МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Діяльність львівського та київського книгознавчих осередків
У 1909 р. у межах Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові було створено спеціалізований центр, який займався проблемами української книги (передусім, вивчав історію книги та укладав книгознавчі праці) — бібліографічну комісію. Ця комісія опікувалася трьома проблемами: 1. Створення різноманітних бібліографічних праць, оскільки треба було зберегти відомості про всі українські видання, випущені на теренах Австро-Угорщини. 2. Створення наукових засад бібліографічного опису книг і часописів. 3. Видання книгознавчих часописів, оприлюднення результатів праці науковців. Комісія досліджувала українську книгу та бібліографію і ставила за мету створити повний перелік українських книг під назвою «Національна бібліографія», починаючи з «Енеїди» І. Котляревського (1798 р.). Важливу роль у створення комісії відіграв український бібліограф і бібліотекар Зенон Кузеля, який на той час перебував у Відні й був поінформованим про стан європейської бібліографії. В 1908 р. З. Кузеля написав до НТШ листа «В справі української бібліографії», в якому чітко розроблено наукову програму діяльності бібліографічного осередку й накреслено основні напрямки роботи. Фактично, З. Кузеля став ініціатором створення бібліографічної комісії при НТШ. До складу комісії увійшли відомі науковці, які мали в сфері своїх зацікавлень книгу й книгознавство: М. Грушевський, І. Свєнціцький, І. Кревецький, І. Франко, В. Доманицький, М. Комаров. Очолив комісію І.О. Левицький. Бібліографічна комісія надзвичайно плідно працювала в різні роки. В її діяльності можна видалити 3 періоди: I. Довоєнний (початковий), що тривав з 1909 по 1913 р. (в цей рік помер Левицький, що суттєво вплинуло на роботу комісії). II. Воєнний (до 1922 р.) — найгірший період для комісії, оскільки чимало вчених служило у війську. До того ж, під час окупації було знищено бібліотеку НТШ. III. Повоєнний (1922—1939 рр.). Комісію очолив В. Дорошенко. В 1939 р. діяльність НТШ і бібліографічної комісії зокрема було припинено. Комісія проводила свою роботу досить організовано. її члени збиралися приблизно один раз на рік (на початках діяльності — два рази), обговорювали наукові проблеми, виголошували реферати, які пізніше були рекомендовані до друку. В 1923 р. до складу комісії увійшли науковці з інших міст, зокрема з Києва: Ю. Меженко, В. Сімович, Л. Биковський. Всі дослідження науковців комісії публікували, для цього використовували: 1. Різноманітні часописи НТШ («Літературно-науковий вісник», «Записки НТШ», «Стара Україна»). Часопис «Стара Україна» виходив в 1924—1925 рр., головним редактором був І. Кре- вецький. Основне місце в цьому часописі посідали історичні матеріали. В 1924 р. було видано спеціальний випуск з нагоди 350-ї річниці українського друкарства. 2. Різноманітні спеціалізовані книгознавчі часописи, зокрема «Бібліологічнівісті» (1923—1932 рр., Київ), «Книжка» (1922—1923 рр., Станіслав), «Книголюб» (видавався Українським товариством прихильників книги у Празі). З 1937 р. бібліографічна комісія НТШ почала випуск власного спеціалізованого видання «Українська книга» — щомісячного журналу, який виходив до кінця 1939 р. у Львові, а в 1941—1943 рр. мав річні номери, випущені в Кракові. Часопис містив результати досліджень з бібліографії членів комісії і публікував матеріали у рубриках «Історичне книгознавство», «Бібліотекознавство», «Мистецтво книги», «Бібліографія», «Книжкова справа в сучасному», «Нові видання» і «Рецензії». Часопис «Українська книга» мав спеціальний випуск, присвячений 450-й річниці українського друкарства у Кракові. 3. Центральним напрямом видавничої діяльності бібліографічної комісії НТШ був випуск ґрунтовних наукових праць у серії «Матеріали до української бібліографії’. Загалом було випущено сім окремих видань в межах цієї серії. В І—ІІІ томах містилося дослідження І. О. Левицького «Українська бібліографія Австро-Угорщини 1887—1890 рр» (щоправда, було обліковано видання загалом до 1893 р.). Тут були зареєстровані всі українські книги, випущені в Австро-Угорщині, — твори про Україну, публікації в періодиці. Це фундаментальне дослідження, яке базується на реальних виданнях, описаних за принципом de visu. ІV том містить працю В. Дорошенка «Спис творів І. Франка з додатком статей про нього і рецензій на його писання ‘ і поділяється на два випуски. Перший, опублікований в 1917 р., подає описи літературних творів І. Франка, частково критику і публіцистику. Другий випуск вийшов аж у 1930 р. і вміщує завершення критики і публіцистики Франка. В основу праці Дорошенка було покладено відомий бібліографічний покажчик М. Павлика, який стосувався опису праць І. Франка за перші 25 років діяльності. V том з’явився у 1924 р. і містив працю І. Калиновича «Бібліографія українознавства за 1914—1923рр. (Історія України)». Том VI — це бібліографічне дослідження В. Дорошенка «Ґете в українських перекладах, переспівах та наслідуваннях ‘. Це невелика за обсягом праця (всього 12 сторінок), яка містить описи всіх перекладів Ґете українською. Том VII вийшов у 1937 р. До нього ввійшли «Матеріали до бібліографії Січових Стрільців», укладені І. Шендриком, який очолював видавництво генерального штабу української армії під час українсько-польської війни. Після 1937 р. видання зі серії не виходили з відомих політичних причин. Всі видання серії — матеріали до української бібліографії є надзвичайно цінними з таких міркувань: • вони всі українознавчі, дотичні до національних