• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу 10 страница

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державні комітети України утворюються для виконання міжвідомчих або надвідомчих повноважень.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом (департамент, управління, служба тощо) має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральні органи виконавчої влади, відповідно до п.9 ст. 116 Конституції України, створюються, реорганізовуються або ліквідуються відповідно до закону і в межах коштів, передбачених на їх утримання Кабінетом Міністрів України.

Порядок організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади визначається Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 зі змінами в редакції Указу № 1784/2005 від 19 грудня 2005 року.

3. Кабінет Міністрів України є органом загальної, багатофункціональної компетенції. До предметів його відання належать загальні питання виконавчого й розпорядницького характеру, а не управлінська діяльність окремими галузями. Уряд здійснює керівництво органами виконавчої влади в політичній, економічній і соціально-культурній сферах, забезпечує державну безпеку, національну оборону і зовнішні зв'язки України; координує діяльність органів виконавчої влади в центрі й на місцях; організує дотримання та виконання законів і указів Президента.

У статті 116 Конституції України компетенція Кабінету Міністрів окреслена лише в загальних рисах і у повній мірі не охоплює найбільш важливі напрями його діяльності. Тому істотну роль в регулюванні повноважень уряду покликаний відігравати Закон України «Про Кабінет Міністрів України» (розділи 4-7) .

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» розрізняє загальні питання компетенції уряду, основні повноваження та повноваження Кабінету Міністрів України з іншими органами державної влади і місцевого самоврядування, зокрема: а) з органами виконавчої влади ; б) з Президентом України; в) з Верховною Радою України, її робочими органами, та органами при парламенті; г) з органами місцевого самоврядування. У разі потреби і якщо це не заборонено законом, Кабінет Міністрів України може передавати окремі свої повноваження центральним та місцевим органам виконавчої влади з одночасною передачею їм фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для належного виконання таких повноважень.

За таких умов Уряд контролює здійснення переданих ним повноважень та несе відповідальність за результати їх здійснення.

Детальний перелік основних повноважень Кабінету Міністрів України визначає стаття 21 Закону. Зокрема Кабінет Міністрів України здійснює повноваження:

-у сфері економіки та фінансів;

- у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

- у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

- у сфері зовнішньої політики;

- у сфері національної безпеки та обороноздатності;

- у сфері вдосконалення державного управління та державної служби;

Кабінет Міністрів України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Крім того, користуючись положеннями Конституції і Закону України «Про Кабінет Міністрів України», можна визначити коло виняткових повноважень, що закріпляються за Урядом. Це:

1) розробка законопроекту про Державний бюджет України (ч. 2 ст. 96 Конституції);

2) подання до Верховної Ради України звіту про виконання державного бюджету за минулий фінансовий рік (ч. 1 ст. 97 Конституції);

3) розробка і здійснення програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.

Повноваження Кабінету Міністрів України реалізуються в його постановах і розпорядженнях (ст. 117 Конституції), які є обов'язковими до виконання на всій території України. Постанови Кабінету Міністрів України приймаються колегіально на його засіданнях. Вони бувають загального, нормативного і змішаного характеру. Розпорядження Кабінету Міністрів України носять конкретно-індивідуальний характер.

4. Виконавчу владу на місцевому рівні (область, міста Київ і Севастополь, райони), відповідно до положень ст. 118 Конституції України здійснюють місцеві державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим її уряд - Рада міністрів АРК (ч.3 ст.136 Конституції України).

Інститут державної виконавчої влади на місцях уперше був заснований в Україні в 1992 р. коли Верховна Рада України 5 березня 1992 р. ухвалила Закон України 2167-ХІІ «Про представника Президента України».

Місцеві державні адміністрації належать до єдиноначальних органів виконавчої влади, повноваження яких реалізуються одноособово їхніми керівниками - головами місцевих державних адміністрацій. Відповідно до ч. 4 ст. 118 Конституції України голови місцевих державних адміністрацій призначаються і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України, тому при виконанні своїх повноважень вони відповідальні як перед Президентом, так і Урядом, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, а в частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами - підзвітні і підконтрольні ще й відповідним радам у межах, передбачених Законами України «Про місцеві державні адміністрації» і «Про місцеве самоврядування в Україні» (діє принцип субординації).

Конституція (ст.119) і Закон України «Про місцеві державні адміністрації» (ст.2 і 13) визначають головні завдання і предмети відання місцевих державних адміністрацій.

