• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу 9 страница

Посада глави держави існує за усіх форм правління. У монархічних державах - це спадковий монарх, а в республіках - виборний президент. Реальне місце та роль глави держави у процесі здійснення державної влади залежать від форми правління та політичного режиму. Він може знаходитися осторонь гілок державної влади, перебувати у системі виконавчої влади і фактично її очолювати або ж бути включеним до законодавчої чи навіть до судової гілки влади.

За умов парламентської форми правління глава держави фактично не бере участі в управлінні справами держави. Він є скоріше символом держави і єдності народу, справляючи незначний вплив на політичні процеси в країні (наприклад Італія).

У республіках президент як посадова особа обирається громадянами, парламентом чи колегією виборців на певний строк (як правило від 4 до 7 років). Президентські та змішані форми правління передбачають обрання глави держави (президента) шляхом прямих або ж непрямих виборів.

У парламентських республіках президенти обираються парламентським шляхом або спеціально обраною колегією. В Україні президент обирається шляхом прямих виборів строком на п'ять років з можливим обранням на повторний строк, але не більш ніж на два строки поспіль. Практика обмеження строків повноважень президента - дуже важлива демократична умова, оскільки вона покликана стати на перешкоді можливої узурпації влади однією особою.

У державно-правовій літературі (виділяються три форми (різновиди) інституту президентства: так звані «чисті» президентські республіки мають «сильне» президентське правління; парламентські республіки - мають президента з обмеженим колом повноважень і змішані, напівпрезидентські республіки, передбачають певного роду компромісні взаємовідносини у цьому питанні між парламентом і главою держави.

Конституція України закріпила змішану форму правління яка має риси президентсько-парламентської республіки (хоча за деякими повноваженнями Президента вона наближається до президентської республіки). Головною рисою змішаної форми правління - важелі впливу на процес формування і діяльність Уряду. Президент України, як глава держави, вносить у Верховну Раду України подання про призначення парламентом Прем'єр-міністра України , в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції (п. 9 частини першої статті 106 Конституції).

За всіх форм правління існують деякі загальні риси, що характеризують статус президента. Перш за все, це заборони щодо можливості обіймати оплачувану посаду в інших органах державної влади, мати інший представницький мандат, здійснювати комерційну чи професійну діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємств, що мають на меті одержання прибутку. Такі ж обмеження для Президента України передбачає Конституція 1996 року.

Як глава держави президент не несе правової відповідальності за свою діяльність. Однак, на відміну від монарха, повноваження президента можуть бути припинені достроково (відкликання, неможливість виконання повноважень за станом здоров'я) у випадку державної зради чи іншого тяжкого злочину.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року започаткувала реформування державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Це зумовило введення в системі органів державної влади посаду Президента України. Інститут президентства в Україні був заснований приблизно через рік: Верховна Рада 5 липня 1991 р. прийняла три Закони Української PCP «Про заснування поста Президента Української PCP та внесення змін і доповнень в Конституцію (Основний Закон) Української PCP» (Конституція, згідно закону № 1993/12, була доповнена главою 12"'), «Про Президента Української PCP» та «Про вибори Президента Української PCP».

У процесі конституційних реформ 1991 - 1996 рр. інститут президентської влади в Україні періодично зазнавав змін: від найвищої посадової особи, глави держави і голови виконавчої влади, до глави Української держави {Конституція 1996 р. ч. 1 ст. 102).

Порядок заміщення, компетенція і підстави дострокового припинення повноважень Президента України регулюється Конституцією (Розділ V. «Президент України» - ст.102- 1 12) та чинним конституційним законодавством, зокрема, Законом України «Про вибори Президента України».

Правовий статус Президента України характеризується насамперед тим, що він є главою держави, із чого випливає, що він уособлює конституційний орган державної влади і водночас є вищою посадовою особою у державі, він покликаний забезпечувати охорону державного суверенітету і територіальної цілісності країни, бути гарантом дотримання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, представляти державу в міжнародних зносинах, здійснює управління зовнішньополітичною діяльністю держави, вести переговори й укладати договори України.

