• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методи пізнання та аналізу міжнародних економічних явищ та процесів.

Рис. 2. Множинна природа міжнародних економічних відносин

Система сучасних міжнародних економічних відносин, їх основні форми. Особливості механізму здійснення міжнародних економічних відносин. Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних економічних відносин.

Рис. 1. Рівні міжнародних економічних відносин

1. Міжнародні економічні контакти.Найпростіші, одиничні, випадкові економічні зв’язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівня більше притаманні фізичним і юридичним особам.

2. Міжнародна економічна взаємодія.Добре відпрацьовані стійкі економічні зв’язки між суб'’ктами МЕВ, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, укладених на доволі тривалий період часу. Даному рівню відповідають такілогічні формули: “При потребі ... буде здійснено те і те” і “Якщо буде така-то ситуація, то...”, “Для чого шукати іншого, якщо з цим добре торгувати”.

3. Міжнародне економічне співробітництво.Міцні й тривалі зв’язки кооперативного типу, які у своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічних договорах і угодах. Даному рівневі притаманне партнерство суб’єктів не тільки в торговельних відносинах, а й у виробничих, науково-технічних.

4. Міжнародна економічна інтеграція.Вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах із третіми країнами.

Зауважимо, що кожен вищий рівень не є чимось протилежним до нижчого, а є його усталеним і розвиненим продовженням, тобто вищий рівень містить у собі більшість ознак нижчого.

Міжнародні економічні відносини можна представити як систему. Це означає, що як і інша довільна система, МЕВ мають складатися із взаємозалежних елементів. Водночас і економічні відносини, і міжнародні відносини є сукупністю взаємопов’язаних елементів. За теорією множин, можемо стверджувати, що множина міжнародних економічних відносин є одночасно підмножиною множини економічних відносин і множини міжнародних відносин, тобто, іншими словами, система МЕВ знаходиться на перетині систем економічних і міжнародних відносин (рис. 2).

Варто зазначити, що в національній економіці є поняття “зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД)”, яка об’єднує різні економічні стосунки суб’єктів конкретної країни із суб’єктами з інших країн, із міжнародними організаціями. Якщо спробувати поєднати категорії “зовнішньоекономічна діяльність” і “міжнародні економічні відносини”, отримаємо таке визначення МЕВ: система міжнародних економічних відносин – це сукупність зовнішньоекономічних діяльностей усіх країн світу. Наведена дефініція могла би бути правомірною, якби була повною. Справа в тому, що в систему МЕВ входять ще стосунки міжнародних економічних організацій, точніше – тільки їхні суто економічні відносини між собою, бо економічні стосунки з країнами та їхніми суб’єктами вже ввійшли в сукупність зовнішньоекономічних діяльностей останніх.

В економічній літературі точаться дискусії з приводу первинності чи вторинності міжнародних економічних відносин. Якщо виходити з визначення, що МЕВ – це система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, яка базується на міжнародному поділі праці, то дійсно виглядає, що первинно уже існують національні господарства зі своїми національними економічними відносинами, які вже є первинними і аж на основі яких існують МЕВ. Але таке твердження могло мати місце близько сто років тому. Сучасні ж процеси транснаціоналізації, інтеграції і глобалізації настільки переплели національні економічні системи, що тепер уже буває досить важко виділити, яке з підприємств суто національне, а яке – з іноземним капіталом.

До того ж міжнародні економічні відносини є частиною (підсистемою) цілісної системи економічних відносин, тобто знаходяться з іншими економічними відносинами в одній логічній площині, що видно навіть із нашої простенької множинної схеми (рис. 2). Тому й не потрібно сумніватися в їхній одноцінності. Про первинність МЕВ може свідчити й таке агреговане визначення, яке ми вважаємо найбільш повним: міжнародні економічні відносини – це система відносин, що виникають між людьми з різних країн (фізичними і юридичними особами) з приводу виробництва, обміну і споживання товарів, послуг та ідей на основі міжнародного поділу праці, в умовах безмежності потреб і обмеженості ресурсів.

Підкреслимо, що в наведеному визначенні МЕВ не використовується традиційний для постсоціалістичної економічної науки “розподіл”, а відразу після “виробництва” називаються “обмін” і “споживання”. Це правильно, тому що економіка побудована на трьох основних однорівневих дійствах: виробництві, обміні і споживанні. “Розподіл”, “перерозподіл” – категорії іншого порядку. Вони, зокрема, є різновидами “обміну”.

Сучасні МЕВ являють собою систему економічних зв'язків, які характеризуються:

· виходом за межі національних господарств;

· взаємодією фізичних і юридичних осіб, держав і міжнародних організацій;

· визначеністю форм;

· різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення, розвитку.

Вивчаючи будову курсу “Міжнародні економічні відносини”, ми пояснювали порядок розгляду форм МЕВ, а заодно і називали їх. Тепер же, вивчаючи структуру системи МЕВ, окрім форм, розглянемо ще й види МЕВ, які існують у рамках кожної з форм. Отже, форми та їхні види:

1. Міжнародні фінансово-кредитні відносини. Узагальненим носієм цієї форми виступає система відносин, пов'язаних із видами міжнародного руху капіталу: відносини з приводу вкладання капіталу; відносини з приводу надання позик; відносини з приводу надання економічної допомоги.

2. Міжнародні трудові відносини. Виразником цих відносин є трудова міграція. Виникають відносини з приводу купівлі-продажу робочої сили, але участь у цьому процесі беруть суб'єкти з різних країн. Основні види: міжнародні відносини з приводу міграції некваліфікованих трудових ресурсів і міжнародні відносини з приводу міграції кваліфікованих трудових ресурсів (міграція умів).

3. Міжнародні науково-технічні відносини. Тут можна виділити такі види: відносини з приводу патентування і використання відкриттів у вигляді науково-технічного ліцензування; міжнародний інжиніринг; відносини з приводу передачі знань (міжвузівські відносини); відносини з приводу обговорення результатів наукових досліджень (проведення наукових симпозіумів, конференцій, семінарів); відносини з приводу науково-технічного кооперування.

4. Міжнародні виробничі відносини.Їх ще можна назвати
”міжнародні відносини виробничої кооперації”.

