• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Період застою і кризи радянського суспільства (1964-1985 pp.).

План викладу і засвоєння матеріалу

Соціальні програми М.С.Хрущова.

• Пенсійна реформа 1956 р. підвищило середній розмір пенсій за віком більше ніж у 2 рази, по інвалідності - у 1,5 рази. Пенсії почали виплачувати і колгоспникам.

• Зросли асигнування на охорону здо­ров'я, освіту, скасовувалася плата за на­вчання в старших класах середніх шкіл, у середніх спеціальних і вищих навчальних закладах.

• Збільшилися капіталовкладення ь житлове будівництво, яке зводилося неба­ченими до того темпами. За 1950-1960 pp. кількість збудованих квартир у містах збільшилася в 17 разів, а в сільській місце­вості - у 14 разів.

• Тривалість робочого дня скоротила­ся до 7 год, й для працюючих у вугільній і гірничорудній промисловості - до 6 годин.

У результаті цих та інших соціальних програм підвищився добробут населення, прибутки працюючих зросли за 1951 -1958 pp. на 230%. У цілому ж рівень життя в Україні підви­щувався повільно. Виробництво споживчих товарів, сфера послуг, громадське харчу­вання відставали від потреб населення.

ІІІ. Поразка хрущовських реформ. На поч. 60-х р. ситуація в СРСР різко погіршилася:

Проведена в 1961 р. грошова реформа негативно позначилася на життєвому рівні населення, призвела до зростання цін. По країні прокотилася хвиля протесту, а в 1962 p. у Новочеркаську відбулися страйки робіт­ників, розстріляні військами. Після посухи 1963 р. виникла продоволь­ча криза, населення було поставлене на межу голоду. З цього часу Радянський Союз почав закуповувати зерно за кордоном, були введені картки на хліб. У цих умовах з ініціативи найближчого оточення М.Хрущова, у т.ч. М.Підгорного і П.Шелеста, пленум ЦК КПРС(жов­тень 1964 р.) звільнив М.Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС та Голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л.І.Брежнєв. Реформи М.Хрущова мали багато пози­тивних моментів, але внаслідок їх половинчатості і непослідовності кардинальних змін в економіці та інших сферах суспіль­ного життя не відбулося. Серія соціально-економічних програм була науково необ­грунтованою і нерідко межувала з авантю­ризмом.

Більшість істориків дотримується думки, що перетворення хрущовського періоду не торкнулися основ існуючої при Сталіні системи.Усунення М. Хрущова фактично означа­ло відмову від реформ і лібералізації. В Ук­раїні, як і в Радянському Союзі в цілому, наступило двадцятиріччя панування кон­сервативних сил.

а). Спроби реформування економіки.

І. Реформування с/г і промисловості.

ІІ. Провал реформ і зниження рівня життя народу.

б).Згортання демократії. Поворот до неосталінізму.

І. Поворот до неосталінізму та русифікація України.

ІІ. Дисидентський рух в Україні.

3. а). Спроби реформування економіки.

І. Реформування с/г і промисловості. Після усунення М.Хрущова суть кон­сервативного курсу нового керів­ництва визначається єдиним словом - "стабілізація ", яке стало своєрідним сим­волом брежнєвської епохи. Проте, досягти цієї мети, як зазначають дослідники цього періоду, проводячи одразу жорсткий кон­сервативний курс, було неможливо, адже система втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна - страх перед репресіями, з усуненням Хру­щова - ентузіазм і романтичну віру. 3 1965 p. почалося здійснення економіч­ної реформи з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвит­ку народного господарства СРСР.

Реформа в сільському господарстві пе­редбачала:

• підвищення закупівельних цін на сіль­ськогосподарську продукцію:

• встановлення твердих /панів закупів­лі сільськогосподарської продукції. За здану продукцію понад план встановлювалася надбавка 50% закупівельної ціни;• перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;• заходи, що сприятимуть розвитку соці­альної сфери села.

Проте, істотних змін в аграрній політиці не відбулося - реформа лише дещо "обно­вила" колгоспну систему. Все це мало спри­яло ліквідації відставання виробництва сільськогосподарської продукції, створен­ню достатка продовольства і сировини для промисловості. Для забезпечення населен­ня продовольством держава вимушена була закуповувати хліб за кордоном. До цього слід додати безгосподарське використання земель, відведення найродючіших грунтів під індустріальну забудову, бездумні програми хімізації, меліорації та будівництва штучних водоймищ. Занедба­ною залишалися соціальна та духовна сфе­ра на селі.

Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економіч­них методів управління:

• переведення підприємств на госпроз­рахунок;

• оцінку діяльності підприємств не по валовій, а по реалізованій продукції;

• створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання і т.п.

Але, з іншого боку, здійснювалася цент­ралізація управління економікою: замість республіканських раднаргоспів, створених Хрущовим, відновлювалася система управ­ління через союзні та союзно-республікан­ські міністерства. 95%підприємств України знову були підпорядковані Москві.На першому етапі проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи роз­витку промисловості. Економісти називали восьму п'ятирічку (1966-1970 pp.) "золотою". В Україні основні виробничі фонди і загаль­ний обсяг промислового виробництва зрос­ли в1,5 рази, а національний дохід-на30%. Проте, вже на поч. 70-х pp. з'явилися симптоми, які свідчили, що реформа зазна­ла краху.

ІІ. Провал реформ і зниження рівня життя народу. Причини провалу економічної реформи сер. 60-х pp.: • реформа не торкалася основ адміністративно-командної системи, мала не комплексний характер, не змінювала струк­турної, інвестиційної політики;

• партійно-державний апарат не міг, та й не хотів відмовитися від звичних ме­тодів управління економікою.

З поч. 70-х років темпи економічного зро­стання уповільнюються. Середньорічні тем­пи приросту валового суспільного продук­ту та національного доходу в Україні ста­новили відповідно: • у 1966-70 pp. - 6,7 і 7,8%; • у 1971-75 pp.-пo 5.6%); • у 1976-80 pp. - 3,4 і 4,3%о; • у 1981-85 pp.-3,5 і 3,6%. Економіка продовжувала розвиватися екстенсивним шляхом, намітилося постійне відставання в науково-технічному і техно­логічному процесі від розвинених країн Заходу. Продук­тивність праці була нижчою, ніж у США:в промисловості - у 2 p., у сільському госпо­дарстві - у 5 разів!Низькою була якість вітчизняних то­варів. У 1986 p. лише 15,9%)промислових виробів досягли вищої категорії якості.

Збільшився бюрократичний апарат. Щорічно апарат управління зростав на 300-350 тис.осіб, досягнувши у 80-х pp. 18 млн. Лише у 1975-1985 pp. кількість со­юзно-республіканських і союзних Міні­стерств, відомсти і державних комітетів збільшилася приблизно на 20%). Консерва­тивні правлячі кола лякалися змін, вбача­ли в них загрозу своєму пануванню, тому виступали проти радикальних реформ. З'являється "культ сірості" в управлінні державою. Посилилися безгосподарність і безвідпо­відальність, усе більше заявляли про себе корупція, організована злочинність і "тіньова" економіка. Таким чином, у 70-80-і pp. народне гос­подарство вступило у смугу кризи.

В Україні все помітніше виявлялася при­таманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На споживчий ринок працювало менше 30%о потужностей україн­ської промисловості (тоді як у розвинутих країнах цей показник досягав 50-60% і більше). На території нашої держави було збудовано та будувалося вісім АЕС. Украї­на, яка складала 2,6%о території СРСР, одержувала більше чверті всіх забруднень.

Протягом 60-80-х pp. спостерігалося певне зростання добробуту народу, підви­щення заробітної плати. Проте, цей добробут був відносним: за рівнем життя Україна на поч. 80-х pp. зна­ходилася серед країн, які займали 50-60-і місця у світі. Існував гострий дефіцит про­мислових і продовольчих товарів, черги стали ганебною прикметою життя народу. До того ж, відносний добробут народу 60-70-х pp. забезпечувався за рахунок роз­продажу національних природних багатств - нафти, газу, вугілля, лісу. Населення не знало справжньої ціни сво­го "достатку", того, що він має нездоровий і тимчасовий характер. Нафтовий "бум" 70-х pp. пройшов, а в бюджетіСРСР почали з'являтися багато­мільярдні дефіцити.

3. б). Згортання демократії. Поворот до неосталінізму

І. Поворот до неосталінізму та русифікація України.

Сподівання прогресивної громадськості на продовження процесу десталінізації не виправдалися. В епоху Брежнєва відбулася реанімація сталінізму:

• відновлено "престиж " Сталіна;

• порушувалися громадянські права і сво­боди;

• демократична активність людей ви­знавалася за інакомислення;

• здійснювалися незаконні репресії, при збереженні в суспільстві атмосфери "по­мірного " страху.