проблем; • всі видання є методично довершеними (з огляду на стан бібліографії першої третини ХІХ ст.); • всі видання відрізняються високою культурою, мають різноманітні додаткові елементи (передусім, покажчики). Також всі праці серії пройшли наукову апробацію в бібліографічній комісії, обговорення на засіданнях осередку. Таким чином, бібліографічна комісія НТШ працювала надзвичайно плідно, мала великі видавничі здобутки, внесла вагомі досягнення у розвиток української книгознавчої думки ХХ ст. Київ — столиця України, центр культурного життя, ще в ХІХ ст. мав декілька осередків переважно історичного спрямування, які в колі своїх зацікавлень розглядали й українську книгу. Це були, передусім, історичні товариства (особливо товариство Нестора-літописця), які досліджували проблеми історії української книги, розробляли бібліографічні покажчики українських стародруків. Така тематика зумовлена кількома причинами: 1. У Києві було зосереджено чимало книжкових багатств України — рукописних і друкованих, зокрема в книгозбірнях Києво- Печерської Лаври, Михайлівського монастиря, приватних бібліотеках; 2. На той час європейська книгознавча думка обмежувала бібліологію лише бібліографією та історією книги; 3. В Україні не було кваліфікованих книгознавців. Після Жовтневого перевороту 1917 р. в Україну повернувся відомий науковець Юрій Меженко, який навчався в університетах Петербурга та Москви, де прослухав курс М. Лісовського з книгознавства і мав знання, необхідні для розбудови української бібліології. В цей час гостро постали проблеми організації книжкової справи і книжкового руху. Потрібно було створити національну книгозбірню, центр статистичних досліджень, сховище обов’язкових примірників, налагодити облік і наукове дослідження української книги. В 1918 р. найбільші бібліотеки Києва були об’єднані в одну, що отримала назву Всенародна бібліотека України. Окрім самого Ю. Меженка до праці були залучені й інші видатні українські книгознавці — І. Кревецький, Л. Биковський. Бібліотека видавала періодичний орган «Книжковий вісник ‘ і організовувала діяльність інших бібліотек, була тим потужним центром, який започаткував сучасну бібліотечну справу. В тому ж 1918 р. у Харкові, другому за значенням місті України, було засновано Головну українську книжкову палату. Спочатку Книжкова палата працювала в Києві, однак дуже швидко була переведена до Харкова, який став книгознавчим осередком України. Нині Книжкова палата знову перебуває в Києві. Це центр державної реєстрації і опрацювання обов’язкового сигнального примірника, укладач різноманітних бібліографічних видань, зокрема «Літопису книг України ‘ і «Нових видань України ‘. Книжкова палата так само, як і інші осередки, об’єднала дослідників української книги. Так, тривалий час тут працював Михайло Ясинський, автор монографії про Михайла Комарова. Не менш важливою подією в розвитку українського книгознавства, зокрема після 1917 р., було створення наукового центру з вивчення проблем книги. Таким осередком став Український науковий інститут книгознавства (УНІК), який розпочав свою діяльність в 1922 р. Завдяки керівництву Ю. Меженка, об’єднанню зусиль найвидатніших українських дослідників книги (зокрема, С. Маслова, Д. Балики, П. Попова) УНІК став європейським центром книгознавства, найавторитетнішим книжковим осередком, діяльність якого впливає і на сучасні дослідження книги. Завдання УНІКу полягали у вирішенні таких проблем: 1. Розробка загальних питань книгознавства, теорії книги. Це унікальне завдання: жодний осередок на той час не займався теорією книги. Передусім ці питання розробляли М. Куфаєв у праці «Філософія книги», І. Калинович у статті «Тайна і святиня книги», Л. Биковський у статті «Книгознавство»« тощо. 2. Проблема, пов’язана з визначенням, збиранням та опрацюванням української книги. В УНІКу вперше було наведене наукове визначення поняття «українська книга». Це — книга: • надрукована на території України (будь-яка, незалежно від мови, автора); • надрукована українською мовою за межами України; • матеріали про Україну, надруковані українською чи будь- якою іноземною мовою за межами України (наприклад, праця «Of Ukraine», опублікована в США). Таким чином, розроблене в УНІКу тлумачення української книги, є доволі широким, включає численні видання українознавчої тематики, видрукувані в різних регіонах і частинах світу. 3. Рекламно-організаційне завдання. В історичних умовах 20-х рр. треба було поширювати любов до читання, пропагувати книгу. Працівники інституту організовували книжкові виставки, пересувні бібліотечки, зустрічі з письменниками, авторами видань — тобто наближали книгу до широких народних мас. 4. УНІК налагоджував випуск різноманітних видань, пов’язаних з книжковою справою. Передусім, було створено бібліотечку науково-популярних та наукових праць, виданих УНІКом. До складу цієї бібліотечки увійшли праці С. Маслова «Рукописна книга» і «Українська друкована книга XVI—XVIII ст.’’, П. Попова «Друкарство: його початок і поширення в Європі», Д. Балики «Бібліотека». З 1923 р. в УНІКу видавався найавторитетніший книгознавчий часопис «Бібліологічні вісті». Національний характер роботи УНІКу, спрямований на дослідження української книги, призвели до звинувачень в націоналізмі. З 1929 р. почалися репресії проти науковців, Ю. Ме- женко був заарештований і виїхав після арешту за межі України, працював в Петербурзі. В 1932 р. УНІК і часопис «Бібліологічні вісті’ було закрито. Українське книгознавство, як і книгознавство взагалі, було заборонено.
Читайте також:
|
||||||||
|