Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XIX ст.

Скасування кріпосного права призвело до виникнення ринку найманої праці – сотні тисяч безземельних і малоземельних селян, позбавлених знарядь праці, склали його основу. Вони змушені були йти у міста і продавати себе як робочу силу, щоб забезпечити своє життя. Процес розкладу натуральних господарств спричинив формування ринку збуту для капіталістичного виробництва. Все це створювало передумови швидкого розвитку капіталізму і завершення промислового перевороту. Каталізаторами цього явища було пряме втручання держави в економіку та великі іноземні інвестиції в неї.

Особливістю економічного розвитку України у цей період був двобічний розвиток капіталізму: інтенсивним і екстенсивним шляхами, тобто шляхом розширення і поглиблення капіталістичного виробництва (промислового перевороту, впровадження техніки).

Протягом 70-80 рр. промисловий переворот в основному завершується. У найважливіших галузях: машинобудівній, металургійній, залізорудній створюються великі капіталістичні підприємства, засновані на машинній техніці, новій технології, новому виді палива (вугіллі). Відбуваються зміни у структурі промисловості України – зростає питома вага видобувної промисловості, металургії, машинобудування.

Різко збільшується попит на метал (верстати, пароплави, паровози, залізниці, озброєння). Це спричинило відкриття металургійних заводів нового типу. Першим в Україні 1872 р. було збудовано у Бахмутському повіті Катеринославської губернії (нині Донецька обл.) металургійний завод Юза. 1896 р. відкрився металургійний завод в Алчевську, який започаткував це місто, а наприкінці XIX ст. в Україні діяло вже 17 великих металургійних заводів з новою технологією. 1900 р. Україна давала 92 млн пудів чавуну (Урал – 50 млн) – 52% загальноімперської виплавки.

У зв'язку з розвитком металургії посилився попит на криворізьку руду. Тут увели до ладу багато потужних рудників. Якщо 1870 р. на Півдні було видобуто 1,3 млн пудів залізної руди (2,8% загальноімперської), то 1900 р. – 210 млн пудів (58%) – у 158 разів більше!

Швидкий розвиток металургії та залізниць посилили попит на вугілля. Видобуток вугілля у Донбасі та його питома вага в кам'яновугільній промисловості імперії значно збільшились. За 40 пореформених років вона зросла з 6 млн пудів до 692 (в 115 разів), що складало майже 70% загальноімперського видобутку.

Певного розвитку набуло машинобудування. Кращі досягнення спостерігалися у сільськогосподарському машинобудуванні, що зумовлювалося попитом на машини у поміщицьких економіях і господарствах заможних селян України. З 1876 р. до 1890 р. кількість машин, випущених на підприємствах Півдня України зросла більш ніж у 8 разів. Це були найвищі темпи розвитку машинобудування в усій імперії. Наприкінці XIX ст. розвивається транспортне машинобудування, 1897 р. починає випускати паровози Харківський паровозобудівний завод, а згодом – Луганський. 1900 р. вони побудували 233 паровози (23% загальноімперського виробництва).

Безпосередній значний вплив на розвиток економіки чинив залізничний транспорт. Значення залізниць полягало не лише в тому, що вони з'єднували між собою віддалені господарські райони та мали військово-стратегічне призначення (перевезення військ та зброї). Вони розширювали всеросійський ринок, сприяли швидкому розвитку фабрично-заводської промисловості. Спочатку залізниці будувалися з метою забезпечення експорту зерна через порти, тому першою залізницею в Україні стала лінія Балта-Одеса (1865 р., довжина 219 верст). Перший поїзд до Харкова прибув з Курська 6 липня 1869 р. До 90-х рр. в Україні було завершено будівництво головних залізничних магістралей, які пройшли через основні її економічні райони, з'єднали її з Центральною Росією та Західною Європою. Довжина залізниць з 1865 р. до 1900 р. збільшилася з 219 до 8417 км, що складало 16% загальноросійської. Щорічно залізниці України перевозили 1414 млн пудів вантажів і 13,3 млн пасажирів. Проте були і прорахунки: Київ, наприклад, не мав залізничного сполучення з Одесою.

Поряд з новими галузями виробництва розвивалися й старі. Наприкінці XIX ст. Україна давала 84% загальноімперського виробництва цукру, 58% – спирту, 40% – тютюну.

Швидко йшов процес урбанізації – зростання міст. Наприкінці століття в Україні їх було 130, з них 4 – мали понад 100 тис. населення: Одеса – 404 тис., Київ – 248 тис., Харків – 174 тис., Катеринослав – 113 тис. Міське населення складало 13,6% Перший телефон було встановлено в Одесі 1882 р., а перший трамвай пущено 1892 р. – у Києві.

Урбанізація мало торкнулася українців, яких 1897 р. було 73 % загальної кількості населення. (Всього населення України складало 23,4 млн людей.) Лише трохи понад 5 % українців проживало у містах, 38% росіян, євреїв – 45%. Росіяни становили 12% населення – це були гірники, металурги, державні службовці. Швидко зростала єврейська меншість, що досягла майже 8% загальної кількості населення (у Російській імперії загалом – 4%) і домінувала у торгівлі та банківській справі.

Сільське господарство України йшло так званим прусським шляхом, коли поміщицьке землеволодіння залишалось панівним. Існувало дві системи господарювання: капіталістична (вільнонаймана праця, використання техніки і агротехніки); відробіткова, коли селяни, не маючи змоги вижити зі своїх наділів, змушені були орендувати у поміщиків землі і за це відробляти на їхніх землях своїм інвентарем і худобою.

Змінювалася структура сільськогосподарських культур що вирощувались. Перевага надавалась тим, які йшли на експорт (пшениця, ячмінь, тютюн). Україна давала 27% (740 млн пудів) валового збору хліба європейської частини Росії. Врожайність досягла наприкінці століття 7,5 ц з га. Швидко зростали посіви картоплі (основного харчового продукту бідноти): 1870-1900 рр. – втроє і цукрових буряків – у 4,5 раза.

У цей час в Україні нараховувалося 2,5 млн селянських господарств (бідноти – 60%, середняків – 25%, куркулів – 15%). У середньому на бідняцький двір припадало 4 десятин землі, середняцький – 8, куркульський – 15.

У результаті швидкого розвитку промисловості зростала кількість робітників – людей, що жили на зарплату, отриману від продажу своєї робочої сили. 1900 р. їх в Україні нараховувалось 2,5 млн. Характерними рисами пролетаріату були висока концентрація на підприємствах та багатонаціональний склад, нерівномірність формування в різних регіонах (напр., у Донбасі, Харкові – скоріше).

Інтенсивно йшов і процес формування класу буржуазії. Він поповнювався завдяки купцям, промисловцям, лихварям, збагаченню дрібних товаровиробників у місті і селі, «збуржуазненню» поміщиків. Буржуазія теж була багатонаціональною: мільйонери Терещенки і Харитоненки, які мали по 7 цукрових заводів, Сими-ренки, майно яких оцінювалося у 10 млн крб золотом, були українцями; Суботіни, Дегтярьови – росіянами, Бродські, Гінзбурги – євреями.

1897 р. була проведена грошова реформа, за якою кредитні білети стали вільно обмінюватися на золоту монету, що сприяло розвитку фінансової і банківської сфери і всієї економіки.

Незважаючи на колоніальну політику імперських урядів, наприкінці XIX ст. Україна щодо промислового розвитку посіла в Російській імперії одне з перших місць.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Початки українського національного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство.	\|	Суспільно-політичні і національний рухи в Україні 60-90-х рр. XIX ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.