5. Міжнародна торгівля товарами. Структура міжнародної торгівлі різнопланова, а тому має різні форми, види, типи. Розділяють експорт і імпорт.За групами товарів: торгівля продовольством; торгівля сировиною; торгівля мінеральним пальним; торгівля товарами переробної промисловості. За методами реалізації: міжнародна торгівля традиційного типу; міжнародна торгівля є рамках кооперації (внутрішньофірмова торгівля); міжнародна зустрічна торгівля; міжнародна біржова торгівля; міжнародна аукціонна торгівля; міжнародні торги (міжнародні тендери); міжнародна ярмаркова торгівля; міжнародна виставкова торгівля.

6. Міжнародна торгівля послугами (світовий ринок послуг). Основні види послугових відносин: міжнародні відносини з надання послуг фінансового характеру (міжнародний лізинг, міжнародний факторинг, міжнародний форфейтинг, міжнародний франчайзинг); міжнародний ринок професійних послуг; міжнародний консалтинг.

7. Міжнародні транспортні відносини.Основні види таких відносин зводяться до видів перевезення: міжнародні водні (річкові та морські) перевезення; міжнародні повітряні перевезення; міжнародні сухопутні (залізничні, автомобільні, трубопровідні) перевезення; транспортно-екпедиторські операції.

8. Міжнародні валютні відносини. Основними видами виступають відносини з приводу обміну валют і відносини з приводу валютних розрахунків.

Підкреслимо, що чіткі межі між цими формами провести неможливо, оскільки існує багато субформ, які знаходяться на перетині двох і більше форм, а тому їх можна віднести до тієї чи іншої форми зі значною мірою умовності.

3. Середовище розвитку сучасних міжнародних економічних відносин. Внутрішнє середовище. Зовнішнє середовище: пряме і опосередковане середовище; природно-географічне; політико-правове; економічне; соціально-культурне.

Існування, функціонування і розвиток будь-якого природного (фізичного, біологічного, хімічного чи суспільного) явища залежить як від внутрішньої статури, внутрішніх рушійних сил, так і від умов, які впливають на це явище ззовні. Теорія систем твердить, що закритих систем не буває і не може бути, тобто створити життєздатну систему закритою неможливо. Усяка закрита система підвладна закону ентропії, яка і є її загибеллю. На цьому законі, який випливає із закону збереження енергії, побудовані всі заперечення щодо можливості створення “вічного двигуна”. Щоб система існувала, їй потрібні ресурси, які б надходили ззовні (з надсистеми), а щоб система сама себе не знищила, результати її діяльності й відходи повинні виходити назовні.

Тому, якщо й визнавати закритість системи, то тільки відносно. Система може набувати ознак закритості тільки на деякий час і при певних абстракціях. Водночас, зв'язок між системою і надсистемою має двосторонній характер. З одного боку, надсистема сприяє існуванню системи, а з іншого – отримує від системи необхідні результати її існування. Підтвердженням цього є аксіоматичне твердження про те, що у світі все взаємопов'язане.

Отже, можна вивчати систему як таку, її будову, окремі її елементи, але пізнати її місце в природі, в суспільстві, її функціонування, її призначення без вивчення впливу на неї зовнішніх факторів, як і впливу системи на зовнішній світ, неможливо. Це стосується як суто природних явищ і процесів (фізичних, хімічних, біологічних), так і суспільних.

Теорія ноосфери стверджує, що людина не тільки залежить від природи, а й докорінно змінює її, чим, у свою чергу, змінює природний вплив на себе. Тому взаємопов'язаність природи і людини повинна враховуватись і природничою наукою, і гуманітарною. Через це виникає потреба в користуванні категорією “середовище” не тільки стосовно людини, а й будь-якого природного чи суспільного явища, процесу.

Тлумачний словник дає таке визначення: середовище – це сукупність природних і/або соціальних умов, в яких протікає життєдіяльність якого-небудь організму.У літературі часто використовується категорія соціального середовища як сукупності матеріальних і духовних умов, які є основою існування, формування і діяльності людини.

Останнім часом, під впливом іноземної літератури, широко використовується поняття “середовище” в збутовому чи управлінському контексті. Відомий маркетолог Філіп Котлер розуміє під маркетинговим середовищем сукупність активних суб'єктів і сил, що діють за межами фірми і впливають на можливості керівництва службою маркетингу встановлювати і підтримувати з цільовими клієнтами відносини успішного співробітництва.

Якщо узагальнити всі визначення цієї категорії, то можна сказати, що середовище якогось явища чи процесу– це сукупність умов (факторів), які впливають на дане (природне чи суспільне) явище або на певний (природний чи суспільний) процес. При цьому вважається, що в поняття середовище входять не тільки фактори, які впливають ззовні, а й внутрішні фактори, які змінюють систему зсередини. Саме тому робиться загальний поділ усього середовища на внутрішнє і зовнішнє середовища.

Важливо, щоб під внутрішнім середовищем розумілося розглядуване явище як система, а не щось ширше, підсистемою чого є дане явище. Відповідно, під зовнішнім середовищем слід розуміти все, що знаходиться за межами даної системи, а не за межами системи, підсистемою якої виступає дане явище. Наприклад, якщо об'єкт дослідження біолога – конкретне дерево, то до зовнішнього середовища належать не тільки фактори, які впливають на ліс загалом, а й усе те, що охоплюється поняттям “ліс”, але знаходиться за межами самого досліджуваного дерева. Отже, якщо економіст вивчає економічну систему регіону в якійсь країні, то під зовнішнім середовищем слід розуміти не тільки іноземні фактори, які діють на всю країну, а й ті фактори, що впливають на регіон ззовні, але в межах країни.

Подібна семантична визначеність особливо важлива при вивченні зовнішньоекономічної діяльності країни, регіону чи фірми, оскільки під зовнішніми економічними відносинами розуміють економічні стосунки національних суб'єктів з іноземними партнерами, а не з позамежними щодо даного регіону чи фірми. Отже, зовнішнє середовище системи зовнішньоекономічної діяльності – це не лише закордоння, а й усе, що знаходиться за межами того, що охоплюється поняттям “зовнішньоекономічна діяльність”.

У межах загального вияснення категорії “середовище” фактори, які впливають ззовні, поділяються на фактори безпосереднього впливу і фактори посереднього впливу. Інколи фактори непрямого впливу ще називають макросередовищем, а фактори безпосереднього впливу – мікросередовищем. Такі назви мають слушність, але якщо стосовно макросередовища немає серйозних зауважень, то мікросередовище може викликати певні суперечки.

