• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу 12 страница

Систему адміністративно-територіального устрою України складають: автономія (Автономна Республіка Крим), області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Крім того, у частині другій статті 133 Конституції України, виокремлюються міста (своєрідні міста-регіони - Київ і Севастополь), яким надається спеціальний статус. Таким чином, Основний Закон України визначає три рівні системи територіального устрою держави: 1) регіони - найвищий рівень; 2) райони - середній рівень; 3) поселення, тобто громади - первинний рівень.

Регіон - частина території України, яка є адміністративно-територіальною одиницею утворюваною з метою здійснення державної політики щодо збалансованого розвитку територій. Регіон об'єднує райони та міста, забезпечує реалізацію їх спільних інтересів, надає населенню соціальні, культурні та інші послуги. Регіонами є Автономна Республіка Крим, області та міста зі спеціальним статусом - Київ і Севастополь.

Область - це регіон із складним, змішаним господарським комплексом, який включає індустріальні центри і сільськогосподарські райони. З точки зору конституційного права область належить до числа суб'єктів конституційно-правових відносин, через який забезпечується зв'язок органів державної влади з населенням країни, будується державний механізм. За чинною Конституцією в Україні нараховується 24 області.

Відповідно до частини сьомої ст. 20 Конституції України місто Київ визначається як столиця Української держави, а частина 4 ст. 133 Конституції зазначає, що місто має спеціальний статус, який визначається відповідним законом і в ньому здійснюються своє самоврядування (ч. 2 ст. 140 Конституції). Столиця держави є основний економічний, культурний, політико-адміністративний та історичний центр країни. У ній зосереджені усі центральні органи державної влади: парламент, глава держави, Кабінет Міністрів України, Конституційний і Верховний Суд України, вищі спеціалізовані судиї, Генеральна прокуратура тощо. У столиці знаходяться акредитовані в Україні іноземні посли, діють іноземні посольства і консульські установи тощо.

Крім Конституції України, правовий статус міста Києва регулюється Законом України «Про столицю України - місто-герой Київ», прийнятим Верховною Радою України 15 січня 1999 року.

Особливий статус міста Севастополя зумовлюється конкретними політико- правовими реаліями пострадянського періоду - місцем базування колишнього Чорноморського флоту ВМФ СРСР. Місто Севастополь не входить до системи територіальної організації Автономної Республіки Крим. Статус Севастополя також визначається спеціальним законом.

Район - це адміністративно-територіальна одиниця України, складова частина регіону (області, АР Крим, міст Києва та Севастополя), яка об'єднує громади (поселення) і має відповідну транспортну, інформаційну та іншу інфраструктуру для забезпечення реалізації спільних інтересів цих громад і населення.

Райони створюються за умови, якщо на його території проживає, як правило, не менше 70 тисяч жителів без врахування чисельності населення міст-районів, міст-регіонів, які знаходяться в межах цього району. Враховуються й інші чинники: перспектива соціально-економічного розвитку території, бюджетна спроможність, наявність різноманітної інфраструктури, культурні, національні та інші показники.

Поселенням визнається компактно заселене місце постійного проживання людей, що склалося внаслідок історичних традицій, господарської та іншої діяльності, має сталий склад населення, власну назву і відокремлено від інших поселень межею забудови. Конституційно визначені три види поселень, які належать до системи адміністративно-територіальних одиниць України: 1) місто; 2) селище та 3) село. Однак реально в країні існують і інші поселенські утворення - одиночні двори (хутір), поселення тимчасового характеру - військові містечка, що розташовані за межами поселень, дачні, садові кооперативи, фермерські господарства, будинки лісників тощо. Однак ці поселенські утворення не мають статусу поселень, тобто, громади.

3. Складовою частиною України є Автономна Республіка Крим. Поняття автономії розглядається як форма більш ширшого самоврядування, здійснюваного на певній частині території держави. Автономія (від гр. аиtonomia - незалежність) - право самостійно управляти якою-небудь частиною держави, закріплене конституцією чи іншими правовими нормами.