До статусу глави Української держави, крім положень статті 102, Конституція також відносить: а) термін, на який обирається Президент та вимоги щодо кандидата на цю посаду (ст. 103), б) строки і порядок заняття посади новообраного Президента України (ст. 104), в) гарантії безперешкодного здійснення президентських повноважень (ст. 105), тобто недоторканність.

До статусу Президента України також входить право на президентський штандарт (прапор який має своє особливе зображення. Оригінал президентського штандарту знаходиться у постійній резиденції глави держави.

2. Президент України є виборною посадовою особою у державі, яка безпосередньо обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п’ять років. Чинне законодавство (ст. 103 Конституції і Закон України "Про вибори Президента України") забороняє обрання однієї й тієї ж особи на більш як два строки підряд, що є певною гарантією від можливої узурпації президентської влади та перетворення президентства в довічну посаду.

Конституцією України (ст. 103) встановлена низка вимог (кваліфікаційних цензів), які висуваються до кандидата на посаду Президента України.

Крім того, законодавство забороняє висувати кандидатом на посаду Президента України особу (на позачергових виборах), повноваження якої на посту Президента України були припинені достроково.

Право висування кандидатів на пост Президента України належить громадянам України, котрі мають право голосу, яке реалізується через: 1)політичні партії, зареєстровані Міністерством юстиції України не пізніш як за рік до дня виборів (ст. 44 Закону "Про вибори Президента України"), їх виборчі блоки та 2)шляхом самовисування. Висування претендента партією чи партійним виборчим блоком здійснюється на з'їзді (зборах, конференції) партії, або на міжпартійному з'їзді (зборах, конференції) блоку партій. Претендент вважається висунутим, якщо за нього проголосувало більше половини учасників з'їзду чи конференції. Партія (блок) може висунути лише одного кандидата на пост Президента України, який є членом цієї партії (членом партії, що входить до блоку) або позапартійного громадянина України.

Відповідно до вимог статтей 9, 10 і 48 Закону "Про вибори Президента України" самовисування реалізується шляхом особистого подання до Центральної виборчої комісії заяви про самовисунення кандидатом на пост Президента України.

Закон (ст. 49) вимагає від партії (партій, що входять до блоку), яка висунула кандидата на пост Президента України, або від кандидата самовисуванця на цю посаду внесення грошової застави в розмірі два мільйони п’ятисот тисяч гривень.

На виборах Президента України застосовується мажоритарна виборча система абсолютної більшості у першому турі (ч. 3 ст. 84 Закону), та відносної більшості – у другому турі під час повторного голосування (ч. 5 ст. 84 Закону). Повторне голосування призначається на третю неділю після дня виборів. За підсумками повторного голосування обраним вважається кандидат, котрий отримав більшу, ніж інший кандидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у повторному голосуванні (п. 17 ст. 85 Закону).

Якщо в разі повторного голосування обидва кандидати набрали однакову кількість голосів, або якщо голосування проводилося по одній кандидатурі і вона не отримала більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, вибори Президента України вважаються такими, що не відбулися.

Завершенням процедури заміщення посади глави держави є процедураприведення Президента України до присяги (у зарубіжній практиці - інавгурація).

Атрибутами президентської влади є офіційні символи глави Української держави. Офіційні символи Президента України затверджені указом Президента України від 29 листопада 1999 року і використовуються під час інавгурації. Згідно із Указом до них віднесені: Прапор (штандарт) Президента України, Знак (колар) Президента України, Гербова печатка і Булава Президента України

3. Функції і повноваження Президента України переважно закріплюються Конституцією України. На Президента України, відповідно концепції поділу влади, покладено два вкрай важливі напрямки його діяльності - забезпечення єдності державної влади та представництво держави. Функція єдності державної влади, у свою чергу, поділяється на такі підфункції: 1) координація діяльності всіх гілок влади; 2) врівноважування гілок влади, тобто створення балансу сил; 3) припинення дій органів, які порушують єдність влади. Названа функція у державно-правовій літературі отримала назву як арбітражна функція.

