• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Характеристика сучасної ринкової системи господарювання підприємств

Засади раціонального формування ефективного ринкового середовища підприємства.

Рушійні сили розвитку економіки підприємства в ринкових умовах.

Характеристика сучасної ринкової системи господарювання підприємств.

Економічна система країни часто формуються під впливом її політичної системи. Під політичною системою розуміється система управління державою. Політичні системи можна оцінювати за двома взаємопов'язаними вимірами: наскільки вони наголошують на колективізмі як протиставленню індивідуалізмові та якою мірою вони демократичні або тоталітарні. Обидва ці виміри тісно пов'язані між собою.

Системи, де робиться наголос на колективізмі, схильні до тоталітарності, тоді як системи, де з повагою ставляться до індивідуалізму, мають тенденцію до демократії. Проте, між двома крайнощами існує досить вагомий прошарок систем, які неможливо ідентифікувати однозначно. Цілком можливе існування демократичних суспільств, що ґрунтуються на змішаних ідеях колективізму та індивідуалізму. Так само можуть існувати тоталітарні не колективістські суспільства.

Термін"колективізм " застосовується до систем, які віддають перевагу колективними цілям перед індивідуальними.

Якщо суспільство побудоване на засадах колективізму, його потреби в цілому розглядаються як важливіші, ніж індивідуальні свободи. За таких обставин права людини чинити певні дії можуть бути обмежені на тій підставі, що вони суперечать "загальному благові". Ідеї колективізму беруть початок від давньогрецького філософа Платона який у своєму трактаті "Республіка," стверджував, що індивідуальні права слід принести в жертву для блага більшості, а майно повинне бути власністю всіх.

Індивідуалізм є антитезою колективізму. На відміну від колективізму, індивідуалізм наголошує, що інтересам індивіда слід віддати пріоритет перед інтересами держави.

Індивідуалізм теж має своє коріння у давньогрецькій філософії, своє обґрунтування він отримав у працях Аристотеля - учня Платона. Аристотель вказував на те, що індивідуальні особливості та приватна власність є бажаними і корисними для суспільства. У своїх працях він доводив, що приватна власність продуктивніша від комунальної, а тому сприяє прискоренню прогресу. Адже над комунальною власністю ніхто не піклується, тоді як майно, що належить окремим особам, одержує максимум догляду, і є найпродуктивнішим.

Ідеологія індивідуалізму побудована на двох основних принципах:

· гарантії індивідуальної свободи та свободи самовираження;

· добробут суспільства найкращим чином забезпечується в у мовах, коли його членам дозволено самим обстоювати свої власні економічні інтереси, на відміну від випадку, коли певний колективний орган (уряд) нав'язує людям свої погляди на те, в чому полягають інтереси суспільства.

Отже, між; політичною ідеологією та економічними системами існує певний зв'язок. У країнах де індивідуальні ціпі мають верховенство над колективними, найімовірніше функціонуватиме вільна ринкова економічна система. А в країнах, де колективним цілям надають пріоритетного значення, держава, зазвичай, контролює значну частину підприємств, то і ринки в таких країнах занадто зрегульовані.

Командна економіка. В суто командній економіці продукція, яка виробляється в межах держави, її обсяги і ціни, за якими вона реалізується, планується урядом. Адже керована державою метою уряду в цій економічній системі ринкова економіка централізований розподіл ресурсів "на благо суспільства".

Хоча метою командної економіки є мобілізація економічних ресурсів на благо всього суспільства, на практиці виходить зовсім навпаки. В її умовах державні підприємства практично не мають стимулів контролювати свої видатки та підвищувати ефективність роботи, оскільки не можуть збанкрутувати. Крім того, ліквідація приватної власності не стимулює людей шукати способів задоволення потреб споживачів найкращим чином; тому динамізм та інновації в умовах командної економіки відсутні. Замість піднесення і процвітання, командна економіка швидше призводить до стагнації.

Мішана економіка. Між двома крайніми крилами спектра командною та ринковою економікою розміщується низка варіантів мішаної економіки. В умовах мішаної економіки у деяких секторах домінує приватна власність і діють механізми вільного ринку, тоді як в інших значна частка власності належить державі та діє система державного планування. Системи з мішаною економікою досить поширені у Західні Європі, хоча останнім часом їх частка постійно зменшується. До мішаних належать економіки Франції, Італії та Швеції. У цих країнах уряд здійснює втручання в ті сектори, де, як вважається, приватна власність не сприяє задоволенню інтересів суспільства. Наприклад, у Великій Британії та Швеції діють в основному державні системи охорони здоров'я, через що підприємства сплачують досить високі податки. В обох країнах вважають, що уряд має моральне зобов'язання піклуватися про здоров'я всіх своїх громадян.