Статус та взаємовідносини місцевих державних адміністрацій з органами виконавчої влади вищого рівня, а також районними і обласними радами визначається Законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормативними правовими актами. Організаційно-процедурні питання діяльності місцевої державної адміністрації визначаються регламентом відповідної адміністрації, який розробляється на підставі Типового регламенту місцевої державної адміністрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.1999 р.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідно до частини другої ст. 35 Конституції АРК формується Верховною Радою Автономної Республіки Крим на термін її повноважень, відповідальна перед нею і очолюється Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Як орган виконавчої влади вона самостійно здійснює виконавчі функції і повноваження з питань, віднесених до відання Автономної Республіки Крим Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим і законами України. Водночас Рада міністрів може виконувати державні виконавчі функції і повноваження, делеговані законами України відповідно до Конституції України.

ДО ЗМІСТОВОГО МОДУЛЮ III ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ

Тема 11. Конституційно-правове регулювання правоохоронних органів України.

Освітня (навчальна): поглиблення і конкретизацію знань про систему правоохоронних органів України; систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару в частині в механізмі забезпечення прав людини , свобод і обов’язків в Україні; поглиблення знань про гарантії прав і свобод людини та громадянина.

Розвивальна:розвиток логічного мислення курсантів, студентів та слухачів з теоретичним і нормативним матеріалом стосовно ролі і місця органів внутрішніх справ; набуття ними умінь працювати з різними нормативними та літературними джерелами про права людини; формування умінь і навичок аналізу функцій та обов’язків міліції щодо захисту,охорони та реалізації прав людини.

Виховна:виховання відповідального ставлення до захисту прав і свобод людини як правоохоронця; виховання культури спілкування і мислення в контексті ідей і правового положення людини в суспільстві та державі.

Основні поняття та категорії: правоохоронний орган України; юстиція; адвокатура; прокуратура; органи внутрішніх справ України; міліція; Служба безпеки України; прокуратура; функції прокуратури; предмет нагляду; загальний нагляд.

План

1. Правоохоронні органи України та їх конституційно-правове регулювання.

2. Конституційний статус, задачі і функції прокуратури України.

3. Конституційно-правове регулювання статусу органів внутрішніх справ МВС України.

4. Конституційно-правовий статус Служби безпеки України.

1. Механізм кожної держави включає систему органів, покликаних здійснювати правоохоронну діяльність, забезпечувати законність та правопорядок у суспільстві й державі. Такі органи прийнято називати правоохоронними органами, оскільки їх основною функцією є забезпечення законності та охорона правопорядку, боротьба зі злочинністю, іншими правопорушеннями, охорона законних прав та інтересів людини і громадянина, юридичних осіб, суспільства і держави.

До системи спеціалізованих правоохоронних органів традиційно відносять; органи правосуддя, юстиції, прокуратури, внутрішніх справ, державної безпеки, зовнішньої розвідки, дізнання і розслідування, податкової поліції (міліції) та ін. Як усім державним органам їм притаманні загальні та властиві лише для них функції. До загальних функцій належить: а) охорона безпеки людини; б) створення умов для здійснення людиною і громадянином своїх прав, свобод і обов'язків; в) охорона та захист політичних, економічних, соціальних і духовно-культурних засад громадянського суспільства. Крім органів адвокатури, всі інші правоохоронні органи, за певних обставин, встановлених Конституцією та чинним законодавством, правомочні застосовувати заходи примусового характеру.

Конституції всіх без винятку держав передбачають норми, присвячені судовим органам, прокуратурі, адвокатурі, органам юстиції. Інші ж правоохоронні органи, як правило, у конституціях не зазначаються, проте всім їм адресовані конституційні норми- принципи стосовно законності і верховенства права, охорони прав людини, відповідальності перед людиною за свою діяльність тощо.

На конституційному рівні переважно регулюються три аспекти організації та діяльності правоохоронних органів: 1) принципи їх організації та діяльності як складової частини державного механізму (апарату); 2) завдання, які належить вирішувати цим органам, оскільки значна їх частина входить до системи органів виконавчої влади, а її компетенція обов'язково визначається конституцією; 3) рамки компетенції цих органів, які. як правило, визначаються концепцією правового статусу людини і громадянина.

Правовий статус правоохоронних органів більш конкретно покликані регулювати спеціальні закони. В Україні такими є закони: «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про

Службу безпеки України», «Про державну податкову службу в Україні» та інші. Крім національного законодавства, організація і діяльність правоохоронних органів визначається ще й загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права, міжнародними договорами Української держави (Кодекс поведінки посадових осіб, які підгримують правопорядок, ухвалений Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р., Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 26 листопада 1987 p., Європейські пенітенціарні правила від 12 лютого 1987 р. та ін.)

