне законодавство має і так звану горизонтальну систему. За цією ознакою можна виділити такі складові частини ци­вільного законодавства, як:

1. транспортне законодавство. Це законодавство як сукупність
нормативних актів визначає основні правові, економічні та орга­нізаційні засади діяльності транспорту, правовий статус транспортних організацій, їх взаємовідносини з клієнтурою, умови
перевезення, організацію безпеки руху на транспорті тощо:

a. Повітряний кодекс України,

b. Кодекс торговельного мореплавства України;

c. закони України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт», від 4 липня 1996 р. «Про залізничний транспорт», від 5 квітня 2001 р. «Про автомобільний транспорт2, від 6 квітня 2000 р. «Про перевезення небезпечних вантажів», від 1 липня 2004 р. «Про транспортно-експедиторську діяльність», а також Статут залізниць;

d. окремі правила перевезення: затверджені постановою КМУ від 18 лютого 1997 р. № 176 Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту; Міністерством транспорту України затверд­жені Порядок і умови організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом (наказ від 21 січня 1998 р. № 21); Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (наказ від 28 липня 1998 р. № 297). На авіаційному транспортні діють Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25 липня 2003 р. № 568; Правила повітря­них перевезень вантажів, затверджені наказом Міністерства транспор­ту України від 14 жовтня 2003 р. № 793. Наказом Державного комі­тету будівництва, архітектури та житлової політики України від 18 листопада 1997 р. № 22 затверджені Правила користування трамваєм і тролейбусом у містах України тощо;

2. страхове законодавство регулює відносини між страховиками
(страховими компаніями) і страхувальниками щодо захисту
майнових прав і інтересів громадян та юридичних осіб у випадку
настання певних подій. Основними нормативними актами цієї категорії є: закони України від 7 березня 1996 р. «Про страхування», від 1 липня 2004 р. «Про обов’язкове стра­хування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ряд підзаконних нормативних актів;

3. торговельне законодавство:

a. Закон України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів»,

b. Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торго­вельного обслуговування населення, затверджені постановою Ка­бінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 108;

c. Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків України від 13 березня 1995 р. № 37;

d. Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європей­ської інтеграції України від 11 липня 2003 р. № 185;

e. Правила роз­дрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європей­ської інтеграції України від 31 липня 2002 р. № 228;

f. Правила тор­гівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Дер­жавного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 р. № 57/188/84/105;

g. Правила торгівлі у роз­строчку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. № 997;

h. Правила роздрібної торгівлі непродо­вольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11 березня 2004 р. № 98 та ін.;

4. законодавство про інтелектуальну власність.До цієї групи належать:

a. закони України від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки», від 21 квітня 1993 р. «Про охорону прав на сорти рослин», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»,

b. Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені нака­зом Міністерства освіти України від 22 січня 2001 р. № 22, та ін.

5. будівельне законодавство,

6. законодавство про оренду,

7. банківське законодавство,

8. спад­кове законодавство тощо.

3. Теоретичні проблеми застосування аналогії цивільного закону та цивільного права

Норми цивільного права регулюють найбільш типові й ха­рактерні для певного етапу суспільного розвитку майнові та немайнові відносини, але вони не можуть охопити всю різноманітність суспільних відносин, які потребують правового регулювання.

Відповідно до ст. 11 ЦК цивільні права та обов’язки можуть виникати з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені в законі, але з огляду на загальні засади і зміст цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Під прогалиною в праві розуміють випадки, коли певні суспільні відносини потребують правового регулювання, але воно не передбачене конкретним законом, правовою нормою.

Засобом усунення прогалин є правотворчість, тобто (а) прийняття нових норм або (б) редагування застарілих.

До усунення прогалин суди можуть застосовувати аналогію, яка поділяється на аналогію закону і аналогію права.

Аналогія закону і аналогія права як засоби усунення прога­лин в законодавстві передбачені в ст. 8 ЦК: «Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивіль­ного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону)». Отже, аналогія закону має місце, якщо:

1. відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером
потребують цивільно-правового регулювання;

2. ці відносини не регулюються якимись конкретними нор­мами права;

3. вирішення спору, який виник, неможливе виходячи із
засад і змісту законодавства;

4. є закон, який регулює схожі відносини і який може бути
застосований до цих відносин.

Коли відсутні не лише прямі норми, а й аналогічні, то такі прогалини заповнюються за допомогою аналогії права, тобто такі цивільні відносини регулюються відповідно до загальних засад цивільно­го законодавства (ч. 2 ст. 8 ЦК). Суд може приймати рішення виходячи із аналогії права, якщо:

1. відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання;

2. ці відносини не лише не регулюються якимось конкретними нормами права, а й взагалі відсутні правові норми, які
регулюють подібні відносини;

3. виходячи із загальних засад законодавства (справедли­вості, добросовісності, розумності та ін.) суд може розглянути
справу по суті.

4. Загальна характеристика Цивільного кодексу України від 16 січня 2003р.

Цивільний кодекс України має вищу юридичну силу серед інших актів цивільного законо­давства. Чинний ЦК – результат третьої республіканської кодифікації цивільно-правових норм, набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Перший ЦК УСРР був затверджений 16 грудня 1922 р. і введений у дію з 1 лютого 1923 р. Другий ЦК УРСР був затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і набрав чинності 1 січня 1964 р.

Зміст ЦК 2003 p. становлять такі книги:

1. Загальні положення,

2. Особисті немайнові права фі­зичної особи,

3. Право власності та інші речові права,

4. Право інтелектуальної власності,

5. Зобов’язальне право,

6. Спадкове право.

ЦК України побудований за пандектною систе­мою і традиційно складається із Першої (її інколи називають Загальною) і Другої (або Особливої) частин.

Першу або Загальну частину становлять такі інститути:

1. основні положення цивільного права;

2. підстави виникнення цивільних прав та обов’язків;

3. суб’єкти та об’єкти цивільних прав;

4. правочини;

5. представництво та довіреність;

6. строки та терміни;

7. позовна давність.

До Другої або Особливої частини належать:

1. особисті немайнові права;

2. речове право і право власності;

3. спадкове право;

4. загальні положення про зобов’язання;

5. окремі види договірних зобов’язань (купівля-продаж, да­рування, міна, позика тощо);

6. окремі види недоговірних зобов’язань (заподіяння шкоди);

7. зобов’язання, що виникають із односторонніх дій (обі­цянка винагороди).

Сімейне право більшість вітчизняних фахівців розглядають як самостійну галузь права, тому до системи цивільного права його не включають.

[1] Цивільне право України / За ред. Р.О. Стефанчука – К. 2004. – С. 11.

[2] Цивільне право України / Ю.О. Заїка – К. 2008. – С. 13.

Читайте також:

1. I. Вступна частина
2. II Основна частина
3. II Основна частина
4. II Основна частина
5. II частина.
6. II. Основна частина
7. II. Основна частина
8. II. Основна частина ЗАНЯТТЯ
9. III Заключна частина
10. III Заключна частина
11. III Заключна частина
12. III Заключна частина

Переглядів: 494