Виробничі відносини, їх суть, система і структура

Продуктивні сили суспільства та виробнича функція. Технологічний спосіб виробництва

Продуктивні сили суспільства – це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага, і визначає зростання продуктивності суспільної праці.

Продуктивні сили утворюють провідний компонент будь-якої економічної системи.

До продуктивних сил відносять насамперед людей, працівників та засоби праці, предмети праці, використовувані сили природи, науку, форми і методи організації виробництва, інформацію. Наука перетворилася в окремий елемент продуктивних сил з початку розгортання НТР, тобто з середини 50-х років, а інформація з середини 70-х років ХХ століття.

Продуктивні сили є провідною стороною суспільного способу виробництва, а їх рівень є загальним показником соціально-економічного прогресу. З їх розвитком зростають продуктивність праці, національне багатство, добробут населення.

В сучасній економічній науці продуктивні сили представленні двома основними ресурсами: ресурсом праця та ресурсом капітал. Під першим розуміють людей, – головну продуктивну силу, під другим – засоби виробництва, створені людиною для поліпшення умов та підвищення ефективності процесу праці.

Технологічний спосіб виробництва - це спосіб виробництва, який базується на техніко-економічному поєднанні речових і особистих факторів виробництва і складається із системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин. Розвиток людства супроводжувало три технологічні способи виробництва:

1) засновані на ручній праці;

2) засновані на машинній праці;

3) засновані на автоматизованій праці.

Суттєва роль в розвитку технологічного способу виробництва належить науково-технічному прогресу.

На початку людської цивілізації трудові відносини здійснювались у межах племені чи общини, члени якої спільно володіючи ручними знаряддями праці, здобували необхідні засоби існування і спільно присвоювали їх. За часів товарного виробництва колективний характер праці посилюється. Цьому сприяє застосування машин та функціонування ринку, за допомогою якого відособлені виробники встановлюють тісні зв'язки, обмінюючись результатами своєї праці. Характер останньої стає суспільним.

Під впливом НТР суспільне виробництво знаходиться в постійному русі, розвитку і вдосконаленні.

Сукупність економічних виробничих відносин у широкому розумінні представлена соціально-економічними, техніко-економічними та організаційно-економічними відносинами.

Соціально-економічні відносини - це відносини з приводу різних форм власності, розподілу доходів і багатства в цілому, відтворення суспільного виробництва. Вони зумовлюють систему зв'язків "людина – людина" в процесі суспільного відтворення.

Соціально-економічні відносини вказують на те, хто реально володіє засобами виробництва та фінансами, привласнює їх, тобто в чиїх інтересах відбувається розподіл вироблених продуктів та послуг, і, нарешті, як і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства.

Техніко-економічні відносини – це відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, рівня концентрації його та інших предметів і явищ, зумовлених розподілом праці.

Техніко-економічні відносини включають також відносини обміну результатами діяльності між людьми.

Конкретні організаційно-економічні відносини відображені в господарських системах окремих галузей суспільного виробництва – економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров'я тощо. Їхню специфіку вивчають конкретні економічні науки. До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки. Це товарно-грошові відносини, відносини в сфері грошового обігу, ціноутворення, фінансів, кредиту, маркетингу, менеджменту, біржової справи тощо.

Економічні (виробничі) відносини відповідають певній формі власності на засоби виробництва, що склалася історично, та діалектично взаємодіють з продуктивними силами як факторами виробництва, його ресурсами.

В теоретичній економіці виділяють виробничі та економічні відносини. Під економічними розуміють більш широке поняття, пов’язане із відносинами не лише в процесі виробництва, а й в розподілі, обміні та споживанні. Під власне виробничими відносинами розглядаються відносини в сфері виробництва, тобто ті, що описуються такими категоріями, як розподіл праці, спеціалізація, кооперування, оплата праці, продуктивність праці тощо.

Отже, виробничі відносини – це суспільна форма розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Основою виробничих відносин є відносини власності .

4.Суспільний поділ праці, його зміст і класифікація

Поділ праці – це така організація виробництва, коли кожен спеціалізується на виробництві одного якогось продукту. Він є основою сучасної економіки.

Поділ праці існує :

на рівні підприємств – спеціалізація виробників на виконанні певних функцій;

між підприємствами – спеціалізація підприємств на виробництві певних товарів і послуг;

між регіонами країн – спеціалізація, що пов’язана з природно – кліматичними умовами території;

між країнами – спеціалізація країн на виготовленні певної продукції та поставках її на світовий ринок.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виробництво і його основні фактори	\|	Товарне виробництво зароджується як протилежність натуральному виробництву.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.