У конституційному праві поняття автономії використовується у декількох значеннях: 1) для означення державної чи обласної автономії (політична чи адміністративна); 2) для визначення можливостей певних груп громадян (національності), які об'єднуються для. вирішення своїх національних, духовних, культурних освітніх та інших потреб; 3) для визначення самостійної компетенції того чи іншого учасника конституційно-правових відносин, наприклад «державна адміністрація набула ширшої автономії для здійснення своїх повноважень» тощо.

Автономія може створюватись за національними і територіальними ознаками. Тому розрізняють два типи автономії: національно-територіальну і національно-культурну автономію. За об'ємом прав, наданих автономним частинам держави, автономії набувають статусу адміністративних і політичних (законодавчих) утворень.

Національно-територіальна автономія має ознаки політичної чи адміністративної автономії, і їй притаманні деякі ознаки державності: 1) її органи володіють правом нормотворчості з місцевих питань; 2) створюється вищий представницький орган, який виступає в ролі «міні-парламенту»; 3) наявність власної конституції і власного громадянства; 4) іноді такій автономії належить право участі у вирішенні деяких загальнодержавних питань, у тому числі й міжнародного характеру.

Адміністративна автономія - не має ознак державності і створюється за обставин територіально-економічного (віддаленість від економічного центру) або етнічного характеру.

Автономія в Криму була відновлена на початку 90-х рр. XX століття згідно з Законом України «Про відновлення Кримської Автономної Соціалістичної Республіки» від 12 лютого 1991 р. У Конституції України АРК присвячено окремий розділ «Автономна Республіка Крим» (статті 134-139), норми якого визначають її статус. Крім того, в Автономній Республіці Крим діє власна Конституція, якою урегульовані усі питання внутрішнього устрою регіону. Чинна Конституція АРК прийнята 21 жовтня 1998 р. і затверджена Законом України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим».

Конституція України має верховенство відносно актів Автономної Республіки Крим, у тому числі й відносно Конституції АРК. Основний Закон України визначає засади конституційного статусу Автономної Республіки Крим, систему її владних інститутів, встановлює розмежування між предметами відання України і АРК. У свою чергу Конституція АРК виходить із конституційних принципів Основного Закону України і конкретизує власну компетенцію.

Автономна Республіка Крим, згідно із законодавством України, здійснює розпорядчі та контрольні повноваження в розробці й реалізації програм економічного, соціального і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля, створення і функціонування вільних економічних зон. До її повноважень віднесені також питання реалізації державної політики в галузі освіти, культури, розвитку мови і національних традицій, охорони здоров'я, спорту, туризму тощо.

Республіканськими органами державної влади, згідно з Конституцією України (ст. 136), є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, як виборний представницький орган, і Рада міністрів АРК, статус якої визначається як урядовий орган.

Конституційний склад Верховної Ради Автономної Республіки Крим - сто депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки. Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами Автономної Республіки Крим.

Відповідно до частини 2 ст. 22 Конституції Автономної Республіки Крим Голова Верховної Ради Автономної Республіки, його перший заступник і заступник, голови постійних комісій Верховної Ради АРК здійснюють свої повноваження на постійній основі. Депутати Верховної Ради АРК здійснюють свої повноваження на непостійній основі.

До депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які працюють на постійній основі, висуваються ті ж самі умови несумісності депутатського мандату, що й до народних депутатів України: не можуть суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової і творчої в позаробочий час, входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснюється сесійно.

Рада міністрів АРК, як орган виконавчої влади в Республіці, формується Верховною Радою АРК на термін дії її повноважень і відповідальна перед нею. Уряд в автономії очолює його Голова, який призначається та звільняється з посади Верховною Радою АРК за погодженням з Президентом України. Правосуддя у Республіці здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України.

Керівники місцевих державних адміністрацій в Автономній Республіці Крим призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України, погодженим з Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Постійним представником Президента України в Автономній Республіці Крим.