Справа в тому, що під мікросередовищем можна розуміти тільки всі зовнішні фактори безпосередньої дії, а до них можна додавати і фактори внутрішньої дії, особливо при вивченні суспільних явищ і процесів. Тож виникає потреба в чіткішому визначенні поняття “мікросередовище”. Справа в тому, що одна справа виділяти мікросередовище для людини чи фірми і зовсім інша – говорити про мікросередовище економічної діяльності держави, яка у відомому розумінні діє на макрорівні.

Саме заради того, щоб не заплутатися при аналізі середовища якогось суспільного явища чи процесу, слід уникати використання термінів “макросередовище” і “мікросередовище”, а використовувати такі категорії, як “умови і/або фактори безпосереднього впливу” та “умови і фактори непрямого (чи посереднього) впливу”. Щоправда, оскільки категорія “середовище” використовується в ширшому, ніж в первісному своєму значенні, то, напевно, допустимим може бути також використання і терміна “довкілля” замість довгого набору слів “умови (фактори) безпосереднього впливу”. Йдеться про довкілля саме даного явища, процесу.

Що ж до міжнародних економічних відносин, то внутрішнє середовище МЕВ – це внутрішня факторна будова системи міжнародних економічних відносин разом з її внутрішніми законами існування, функціонування й розвитку.Внутрішні елементи системи МЕВ взаємопов’язані, а отже, взаємозалежні. Кожна форма МЕВ, змінюючись, тягне за собою зміни й інших форм. Наприклад, зміни в транспорті впливають на швидкість міжнародних перевезень, що, у свою чергу, викликає зміни в міжнародній торгівлі, яка зумовлює зміни у виробництві товарів, зміни в розрахунках тощо.

Отже, кожна форма МЕВ і кожний вид МЕВ є внутрішнім фактором відносно всієї системи МЕВ, а сам факторний набір елементів системи міжнародних економічних відносин і є внутрішнім середовищем цієї системи.

Зовнішнє середовище МЕВ– це зовнішні відносно форм і видів міжнародних економічних відносин умови їхнього існування на різних рівнях. Це визначення може мати ще й такий вигляд: зовнішнє середовище МЕВ– це система зовнішніх умов, в яких розвиваються міжнародні економічні відносини, тобто це надсистема, яка ззовні задає параметри, ресурси існування самої системи МЕВ.

І зовнішнє, і внутрішнє середовища мають власні структури, що діляться на окремі частини, кожна з яких має своєрідний конкретний влив на існування та розвиток міжнародних економічних відносин. Внутрішнє середовище системи міжнародних економічних відносин, тобто внутрішня її будова може бути представлена як набір таких елементів:

· форми і види МЕВ;

· внутрішні об'єктивні закони функціонування системи міжнародних економічних відносин (економічний закон– це такий об'єктивний порядок речей, при якому ті явища і процеси, що відбуваються у світовій економіці, мають чітко виражений причинно-наслідковий характер, постійно чи періодично повторюються за певних умов);

· зовнішньоекономічна діяльність країн та їхніх суб’єктів.

Зовнішнє середовище МЕВ ми поділяємо за двома критеріями: за сферами впливу і за безпосередністю впливу.

а) За сферами впливу середовище МЕВ, що діє ззовні, ділиться на чотири квадранти:

· природно-географічне середовище;

· політико-правове середовище;

· економіко-технологічне середовище;

· культурно-ментальне середовище.

б) За безпосередністю впливу (дії):

· умови і фактори прямої (безпосередньої) дії;

· умови і фактори непрямої (посередньої, опосередкованої) дії.

Якщо щодо чотирьох сфер впливу поділ зовнішнього середовища не потребує додаткового пояснення, то поділ на дві частини за критерієм безпосередності впливу варто прокоментувати, адже до того ж тут фігурує така категорія, як інфраструктура. Не важко запримітити, що поняття інфраструктури перетинається з поняттям середовище і навіть більше – є його частиною.

Загалом усі фактори й умови впливають на функціонування та розвиток міжнародних економічних відносин або безпосередньо, або через інші фактори. Фактори прямого впливу є своєрідним навколишнім середовищем МЕВ (їхнім довкіллям), а фактори опосередкованої дії спочатку впливають на довкілля, яке тільки після цього змінює систему МЕВ.

Коли говорять про інфраструктуру якогось явища, то мають на увазі, що то не є саме явище, а щось таке, що сприяє (допомагає) існуванню цього явища. Іншими словами, інфраструктура довільного явища (процесу) містить у собі умови й фактори, які безпосередньо зумовлюють і спричиняють розвиток того чи іншого явища (процесу). Місце інфраструктури явища (процесу) в середовищі можна визначити так:

· це частина зовнішнього середовища;

· вона належать до довкілля, тобто до тієї частини зовнішнього середовища, яка безпосередньо впливає на це явище;

· до інфраструктури відносять тільки ті умови і фактори, які безпосередньо, але саме позитивно впливають на існування й розвиток явища (процесу).

Із попереднього визначення випливає розуміння того, що не всі фактори безпосереднього впливу можуть бути віднесені до інфраструктури, оскільки існують фактори, які не тільки не сприяють, а й перешкоджають розвитку явища. Такі негативні фактори не вписуються в рамки поняття “інфраструктура”, а швидше відповідають у своїй сукупності назві “антиінфраструктура”.

Наприклад, сучасні міжнародні економічні відносини важко уявити без міжнародних організацій, без міжнародних правових норм, без торговельних представництв, без банківських будов, без транспортних мереж і засобів, без комунікаційних мереж і засобів тощо. Але інфраструктура не є частиною МЕВ, бо важко назвати річку, що сполучає декілька держав і служить транспортною магістраллю, міжнародними економічними відносинами, як важко віднести до МЕВ суто технічну частину стільникової мережі міжнародного радіотелефонного зв’язку.

Слід зазначити, що елементи інфраструктури МЕВ настільки переплетені між собою, що важко чітко поділити на сфери впливу, а ще важче провести границю між факторами безпосереднього та посереднього впливу.

Незважаючи на те, що поняття “природа”, “космос” – це не зовсім економічні терміни, все, що вони містять у собі, відіграє помітну роль у розвитку суспільних, а в нашому випадку – міжнародних економічних явищ і процесів. Космічні явища так чи інакше впливають не тільки на природу Землі загалом, а й на конкретних учасників світових економічних відносин. Водночас, термін ‘природа” використовують при розкритті суті названих явищ і процесів, оскільки жива і нежива частина природи взаємопов'язані та взаємозалежні. Важливими для життя людини та її діяльності є такі природні системи, як біосфера, ноосфера, антропосфера. Щоб добре зрозуміти природне середовище МЕВ, необхідно розібратися в цих поняттях.