Увага!

Керована державою економіка. Так називається економіка, в якій держава відіграє важливу роль у спрямуванні інвестиційної діяльності приватних підприємств за допомогою так званої "індустріальної політики», тобто шляхом регулювання бізнесової діяльності у відповідності з національними цілями. Як приклади такої економіки, найчастіше наводять економіку Японії та Південної Кореї. В умовах керованої державою економіки, уряд підтримує приватні підприємства і водночас неявно спрямовує їх інвестиції відповідно до цілей своєї індустріальної політики. Щоб змусити підприємства розпочати діяльність в окремих галузях, навіть застосовується прямий адміністративний тиск, захист від іноземної конкуренції шляхом встановлення бар'єрів для імпорту та напрями іноземних інвестицій.

Філософською основою керованої державою економіки є так звана ідея нової індустрії". Згідно з цією ідеєю, у деяких галузях промисловості "масштабний чинник" настільки значний, а вплив підприємств із розвинутих країн, які освоїлися на ринку, настільки великий, що новостворені підприємства із країн, що розвиваються, не мають змоги розгорнути свою діяльність. Індустріальна політика вважається засобом подолання цієї економічної нерівності. Крім того, вважається, що керована державою індустріальна політика може допомогти країні захопити провідні позиції у новостворених галузях, де "масштабний чинник" беззаперечно відіграє дуже важливу роль.

Одним з аргументів проти керованої державою економіки є те, що урядові чиновники не завжди ухвалюють рішення стосовно розміщення інвестиційного капіталу краще, ніж це робить ринковий механізм.

Ринкова економіка. У суто ринковій економічній системі вся виробнича та комерційна діяльність здійснюється приватними власниками, без участі держави. Товари, роботи і послуги, що виробляються, а також їх обсяги ніким централізовано не плануються. Виробництво визначається співвідношенням попиту і пропозиції, а інформацію суб'єкти підприємницької діяльності отримують через систему цін. Якщо попит на продукцію перевищує пропозицію, ціни зростають, а це є сигналом для продуцента, що необхідно виробляти більше товарів і послуг. І навпаки, якщо пропозиція перевищує попит, ціни знижуються, інформуючи таким чином виробників про необхідність зменшення обсягів виробництва.

У ринковій системі господарювання споживачі є головними дійовими особами, адже їх уподобання, смаки через систему цін, "голосування грошима" доводяться до відома виробників і визначають, що і в якому обсязі має бути поставлено на ринок.

В умовах ринкової економіки з метою подолання монополізму на ринках, уряд заохочує розвиток конкуренції серед виробників шляхом оголошення монополій незаконними. Також утверджує приватну власність, яка гарантує підприємцям однакове право на прибутки, отримані внаслідок їхніх зусиль. Це стимулює підприємства до пошуку кращих способів обслуговування потреб споживачів (випускати нові зразки продукції, вдосконалювати виробничі процеси, маркетинг, запроваджувати післяпродажне обслуговування, організовувати ефективніше, ніж: у конкурентів, управління бізнесом). Водночас постійне вдосконалення продукції та виробничих процесів, що є наслідком існування, згаданих стимулів, справляє істотний позитивний вплив на економічне піднесення та розвиток.

Для ринкової економічної системи властиві такі цілі (пріоритети) економічної політики:

· економічне зростання (неухильне зростання кількості і якості
вироблених життєвих благ);

· повна зайнятість (забезпечення усіх роботою);

· економічна доцільність (максимальна віддача ресурсів при їх мінімальних витратах);

· стабільність цін (уникнення значного коливання цін, боротьба з інфляцією);

· економічна свобода (незалежність усіх учасників суспільного виробництва у визначенні того, що, як і для кого, в якому обсязі і за якою ціною виробляти);

· соціальна справедливість (отримання доходів згідно участі у виробництві, забезпечення існування непрацездатних і неімущих громадян);

· екологічна безпека (уникнення забруднення природного середовища, впровадження "чистих" технологій, відвернення небезпек екологічної катастрофи);

· активний торговий баланс (забезпечення переваги експорту товарів над імпортом, захист внутрішнього ринку країни) тощо.

Порівняльний аналіз економічних систем поданий у табл. 3.1.