З метою сприяння виконанню в Автономній Республіці Крим повноважень, покладених на Президента України як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, в АРК утворюється Представництво Президента України (ст. 139 Конституції України), яке безпосередньо йому і підпорядковується. Представництво очолює Постійний представник Президента України в Автономній Республіці Крим, статус якого визначається відповідним Законом України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим», прийнятим 2 березня 2000 р.

Тема 15. Конституційно-правове регулювання засад місцевого самоврядування в Україні.

Освітня: поглиблення і конкретизацію знань про самоврядні системи і втілення їх в соціальну практику; систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару про місцеве самоврядування в Україні; вивчення положень законодавчих актів про закріплення місцевого самоврядування в Україні; конкретизація знань посутніх ознак власних і делегованих повноважень органів місцевого самоврядування, посадових осіб територіальних громад (сільського, селищного, міського голови)

Розвивальна: розвиток логічного мислення курсантів, студентів і слухачів про особливості взаємовідносин між органами місцевого самоврядування та органами державної виконавчої влади на місцях; набуття умінь працювати з нормативними та спеціальними літературними джерелами з питань місцевого самоврядування; формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ і проблем самоврядних суб’єктів.

Виховна: виховання шанобливого ставлення до інтересів самоврядних утворень, культури спілкування і взаємовідносин з жителями територіальних громад, прищеплення інтересу до вивчення конституційного права України.

Основні поняття та категорії: місцеве самоврядування, органи місцевого самоврядування, громадівська концепція місцевого самоврядування, державницька концепція місцевого самоврядування, континентальна модель місцевого самоврядування, англосаксонська модель місцевого самоврядування, іберійська модель місцевого самоврядування, територіальна громада, органи самоорганізації населення, місцеві референдуми, місцеві ради, сесія, постійні комісії, посадові особи місцевого самоврядування, патронатна служба, виконавчі органи місцевих рад.

План

1. Поняття місцевого самоврядування та його роль в системі народовладдя.

2. Система і принципи місцевого самоврядування в Україні: поняття, структура і зміст.

З . Функції і повноваження місцевого самоврядування.

1. Відповідно до Конституції України (ст. 5) народ має право здійснювати свою владу не лише безпосередньо і через органи державної влади, але й через органи місцевого самоврядування. Тим самим на конституційному рівні закріплено існування незалежної від держави системи публічної влади населення територіальних громад для вирішення питань місцевого значення. Саме такий підхід до змісту владних повноважень органів місцевого самоврядування передбачає частина 1 ст. 140 Конституції України: «Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України». У положенні частини 1 ст. 2 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. зі змінами станом на 6 вересня 2005 р. поняття місцевого самоврядування конкретизовано і визначається як «гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України».

Основна мета організації місцевого самоврядування - широке залучення жителів сіл, селищ і міст до самостійного вирішення питань місцевого значення. Конституція проголошує принцип структурної відокремленості державної влади від місцевого самоврядування й водночас передбачає поєднання місцевих і державних інтересів.

Місцеве самоврядування в кожній окремій країні зумовлюється історичними, географічними, національно-культурними та іншими особливостями. Проте найбільш відомими на сьогодні є дві класичні моделі взаємодії між центральними та місцевими органами врядування: 1) модель «партнерства», що передбачає збалансованість повноважень місцевих громад і центральних органів влади, їх рівноправність у відносинах в процесі досягнення спільних цілей; 2) «агентська модель», за умов якої місцеві органи розглядаються як інструмент втілення політичного курсу та засіб виконання адміністративних функцій на місцях. Жодна з моделей не виключає існування змішаності їх елементів і передбачає певну ступінь автономності місцевого врядування.

Термін «місцеве самоврядування» започаткував пруський юрист Рудольф Гнейст у середині XIX ст. Порівнюючи місцеве самоврядування України з існуючими його різновидами в зарубіжних країнах, слід виокремити декілька його моделей, типологічними ознаками для яких є принципи, у відповідності до яких побудована система взаємовідносин між органами місцевої влади та державною владою.