Досить часто в журналістських, а іноді й наукових публікаціях можна знайти пояснення, що біосфера – це оболонка Землі, в якій існувало або існує життя. Таке визначення надто абстрактне й мало про що інформує. Кращим видається таке визначення: біосфера– це частина земної кори, гідросфери й атмосфери, складна структура й енергетика яких пов'язані з минулим і сучасним існуванням живих організмів.

Відомо, що академік Вернадський, досліджуючи зв’язки між живою та неживою природою, користувався терміном “ноосфера” і підкреслював значний взаємний вплив людини і природи. Ноосфера– це вища стадія розвитку біосфери, пов’язана з виникненням і розвитком людства, яке, пізнаючи закони природи і вдосконалюючи техніку, перетворює природу відповідно до своїх потреб. Ноосфера є діалектичним цілим довкілля та людини.

Зрозуміло, що людство складає тільки частину ноосфери, яка носить назву антропосфера. Отже, антропосфера– це частина ноосфери, що складає сукупність усіх людей земної кулі, які живуть і діють тепер, а також жили і діяли в минулому. Частиною ноосфери, похідною від антропосфери, є техносфера– це та частина ноосфери, яку складає сукупність усіх технічних засобів, зроблених людиною за всі часи її існування, а також уже розроблена документація та здобуті нові знання про технічні засоби, котрі можуть бути зроблені людиною, але ще не виготовлені в даний час. Саме техносфера є тим штучним набором факторів, який може (набувши певної критичної маси) знищити людство, якщо вчасно критично не осмислити подальший вплив людини на природу.

Міжнародні економічні відносини залежні від природи, але саме за допомогою економічних стосунків на глобальному рівні можна уникнути загроз, які нависли над людством в екологічному плані.

Найголовніші з факторів природно-географічного середовища МЕВ пов’язані з нерівномірністю розташування природних ресурсів, з наявністю надлишку або дефіциту, а то й відсутністю тих чи інших ресурсів у різних країнах. Країни, багаті на одні види ресурсів, вступають у відносини обміну з країнами, що не мають таких ресурсів, зате багаті на інші ресурси, дефіцитні для перших країн.

Наявність чи відсутність ресурсів також тісно пов'язана з різноманітністю кліматичних умов, яка сприяє розвитку міжнародного поділу праці і є інфраструктурним елементом у зовнішньому середовищі МЕВ. Наприклад, у країнах із засушливим чи надхолодним кліматом відсутні природні можливості вирощування високих урожаїв основних сільськогосподарських культур, тоді як у тропічних країнах за рік збирають по два врожаї.

Країни з виходом до моря спроможні встановлювати економічні зв’язки між собою за допомогою морського транспорту. Специфіка торговельних відносин країн, що знаходяться на одному материку, полягає в можливостях використання автомобільного і залізничного сполучень, а країн, які мають спільну річку – річкових сполучень.

Досить значну роль у розвитку МЕВ відіграють такі фактори, як величина території країни й кількість населення. Чим менша країна, тим більша потреба в її міжнародній спеціалізації, тобто такі країни більше залежать від світової економіки, ніж великі за територією, які, як правило, багатші на природні ресурси і, до того ж, мають широкий спектр кліматичних умов, що помітно згладжує проблему залежності від світової економіки.

Густонаселені країни не тільки не мають дефіциту трудових ресурсів, а можуть, навіть експортувати робочу силу, в той час, як малонаселені країни гостро відчувають дефіцит трудових ресурсів і змушені їх імпортувати.

Важливим фактором стосовно МЕВ є геополітичне розташування країн, регіонів. Тобто фактором тут виступає їхнє розташування відносно інших країн, регіонів, а також транснаціональних шляхів. Країни з вдалим геополітичним розташуванням, як правило, спеціалізуються у сферах надання посередницьких послуг фінансового, комерційного і транспортного видів. Пропонуємо два визначення поняття “геополітичне розташування” країни (регіону):

– це розташування відносно інших країн, регіонів та транснаціональних шляхів (водних, сухопутних, повітряних);

– це розташування на шляху чи на перетині різноманітних інтересів суб'єктів світового господарства.

Добре придивившись, неважко запримітити, що природно-геогра­фічні умови існування та розвитку міжнародних економічних відносин первісні щодо інших умов, які входять у середовище МЕВ. Тож вони великою мірою визначають дію інших факторів.

Політико-правове середовище впливає на міжнародні економічні відносини не так у плані їхнього існування, як у плані їхнього розвитку. Особливо слід підкреслити діалектичний зв’язок міжнародної політики та світової економіки, оскільки міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення або узгодження інтересів суб’єктів міжнародних відносин. До деякої міри важливо розрізняти поняття “міжнародна політика” і “зовнішня політика”. Ця різниця стає видимою, якщо придивитись до нижченаведених визначень.

Міжнародна політика – це сукупність методів і засобів регулювання чи управління, спрямованих на досягнення цілей і виконання завдань, що випливають з інтересів суб’єктів міжнародних відносин.

Зовнішня політика – це діяльність держави у сфері регулювання зовнішніх відносин, яка випливає з інтересів країни та її суб’єктів.

Як бачимо, міжнародна політика є більш агрегованим і ширшим поняттям, а зовнішня політика – вужчим і більш прикладним.

Варто зазначити, що внутрішня політика держави має менший вплив на національну економіку, ніж міжнародна політика на міжнародні економічні відносини. Таке відбувається з двох причин:

1. Національна економічна система в більшості країн складалася протягом тривалого часу, а тому набула достатньої досконалості та самоврядності, і раптова зміна внутрішньої політики не може відразу помітно змінити напрямок розвитку національної економіки. Міжнародна економічна система за часом складалася пізніше і ще тепер знаходиться на стадії формування й політичного вдосконалення, а тому ще не є добре усталеною й помітно реагує на зміни міжнародної політики.

2. Міжнародні економічні відносини функціонують на відповідальнішому рівні дотримання правових і договірних норм, порушення яких мають значно помітніші й відчутніші наслідки.