Крім двох означених напрямків діяльності глави Української держави, які є визначальними для його правового статусу, він виконує ще ряд важливих функцій. Аналіз конституційних положень, викладених у статтях 93-94, 102, 106-107, 113-114, 118, 127- 128, 136, 151, 154-156 Основного Закону дозволяє виокремити ще й такі функції Президента України:

1) функція забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України. Зазначена функція безпосередньо закріплена у ч. 2 ст. 102 та у п.1 ст. 106 Конституції і деталізована у повноваженнях, зазначених у п.п. 17-21 статті 106.

2) функція забезпечення реалізації основних прав і свобод людини і громадянина в Україні (частина 2 ст. 102 та п.п. 25-27 ст. 106 Конституції України);

3) функція керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави (пп.3-5 ст. 106 Конституції України);

4) функція щодо формування персонального складу органів державної влади (п.п. 9-14 ст. 106, ст. 118 Конституції України);

5) установча функція Президента України виявляється у праві створювати суди, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби - п.п. 23, 28 ст. 106 Конституції України;

6) нормотворча функція виявляється у повноваженнях Президента України як учасника (суб'єкта) законодавчого процесу. Він наділяється правом законодавчої ініціативи (ст. 93), правом вето і підписання законів (пп. 29-30 ст. 106). Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

7) правозастосовна функція глави держави виявляється у його повноваженнях призначати всеукраїнський референдум і позачергові вибори до Верховної Ради України (п.п.6-7 ст. 106 Конституції), зупиняти дію актів Кабінету Міністрів України, та скасовувати акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п.п. 15-16 ст. 106), здійснювати керівництво у сферах національної безпеки та оборони України, вносити до парламенту подання про оголошення стану війни та введення в Україні чи в її окремих місцевостях надзвичайного стану (п.п. 19, 21 ст. 106) тощо;

8) контрольна функція Президента України обумовлена головним чином двома обставинами: необхідністю контролю за виконанням рішень актів самого Президента України та підзвітністю і відповідальністю перед главою держави певних державних органів - насамперед виконавчої влади, Кабінету Міністрів України (ч. 2 ст. 113).

Відповідно до функцій можлива класифікація повноважень глави Української держави:

1) у сфері здійснення виконавчих функцій та участі у функціонуванні виконавчої влади;

2) повноваження щодо взаємодії із законодавчою і судовою гілками влади;

3) повноваження у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики;

4) повноваження у сфері національної безпеки й оборони, у сфері військового будівництва;

5) інші повноваження.

4. Президент України з питань своєї компетенції видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території країни (ст. 106 п. 31 Конституції України). Деякі з них, що видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3,4, 5, 8,10,14,15,17,18, 21 і 23 ст.106 Конституції України, підлягають контрасигнації Прем'єр-міністром України і міністром, відповідальним за акт та його виконання. Тільки за таких умов ці акти глави держави набувають юридичної сили.

Акти глави держави не повинні суперечити Конституції та законам України. Це означає, що вони мають підзаконний характер, посідають підпорядковане місце стосовно законів в ієрархії нормативних правових актів у законодавстві України, оскільки єдиним органом законодавчої влади в державі є Верховна Рада (ст. 75 Конституції України).

За своєю юридичною чинністю укази Президента України бувають нормативними (тобто мають загальнообов'язковий характер, і містять розпорядження загального характеру, наприклад, указ «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» від 18 лютого 2002 року, укази з питань боротьби зі злочинністю тощо) і ненормативними, індивідуальними (тобто поширюють свою дію лише на конкретні суб'єкти правовідносин і розраховані на одноразове застосування. Подібними актами оформляються рішення про призначення на посаду і звільнення з посади керівників підзвітних Президенту органів; рішення з питань громадянства, надання політичного притулку тощо.

Порядок офіційного оприлюднення актів глави Української держави визначається Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. №503/97 зі змінами та доповненнями. Офіційне опублікування актів Президента України здійснюється у «Віснику Президента України», в окремому розділі збірника «Офіційний вісник України», у газеті «Урядовий кур'єр» та інших офіційних виданнях.

