Церковні школи, а також мандрівні дяки, хоч і давали лише початкову освіту, відіграли у XVII-XVIII ст. на Харківщині велику просвітницьку роль.
Відтак потреба у відкритті навчального закладу на Слобожанщині була
цілком логічною та закономірною. Тому й перенесення у 1726 р. духовної школи з Білгорода до Харкова стало поштовхом до розвитку освіти на Слобожанщині. Колегіум був відкритий у 1722 р. у Бєлгороді завдяки білгородському єпископу Єпіфанію Тихорському, вихованцеві Києво-Могилянської академії. Проте, як зазначили дослідники, за чотири роки існування колегіуму в цьому місті він не відчув навіть чогось схожого на ту підтримку, яку потім отримав від населення Харківщини.
У 1726 р. духовна школа почала діяти у Харкові у будинку, який Є. Тихорський придбав для неї за свої кошти у харківського полковника Л. Шидловського. Школа була з’єднана з приходською кам’яною Покровською церквою, і увесь комплекс за наказом Синоду 1729 р. дістав назву Училищного Покровського монастиря. Одразу ж по переїзді школи до Харкова почали складатися її володіння. Найбільш значні благодійні внески зробили генерал- фельдмаршар князь М. М. Голіцин та Є. Тихорський. М. М. Голіцин купив села Пісочки, Замоський Кут та інші з хуторами та угіддями і передав на утримання вчителів та учнів. Володіння були розташовані в також у Валківському, Зміївському, Ізюмському, Грайворонському повітах. Таких великих пожертвувань не знала при заснуванні жодна з духовних шкіл Російської імперії.
Після перенесення школи до Харкова вона отримала статус всестанового навчального закладу, у якому, крім дітей духівництва (хоч вони й склали більшість), могли одержувати освіту діти інших станів: дворянства, козацтва,
міщан, купців, іноді селянства. У цьому виявилися демократичні традиції українського суспільства. Саме ця обставина стає причиною активної підтримки школи різними категоріями населення, які вважали її «своїм» навчальним закладом. Крім того, після перенесення школи до Харкова з’явився вищий богословський клас. Таким чином склався повний курс наук – 8 класів: богослів’я філософії, риторики, поетики, синтаксису і граматики, інфіми, фари, слов’янського. Такий тип навчального закладу прийшов в Україну із Західної
«Всестановність була однією з особливостей колегіуму, запозичена ним у Києво- Могилянської академії. Ця риса, притаманна колегіуму довший час, була найхарактернішою з його гуманістичних традицій, і
саме цим він досяг популярності й поваги у регіоні».
Л. Ю. ПОСОХОВА, дослідниця історії Харківського колегіуму
Європи, насамперед із Польші, де в ієзуітських колегіумах існував відповідний поділ на вищі (богослів'я та філософія) та нижчі (риторика та інші) класи.
В Україні Харківська школа стала другою після Києво-Могилянської академії, школою, яка мала повний курс наук, хоч на всій території Російської Імперії до цього моменту було лише 60 осіб духовного звання з богословською освітою.