Оскільки міжнародна політика є механізмом узгодження інтересів, то слід розглянути політичні інтереси країн, груп країн, регіонів. Одним з основних політичних інтересів кожної країни є нормальний прогресивний хід розвитку власної економіки. Як відомо, це залежить від різних внутрішніх і зовнішніх факторів. На основі попереднього виникає ще один інтерес – це вигідна зовнішньоекономічна діяльність. Якщо ЗЕД буде успішною, то краще розвиватиметься національна економіка, багатшатиме країна, підвищуватиметься життєвий рівень населення.

Щоб економіка країни розвивалась у тому руслі, яке збігається з напрямками задоволення національних інтересів, необхідно, аби держава виробляла свою внутрішню політику самостійно, без втручання інших держав. Таке, звісно, можливе тільки за умови, що держава буде незалежною, суверенною, і це також є основним із політичних інтересів.

З окреслених інтересів випливає ще один не менш важливий політичний інтерес – міцна й надійна оборона. Але тільки країна з добре розвиненою економікою спроможна утримувати сучасну боєздатну армію. Кошти при цьому потрібні не тільки для того, щоб вчасно поновлювати арсенал бойової техніки і зброї, а й для знешкодження старої вилученої зброї.

До важливих політичних, а відповідно, й економічних, інтересів відносять:

· володіння найновішою інформацією;

· розвиток науки, володіння найсучаснішими технологіями, що означає високу конкурентоспроможність;

· розвиток соціальної й культурної сфер;

· підняття загального престижу тощо.

На основі подібних і спільних інтересів країни об'єднуються в регіональні чи інші групові об'єднання. Спільність інтересів різних країн випливає з:

· вигідного (взаємовигідного) економічного та іншого роду співробітництва;

· подібності природно-географічних умов: клімату (наприклад, країни Африки, Південно-Східної Азії чи інші), природних ресурсів (ОПЕК), географічного розташування (країни Причорномор’я), геополітичного розташування (країни Балтії);

· історично-національного розвитку (країни Британської співдружності, країни Магрибу, країни СНД;

· спільності військово-політичних конкурентів (Західноєвропейський Союз);

· подібності соціально-економічного розвитку (ті ж країни ЄС, посткомуністичні країни);

· спільності військового будівництва (НАТО, країни інших військових блоків);

· надзвичайної спеціалізації (країни Бенілюксу).

Помітну роль у розвитку міжнародного співробітництва відіграє політична стабільність країн, груп країн, регіонів. Розглядають також і глобальну стабільність.

Політична стабільність країни–це невелика ймовірність зміни її політичного статусу протягом тривалого часу у вигляді виникнення соціальних конфліктів (наприклад, страйків) і політичних актів типу тероризму, путчів, партизанської боротьби. Діалектичну протилежність до політичної стабільності складає політичний ризик, що передбачає можливість:

· політичної змови й політичного перевороту;

· конфіскації майна;

· націоналізації і навіть експропріації об'єктів приватної власності;

· національного неприйняття;

· класового неприйняття;

· неприйняття на ґрунті релігії;

· оперативних прорахунків тощо.

Як і будь-яка система, міжнародні економічні відносини потребують інституційного забезпечення, яке здійснювало б регулювання їхнього функціонування й розвитку.

Інституційне забезпечення МЕВ – це система таких інституцій, що виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання.

Наднаціональні органи регулювання МЕВ – це інституції (як правило, блокових об'єднань), які здійснюють наказово-координаторські функції і їхні постанови мають виконуватися беззаперечно.

Правові інституції мають різні назви й тому виникає необхідність у з’ясуванні основних відмінностей між ними.

Міжнародні конференції, конгреси, нарадив основному являють собою інститути, які виробляють норми в певних напрямках розвитку міжнародних відносин, створюють виконавчі органи, скликаються порівняно рідко, а ще рідше – періодично. Наприклад, конференції ГАТТ чи валютні конференції. Бувають випадки, що конференції переростають в організації, які у своїх назвах залишають термін “конференція”. Наприклад, Конференція з питань тихоокеанського співробітництва.

Міжнародні комітети та комісіїмають визначений статус, хоч і бувають в основному представницькими чи виконавчими органами. Це – постійно діючі інститути, завданням яких є втілення в життя рішень і намірів, ухвалених на міжнародних нарадах, конференціях, конгресах. Комітетами і комісіями називають також підрозділи організацій. Працюють, як правило, постійно, але бувають тимчасові комісії, метою діяльності яких є виконання певного якогось завдання. При одному з головних органів ООН – Економічній і Соціальній Раді (ЕКОСОР) – працює п’ять комітетів і п’ять регіональних комісій.

Міжнародні організаціїявляють собою стійкі, міцно зорганізовані інститути, зі своїми органами управління, що діють на основі чітко вироблених статутних засад. З цього твердження і випливає визначення: міжнародна економічна організація–це стійкий інститут багатосторонніх відносин, створений, принаймні, трьома сторонами (як правило, суб’єктами асоціативного типу з трьох і більше країн), який має погоджені цілі й компетенцію у сфері регулювання МЕВ, а також свої постійні органи управління і політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).

Класифікувати міжнародні організації можна за кількома критеріями і вони бувають залежно від:

· рівнів створення й функціонування – міждержавними, регіональними, груповими;

· роду діяльності – політичними, науковими, промисловими, аграрними, торговельними, валютними, з питань реконструкції та розвитку тощо;

· рівня представництва – урядовими, міжурядовими, міжпарла­ментськими, неурядовими.

Кожна з розглянутих інституцій по-своєму впливає на розвиток економічних відносин, але всі разом вони складають управлінську систему, яка їх регулює. Зазначимо, що інколи управлінські інститути, особливо на національному рівні, не сприяють нормальному розвитку МЕВ. Наприклад, корумповані уряди деяких країн сприяють задоволенню інтересів тільки окремих кланів, дозволяючи займатися незаконним бізнесом чи чимось подібним. Заважає розвитку міжнародних економічних відносин і протекціоністська політика багатьох країн, надзвичайно високі тарифні й нетарифні перепони на кордонах.

На національному рівні міжнародні економічні відносини мають вигляд зовнішньоекономічних відносин суб’єктів країни і регулюються державою та самими суб'єктами. На міжнародному рівні на МЕВ впливають погоджені дії двох і більше держав.

За останні півстоліття основними регуляторами міжнародних економічних відносин стали міжнародні організації, зріс їхній авторитет. І якщо при своєму зародженні вони використовували суто рекомендаційні методи впливу на державні органи регулювання зовнішньоекономічних відносин, то за останні 25-30 років рекомендації міжнародних економічних організацій почали сприйматися державами як документи, обов'язкові до виконання.

