Валютні ризики та методи їх уникнення.

прогнозування курсів. Слід враховувати впливи всіх вищенаведених чинників, використовувати дані минулих періодів, знати сезонні особливості поведінки динаміки курсу, використовувати технічний аналіз;

лімітація валютної позиції. Обмежує об'єм ризику, пов'язаного з несприятливою зміною курсів валют, які) банк приймає на себе. Ліміти визначаються як для кожної валюти, так і для сукупної позиції у всіх валютах. При проведені операцій крім загальних лімітів встановлюються персональні ліміти для валютних дилерів;

лімітація втрат. Метод stop loss обмежує граничні втрати по валютних операціях;

хеджування. Зв'язано з ризиком, визначуваним, у свою чергу, як надійністю контрагента, так і системними ризиками.

Кредитний ризик — це ризик збитків у разі невиконання контрагентом контракту на похідні інструменти. Збитки — вартість заміщення цього контракту на новий. Вартість заміщення на момент невиконання рівна поточній вартості очікуваних майбутніх грошових надходжень.

Кредитний ризик для операції з похідними інструментами міняється з часом згідно початковим змінним, що визначають вартість контракту. При оцінці кредитного ризику застосовується оцінка по двох напрямах:

1) поточний (величина витрат по відшкодуванню невиконаного контракту, якщо контрагент не виконає його сьогодні);

2) потенційний ризик (обгрунтована розрахункова величина потенційних витрат по відшкодуванню у разі невиконання контрагентом контракту в майбутньому).

Вимірювання поточного ризику полягає у визначенні поточної ринкової вартості похідного фінансового інструменту на певний момент, тобто витрат по відшкодуванню залишку грошових надходжень за цінами і ринковими відсотковими ставками, діючими на момент розірвання угоди. Величина витрат по відшкодуванню може бути і позитивною, і негативною, залежно від еволюції початкових інструментів з моменту висновку операції. Якщо величина витрат по відшкодуванню негативна, сторона яка залишилася не зазнає збитків у разі невиконання контракту контрагентом.

Виміряти цей ризик складніше, оскільки він припускає оцінку можливих майбутніх витрат по відшкодуванню операції з похідними інструментами у разі негативної зміни початкових змінних, що визначають вартість контракту. Для оцінки потенційного ризику використовують аналіз за системою «Монте-Карло» або по методу «історичного» моделювання або моделі оцінки вартості опціонів. Ці аналітичні дослідження, як правило, припускають моделювання нестійкості початкових фінансових інструментів і вплив її зміни на вартість операції з похідними інструментами. Ці методи часто використовуються для отримання двох кількісних показників потенційного ризику: очікуваного і максимального (у гіршому разі).

При цьому необхідно враховувати, що невиконання контрагентом форвардного контракту або свопу необов'язково тягне за собою збитки. Для виникнення кредитних збитків по форвардному контракту або свопу необхідна одночасна наявність двох умов:

1) невиконання контракту контрагентом;

2) позитивна величина витрат по відшкодуванню (тобто ризик).

На відміну від форвардних контрактів і свопів ризик, пов'язаний з контрагентом по операції з опціоном, носить односторонній характер. Як правило, покупець опціону повністю оплачує його у момент укладення контракту. Проте продавець не зобов'язаний виконувати контракт до тих пір, поки опціон не буде виконаний. Таким чином, покупець піддається кредитному ризику, оскільки продавець може виявитися неплатоспроможним до того, як будуть виконані його зобов'язання по опціону.

При розрахунку поточної величини витрат по відшкодуванню операцій з одним контрагентом на основі аналізу портфельним методом необхідно знати, передбачений і чи можливий неттінг (взаємозалік зобов'язань) з цим контрагентом. Якщо взаємозалік передбачений, поточний кредитний ризик рівний сумі позитивних і негативних значень вартості операцій у складі портфеля по цьому контрагенту. Якщо взаємозалік не передбачений, при розрахунку поточного кредитного ризику підсумовуються тільки позитивні значення поточної ринкової вартості операцій, оскільки позитивні поточні позиції не можуть зачитуватися в рахунок негативних поточних позицій у разі неплатоспроможності контрагента.