У графствах Англії та Уельсу, в областях та округах Шотландії, у графствах, округах, тауншипах - в США, Австралії, Канади та в багатьох інших країнах функціонує англосаксонська (класична) модель місцевого врядування. Вона є найбільш поширеною у світі, притаманною англомовним країнам. Цей тип характеризується тим, що територіальним самоврядним органам держава делегує широку управлінську автономію у вирішенні питань місцевого значення аж до виконання судово-поліцейських функцій.

Крім виборних самоврядних колегіальних органів (ради, правління тощо), населенням безпосередньо обираються й посадові особи - шериф (у СІЛА - начальник поліції), аторней - представник певної адміністративно-територіальної одиниці в суді, казначей, а міське населення обирає ще й мерів.

Романо-германська, або ж континентальна (європейська), система місцевого врядування характерна для Італії, Франції, Німеччини, Польщі, Болгарії, а останнім часом запозичена Туреччиною, Сенегалом та деякими країнами Латинської Америки і Близького Сходу. Вона вибудовується на засадах поєднання виборності та призначення, державного управління і місцевого самоврядування. На рівні первинних («природних», тобто таких, що виникли в процесі історичного розвитку) територіальних утворень: село, селище, місто - існують лише виборні органи місцевого самоврядування - ради та мери. Як правило, ці органи обираються громадами за окремими списками.

На рівні адміністративно-територіальних одиниць - райони - області, управління здійснюється за варіантами: 1) призначення чиновників із центру (губернатори у Фінляндії, Туреччині, воєводи в Польщі, помічники комісарів або супрефекти в округах - одиницях районного значення - у Франції); 2) та виборності рад (режьони та департаменти у Франції) у поєднанні призначених центром представників виконавчої влади: президента, уряду, міністерства внутрішніх справ.

В іспано- та португаломовних країнах (Бразилія, Мексика, Португалія, іспаномовні країни Латинської Америки) на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою держави функціонують виборні місцевим населенням представницькі органи - місцеві ради. їх посадові особи - алькади, мери, префекти, регідори та ін., як голови місцевих рад, водночас виступають у статусі представників державної влади у адміністративно- територіальній одиниці. Вони наділяються низкою повноважень щодо контролю за діяльністю виборних місцевих рад. Така модель місцевого врядування отримала назву іберійської моделі.

2. Систему місцевого самоврядування, зміст її складових елементів визначають положення Конституції України (статті 71, 140, 141), поточного законодавства «Про місцеве самоврядування в Україні» (п. 2 ст. 2, статті 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 14, 15), «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про органи самоорганізації населення», принципи Європейської Хартії місцевого самоврядування та інші нормативні акти.

Наука конституційного права розглядає систему місцевого самоврядування значно ширше, ніж її визначення, сформульоване у статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Вона містить у собі законодавчу регламентацію і практичне здійснення таких питань, як: територіальні кордони самоврядування і його різновиди; механізм місцевого самоврядування; принципи місцевого самоврядування; повноваження самоврядних органів та їх посадових осіб; гарантії місцевого самоврядування. Проте в цілому система місцевого самоврядування традиційно складається з двох частин: системи представницьких і виконавчих органів. Крім того, до неї можуть входити інші самоврядні інститути, наприклад, органи самоорганізації населення, різні форми безпосереднього волевиявлення.

Територіальні кордони (межі) місцевого самоврядування в Україні чітко окреслені

Конституцією (ст. 140) і Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 6) - територіальні громади жителів села, міста і селища. Це є первинні («природні») й основні суб'єкти місцевого самоврядування в Україні, у розпорядженні яких знаходиться комунальна власність, місцевий бюджет і виборні самоврядні органи. Різновидами місцевого самоврядування закон називає територіальні громади районів у містах, сукупність поселень, добровільно об'єднаних на основі рішень місцевих референдумів відповідних громад в одну загальну громаду.

