• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу 11 страница

В основі системи судів загальної юрисдикції лежать засади єдності основних принципів формування і діяльності відповідно до адміністративно-територіального устрою України, ієрархічності і підпорядкованості судових ланок, взаємозв'язку судових інстанцій, стабільності функціонування судових органів. Єдність системи забезпечується: 1) єдиними засадами організації та діяльності судів; 2) єдиним статусом суддів; 3) обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законодавством України; 4) забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; 5) обов'язковістю виконання на території України судових рішень; 6) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; 7) фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; 8) вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Ієрархічність судової системи передбачає наявність у системі судів загальної юрисдикції декількох ланок судів встановленого типу (місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України). Ієрархічність судової системи обумовлюється підсудністю певної категорії справ, віднесених процесуальним законом до їх розглядання судами окремих ланок та підпорядкованістю ланок судової системи.

Першу ланку судів загальної юрисдикції складають місцеві суди (ст.ст. 21-24 Закону «Про судоустрій і статус суддів» - районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. За формами здійснюваного правосуддя створюються місцеві господарські суди - суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, та місцеві адміністративні суди як окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України;

Другу ланку судів загальної юрисдикції утворюють апеляційні суди (ст.ст. 25-30 Закону «Про судоустрій і статус суддів»), які поділяються на загальні та спеціалізовані суди. До загальних апеляційних судів належать обласні, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.

До третьої ланки Закон (ст.ст. 31-37) відносить вищі судові органи спеціалізованих судів. Їх систему формують Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Вищі спеціалізовані суди знаходяться у місті Києві.

Четверту і останню ланку судів загальної юрисдикції представляє Верховний Суд України До складу Верховного Суду України входять:двадцять суддів – по 5 суддів від кожної спеціалізованої юрисдикції (цивільної, кримінальної,господарської,адміністративної), з числа яких обираються Голова Верховного Суду України та його заступник строком на 5 років.

У системі судів загальної юрисдикції передбачені інстанції. Судовою інстанцією є суд або його структурний підрозділ, що виконує ту чи іншу судову функцію, пов'язану з розгляданням судових справ (ухвалення рішення по суті справи, перевірка законності й обгрунтованості такого рішення). У зв'язку з цим, як правило, виділяють суд першої інстанції, суд другої (апеляційної) інстанції та суд третьої(касаційної) інстанції.

Суди першої інстанції - це суди, що розглядають справу і вирішують її своїм вироком (у кримінальних справах), рішенням (у цивільних справах) чи ухвалою по кожному з цих проваджень, тобто суд, що приймає рішення по суті справи. Судом першої інстанції може бути будь-який суд, але за загальним правилом - суди основної ланки, тобто місцеві суди, а в окремих випадках - спеціалізовані суди, наприклад, розгляд кримінальних справ про злочини, за які законодавством передбачаються довічне ув'язнення.

Суди другої інстанції - це апеляційні суди, які здійснюють перевірку за скаргами чи поданнями стосовно законності й обгрунтованості вироків та інших судових рішень по першій інстанції, які ще не набрали законної сили. За загальним правилом, ними можуть бути тільки суди другої ланки, тобто ті, які в апеляційному порядку перевіряють законність і обгрунтованість рішень судів першої інстанції.

Суди третьої інстанції - це касаційні суди, що наділяються компетенцією перевіряти законність і обгрунтованість вироків та інших судових рішень, що вже набрали законної сили. До їх повноважень також віднесено перегляд судових рішень у порядку виключного провадження за новими обставинами, або за умов неправильного застосування кримінального законодавства і суттєвого порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, що суттєво вплинуло на вірність судового рішення.

2. Важливим елементом конституційних засад судової влади України, є норми, що визначають принципи її функціонування та діяльності при здійсненні правосуддя. Принципи судочинства міститься у законодавстві про судоустрій та в процесуальних кодексах, однак найважливіші з них своє первинне закріплення знаходять у Конституції України. Демократичні принципи судочинства - це засадничі, керівні ідеї, у відповідності до яких, в порядку визначеної процедури, здійснюється правосуддя, як особливий вид державної діяльності, його найбільш суттєві ознаки.

