Моделі соціальної політики в країнах Заходу.

У II половині XX ст. в європейських країнах, США і Канаді сформувалась система суспільних відносин, яку прийнято називати державою загального добробуту.Вїї основі лежить принцип соціальної спрямованості державної політики на зростання добробуту усіх верств населення. Найвідоміші моделі держави загального добробуту отримали назви ліберально-демократичної, консервативної, соціал-демократичної. Прикладом реалізації першої традиційно вважають США. Дві інші знайшли своє втілення в таких європейських країнах як Німеччина («консервативна») і Швеція («соціал-демократична»). Політику, здійснювану в ФРН, називають також моделлю соціального ринкового господарства, на відміну від північноєвропейської моделі в Скандинавських країнах.

Основою кожної політичної моделі є певні ідеологічні, правові, економічні принципи. Державна ідеологія містить головні цінності, що визначають базову функцію держави, позначену в її конституції. Правовою основою звіють певні пріоритети держави, які можуть бути сфокусовані на одному з трьох елементів, як на першочерговому: політичних, громадянських або соціальних правах. В економічній сфері моделі відрізняються мірою втручання держави в економічні процеси.

Зупинімось на особливостях кожної з цих моделей, щоб на основі порівняльного аналізу зрозуміти їхні переваги й недоліки.

Ліберально-демократична модель. Усі фактори демократії – законодавство, власність, ринкова економіка – в ліберальних державах є механізмами координації індивідуальних інтересів. Ідеологія індивідуалізму утворює ціннісне ядро ліберальної демократії і саме на неї спирається держава, формулюючи завдання й випрацьовуючи механізми соціальної політики. Держава бере на себе функцію стимулятора індивідуальної активності, заохочуючи своїх громадян до пошуку роботи, соціального захисту, підприємницької ініціативи.

Правова база ліберальної моделі демократії сфокусована на громадянських правах, зокрема на рівноправності громадян незалежно від расових, етнічних, статевих та інших ознак. Свою головну місію держава ліберального типу вбачає в охороні прав людини, тоді як охорона соціальних прав значною мірою перекладається на громадські організації й саму особистість. У таких суспільствах складається модель добробуту за «залишковим принципом», а пріоритетними тут є громадянські, політичні, а лише потім – соціальні права.

Консервативна модель демократії. Її ідеологічну основу становить ідея виправдання соціальної диференціації в суспільстві. Майнова нерівність розцінюється як цілком природне і нормальне явище. Головна ж місія держави полягає в тому, щоб через гнучку податкову політику здійснювати перерозподіл доходів, водночас надаючи компенсацію за допомогою трансфертів тим прошаркам, які її потребують. Ця модель в сучасній Німеччині характеризується випередженням громадянських та соціальних прав порівняно з політичними.

Соціал-демократична модель акцентує увагу на запобіганні різкій диференціації найвищого та найнижчого рівня доходів. Серед управлінських важелів вагомими є самоврядні структури. Соціальні гарантії ґрунтуються як на державній, так і на недержавній підтримці. У функціональному відношенні державна політика спрямована на забезпечення всіх громадян роботою. Зайнятість і формальна відсутність безробіття утворюють стабільну податкову базу. Рівень оподаткування загалом значно вищий, ніж, скажімо, в ліберальній моделі. Це й дає змогу державі здійснювати перерозподіл бюджету, забезпечуючи громадян соціальною допомогою. Правові пріоритети північноєвропейської моделі зосереджені на соціальних правах як на головній меті державної політики.

Є й інші класифікації, які, наголошуючи на інших критеріях, у цілому вибудовують ту саму вісь: США – Велика Британія, Німеччина – Скандинавські країни. Вона відображає рух західних держав від суто ліберальних цінностей до соціального, гуманізованого лібералізму (захищеність завдяки соціальному страхуванню) і далі – до забезпечення рівних соціальних можливостей та добробуту для всіх.

Відмінності в ідеологічних та правових орієнтирах держав різного типу втілюються, насамперед, у фінансових витратах на соціальні цілі. Так, соціальні видатки держав ліберального типу складають найменшу частку ВВП порівняно з державами, які обрали для себе інший шлях. У США вони становлять 18,2% ВВП. Певним результатом такої політики є перебування 12,8% населення за межею бідності. Однак позитивним її наслідком слід вважати низький відсоток безробітних – усього 4%. Ця модель також є найдешевшою для платників податків.

У Німеччині соціальні витрати в 1993 р. становили 25,8% ВВП. Компенсаційні дії уряду щодо малозабезпечених груп охоплювали 10% населення (воно перебувало за межею бідності). Але економічні проблеми та труднощі викликали ріст безробіття. Рівень оподаткування становив 39,6% ВВП. Найбільший розмір соціальних витрат (32% ВВП) був у Скандинавських країнах, які реалізують свій соціал-демократичний вибір. За межею бідності в цих країнах перебувало лише 0,1% населення. Рівень безробіття дорівнював 4% (природне безробіття). А рівень оподаткування становив 49,3% ВВП.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суб’єкти та функції соціальної політики.	\|	Нація і народ. Різновиди та основні функції націй.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.