Джон Мейнард Кейнс Саме за цих умов у 1933р. англійський учений Джон

Мейнард Кейнс (1883-1946) опублікував книгу „Загальна теорія зайнятості, процента та грошей”, у якій обгрунтував неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси. Цим Кейнс, за словами американського економіста С.Харріса, „дарував демократичному капіталізму новий строк життя, ...укріпив це суспільство, коли йому загрожувала смертельна небезпека”.

Сам Дж.М.Кейнс у листі до Дж.Б.Шоу, написаному у 1935р., писав: „Мені здається, що я пишу книгу з економічної теорії, яка здійснить революцію у підходах до економічних проблем”. І він не помилився. Західні економісти дійсно проголосили „кейнсіанську революцію”. Американський історик економічної думки Б.Селігмен поставив книгу Кейнса поряд з „Багатством народів” А.Сміта та „Капіталом” К.Маркса.

Які ж ідеї Дж.Кейнса заслужили такої високої оцінки?Насамперед, суть кейнсіанської революції полягала у застосуванні макроекономічного аналізу. Як відомо, класики не розрізняли мікро- і макроекономічні аспекти економіки, а мікроекономічний аналіз був запроваджений і обґрунтований неокласичною школою. У центрі такого аналізу була окрема фірма, проблеми мінімізації витрат та максимізації прибутку. Умови процвітання фірми ототожнювалися з умовами процвітання нації в цілому, примноження її національного багатства. Кейнс переніс дослідження з „горизонту” фірми на рівень суспільного виробництва, взаємодії виробництва і обміну на макрорівні. Відома дослідниця кейнсіанства У.Осадча зазначає: „Кейнс, мабуть, повинен посісти постійне місце в історії економічної думки як перша особа, котра розробила повністю обґрунтовану теорію того, що ми називаємо зараз макроекономікою”.

Новим у теорії Кейнса було і те, що він вперше серед західноєвропейських учених визнав наявність безробіття та економічних криз, як внутрішньо притаманних капіталізму. На той час неокласики, в тому числі і учитель Кейнса А.Маршалл, в якості засадної використовували доктрину Сея: оскільки кожен виробник продає свій товар, щоб купити інший, то пропозиція породжує відповідний попит і загального перевиробництва, загальної кризи не може бути. Ця впевненість була святою істиною для усіх економістів, окрім марксистів. Сприйняття чи не сприйняття людиною закону Сея було, як зазначав Гелбрейт, ознакою, за якою „економісти відрізнялися від дурнів”.

Кейнс відкидає закон Сея. Оскільки у ринковій економіці обмін здійснюється не за формулою „товар-товар”, а за формулою „товар – гроші – товар”, то продавець може і не стати покупцем, адже отримані від продажу гроші можуть обслуговувати не тільки попит, але і бажання до заощадження. Тому загальна криза збуту є об’єктивною реальністю.

Дж.М.Кейнс заперечує припущення класиків, що економіка працює в режимі повного використання факторів виробництва та неокласичну тезу обмеженості ресурсів. Він запитує: „...де ви бачите рідкість ресурсів? У нас не рідкість, а надлишок”. Дійсно, депресія 30-х років ХХ ст. характеризувалася масовим безробіттям, недовантаженістю виробничих потужностей, великою масою не використовуваного капіталу.

Який же вихід пропонує засновник кейнсіанства? На відміну від Дж.Б.Кларка, А.Маршалла, А.Пігу та інших неокласиків він вважає, що обсяги національного виробництва, його динаміка та рівень зайнятості визначаються безпосередньо не факторами пропозиції (величиною використовуваних праці та капіталу, їхньою продуктивністю), а факторами попиту, який забезпечує реалізацію цих ресурсів. Тому Кейнс основну увагу у своїй знаменитій роботі приділяє обґрунтуванню теорії ефективного попиту,тобто потенційно можливого і регульованого державою попиту, оскільки усі життєво важливі проблеми капіталістичної економіки, на його думку, є результатом недостатнього попиту.

Відсутність ефективного попиту, за Кейнсом, є наслідком двох причин: психологічної природи людини та неефективності капіталовкладень. Учений розмірковував таким чином. Ефективний попит є тотожним національному доходу і складається з особистого та виробничого попиту. Перший – це витрати на споживчі блага, другий – на інвестиції. Динаміка особистого споживання, на думку Кейнса, підпорядкована дії основного психологічного закону,суть якого полягає в тім, що люди схильні, зазвичай, збільшувати своє споживання зі зростанням доходу, але не в тій мірі, у якій зростає дохід”. Відставання споживання від темпів зростання доходу призводить до зростання заощаджень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економiчна теорія Дж.М.Кейнса.	\|	Неокейнсiанство

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.