Система принципів правосуддя закріплена в статті 129 Конституції України (1) здійснення правосуддя виключно судом; 2) незалежність суддів і підкорення їх лише закону; 3) законність; 4) поєднання принципів колегіального й одноособового розглядання справ; 5) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 6) забезпечення доведеності вини; 7) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 8) забезпечення обвинувачуваному права на захист; 9) підтримка державного обвинувачення в суді прокурором; 10) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 11) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду; 12) обов'язковість рішень суду). їх сутність взаємопов'язана з принципами конституційного ладу України, серед яких - положення статті 3, 9. 10 і 19 Конституції України. Ці принципи визначають основи діяльності усіх державних органів та їх посадових осіб, насамперед судових органів. Немаловажне значення для розуміння основних засад судочинства мають положення розділу другого Конституції, де визначаються універсальні та спеціальні гарантії прав людини і громадянина в Україні (ст.ст. 24, 29, 30, 31, 32, 37, 41, 55, 58, 59, 60, 61, 62).

Конституцією України передбачено, що законом можуть бути визначені також інші принципи судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

3. Правовий статус судів включає три блоки питань конституційного регулювання

статусу суддів:

1) вимоги, що запропоновані законодавством до кандидата на посаду судді;

2) порядок призначення судді;

3) гарантії незалежності суддів.

Конституція України (ст. 126, 127, 128, ч.І ст. 129) встановлює як основні вимоги, щодо кандидатів на посаду судді, так і правовий статус самих суддів. Ряд вимог до суддів визначений Законом «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р.

Конституційно-правовий статус суддів визначається наступним: 1) суддя є носієм державної (судової) влади який, відповідно до Конституції України, уповноважений здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції; 2) несумісність професійної діяльності суддів з правом мати представницький мандат, займати будь-яку оплачувану посаду, крім наукової, викладацької і творчої, а також належати до будь яких політичних партій чи профспілок; 3) незалежність суддів і підкорення їх тільки Конституції та законам України. Конституційними гарантіями незалежності судді є:

- процедура здійснення правосуддя (заборона під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя);

- незмінюваність судді та особливий порядок призупинення і припинення його повноважень;

- право судді на відставку;

- недоторканність судді;

- наявність системи органів судового самоврядування (конференції суддів місцевих та апеляційних судів, збори суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України);

- матеріальне і соціальне забезпечення судді, надане за рахунок держави.

В поняття недоторканності суддів входить також заборона на притягнення судді до відповідальності за винесене ним рішення по справі. Проте недоторканність судді не слід зіставляти із вседозволеністю. Суддя може бути притягнутий до відповідальності після набрання вироку законної сили, яким встановлюється його вина у зловживанні службовою посадою. До суддів також застосовується й дисциплінарна відповідальність, зокрема у формі таких стягнень як догана, та пониження у кваліфікаційному класі . Право застосовувати відкриття дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів законодавство (п. З, 4 ст. З Закону України «Про Вищу раду юстиції» ) надає Вищій раді юстиції.

Тема 13. Конституційний контроль в Україні.

Освітня: поглиблення і конкретизація знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару з теорії і практики конституційного контролю, розуміня призначення і ролі конституційної юрисдикції в демократичній, правовій державі; систематизацію знань, пов’язаних з процедурою конституційного судочинства, порядком прийняття рішень Конституційним Судом України.

Розвивальна: розвиток логічного мислення курсантів, студентів і слухачів про порядок діяльності органу конституційного контролю, прийняття ним справ до розгляду і винесення рішень по них; набуття ними умінь працювати з актами Конституційного Суду України, знати види його актів та їх особливості; уміти використовувати правові позиції Конституційного суду.

Виховна: виховання працездатності і культури грамотного використання рішень Конституційного суду, формування потреби раціонально використовувати правові позиції органу конституційної юрисдикції для пояснення політико-правових явищ і фактів.