Окрім регулювальної функції, міжнародні організації мають ще такі функції, як оперативна, контрольна, інформаційна, консультативна.

До політико-правового середовища можна віднести і принципи здійснення МЕВ, що є певним набором правил (норм).

Класифікувати міжнародні організації можна за кількома критеріями і вони бувають залежать від:

· рівнів створення й функціонування – міждержавними, регіональними, груповими;

· роду діяльності – політичними, науковими, промисловими, аграрними, торговельними, валютними, з питань реконструкції та розвитку тощо;

· рівня представництва – урядовими, міжурядовими, міжпарла­ментськими, неурядовими.

Кожна з розглянутих інституцій по-своєму впливає на розвиток економічних відносин, але всі разом вони складають управлінську систему, яка їх регулює. Зазначимо, що інколи управлінські інститути, особливо на національному рівні, не сприяють нормальному розвитку МЕВ. Наприклад, корумповані уряди деяких країн сприяють задоволенню інтересів тільки окремих кланів, дозволяючи займатися незаконним бізнесом чи чимось подібним. Заважає розвитку міжнародних економічних відносин і протекціоністська політика багатьох країн, надзвичайно високі тарифні й нетарифні перепони на кордонах.

На національному рівні міжнародні економічні відносини мають вигляд зовнішньоекономічних відносин суб'єктів країни і регулюються державою та самими суб’єктами. На міжнародному рівні на МЕВ впливають погоджені дії двох і більше держав.

За останні півстоліття основними регуляторами міжнародних економічних відносин стали міжнародні організації, зріс їхній авторитет. І якщо при своєму зародженні вони використовували суто рекомендаційні методи впливу на державні органи регулювання зовнішньоекономічних відносин, то за останні 25-30 років рекомендації міжнародних економічних організацій почали сприйматися державами як документи, обов'язкові до виконання.

Окрім регулювальної функції, міжнародні організації мають ще такі функції, як оперативна, контрольна, інформаційна, консультативна.

До політико-правового середовища можна віднести і принципи здійснення МЕВ, що є певним набором правил (норм), про які було домовлено ще в Гельсінській Хартії. Розглядаючи сукупність принципів розвитку міжнародних економічних відносин, виділимо основні з них, розбивши на дві групи – загальні та специфічні. Загальні принципи розвитку МЕВ:

І.Взаємовигідність економічних зв'язків для двох і більше партнерів.

II. Еволюційність міжнародних економічних процесів, без силового нав’язування співробітництва, без підштовхування до цього.

III. Неконфронтаційність міжнародних економічних відносин, тобто розвиток МЕВ на основі компромісних кроків назустріч один одному.

IV. Системність розвитку МЕВ, тобто комплексний розвиток системи МЕВ, рівномірний розвиток усіх її взаємодіючих елементів і зв'язків.

V. Розвиток МЕВ на науковому ґрунті, згідно з об'єктивними законами, на базі наукових досліджень і прогнозів, щоб не допускати дисбалансу світової економіки.

VI. Спільне вирішення глобальних проблем людства.

У сучасному міжнародному праві діють такі загальні принципи міжнародного співробітництва:

1) принцип суверенної рівності держав, який полягає в повазі суверенітету всіх держав та у визнанні їхньої рівноправності в міжнародних відносинах;

2) принцип невтручання, що означає заборону прямого чи посереднього втручання з будь-яких причин у внутрішні та зовнішні, політичні, економічні та інші справи певної держави;

3) принцип рівноправності та самовизначення народів, який в основному полягає в тому, що всі народи повинні поважати один одного і кожен народ самостійно вирішує свою долю;

4) принцип співробітництва держав для забезпечення міжнародного миру і безпеки, розвитку продуктивних сил, культури, охорони природи тощо;

5) принцип поваги прав людини, що зводиться до обов'язків кожної держави поважати права і свободи всіх осіб, які знаходяться на їхніх територіях, не допускати дискримінації за ознаками статі, раси, мови та релігії;

6) принцип добросовісного (сумлінного) виконання міжнародних зобов’язань.

Специфічні принципи розвитку МЕВконкретизують зміст загальних принципів, але ми виділили лиш основні з них:

· кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні й культурні системи;

· заборона використання економічних, політичних та інших заходів із метою підкорення собі іншої держави;

· обов’язок держав співпрацювати між собою в різних сферах міжнародних відносин з метою підтримання міжнародного миру і безпеки, розвитку міжнародного співробітництва і прогресу;

· співробітництво між державами повинно здійснюватися незалежно від розбіжностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем;

· держави повинні співпрацювати у справі сприяння економічному зростанню в усьому світі, особливо у країнах, що розвиваються;

· повинен бути вільний доступ до моря і від нього для країн, які його не мають;

· взаємна і справедлива вигода від співробітництва;

· надійність і конвертованість валют;

· вчасні міжнародні розрахунки;

· вчасне погашення боргів і справедливість при наданні позик;

· повага до права власності;

· не зловживати наявністю надлишків природних ресурсів у відносинах з країнами, які не мають таких ресурсів;

· підтримка платіжного балансу;

· штучно не нав’язувати народам прагнення до інтеграційного об’єднання;

· співпрацювати в подоланні глобальних проблем існування людства з приводу охорони довкілля, конверсії, вирішення проблем голоду тощо.

Оскільки міжнародні економічні відносини є підсистемою еконо­мічної системи, то резонно чинять ті вчені, хто всі інші її елементи, які не належать до сфери МЕВ, зводить до економічного середовища МЕВ.

Один із показників економічного потенціалу країни – наявність природних ресурсів, котрі можна розглядати з позицій природно-географічного і економічного середовищ МЕВ одночасно. Якщо в природно-географічному середовищі зосереджені такі фактори, як наявність дефіциту або надлишку якогось ресурсу, то в економіко-технологічному зібрані фактори ефективності використання того чи іншого ресурсу, фактори можливостей його використання. Наприклад, Україна має порівняно великі поклади нафти, але спроможна видобути тільки до 15 відсотків, а на решту не має ні потужностей, ні технологій. До того ж, нафта, яка видобувається, використовується також не оптимально. Тому Україна, будучи достатньо багатою на енергетичні ресурси, є одним із найбільших боржників за імпорт цих же ресурсів.