Значно важче розрахувати потенційний ризик по портфелю операцій. Простий метод полягає в підсумовуванні потенційного ризику по кожній з операцій у складі портфеля, проте ця процедура в більшості випадків істотно завищує фактичний потенційний ризик. Вона не враховує наявність у складі портфеля взаємозачитуваних операцій або операцій, пік максимального потенційного ризику по яких доводиться на різні терміни. Для глибшого аналізу потенційного ризику по портфелю операцій з конкретним контрагентом можна використовувати моделювання на рівні портфеля, що враховує різні аспекти портфеля і забезпечує точніший розрахунок очікуваного і максимального потенційного ризику в порівнянні з показниками, які можуть бути одержані шляхом підсумовування ризиків по окремих операціях.

Загальний кредитний ризик по портфелю похідних інструментів також залежить від ступеня диверсифікації по конкретних контрагентах і категоріях контрагентів. Для великих диверсифікованих портфелів похідних інструментів максимальний ризик — менш корисний показник, оскільки одночасна реалізація всіх якнайгірших варіантів украй маловірогідна. Концентрація портфеля на одному контрагенті (або категорії контрагентів) підвищує кредитний ризик. Це правило може застосовуватись до портфеля похідних інструментів так само, як і до позикового портфеля.

Для управління кредитним ризиком, пов'язаним з контрагентами, банки звичайно використовують різні політику і процедуру, включаючи заходи внутрішнього контролю, забезпечуючі оцінку кредитного ризику до висновку операції з конкретним контрагентом і моніторинг кредитного ризику протягом всього терміну операції. Це можуть бути також правила оформлення документації, знижуючі кредитний ризик і забезпечуючі виконання операцій, система забезпечення кредиту, сприяюча подальшому зниженню або обмеженню кредитного ризику по операціях з певним контрагентом.

Кредитний ризик по похідних фінансових інструментах, як правило, регулюється за допомогою оцінки кредитоспроможності контрагентів і використовування лімітів ризику по контрагентах. Користувачі, що працюють з «глобальними» похідними інструментами, звичайно відрізняються високою кредитоспроможністю. Для менш надійних контрагентів часто застосовуються методи захисту кредиту, такі, як отримання забезпечення.

Крім того, оцінка кредитного ризику по операціях з похідними інструментами повинна здійснюватися відділом управління ризиком разом з оцінкою аналогічних ризиків по операціях з балансовими активами. Це дозволяє керівництву банку послідовно контролювати сумарний ризик по основних контрагентах, об'єднуючи обидва види операцій в процесі розподілу і аналізу кредиту.

Один з аспектів розрахункового ризику є наслідком обмеженого числа фінансових операцій, розрахунки по яких здійснюються того ж дня або негайно.

Максимальний розрахунковий ризик, як правило, виникає безпосередньо в день розрахунків, коли він рівний повній вартості цінних паперів у разі неодночасної поставки цінних паперів і здійснення платежу. Розрахунковий ризик по похідних інструментах значно знижується завдяки широкому використанню положень про взаємозалік в договорах. Ці положення знижують розрахунковий ризик по платежах, здійснюваних в одній і тій же валюті. Крім того, багато операцій з похідними інструментами (наприклад, відсоткові свопи) не припускають обміну основними сумами на дату виконання.

Проте взаємозалік платежів не усуває ризик, пов'язаний з розрахунками в різних валютах. Найбільшим джерелом розрахункового ризику в платіжних системах є ризик, створюваний операціями з іноземною валютою, — наявні операції (спот) і короткострокові форвардні контракти (відомий як «херштатський» ризик після банкрутства приватного банку «Херштатт» в 1974 р.). Зниження «херштатського» ризику при операціях з похідними інструментами досягається за рахунок проведення розрахунків через респектабельні клірингові системи або розрахункові банки, що користуються взаємною довірою банку і його контрагента.