Основні поняття та категорії: конституційна юрисдикція, конституційний контроль, конституційний нагляд, офіційне тлумачення Конституції України, конституційне звернення, конституційне подання, колегія Конституційного Суду України, Рішення Конституційного Суду України, Висновок Конституційного Суду України, Окрема думка судді Конституційного Суду України, процесуальна ухвала Конституційного Суду України, вимога Конституційного Суду України, американська модель конституційного контролю, європейська модель конституційного контролю, конституційна скарга, преюдиціальність.

План

1. Поняття, сутність і види конституційного контролю. Функції Конституційного Суду України.

2. Принципи формування і діяльності Конституційного Суду України.

3. Повноваження і рішення Конституційного Суду України.

1. Конституційний контроль - це офіційна діяльність спеціально уповноваженого конституцією і конституційними законами державного органу, здійснювана шляхом особливої процедури з метою забезпечення верховенства конституції і відповідності їй законів та інших нормативних актів.

З утвердженням принципу поділу влад, процедуру конституційного контролю покладено на звичайні, як правило, верховні суди (США, Аргентина, Бразилія, Канада, Уругвай, Данія, Норвегія, Швейцарія, Японія та ін.), і цей варіант отримав назву, як американська модель конституційного контролю. У Європі конституційний контроль, від його започаткування, знайшов свій розвиток у створенні спеціалізованих конституційних судів, основним завданням і функцією яких є здійснення контролю за конституційністю законів і тлумачення конституції.

Концепція європейської або ж австрійської моделі конституційного контролю, науково обгрунтована Г.Кельзеном та К.Ейзенманом, базується на засадах трьох основних теорій щодо місця і ролі конституції в системі джерел конституційного права та визначення правових гарантій її верховенства: 1) органічої; 2) інституціональної та 3) природно-правової. За усіх випадків конституція, як установчий акт, володіє верховенством: жоден акт органів публічної влади, передбачених нею, не може суперечити їй; жоден із конституційних органів публічної влади, не може посягати на повноваження один одного; органи публічної влади та їх посадові особи зобов'язані і дотримуватись конституційних прав людини.

Існують різні види конституційного контролю: 1) за часом здійснення - розрізняють попередній (привентивний) та наступний (репресивний) конституційний контроль; 2) за юридичними наслідками - консультативний та установчий; 3) за* обов'язковістю здійснення - обов'язковий і факультативний; 4) за способом здійснення - абстрактний і конкретний; 5) за підставами перевірки конституційності змісту й форми акта - матеріальний і формальний; 6) за місцем здійснення - внутрішній і зовнішній; 7) за об'ємом - повний і частковий. Конституційна юрисдикція України сприйняла основні риси європейської моделі конституційного контролю і застосовує усі його види у своїй діяльності.

Відповідно до Конституції та чинного законодавства функції конституційного контролю в Україні покладаються на Конституційний Суд України, створення якого почалась ще на початку проголошення незалежності України. Закон України «Про Конституційний Суд України» 1992 р. передбачав заснування Конституційного суду як незалежного державного органу, покликаного діяти в рамках єдиної судової системи. Суд складався з 15 суддів і був правомочний за умови обрання не менш як 2/3 його складу, однак він так і не був сформований. Реальне функціонування Конституційного Суду України поча-лося лише з 1997 р., після прийняття Конституції і нового закону «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. та обрання суддів Конституційного Суду України.

Функції Конституційного Суду України - це основні напрямки його діяльності щодо виконання задач, передбачених Конституцією і Законом «Про Конституційний Суд України», які забезпечують непорушність конституційного ладу України.

Конституційний Суд України, відповідно до його функцій, визнається єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який самостійно і незалежно здійснює судову владу шляхом конституційного судочинства. Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України, у зв'язку з чим частина друга статті 147 Конституції наділяє Конституційний Суд правом давати офіційне тлумачення Конституції України та законів України, які є обов'язкові до виконання всіма суб'єктами права (ст. 69 Закону).