Оскільки органи правосуддя, згідно зі статтею 6 Конституції України складають окрему судову гілку державної влади і вона незалежна від тієї «когорти», що власне й створює систему правоохоронних органів, її не слід безпосередньо долучати до цієї системи.

2. Провідне місце в системі правоохоронних органів України посідає прокуратура. Її роль у механізмі держави, порядок утворення, діяльності та функції перш за все визначаються нормами Конституції України (розділ VII «Прокуратура»). Крім Конституції, організація і діяльність органів прокуратури регулюється Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.

Єдину систему органів прокуратури України утворюють: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні, правоохоронні та інші спеціалізовані прокуратури. Отже діючу систему прокуратури України становлять територіальні та спеціалізовані прокуратури.

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів становить п'ять років з можливим призначенням на повторний строк. Звільнення з посади Генерального прокурора здійснює Президент України згідно з положеннями (ст. 122) Конституції та (ст.-2) закону «Про прокуратуру». Конституцією (п. 25 ст. 85) передбачено процедуру висловлення недовіри Генеральному прокуророві України з боку парламенту, що має наслідком його відставку з посади.

Функції прокуратури України визначені у нормах пунктів 1-4 ст. 121 Конституції України.На виконання своїх повноважень органи прокуратури приймають такі акти реагування, як: протест, припис, подання і постанова прокурора.

3. До системи правоохоронних органів входять і органи внутрішніх справ України.

Інституціонально вони є складова частина органів виконавчої влади України, діяльність яких направляє Міністерство внутрішніх справ України. Головним завданням ОВС є реалізація принципів і норм Конституції і законів України, Конституції АРК, нормативних актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, рішень Ради міністрів АРК, державних адміністрацій в областях, містах Києві та Севастополі, районних та в районах міст Києва і Севастополя державних адміністрацій.

Діяльність МВС України визначається Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим Указом Президента України № 1138 від 17 жовтня 2000 року.

Систему органів внутрішніх справ складають Міністерство внутрішніх справ України та його головні управління в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управління МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті, районні, районні у містах, міські управління і відділи, а також підприємства, установи і організації, що належать до сфери управління МВС України.

Діяльність органів внутрішніх справ спрямована на боротьбу, а точніше, на стримування протиправних, антигромадських явищ. У змісті предмета їхньої діяльності можна виокремити: а) правопорушення (злочини, проступки), віднесені законодавством до їх відання; б) наслідки правопорушень (протиправних суспільно небезпечних діянь); в) соціальні послуги, які безпосередньо віднесені чинним законодавством до відання органів внутрішніх справ чи випливають із необхідності захисту законних інтересів громадян; г) причини конкретних правопорушень та умови, що сприяють їх вчиненню.

Як галузева підсистема державного управління органи внутрішніх справ здійснюють ряд функцій: 1) виконання Конституції та законів України; 2) організаційно-управлінський вплив на суспільні відносини та їх учасників; 3) розпорядження людьми та ресурсами, їх організація на вирішення поставлених завдань; 4) контроль за відповідністю поведінки (діяльності) людей правовим приписам.

МВС України у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, інструкції, вказівки, статути, положення, правила та організовує і контролює їх виконання.

Важливим складником у системі органів МВС України є міліція, яка виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Статус міліції визначається Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. з подальшими змінами станом на 25 березня 2005 р.

Відповідно до закону (ст. 1) міліція в Україні - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основними завданнями міліції (ст. 2 Закону) є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Міліція в Україні є єдиною системою державних органів і складається з підрозділів: 1) кримінальної міліції; 2) міліції громадської безпеки; 3) місцевої міліції; 4) державноїавтомобільної інспекції; 5) міліції охорони; 6) судової міліції; 7) спеціальної міліції.

Діяльність міліції будується за принципами законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням. Діяльність міліції є гласною. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або службову таємницю.

У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних і громадських об'єднань. Міліція захищає права людини незалежно від її політичних та інших переконань (ст. З і 5 Закону України «Про міліцію»).

4. Забезпечення державної безпеки так чи інакше стосується всіх правоохоронних органів. Проте серед них, як правило, виокремлюють спеціалізовані служби безпеки. їх кількість у різних країнах неоднакова. Наприклад, у Великій Британії існує декілька організацій, які займаються розвідкою і контррозвідкою - Служба безпеки, секретна розвідувальна служба, штаб-квартира урядового зв'язку Англії. У США для забезпечення національної безпеки створено спеціальну службу - Центральне розвідувальне Управління.