5. Особливе місце і роль Президента як глави Української держави в системі державного механізму не знімає питання щодо контролю за його діяльністю. Основний Закон України містить низку норм матеріального і процедурного характеру у частині контролю за діяльністю Президента України.

Перш за все інструментом контролю за цим конституційним органом виступає Конституційний Суд України, який володіє правом розглядати акти Президента з точки зору відповідності їх до Конституції; система загальних судів, де можуть бути оскаржені дії Президента України з приводу порушень прав і свобод людини і громадянина. Однієї з форм такого контролю виступають інститути громадської думки - засоби масової інформації, соціологічні опитування про довіру/недовіру президентові тощо.

Однак особливе навантаження у контрольному механізмі демократичної держави за діяльністю Президента України несе парламент. Конституція України 1996 р., закріпивши принцип поділу влади (ст. 6), передбачає взаємний контроль Президента і Верховної Ради України як складника загальної системи «стримувань і противаг» у державному механізмі України. Формами парламентського контролю є:

1) затвердження кандидатур на посаду в державному механізмі, які представляються Президентом (Прем'єр-міністр України, Генеральний прокурор України, Голова Антимонопольного комітету, Голова Національного банку України й ін.); затвердження Закону про державний бюджет (фінансовий контроль);

2) парламентські слухання;

3) способи реагування Верховної Ради України на внесені Президентом України законопроекти (невідкладні - розглядаються позачергово);

4) затвердження указів Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та ін.

Конституція України (ст. 108) встановлює особливий порядок дострокового припинення повноважень Президента України. Звичайним порядком повноваження глави держави припиняються у зв'язку із закінченням строку повноважень (5 років), на який він був обраний. Днем припинення повноважень попереднього Президента вважається приведення до присяги новообраного Президента України (інавгурація). Повноваження глави Української держави припиняються дострокового у разі: 1) відставки; 2) неможливості виконання повноважень за станом здоров'я; 3) усунення з посади в порядку імпічменту; 4) смерті.

Відставка Президента розглядається як добровільна відмова (складання своїх повноважень) від займаної посади в силу яких-небудь політичних, особистих чи інших причин. Процедура відставки глави держави виглядає гранично просто: відповідно до

Конституції (ст. 109) заява про відставку оголошується Президентом на засіданні Верховної Ради України і з цього часу вона набирає сили.

Більш складно виглядає процедура дострокового припинення президентських повноважень у випадку неможливості виконання Президентом України своїх функцій за станом здоров'я. Факт встановлення стійкої неспроможності Президента України за станом здоров'я здійснювати свої конституційні повноваження повинен бути засвідчений медичною комісією на підставі письмового подання Верховного Суду України за вимогою парламенту і прийнятий більшістю на його засіданні (ст. 110 Конституції України).

Усунення Президента України з посади в порядку імпічменту належить до форми державно-правової відповідальності глави держави. Підставою для такого рішення парламенту, згідно з Конституцією (ч. 1 ст. 111), є вчинення Президентом державної зради або іншого злочину. Крім загальної кримінальної відповідальності, яку несе кожний громадянин України за подібні дії, для глави держави наступає ще й конституційно-правова (політична) відповідальність у вигляді усунення (звільнення) його від займаної посади.

У процедурі імпічменту задіяні народні депутати України, спеціальна тимчасова слідча комісія, спеціальний прокурор та спеціальні слідчі, Конституційний Суд та Верховний Суд України. Таким чином, процедура імпічменту передбачає тісну взаємодію багатьох державних інституцій - законодавчої влади, судової влади і прокуратури.

Остаточне рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається на засіданні Верховної Ради України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу, за умови додержання передбаченої Конституцією процедури розслідування і висновків Верховного Суду України про наявність у діях Президента ознак державної зради або іншого злочину (ч. 6 ст. 111).