Діяльність Конституційного Суду України грунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обгрунтованості прийнятих ним рішень. Крім спеціальних принципів судочинства Конституційний Суд, при розгляді справ, враховує і загальноконституційні принципи, зокрема, народовладдя, державного суверенітету, унітаризму, визнання пріоритетності прав і свобод людини і громадянина, поділу влади та ін.

2. Порядок утворення Конституційного Суду України, строки його повноважень, вимоїн, що висуваються до суддів, їх правовий статус визначаються Конституцією України (ст.ст. 148, 149) і Законом «Про Конституційний Суд України» (статті 5-9, 16-26). Конституційний Суд складається з вісімнадцяти суддів, які призначаються Президентом України, Верховною Радою України та з'їздом суддів України (кожний орган призначає по шість суддів).

Усі судді Конституційного Суду України призначаються, хоча й застосовується практика їх обрання (Верховною Радою України та з'їздом суддів України), строком на дев'ять років без права бути призначеним повторно. Закон «Про Конституційний Суд України» висуває ряд кваліфікаційних вимог до кандидатів на заняття посади судді, зокрема; 1) громадянство і постійне проживання в Україні протягом останніх двадцяти років; 2) досягнення до дня призначення на посаду судді віку не менше сорока років; 3) наявність вищої юридичної освіти і стажу роботи з юридичного фаху не менше десятц років; 4) володіння державною мовою.

Одночасно закон висуває ряд заборон на зайняття посади та дій, що є не сумісними з посадою судді Конституційного Суду. Судді Конституційного Суду не можуть бути членами політичних партій і профспілок, не можуть мати представницький мандат і не мають права брати участь у політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади та виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої.

На суддів Конституційного Суду України поширюється конституційний принцип недоторканності. До інших засад правового статусу суддів Конституційного Суду України слід віднести принцип незалежності і самостійності при прийнятті рішень (статті 18, 19 ч. 2-3, 23, 24, 27, 28, 29 Закону «Про Конституційний Суд України»).

Повноваження судді Конституційного Суду розпочинаються з дня складення ним присяги. Приведення судді до присяги відбувається на засіданні Верховної Ради України, яке здійснюється за участю Президента України, Прем'єр-міністра України та Голови Верховного Суду України, не пізніш як через місяць після призначення суддею Конституційного Суду.

Повноваження судді Конституційного Суду України та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені при введенні воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

З, Функції і повноваження Конституційного Суду України, закріплені в нормах Конституції (статті 147 ч. 2, 150, 151), а також у статтях відповідного Закону (ст.ст. 2, 79, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 92), визначають його компетенцію та головні напрямки щодо її реалізації. Закон встановлює форми звернення до Конституційного Суду України - конституційне подання і конституційне звернення - та визначає їх суб'єктів.

Конституційне подання розуміється як письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Суб'єктами права на конституційне подання до Конституційного Суду України у випадках, передбачених п. 1 ст.13 Закону, є Президент України, не менш ніж 45 народних депутатів, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Верховна Рада Автономної Республіки Крим (ст.- 40 Закону).

Суб'єктами права на конституційне подання до Конституційного Суду України у випадках, передбачених пп. 2, 3 і 4 ст.13 Закону, є Президент України і Кабінет Міністрів України (п. 2); Верховна Рада України (п. 3); Президент України, не менш ніж 45 народних депутатів {підпис народного депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (п. 4 ст. 41 Закону).

Закон окремо визначає коло суб'єктів права на конституційне звернення до Конституційного Суду з питань дачі ним висновків у випадках (офіційне тлумачення Конституції і законів України, передбачених п. 4 ст.13 Закону). Ними є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (ст. 43 Закону).