В Україні також існують аналогічні органи, зокрема спеціально створена Служба безпеки України. Її правові засади, принципи, напрямки діяльності, сили і засоби регулюється Законом України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.

Закон (ст. 1) зазначає, що Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. У межах визначеної законодавством компетенції на СБУ покладається захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково- технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників грунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України. Закон «Про Службу безпеки України» (ст. 6) забороняє використання СБУ в партійних, групових або особистих інтересах.

В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів поєднання єдиноначальності і колегіальності, гласності і конспірації.

Систему Служби безпеки України (ст. 9 Закону) складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки АРК, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Діяльність Служби безпеки України здійснюється за такими основними напрямками: 1) контррозвідувальна діяльність; 2) боротьба зі злочинністю. У відповідності до чинного законодавства діяльність СБУ, застосовувані її органами методи і засоби не повинні завдавати шкоди життю і здоров'ю людей, наносити збитки довкіллю.

Службу безпеки України очолює ЇЇ Голова. Відповідно до пункту 14 статті 106 Конституції Президент України вносить до Верховної Ради подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України.

Накази, розпорядження, інструкції та вказівки Центрального управління Служби безпеки України не підлягають до виконання, якщо в них встановлюються неконституційні обмеження прав і свобод громадян.

Тема 12. Конституційно-правове регулювання судової влади України.

Освітня: поглиблення і конкретизація знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару з питань судової влади і судоустрою, розуміня соціальних функцій правоохоронних органів і судової влади, особливостей юрисдикції в демократичній, правовій і соціальній державі; систематизацію знань, пов’язаних з конституційним закріпленням судової системи, статусу суддів і принципів судочинства.

Розвивальна: розвиток логічного мислення курсантів, студентів і слухачів про порядок діяльності правоохоронних органів і судової гілки влади з позицій засад верховенства права; набуття умінь працювати з законами України, що унормовують діяльність судової влади і правоохоронних органів, знати основні положення цих актів; уміти використовувати рішення суду при розв’язанні практичних задач.

Виховна: виховання працездатності і культури грамотного використання судової практики, формування потреби раціонально використовувати правові позиції Верховного Суду України та Вищих спеціалізованих судів у справі захисту

Основні поняття та категорії: судова влада, правосуддя, судочинство, юстиція, юрисдикція, полісистемність судової влади, моносистемність судової влади, апеляція, касація, верховенство права, народні засідателі, присяжні, конституційні принципи судочинства, судова ланка, судова інстанція, місцеві суди, апеляційні суди, спеціалізовані суди, Пленум Верховного Суду України, адвокатура, Вища рада юстиції, суддівське самоврядування, З’їзд суддів України, гарантії незалежності суддів.

План

1. Конституційний статус судової влади України: поняття, конституційне закріплення, функції судової влади.

2. Конституційні принципи судочинства.

3. Конституційні вимоги до суддів.

1. Конституційно-правове регулювання судової гілки влади здійснюється Конституцією України (ст. 6, розділи II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», VIII «Правосуддя», XII «Конституційний Суд України»), галузевим законодавством «Про судоустрій і статус суддів.» від 7 липня 2010 р. , «Про Конституційний Суд в Україні» від 16 жовтня 1996 р. та іншими нормативними актами загального й галузевого спрямування, без яких неможливе з'ясування статусу судової гілки влади. На конституційному рівні переважно регулюються такі аспекти організації та діяльності судової влади: 1) принципи організації та діяльності судової гілки влади; 2) соціальні функції (завдання, які належить вирішувати органам, що створюють систему судової гілки влади); 3) вимоги до суддів; 4) організаційно-правові засади забезпечення діяльності органів судової влади та посадових, які здійснюють їх функції.

Відповідно до принципу поділу влади судова влада є самостійна, особлива гілка державної влади, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Це влада, на сферу діяльності якої у особливих формах поширюються принципи народовладдя (Конституційні положення ст. 124 про те, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, що ухвалення судових рішень здійснюється іменем України).

Функціонування трьох гілок державної влади - законодавчої, виконавчої та судової, їх самостійність у здійсненні власних повноважень, встановлених Конституцією і відповідно до чинного законодавства, - є прикметна ознака конституційності державного ладу, його демократичності й гуманістичності.