З часу дострокового припинення повноважень Президента (за усіх підстав) на період до обрання та вступу на посаду нового Президента України його функції (ст. 112 Конституція України) тимчасово покладаються на Прем»єр-міністра України. Разом з тим наголошується, що Прем»єр-мііністр України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати його конституційні повноваження у повному обсязі, зокрема ті, що передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції України.

Тема 10. Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади в Україні.

Освітня : поглиблення і конкретизація знань конституційно-правового інституту виконавчої влади в Україні; систематизація опорних понять і посутніх ознак системи виконавчої влади; конкретизація знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару загальних і особливих рис інституту виконавчої влади з моменту її заснування в Україні, в умовах дії Конституції 1996 р., внесених до неї змін у 2004 році та в сучасних умовах (після прийняття Конституційним Судом Рішення № 20-рп/2010 від 30.09.2010, що закон "Про внесення змін до Конституції України" є таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Розвивальна: розвиток логічного мислення курсантів, студентів і слухачів про посутні ознаки виконавчої влади за усіх різновидів форми правління та особливостей її закріплення в конституційному законодавстві України.

Виховна: виховання відповідальності, працездатності і культури наукового спілкування і мислення з питань виконавчої влади, поваги до неї, як до особливої форми виявлення народовладдя; прищеплення інтересу до вивчення конституційного права України.

Основні поняття та категорії: органи виконавчої влади, уряд, Кабінет Міністрів України, прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністр, міністр, акти Кабінету Міністрів України, міністерство, центральний орган виконавчої влади, державний комітет, урядові комітети, акти (постанови і розпорядження) Кабінету Міністрів України, вотум недовіри, конструктивний вотум недовіри, деструктивний вотум недовіри, місцева державна адміністрація.

План

1. Поняття виконавчої влади і конституційна система її органів в Україні.

2. Правовий статус Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади.

3. Компетенція Кабінету Міністрів України та напрямки її здійснення.

4.Конституційно-правовий статус державної виконавчої влади на місцях: порядок утворення, система, предмети відання і повноваження.

1.Виконавча влада - є однією із самостійних і незалежних гілок влади у державі, на яку, згідно до концепції поділу влади, покладаються функції виконання законів, прийнятих парламентом, тобто законодавчою владою. У науковій літературі з питань виконавчої влади є ствердження про її дуалізм, оскільки вона може належати або президенту (главі держави) і водночас уряду (у президентських республіках), чи тільки уряду - в парламентарних республіках.

Виконавча влада уособлюється в певній системі державних органів, функціонально і структурно пов'язаних між собою по горизонталі вертикалі. Найвищу сходинку у цій системі посідає уряд, очолюваний прем'єр-міністром або ж главою держави (залежно від форми правління), і зазвичай являє собою колегіальний орган державної влади з повноваженнями виконавчо-розпорядницького характеру. До складу уряду входять міністри, а в деяких країнах - керівники інших відомств.

Політико-правовий статус уряду визначається конституцією,законами, а нерідко і спеціальним законодавством. Статус, роль, способи формування та повноваження уряду, значною мірою залежать від існуючої в країні форми державного правління, історичних і національних традицій, особливостей країни. Так, у парламентських республіках і монархіях роль уряду є досить вагомою: уряд формується парламентом чи монархом, що логічно визначає його відповідальність та підконтрольність у одному випадку перед законодавчим органом (парламентом), а у іншому - перед монархом. За кожного випадку на уряд, очолюваний прем'єр-міністром, лягає увесь тягар реального здійснення виконавчої влади. У парламентських республіках уряд, як правило, є багатопартійним_, тобто коаліційним, сформованим політичними силами, які мають більшість у парламенті (Німеччина, Італія).

Інший політико-правовий статус уряду, порядок його формування і повноваження існує у президентських республіках, абсолютних і дуалістичних монархіях.

Уряд у президентській республіці, як правило, є однопартійним, тому юридично несе відповідальність тільки перед главою держави, і більш нікому він не підконтрольний. Однак було б недоречно вважати, що за цих обставин у таких державах панує авторитарна влада.