У рамках економіко-технологічного середовища такий економічний ресурс, як “капітал”, має чи не найосновніше значення. Стан наукових досліджень, розвиток засобів виробництва, техніки і технологій залишають помітний відбиток на розвитку міжнародних економічних відносин, на структурі експортно-імпортних угод. Розвинені країни, як правило, експортують продукцію переробної промисловості, а країни, де технології та засоби виробництва заходяться на низькому рівні розвитку, експортують частіше сировину, а в кращому випадку – напівфабрикати.

Немаловажну дію на МЕВ справляє демографічна ситуація в різних країнах. Знову ж таки, тут мається на увазі не стільки наявність надлишку чи дефіциту працездатних людей, скільки наявність надлишку чи дефіциту робочої сили як сукупності необхідних якостей для виконання тієї чи іншої роботи. І тут немає прямої залежності від кількості населення в різних країнах. Наприклад, у відносно малонаселених Нідерландах набагато більше кваліфікованих робітників, ніж у два рази більшому за населенням Заїрі.

Щоправда, у країнах із великою густотою населення, як правило, є багато зайвої дешевої робочої сили, а в країнах, де густота населення незначна, завжди існує дефіцит дешевих робочих рук. Це й приз­водить до виникнення й розгортання такого процесу, як міжнародна трудова міграція.

Розглядаючи цей процес, слід брати до уваги й рівень еквівалентної оплати кваліфікованої праці. Чим більше розвинена економіка країни, тим вищий рівень оплати праці. Якщо в якійсь із країн висококваліфіковані спеціалісти не отримують відповідно високих доходів за свою складну працю, то відбувається так званий процес “відпливу умів”.

З іншого боку, заохочення інтелектуальної праці зумовлює до зростання інтелектуального потенціалу країни, що дає їй певні переваги на світовому ринку, оскільки країна з найновішими ідеями, знаннями, технологіями спроможна виготовляти більше нового якіснішого продукту з найменшими витратами. Там же, де є високий інтелектуальний потенціал, завжди краще складаються справи з розвитку комунікацій, із системами збереження швидкої передачі інформації, там краще розвинені транспортні мережі та засоби, що прискорює розвиток як національного виробництва, так і зовнішньоекономічної діяльності.

Якщо в доіндустріальній епосі основними факторами, які спричиняли нерівномірність розвитку країн у світі, були дефіцит чи надлишок природних ресурсів, то в постіндустріальній епосі основним фактором нерівномірності розвитку країн став фактор “капітал”: від рівня розвитку техніки, від рівня використання штучних матеріалів, від рівня розвитку виробничих технологій прямо пропорційно залежить рівень розвитку економіки країни, а відповідно, і характер її участі в міжнародних економічних відносинах.

Сприяє розвитку зовнішньоекономічної діяльності, а отже й усіх міжнародних економічних відносин, розбудована на сучасному рівні фінансово-кредитна система країни. Особливо важливо, щоб така сис­тема була досить багатою на кошти і могла обслуговувати найбагатші фірми світу.

Не менш вагомими елементами економічного середовища МЕВ є рівень доходів і рівень споживання в тій чи іншій країні. Чим вищий у країні рівень доходів, тим більше продукції й за вищими цінами буде придбано населенням. Така обставина завжди приваблює іноземні фірми для реалізації продукції і здійснення капіталовкладень у цій країні.

До основних факторів посилення економічної взаємозалежності країн, окрім наведених вище, можна віднести такі:

· різниця в рівнях економічного потенціалу;

· міжнародна спеціалізація економічної діяльності;

· рівень конкурентоспроможності підприємств на світовому рівні;

· спільність економічних інтересів країн щодо рівня життя, оптимальності виробництва, використання ресурсів тощо;

· глобальні проблеми існування людства.

У літературі кольтурно-ментальне середовище МЕВ частіше можна побачити під назвою “соціально-культурне середовище”. Це загалом правильно, але не зовсім влучно. Справа в тому, що “соціальне” означає “суспільне”, а тому суспільні відносини часто ділять на соціально-політичні, соціально-економічні, соціально-культурні та соціально-психологічні. Але і політичні, і економічні, і культурні, і психологічні відносини уже самі собою є суспільні, а тому зайвий раз це підкреслювати не доцільно.

Що ж до назви “культурно-ментальне середовище МЕВ”, то вона найкраще відображає зміст впливу культурних і ментально-психологічних факторів на міжнародні стосунки між людьми. Особливо це стосується різниці в культурах та менталітетах різних народів.

Узагальнено культурно-ментальне середовище можна звести до факторів, що випливають із поведінки людини, яка являє собою діалектичну єдність фізіологічної та соціальної поведінки, адже людська поведінка формується саме під впливом згаданих факторів.

Фізіологічна поведінка людини– це внутрішньоприродна її поведінка, зумовлена нейрофізіологічними особливостями чуттєвих органів.

Відчуття голоду, смаку, запаху, звуку і його тембру, світла і його відтінків, спектра кольорів, дотику, холоду чи тепла, складають основу фізіологічної людської поведінки. Переваги тих чи інших чуттєвих особливостей у великих групах людей (населення регіону, нації, народності) спричиняють виникнення певних нужд і потреб цих людей, що відповідно впливає на їхні запити і в кінцевому випадку відбивається на їхніх зовнішньоекономічних відносинах. Наприклад, гострі приправи є улюбленим додатком до їжі деяких південних народів, а тому експортери їстівних консервів у південні країни намагаються це враховувати. Водночас, представники південних народів, граючи на екзотичності своєї національної кухні, засновують власні ресторани в інших країнах.

Соціальна поведінка людини– це поведінка індивідуума, яка причинно зумовлена його характером, що склався під впливом сус­пільних відносин, внаслідок його соціального статусу протягом певного проміжку часу.

Соціальна поведінка людини залежить від таких основних засад, як стать, вік, сімейний стан, каста, раса, етнос, національність, професія, релігія, ідеологія тощо. Комбінації цих засад породжують різноманітність соціальних статусів людей та їхніх запитів. Переважання одноманітних запитів окремих великих соціальних груп і розбіжність у запитах таких груп також має великий вплив на розвиток міжнародних відносин. Наприклад, комуністичний ідеологічний фанатизм не сприяв у минулому вільному виходу на світовий ринок фірм із країн соціалістичного табору, а от японський націоналізм, устремління японського народу знайти своє гідне місце серед народів світу зіграли важливу роль у тому, що Японія стала провідною країною світу.