Законодавча і виконавча гілки влади, в межах визначених законодавством України, взаємодіють і суттєво впливають на функціонування судової влади. Зокрема Верховна Рада України через прийняття законів визначає судову систему, засади її діяльності, компетенцію судових органів, статус суддів, порядок розгляду ними справ тощо. Парламент задіяний у процедурі формування судових органів (призначення, обрання суддів), затверджує бюджетні витрати на утримання судів.

Органи виконавчої влади також беруть участь у формуванні суддівського корпусу, утворюють суди у встановленому законом порядку (ці функції покладено на Президента України), здійснюють підготовку кадрів, організують матеріально-технічне забезпечення діяльності судів, безпеку суддів тощо. Однак жодна з гілок влади не має права втручатися в сферу правосуддя чи перебирати на себе функції судової влади.

Соціальне призначення судової влади виявляється в здійснюваних судами функціях, до яких належать: 1) здійснення правосуддя; 2) охорона всіх членів суспільства від будь-якої сваволі, що походить як від фізичних осіб, так і від посягань з боку держави, її органів і посадових осіб; 3) судовий контроль (нагляд) за законністю й обгрунтованістю застосування заходів процесуального примусу; 4) можливість тлумачення правових норм; 5) офіційне посвідчення фактів, що мають юридичне значення (визнання особи безвісно відсутньою, визнання фізичної особи померлою, встановлення наявності родинних зв'язків та ін.); 6) обмеження конституційної та іншої правосуб'єктності громадян України.

Як повноцінна гілка державної влади, судова влада має усі основні ознаки, притаманні органу державної влади:

1) має власну компетенцію;

2) судові рішення, відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, є обов'язковими до виконання на всій території України всіма державними органами, органами місцевого самоврядування, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями;

3) судові органи застосовують різноманітні види державного примусу, у тому числі і найбільш жорсткі: арешт, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі та ін.;

4) судова влада здійснює соціальне регулювання у відповідній сфері соціальних відносин, хоча й специфично властивими для неї методами.

Водночас судові владі притаманний ряд особливих ознак, які відрізняють її від інших гілок влади. Такими є:

1) винятковість судової влади (відповідно до ст.124 Конституції, делегування функцій судів, а також їх привласнення іншими органами чи посадовими особами, - забороняється);

2)винятковість форм здійснення нею власних повноважень (чіткий процесуальний порядок). Будь-які порушення процесуального порядку можуть бути підставою для скасування вироку суду, рішення з цивільних чи господарських спорів, навіть якщо вони відповідають встановленій справедливості;

3) судова влада відрізняється єдиним статусом і особливим режимом діяльності її посадових осіб - суддів, які здійснюють цю владу (частина 3 ст. 127 Конституції України);

4) особлива система контролю за її діяльністю. Основний Закон України забороняє будь-яке втручання у відправлення правосуддя з боку якого-небудь органу державної влади чи посадової особи. Контроль за діяльністю органів судової влади може мати лише внутрішній характер.

Основу судової системи, її ядро складає сукупність усіх судів, діючих у державі на єдиних конституційних засадах; система є частиною судоустрою. Під судовою системою України слід розглядати сукупність взаємодіючих між собою усіх судів України, уповноважених здійснювати судову владу. Система судів будується на засадах розмежування компетенції між ними (межі влади виявляються у підвідомчості та підсудності справ), розподілу на ланки, встановлення процесуальних зв'язків між судовими інстанціями і внутрішніми структурами самих судових органів.

Відповідно до Конституції (ст. 125) система судів в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації, діяльності місцевих, апеляційних та спеціалізованих судів. Водночас Основний Закон забороняє створювати надзвичайні та особливі суди, що безумовно є однією із потужних гарантій реального забезпечення прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 55-63 Конституції України.

Судову владу України створюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, на які покладається здійснення судочинства. Реалізація судової влади здійснюється шляхом правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції, а суди загальної юрисдикції утворюють власну єдину систему судів України.

Система судів загальної юрисдикції складається з декількох ланок, об'єднаних між собою загальними цілями, задачами, принципами організації і діяльності. Згідно з положеннями частини другої статті 18 Закону «Про судоустрій України» систему судів загальної юрисдикції утворюють: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) вищі спеціалізовані суди та 4) Верховний Суд України.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. I. Соціалістична течія в українському визвольному русі
4. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
5. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
6. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
7. III. Українські ліберальні партії.
8. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
9. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
10. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
11. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
12. А. В. Дудник 1 страница

Переглядів: 472