У напівпрезидентскій республіці в статусі уряду можна спостерігати поєднання елементів з обох розглянутих нами форм правління. Формування уряду тут здійснюється на змішаній основі, а тому він поділяє свою відповідальність, як між президентом, так і між парламентом.

Статус Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади обумовлюється принципом розподілу влади, сформульованим у ст. 6 Конституції України. Характер його взаємовідносин з парламентом і Президентом України не викликає ніяких сумнівів. Частина друга ст. 113 Конституції вказує, що Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України в межах передбачених Конституцією.

2. Нормативними засадами для визначення системи виконавчої влади України є положення статті 6, ст.ст. 113-120 Конституція України. Зокрема у частині 1 ст. 113 зазначається, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, тобто він очолює цю систему.

Первинним і головним елементом системи є орган виконавчої влади, створюваний згідно до конституційних вимог і уповноважений державно-владними розпорядженнями. Він включає в себе інші структурні підрозділи, які такими розпорядженнями не володіють (відділи, комітети, посадові особи тощо). Таким чином, систему виконавчої влади України можна представити в такому вигляді: 1) Кабінет Міністрів України; 2) центральні органи виконавчої влади; 3) органи виконавчої державної влади на місцях (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь, райони).

Кабінет Міністрів України - є колегіальний орган державної виконавчої влади загальної компетенції. Його склад повноваження і строки їх виконання значною мірою регулюються Конституцією, Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2010 р.

Порядок формування Кабінету Міністрів України встановлюється положеннями статті 114, пунктами 7-8 статті 83, пунктом 12 ч.І статті 85, пунктами 9-10 ч.І статті 106 Конституції України та нормами статті 8-9 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється законодавство про державну службу та трудове законодавство. Законодавство не допускає прирівнювання будь-яких посад в органах державної влади за статусом до посад членів Кабінету Міністрів України. Члени уряду не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на засадах таких конституційних принципів як: верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності та відкритості.

Уряд здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Неправомірне втручання будь-яких органів, посадових осіб, підприємств, установ, організацій і об'єднань громадян у вирішення питань, що належать до компетенції Кабінету Міністрів України, не допускається.

Систему центральних органів виконавчої влади визначають Конституція України, Закон України «Про Кабінет Міністрів України» та Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» № 1572/99 від 15 грудня 1999 р.

На структурному рівні центральної ланки в системі органів виконавчої влади знаходяться міністерства, державні комітети (державні служби) та інші центральні органи (або так звані відомства) зі спеціальним статусом, це - державні комісії, державна митна служба; департаменти (Державний департамент України з питань виконання покарань), фонди (Фонд державного майна), СБУ, управління (Головне управління державної служби) тощо. Попри те, що всі вони належать до єдиної системи, їх правовий статус неоднаковий.

Міністерство України, як і інші центральні органи виконавчої влади, належить до її самостійних органів, які забезпечують реалізацію державної політики у відповідній сфері. Міністерство очолює його керівник - міністр, який водночас є членом Уряду.

З метою виконання функцій, покладених на міністерство, обговорення важливих питань діяльності міністерства у відповідній галузі державного управління, у ньому створюються апарат, колегія (міністр, заступники та керівники підприємств, організацій та установ), патронатні служби. Діяльність міністерства поширюється на всю територію України. Цей орган здійснює певною галуззю державного управління (орган спеціальної компетенції); він безпосередньо підлеглий урядові.

Кожне міністерство, відповідно до його функцій, наділене компетенцією або колом повноважень. Для їх виконання створюється спеціальний апарат. Компетенція цих органів встановлюється відповідним законом. Наприклад, Положення про Міністерство внутрішніх справ України, що було затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 1383 від 4 жовтня 2006 р., визначає Міністерство внутрішніх справ України (МВС) центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. I. Соціалістична течія в українському визвольному русі
4. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
5. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
6. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
7. III. Українські ліберальні партії.
8. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
9. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
10. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
11. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
12. А. В. Дудник 1 страница

Переглядів: 474