У широкому значенні будь-який акт Конституційного Суду, що відповідає вимогам, встановленим законодавством про Конституційний Суд, відноситься до рішень. Рішеннями Конституційного Суду України оформляються результати розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента і Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

З конституційних звернень у справах з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України, про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, а також щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, Суд у процесі конституційного судочинства дає висновки (ст. 62). Суддя, який проголосував проти, викладає свою особливу думку в письмовій формі, і вона додається до рішення або висновку Конституційного Суду України (ст. 64).

Крім рішень і висновків закон «Про Конституційний Суд України» (ст. 48) передбачає також можливість прийняття процесуальної ухвали, яка приймається Колегією суддів Конституційного Суду про відкриття (припинення) провадження у справі за конституційними поданнями (зверненнями) чи про відмову у відкритті конституційного провадження.

З метою забезпечення повноти розгляду справи з конституційного подання чи конституційного звернення Конституційним Судом України можуть бути витребувані від органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, громадян та інших суб'єктів правовідносин необхідні документи, матеріали та інші відомості, що стосуються справи (ст. 54). У таких випадках Конституційний Суд свої дії оформляє вимогами, що також є різновидом його актів і вони є обов'язковими до виконання всіма зазначеними суб'єктами.

Рішення і висновки Конституційного Суду є остаточними і не підлягають оскарженню. Акти Конституційного Суду України разом з особливою думкою суддів Конституційного Суду України публікуються у «Віснику Конституційного Суду України», у «Офіційному віснику України» (Розділ 4. Акти Конституційного Суду України) та в інших офіційних виданнях України.

Тема 14. Конституційні засади адміністративно-територіального устрою України. Конституційний статус Автономної Республіки Крим.

Освітня: поглибленням і конкретизація знань про конституційно-правові інститути: державного устрою та адміністративно-територіального поділу; систематизація знань конституційного законодавства, яким регулюються суспільні відносини у сфері територіального устрою України.

Розвивальна: розвиток логічного мислення курсантів, студентів і слухачів про політико-територіальний та адміністративний устрій держави; набуття умінь працювати з нормативними актами та спеціальною літературою; формування умінь і навичок аналізу фактів і політико-правових явищ, пов’язаних з територіальним поділом держави та організацією влади в ній.

Виховна: виховання поваги до території української держави, виховання культури єдності України, прищеплення інтересу до вивчення конституційного права України.

Основні поняття та категорії: державний устрій, територія держави, політико-територі­альний устрій, адміністративно-територіаль­ний устрій, унітарна держава, децентралізована унітарна держава, відносно децентралізована унітарна держава, централізована унітарна держава, регіональна держава, федерація, симетрична федерація, асиметрична федерація, регіон, автономія, політико-територіальна автономія, адміністративно-територіальна автономія, культурна автономія, область, район, сепаратизм.

План

1.Територія як об'єкт конституційного права. Конституційне закріплення форми державного устрою.

2. Адміністративно-територіальний устрій України та його система.

3. Особливості адміністративно-правового статусу Автономної Республіки Крим.

1. Однією з характерних ознак держави, пов'язаної з простором, на який поширюється державний (національний) та народний суверенітет - є її територія, що окреслюється державними кордонами. Територія держави є об'єктом владарювання держави і тим самим уособлює матеріальний вияв народного суверенітету. Народ господар території власної держави і тільки йому належить виключне право розпоряджатися нею. Від імені народу право власника територіального простору держави (земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу тощо) здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 13 Конституції України).

Кордони державної території визначаються (делімітуються) на підставі міжнародних договорів між сусідніми державами, і таким чином, територія держави підпадає ще й під охорону міжнародного співтовариства. У міжнародно-правовому просторі територіальний суверенітет України знаходиться під захистом Організації Об'єднаних Націй (п. 2, 4 ст. 2 Статут ООН), принципів Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975) про непорушність кордонів у Європі, що склалися після другої світової війни, Хартії про особливе партнерство між Україною та Північноатлантичним альянсом (ст. 1), Статуту СНД (ст. 3) та ін.

У статті 2 «Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією» від 31.05.1997 р. записано, що Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань із Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів.

