Мета та завдання соціальної реабілітації.

Сутність соціальної реабілітації.

Лекція № 9. Соціальна реабілітація (3 години).

Соціальна реабілітація - комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, на покра¬щання її здоров'я, дієздатності. Цей процес спрямований також і на зміну соціального середовища, умов життєдіяльності, пору¬шених чи обмежених з певних причин.

Здійснення соціальної реабілітації значною мірою залежить від дотримання її основних принципів: етапності, диференційо¬ваності, комплексності, спадковості, послідовності, безперерв¬ності у проведенні реабілітаційних заходів, доступності і пере¬важної безоплатності для тих, хто її найбільше потребує (інваліди, пенсіонери, біженці та ін.).

Реабілітація - комплекс медичних, соціально-економічних, педагогічних, професійних і юридичних заходів, спрямованих на відновлення (чи компенсацію) порушених функцій, дефек¬ту, соціального відхилення.

Реабілітація може бути стихійною чи організованою. У пер¬шому випадку передбачається, що особистість інтуїтивно нала¬годжує відносини з власним організмом і оточуючим середови¬щем на більш чи менш прийнятному для себе рівні. Організована реабілітація ставить своєю метою скоротити терміни відновлення соціальної норми, підвищити якість само¬стійної роботи особистості за рахунок професійної допомоги. Процес соціальної реабілітації має тривалий характер.

Основні цілі соціальної реабілітації, можна охарактеризувати наступним чином. По-перше, відновлення соціального статусу, соціальної позиції суб'єкта. По-друге, досягнення суб'єктом певного рівня соціальної, матеріальної та духовної незалежності. І, нарешті, по-третє, підвищення рівня соціальної адаптації суб'єкта до нових умов життєдіяльності.

Організовуючи свідомий і цілеспрямований процес досягнення цих цілей, необхідно пам'ятати, що найчастіше об'єктом социальнореабилитационной діяльності виступає доросла людина, сформувався як особистість, з системою, що склалася потреб, інтересів та ідеалів, і з усталеною системою навичок, знань і навичок. Ця обставина призводить до того, що, втративши звичні для нього можливості життєдіяльності, людина прагне до їх повного і абсолютного відновлення, причому в найкоротші терміни. Таке прагнення може виражатися в тому, що він відкидає спроби надати йому новий соціальний статус і нові можливості для самореалізації і життєдіяльності. Подібне опір є природною первинної реакцією людини на негативна зміна звичного образу і стилю життя. У подібних умовах, фахівець, що організує процес соціальної реабілітації, повинен чітко уявляти собі наступне:

- у чому причина конкретної кризової ситуації, в якій опинився суб'єкт;

- наскільки актуальні і значущі для людини втрачені або зруйновані цінності і відносини;

- які власні характеристики, потреби, можливості і здібності суб'єкта, на які можна покластися, надаючи йому социальнореабилитационную допомогу .

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Активний та пасивний типи адаптаційного процесу.	\|	Напрямки соціальної реабілітації: соціально-середовищна орієнтація та соціально-побутова адаптація.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.