Соціально-економічний розвиток України в першій половині XIX ст.

Західноукраїнські землі 1900—1914 рр. Україна в роки Першої світової війни

Соціально-економічний та політичний розвиток України на початку XX ст. Революційні події в Україні 1905-1907 рр.

Стан і розвиток культури в Україні у XIX ст.

Суспільно-політичні і національний рухи в Україні 60-90-х рр. XIX ст.

Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XIX ст.

Ліберальні реформи 60-70 рр. XIX ст.

Початки українського національного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство.

Суспільно-політичні рухи в Україні в 20-ті рр. XIX ст.

4. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії (наприкінці XVIII—XIX ст.)

З кінця XVIII ст, українські землі входили до складу двох імперій: Російської та Австрійської. Близько 80 % українських земель знаходились у складі Російської імперії і були поділені на 9 губерній. Населення Східної України наприкінці XVIII ст. складало 7,5 млн людей, а близько 1860 р. — 13,5 млн. На Західній Україні мешкало відповідно 2,5 млн і 5 млн людей.

В соціально-економічній сфері досі панували феодально-кріпосницькі відносини. Поміщикам належало 70 % усіх земель. Сільське господарство було малопродуктивним, оскільки базувалося на відсталій системі землеробства, примітивних знаряддях праці. Середнім вважався урожай сам-чотири. Поміщики намагалися збільшити свої прибутки шляхом посилення експлуатації селян і збільшення панщини, оброку, зменшення земельних наділів. Все це супроводжувалось повним безправ'ям селян, цілковито залежних від волі поміщиків.

Низька економічна ефективність феодально-кріпосницької системи призвела до її кризи. Різке зростання населення і міст в імперії, розвиток товарно-грошових відносин у Європі сприяли розширенню внутрішнього і зовнішнього ринку. Це, у свою чергу, вимагало збільшення виробництва сільгосппродукції, особливо хліба (зерна). Виробництво хліба на продаж, тобто розвиток товарного землеробства, підривало натуральний характер господарства, всю феодально-кріпосницьку систему, вимагало інтенсифікації виробництва шляхом його раціоналізації, впровадження передових досягнень агрономії, застосування найманої праці і машин, що спричинювало зрушення І у соціальній структурі суспільства (збільшення такої верстви, як наймані робітники). Поступово відбувається процес товариаації сільського господарства (і у поміщиків, і в селян).

Одним з проявів цього були чумацькі промисли, тобто торгово-візницька діяльність, пов'язана з продажем солі, в'яленої риби, дьогтю, хліба тощо. У середині XIX ст. чумаки завозили в Україну понад 8 млн пудів солі щорічно, використовуючи для цього до 150 тис. возів. Чумакування сприяло первісному нагромадженню капіталу і соціальній диференціації населення.

У той час селяни України розділялися на три основні групи: а) поміщицькі; б) державні; в) вільні і козаки. На Правобережжі кріпосні (поміщицькі) селяни складали 58 % населення, на Лівобережжі – 38 %, на Південній Україні – 25 %. У цілому селяни-кріпаки складали 40 % населення України 1838 р.

На Лівобережній Україні (Полтавська, Харківська і Чернігівська губернії) поруч із зерновими, вирощували також тютюн, коноплі і частково цукровий буряк. На Правобережжі (Київська, Волинська, Подільська губернії) спеціалізувалися на вирощуванні озимої пшениці і цукрового буряка. На Південній Україні (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії) – пшениці на експорт і тонкорунному вівчарстві.

У промисловості відбувається так званий промисловий переворот – процес заміни мануфактурного виробництва з його ручною ремісничою технікою великим машинним фабрично-заводським виробництвом з вільнонайманою працею робітників. Він забезпечував впровадження у виробництво І транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної гплузі. Усі підприємства поділялися на три групи: поміщицькі, купецькі, державні. Основна частка промислового виробництва припадала на перші дві групи. Якщо у першій чверті XIX ст. кількість поміщицьких та купецьких підприємств була приблизно однаковою (50:50), то близько 1860 р. співвідношення складало 94:6 на користь купецьких, що свідчило про занепад поміщицької промисловості і успіх нової, капіталістичної.

Найрозвиненішими у першій половині XIX ст. були такі галузі промисловості:

1) цукрова (перший цукровий завод в Україні збудували 1824 р., – після цього почалася «цукрова лихоманка»). 1861 р. було вже 229 цукрових заводів, які давали великі прибутки, — значна частина тодішнього центру Києва була збудована на «цукрові» гроші. Україна давала 3 млн пудів цукру за сезон або 80 % загальноімпорського виробництва. До 1824 р. 1 фунт цукру коштував 2 рублі і вироблявся з кубинської сировини, згодом його ціна впала до 13 коп. і він став загальнодоступним. Колишні кріпаки українського походження – Яхненки, Симиренки, козаки Терещенки – стають поруч із титулованими цукрозаводчанами – графами Бобринськими, Потоцькими;

2) ґуральництво (винокуріння) – на горілку в Україні переганяли до третини врожаю жита. З 1800 р. виробництво горілки зросло з 6 млн відор до 40 млн;

3) суконна промисловість – 1860 р. в Україні виробляли 2 млн 200 тис. аршинів сукна. Її центрами були Дунаївці на Поділлі та Клинці на Чернігівщині. 1805 р. в Україні було 27 суконних заводів, а 1859 р. – 160;

4) кам'яновугільна промисловість – добували 6 млн пудів вугілля на рік, що складало 33 % загальноімпорського. Донбас вийшов на друге місце в імперії за кількістю його видобутку, поступаючись лише Домбровському басейну (Польща).

Велику роль у торгівлі відігравали ярмарки. На Україну припадало 40 % всіх ярмарок Росії. Значний товарообіг здійснювався на ярмарках у Харкові – Хрещенській, Троїцькій, Успенській і Покровській. Промисловість і торгівля в Україні знаходились у руках росіян. Серед власників фабрик росіяни складали 44,6 %, українці – 28,7 %, євреї – 17,4 %, а решту – інші національності. Через чорноморські й азовські порти вивозилося товарів на суму, що 1825 р. склала 11 % загальноросійського експорту, а 1860 р.– 32,2%. Головним товаром експорту було українське зерно і сільгосппродукти. 1853 р. експорт пшениці сягав величезної цифри в 1 млн 302 тис. т.

Перше парове судно в Україні було збудоване 1823 р.

Близько 1860 р. в Україні діяло 40 тис. млинів, 18 макаронних підприємств, 100 салотопень, 254 шкіряні і 54 миловарні підприємства. За 1825-1860 рр. кількість промислових підприємств збільшилася майже втроє. Отже, наприкінці 50-х рр. XIX ст. українська промисловість досягла певних успіхів. У деяких галузях (цукровій, кам'яновугільній, винокурній) вона набула загальноім-перського значення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Українська культура наприкінці ХУП-ХУШ ст.	\|	Суспільно-політичні рухи в Україні в 20-ті рр. XIX ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.