Механізм місцевого самоврядування являє собою організаційні форми і засоби його реалізації. Регламентація механізму місцевого самоврядування має чітко визначений конституційний (ч. З ст. 140 Конституції України) і законодавчий рівень (статті 7, 8, 13, 14 закон «Про місцеве самоврядування в Україні», Закон «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», Закон «Про всеукраїнський референдум» та ін.). Відповідно до чинного законодавства механізм місцевого самоврядування містить у собі: 1) територіальні громади; 2) органи і посадові особи місцевого самоврядування (представницькі та виконавчі); 3) форми прямого (безпосереднього) волевиявлення; 4) органи самоорганізації населення.

Систему виборних органів місцевого самоврядування створюють місцеві ради, як різновид представницьких органів на місцевому рівні, які утворюються на засадах загальних, рівних і прямих виборів, шляхом таємного голосування. Вибори до сільських, селищних, міських, районних в містах, районних та обласних рад здійснюються за Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 06.04. 2004 р. Закон (ст. 16) встановлює загальний склад територіальної ради в залежності від чисельності населення у відповідній адміністративно-територіальній одиниці (від 16 до 150 депутатів).

Вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів здійснюється в ті ж самі строки, на тих самих виборчих засадах, що й вибори народних депутатів України до найвищого представницького органу держави - парламенту.

Сільський, селищний, міський голова є головною виборною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища чи міста. Він очолює виконавчий комітет сільської, селищної, чи міської ради, головує на її засіданнях. Голови обласних і районних рад обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат цієї ради.

Формами безпосереднього волевиявлення громадян на місцевому рівні, крім виборів депутатів до місцевих представницьких органів, виборів сільських, селищних та міських голів, є місцеві референдуми, загальні збори та сходи за місцем проживання, місцеві ініціативи, територіальне громадське урядування.

Місцевий референдум - це форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування.

Законодавством забороняється проводити референдуми з питань, що не відносяться до відання органів місцевого і регіонального самоврядування адміністративно-територіальних одиниць в Україні, а їх результати визнаються такими, що не мають юридичної сили.

Загальні збори громадян за місцем проживання можуть скликатися для вирішення питань місцевого значення. Порядок скликання і проведення зборів визначається Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 8) та статутом територіальної громади. У зборах мають право брати участь громадяни, які досягай 18 років і постійно проживають на відповідній території, депутати місцевих рад, представники державних органів, трудових колективів, об'єднань громадян.

Рішення зборів, прийняті в межах чинного законодавства, є обов'язковими для виконання органами територіальної самоорганізації громадян, усіма громадянами, які проживають на відповідній території.

Місцеві ініціативи також належать до однієї із форм прямого волевиявлення. їх сутність полягає у тому, що закон наділяє членів територіальної громади правом ініціювання щодо розгляду на сесії місцевої ради любого питання, віднесеного законодавством до її відання. Місцева ініціатива підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради (сесії) у присутності ініціативної групи. Строк розгляду питання не може бути більшим від одного місяця, але не пізніше 15 днів з часу отримання ініціативи (ст. 20 Закону «Про звернення громадян»). Результати розглянутої ініціативи громадян (звернення) підлягають офіційному оприлюдненню у місцевих ЗМІ.

Однією з форм участі населення територіальних громад сіл, селищ, міст або їх частин у вирішенні окремих завдань місцевого значення є самоорганізація громадян за місцем постійного проживання. Законом України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 р, передбачається створення представницьких органів самоорганізації населення, будинкових, вуличних, квартальних комітетів, комітетів мікрорайонів, комітетів районів у містах, сільських, селищних комітетів, яким надаються власні повноваження та делеговані повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради. Місцева рада може додатково наділяти частиною своїх повноважень орган самоорганізації населення з одночасною передачею йому додаткових коштів, а також матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень та здійснює контроль за їх виконанням.

Організація та функціонування місцевого самоврядування в Україні засновані на засадничих ідеях, закріплених на конституційному та законодавчому рівнях з дотриманням європейських стандартів у цій галузі. Принципи місцевого самоврядування - це зумовлені природою місцевого самоврядування головні засади та ідеї, покладені в основу організації і діяльності населення, утворюваних ним органів, які самостійно здійснюють управління місцевими справами. їх система грунтується відповідно до положень Конституції України і Європейської Хартії місцевого самоврядування. У статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначається, що місцеве самоврядування здійснюється на принципах: 1) народовладдя; 2) законності; 3) гласності; 4) колегіальності; 5) поєднання місцевих і державних інтересів; 6) виборності; 7) правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності у межах повноважень, визначених законодавством; 8) підзвітності і відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; 9) державної підтримки та гарантій місцевого самоврядування; 10) судового захисту прав місцевого самоврядування.