З метою ефективного управління соціальними процесами усієї країни, територія будь-якої за протяжністю держави, - великої чи малої, як правило, поділяється на окремі складові частини. Тому існуючі відносини, що виникають між державою та її складовими частинами, відносини між центральною і місцевою владою, складають важливий об'єкт конституційно-правового регулювання, а статус державної території, її окремих частин визначається конституцією і спеціальним законом.

Сукупність правових норм, за допомогою яких регулюється ця особлива сфера суспільних відносини, утворюють конституційно-правовий інститут політико- територіального устрою, який складається з двох підінститутів: форми державного та адміністративно-територіального устрою.

Форма державного устрою - це внутрішня будова держави, поділ її на складові частини, адміністративно-територіальні одиниці, автономні політичні утворення або суверенні держави. Форма державного устрою відображає характер співвідношення між державою в цілому та її територіальними частинами. Залежно від статусу територіальних частин взаємовідносини між державою та її складовими територіальними частинами можуть мати складний або простий характер. Традиційно розрізняють дві основні форми державного устрою: унітарну і федеративну державу. Унітарні держави - це прості держави, а федеративні держави - складні. Абсолютна більшість держав у світі, у тому числі й Україна, побудовані на засадах унітаризму.

Специфічною формою державного устрою держави може виступати автономія, особливо політична, створена на національно-територіальних засадах.

Меньш поширеною формою державного устрою є конфедерація, об'єднання або союз держав, за умов якого суб'єкти, що утворюють конфедерацію, повністю зберігають свою самостійність, мають власні органи державної влади, управління, правосуддя тощо.

Адміністративно-територіальний устрій - це поділ території держави на частини – адміністративно-територіальні одиниці, в межах яких здійснюється управління державними справами та самоврядування, створюються органи держаної влади та (чи) органи місцевого самоврядування.

Форма державного та адміністративно-територіального устрою - знайшли закріплення в Конституції України 1996 р. та в поточному законодавстві. У Конституції закріплені засади унітаризму Української держави, її адміністративно-територіальний устрій, засади державної політики у цій сфері.

Україна - унітарна держава. Основна ознака унітарної держави - це відсутність обмежень єдиної суверенної влади на користь іншої державної влади, що діє на її території. Унітарна держава (від латинського unus - один, unitas - єдність) - це держава, яка складається з недержавних утворень (республік, штатів і т.д.), хоча до її складу можуть входити й окремі автономні (інколи державні) утворення. Унітарна держава відразу поділяється на адміністративно-територіальні одиниці - області, воєводства, округи тощо, які, у свою чергу, поділяються на більш дрібні територіальні одиниці (райони), а останні - на общини, громади. Унітарна держава не виключає створення автономії.

За характером організації публічної влади, за ступенем її централізації, розрізняють централізовані, децентралізовані та відносно децентралізовані унітарні держави.

Іншими істотними ознаками унітарної держави є: наявність єдиної конституції; абсолютний суверенітет у межах своєї території; цілісність і єдність її території (територія федерації складається з територій її суб'єктів); єдина система законодавства; єдине громадянство; єдина грошова одиниця і загальна для всієї країни податкова та кредитна політика; єдина армія. Однак ці ознаки не слід абсолютизувати.

2. Конституція України 1996 р. (Розділ IX «Територіальний устрій» - ст.ст. 132, 133) закріпила засади, її територіального устрою Української держави, види і рівні адміністративно-територіальних одиниць, порядок вирішення органами державної влади та органами місцевого самоврядування питань територіального устрою. Конституційні принципи державної політики у сфері територіального будівництва грунтуються на засадах єдності та цілісності території У країни (ст. 2), деконцентрації виконавчої влади у «вертикальному» управлінні. (наявність місцевих державних адміністрацій) та гарантуванні місцевого самоврядування, його взаємодії з органами державної виконавчої влади.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. I. Соціалістична течія в українському визвольному русі
4. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
5. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
6. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
7. III. Українські ліберальні партії.
8. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
9. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
10. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
11. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
12. А. В. Дудник 1 страница

Переглядів: 457