Поєднання фізіологічних і соціальних засад породжує такі похідні характеристики людської поведінки, як політична орієнтація, вегетаріанство, витримування дієти, патріотизм та інше, що також впливає на МЕВ.

Складовою частиною культурно-ментального середовища є розвиток форм мотивації до праці. Чим розвиненіша країна, тим більше прогресивних видів заохочення до праці там використовують, тим краще там трудове законодавство. У таких країнах практикують встановлення вищої платні за більш кваліфіковану працю.

Добрим стимулом до праці є почесне чи престижне місце роботи. Людині притаманне бажання мати цікаву роботу, а тому здійснюється урізноманітнення виконуваних операцій, робиться все, щоб робітник відчув, що працює на себе. До того ж, практикують різні побутові заохочення, пільгові позики і подібне, що помітно впливає на продуктивність праці. Усе це набирає великої значущості в зовнішньоекономічній діяльності, з одного боку, і приваблює висококваліфіковані трудові ресурси з-за кордону – з іншого.

Далеко не останнє місце серед факторів впливу на міжнародні економічні відносини займають мовні та немовні комунікації. Про немовні комунікації, точніше – про рівень їх розвитку, вже йшлося при розгляді економічного середовища МЕВ.

В рамках культурно-метального середовища МЕВ слід вказати на важливість поширення міжнародних електронних мереж зв'язку: телефонних, комп'ютерних, факсових. Одразу варто зробити застереження, що хоча наведені форми комунікацій й належать до немовних, бо являють собою тільки засоби перенесення інформації, проте сама інформація має мовне вираження і тому не дивно, що їх інколи відносять до мовних комунікацій.

Суто мовна комунікація – це спілкування за допомогою мови. Звичайно, одним із найважливіших факторів у розвитку міжнародних відносин є порозуміння, іншими словами – здатність знайти спільну мову (у прямому й переносному значенні). Визначальна при цьому перекладна справа, розвиток якої характеризується складними багатогранними процесами:

· виділення англійської мови як основного мовного засобу міжнародного спілкування;

· вивчення в багатьох країнах одночасно декількох іноземних мов;

· створення електронно-технічних засобів перекладу;

· надзвичайно широкий розвиток виробництва книжкової перекладної продукції;

· розвиток засобів масової інформації;

· поширення аудіо-, кіно- та відеопродукції по всьому світу.

Окремо слід виділити ще такий елемент культурно-ментального середовища, як морально-етичні норми поведінки людини. Тепер бізнесмен чи велика транснаціональна фірма повинні бути максимально чесними й пунктуальними, якщо хочуть надовго закріпитися на світовому ринку. І таких правил надійності необхідно дотримуватися навіть у найменших дрібницях.

Помітний вплив на міжнародні економічні відносини справляють особливості уподобань суб'єктів МЕВ, від урахування яких досить часто залежить підписання ділового міжнародного контракту чи виконання якихось спільних міжнародних програм.

Звичайно, що методи наукових досліджень міжнародних економічних відносин в основному такі ж, як і методи інших економічних наук, але мають певну специфіку.

Метод наукових абстракцій, як і в інших науках, використовується для відкидання другорядного з метою пізнання основного. Особливість цього методу полягає в тому, що для пізнання дії міжнародних економічних законів необхідно абстрагуватись від конкретних поверхневих, разових міжнародних економічних зв’язків, стосунків. Наприклад, досить часто доводиться абстрагуватися від національних економічних процесів, щоб осягнути міжнародні.

Міжнародні економічні явища і процеси мають досить добре виражений системний характер, а тому широко використовується метод аналізу та синтезу, за яким аналізуються окремі елементи цілісної системи, а зроблені узагальнення кожного елементу об’єднуються (синтезуються) в одне ціле системне узагальнення. Наприклад, щоб добре уявити загальну систему МЕВ, потрібно вивчити форми і види МЕВ, а вже потім шукати взаємозалежність між ними.

Оскільки міжнародні економічні відносини здійснюються на різних рівнях, то в дослідженнях користуються методом мікро- та макроаналізу. Це означає, що пошуки проводяться, з одного боку, на рівні міждержавних і наддержавних економічних стосунків, а з іншого – на рівні зовнішньоекономічної діяльності підприємств та інших юридичних і фізичних суб’єктів. Відповідно при цьому використовуються такі інструменти макро- та мікроаналізу, як порівняння показників економічного зростання, з'ясування стану макроекономічної рівноваги, визначення циклічності міжнародного розвитку тощо. Між іншим, метод порівняння в економічних дослідженнях використовується настільки часто, що його навіть не розглядають як окремий метод дослідження. Адже при застосуванні майже кожного з методів дослідження використовують зівставлення.

За допомогою методу історичного і логічного аналізу вивчаються конкретні події, які відбувалися в міжнародному економічному житті людини; вони узагальнюються і типізуються, визначаються тенденції (логіка) їхнього розвитку; передбачаються можливі варіанти подальшого перебігу подій.

Як і всі економічні явища, міжнародні потребують кількісного обґрунтування. Кількісні показники з'ясовуються за допомогою економіко-математичних методів, використовуються функціональні підрахунки. Крім того, визначення і порівняння кількісних показників здійснюються також за допомогою статистично-графічного методу.

Оскільки експеримент не може широко застосовуватися в економічних дослідженнях, особливо у сфері міжнародної економіки, то неабияку роль відіграє використання такого методу наукових досліджень, як моделювання, яке набрало ваги з часу широкої реалізації комп’ютерного потенціалу. Моделювання базується на результатах, отриманих за допомогою використання інших методів, і є важливим, а то й незамінним, для прогнозування розвитку того чи іншого міжнародного явища.

Варто зазначити, що дослідження міжнародних економічних відносин не дадуть достатньо достовірних результатів, якщо не враховувати взаємопов'язаність, взаємозалежність, діалектичну єдність міжнародних явищ і процесів між собою, а також з національногосподарськими явищами і процесами. До того ж, не слід забувати, що закони діалектики об’єктивні й діють незалежно від того, чи хочуть люди про них знати та їх визнавати. Відповідно, в наукових дослідженнях використовуються методи діалектики.

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
3. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
4. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.
5. Агностик, суб’єкт пізнання, субстанція
6. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
7. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
8. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
9. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
10. Адміністративні методи управління
11. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
12. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах

Переглядів: 1648