3. Функції місцевого самоврядування - це законодавчо оформлені основні напрямки діяльності самоврядних органів, які обумовлюються природою і принципами, цілями та завданнями, що покладаються на місцеве самоврядування. Аналіз законодавства і практичної діяльності органів місцевого самоврядування дозволяє говорити про такі основні функції:

- здійснення нормотворчої і контрольної діяльності, забезпечення реалізації законодавства на відповідній території;

- володіння, користування та розпорядження комунальною власністю, місцевими фінансами, формування, затвердження та виконання місцевого бюджету, встановлення місцевих податків і зборів;

- забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку території;

- розвиток соціальної та інженерно-комунальної інфраструктури відповідної території, надання повного комплексу послуг населенню;

- охорона громадського порядку.

У відповідності до функцій визначається перелік повноважень місцевого самоврядування, під якими слід розуміти закріплені за територіальними громадами законодавством України, правовими актами Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування права і обов'язки, необхідні для здійснення населенням поставлених перед ним завдань. Нормативне регулювання повноважень органів місцевого самоврядування здійснюється Конституцією України (статті 142-144) і законодавством про місцеве самоврядування. При цьому законодавчо закріплюються дві групи повноважень:

1) власні повноваження, у межах яких органи місцевого самоврядування самостійно вирішують питання місцевого значення, тобто діють самостійно у відповідності до чинного законодавства;

2) делеговані повноваження, тобто повноваження, які можуть, відповідно до закону, передаватися державою самоврядним органам. На державу покладається обов'язок передати місцевому самоврядуванню на довгострокових умовах основні ресурси в обсязі, відповідному до поставлених перед ним завдань. Водночас держава, за рахунок коштів державного бюджету, надходжень із загальнодержавних податків фінансує здійснення цих повноважень. Місцеві ради з питань виконання делегованих їм повноважень підконтрольні органам державної влади. У свою чергу, місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст (ст. 118 Конституції України).

Власні повноваження органів місцевого самоврядування, відповідно до основних сфер їхньої діяльності, можуть бути розподілені за такими напрямками:

1) повноваження у сфері фінансів і бюджету.

Місцевий бюджет - це план утворення і виконання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій і повноважень місцевого самоврядування. Він складається із дохідної та видаткової частин. Дохідна частина формується за рахунок власних джерел (місцеві податки, збори) та коштів з державного бюджету, що передаються самоврядним органам для їх фінансової підтримки з боку держави з метою забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Фінансова допомога з боку держави здійснюється у формі дотацій та субвенцій.

Дотації - це кошти, які передаються до місцевого бюджету у випадку, коли коштів, що надходять з власних джерел та закріплених доходів, недостатньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету. Використання дотацій не має цільового призначення, вони виділяються державою на безвідплатній та безповоротній основі.

Субвенції - це кошти, які виділяє держава на певний термін і під фінансування конкретних програм з метою соціально-економічного вирівнювання розвитку відповідних територій (регіонів);

2) повноваження у сфері управління комунальною власністю. Компетенція самоврядних органів у цій сфері охоплює управління комунальною власністю, а також взаємовідносини з підприємствами, організаціями і установами, що знаходяться на території місцевого самоврядування.

3) повноваження у сфері соціально-культурного розвитку територіальних громад. Компетенція органів місцевого самоврядування у цій сфері об'єднує повноваження в галузі освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту та зайнятості населення.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. I. Соціалістична течія в українському визвольному русі
4. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
5. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
6. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
7. III. Українські ліберальні партії.
8. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
9. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
10. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
11. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
12. А. В. Дудник 1 страница

Переглядів: 415