Ринок— економічна категорія, яка протягом останніх 300 років є центральною в економічній науці. Це така форма економічного розвитку суспільства, за якої ринковим важелям відведена визначальна роль у саморегулюванні економіки на основі використання цілої низки економічних законів товарного виробництва, а державі відведена роль додаткового регулятора можливих негативних соціально-економічних наслідків.

Таблиця 3.1.

Порівняльний аналіз економічних систем.

Конкуренція та механізм формування ринкових цін впливають на рівень витрат виробництва продукції чи надання послуг, тим самим

вирівнюються прибутки підприємств, результат том чого є регулювання пропорцій. Крім того,конкурентна боротьба між суб'єктами стимулює їх до раціонального використання економічних ресурсів, тим самим реалізується стимулююча функція ринку. Великий попит на товар чи послугу формують ринкову ціну, де забезпечується високий рівень норми прибутку, унаслідок чого капітали переливаються в певну сферу діяльності. А це означає, що ринок виконує і розподільну функцію. Інтегруюча функція полягає в тому, що ринок через систему попиту та пропонування, об'єднує в єдине ціле взаємодію виробників і споживачів, формуючи відповідні інституції.

Сучасний ринок є складним, полісистемним утворенням. Пізнати ринок неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Ринок розмежовують на різні елементи (сектори або сегменти) за такими критеріями:

· економічне призначення об'єктів ринкових відносин;

· ступінь зрілості ринкових відносин;

· відповідність окремих ринків чинному законодавству;

· територіально-адміністративна ознака.

За критерієм економічного призначення об'єктів ринкових відносин складовими елементами ринку є:

>ринок предметів споживання;

>ринок виробничих ресурсів — землі, робочої сили і засобів виробництва;

>ринок капіталів (капітальних благ);

>ринок фінансово-кредитних ресурсів;

>фондовий ринок;

>ринок науково-технічних розробок та інформації.

Однією з важливих умов функціонування підприємства на ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу, за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринкових відносин у країні. Розрізняють виробничу, соціальну ринкову (сфери обігу) інфраструктуру.

Інфраструктура ринку — це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили, інформації.

здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах

забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування підприємств тощо

сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств

регулює рух робочої сили

створює необхідні умови для ділових контактів підприємців

здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування та ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача

Елементи ринкової інфраструктури, через які реалізуються її функції, можна згрупувати у три блоки:

1. Організаційно-технічна інфраструктура (куди входять товарні біржі та аукціони, торгові палати, холдингові і брокерські підприємства, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку).

2. Фінансово-кредитна інфраструктура ринку (банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення).

3. Організаційно-дослідна інфраструктура ринку (наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні центри, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Інститути та організації, що входять у цю інфраструктуру,вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємств на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалістів з маркетингу).

Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці ні ін. Так, ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові та Аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди регіонального регулювання, страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними паперами, валютні біржі; ринок товарів - товарні біржі, торгово-посередницькі підприємства, брокерські контори, комерційні центри бізнесу, лізингові підприємства, аукціони, ярмарки, державні резерви і страхові фонди, державні інспекції із цін і стандартів; ринок праці — біржі праці, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, розвитку підприємництва, пенсійні фонди, фонди зайнятості.

Споживачами виступають ті суб'єкти, які мають гроші: підприємці, наймані працівники, дрібні товаровиробники, пенсіонери, учні та студенти. Таким чином, суб'єктом ринкової економіки виступає майже все населення країни. За умов ринкової економіки, щоб споживати, потрібно спочатку купити товар на ринку.

Виробниками продукції виступають підприємства - вони виробляють товари і послуги, які мають задовольнити потреби споживачів.

Постачальниками ресурсів, таких як земля, праця, капітал і підприємницький хист, є власники цих ресурсів.

У змішаній ринковій економіці важливим суб'єктом ринкових відносин є держава (за визначенням західних економістів — уряд). Держава і ринкова система ділять між собою основні фундаментальні проблеми ринкової економіки. Завдяки цьому функціонування приватного сектору на основі ринкової системи модифікується державним сектором різними способами, такими, наприклад, як перерозподіл доходу і багатства; коригування розподілу ресурсів; контроль за рівнем зайнятості та інфляції тощо.

Читайте також:

1. Cистеми безпеки торговельних підприємств
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
4. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
5. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
6. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
7. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
8. IV група- показники надійності підприємства
9. IV. Розподіл нервової системи
10. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
11. IV. Філогенез кровоносної системи
12. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.

Переглядів: 1736