У 1967 p. у структурі КДБ було створе­но спеціальне "п'яте управління" по бо­ротьбі з "ідеологічними диверсіями", а в дійсності-з інакомисленням. Знижувалася соціальна активність населення, зростала соціальна апатія.

Адміністративно-командна система роби­ла все, щоб із суспільних відносин виклю­чити національний фактор. Цьому підпорядковувалися гасла про зближення і злиття націй, про утворення нової історичної спільності - радянського народу. На практиці це означало тотальну русифікацію України. Українська культу­ра й українська мова опинилися в критич­ному стані, поставало питання про існуван­ня українського народу. Будь-яка спроба українського керівницт­ва діяти без вказівок із Москви розцінюва­лася як націоналізм і нещадно каралася. Перший секретар ЦК КПУ П. Ше­лест (1963-1972 pp.), який прояв­ляв наполегли­вість у захисті ін­тересів респуб­ліки в певних сфеpax, зокрема у визначенні інвестицій в її економі­ку, у мовній і культурній сферах, був усунутий з посади за звинуваченням у „м’якотілості" до українського націоналізму та потуранні економічному "місництву".

Наступником П.Шелеста став В.Щербицький (1972-1989 pp.), вищим орієнтиром якого були інтереси і настрої союзних верхів, а не населення України. З 1970 p. КДБ республіки очолив В.Федорчук, ініціатор особливо жорстких полі­тичних репресій (КДБ України мав репута­цію найбрутальнішого в СРСР). Новим секретарем ЦК КПУ з питань ідео­логії став В.Маланчук, під кураторством якого в Україні було встановлено тоталь­ний ідеологічний контроль, розгорнулася шалена боротьба з "українським буржуаз­ним націоналізмом". Спираючись на допомогу Маланчука та Федорчука, Щербицький здійснив "чистку" КПУ, виключивши із неї близько 37 тис. членів.

Партійно-державне керівництво Украї­ни взяло курс на зміцнення тоталітарної системи. Узаконення безмежної влади КПРС Конституція СРСР 1977 p. і Конституція УРСР 1978 p., в яких говорилося про демо­кратизацію політичної системи, розширення прав і свобод радянських громадян, рівність націй, розходилися з реальним життям.

ІІ. Дисидентський рух в Україні.Дисидентський рух виник в Україні в сер. 50-х pp. і був загальноукраїнським явищем:охоплював різні соціальні прошарки насе­лення всіх регіонів республіки. Дисидентський рух ставивза мету вільний розвиток українськоїкультури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху. Слід підкреслити, що більшість диси­дентів не виступала проти радянської вла­ди і прагнула мирних форм діяльності. Ук­раїнські дисиденти були реформістами, а не революціонерами. Ядро українського дисидентства склали вже відомі Вам "шістдесятники" - поети Л. Костенко, В.Симоненко, М.Вінграновський, критики І.Дзюба, І. Світличний, Є.Сверстюк, художниця А. Горська, пере­кладач М.Лукаш. Згодом до них приєдна­лися В. Стус, В.Голобородько, Ігор та Іри­на Калинці, брати Горині, генерал П.Григоренко та інші. Етапи дисидентського руху :

• Сер. 50-х pp. - 1968 p. - зародження дисидентства, його ідеологічне та орга­нізаційне оформлення. На цьому етапі основним проявом диси­дентства стали протести, звернення на ад­ресу керівників країни, які стосувалися національної проблеми, репресій проти іна­кодумців, проблем демократизації. Поши­рилася безцензурна література - "самвидав" і "тамвидав". У "самвидаві" цирку­лювали такі визначні твори, як "Інтернаціо­налізм чи русифікація" І. Дзюби, "Приєднан­ня чи возз'єднання" М.Брайчееського,"Собор у риштуванні" Є. Сверстюка, "Репор­таж із заповідника їм. Берія" В. Мороза. У 1959 p. на Львівщині виникла Україн­ська робітничо-селянська спілка на чолі з Л.Лук'яненком, яка вимагала виходу Укра­їни із складу СРСР згідно з Конституцією. За доносом групу заарештували. Л.Лук'яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-річним ув'язненням. У 1967 p. органами КДБ була викрита підпільна організація "Український націо­нальний фронт", що діяла з 1964 p. на захід­ноукраїнських землях.

Читайте також:

1. I період – адаптаційний.
2. I. Грецький період (друга половина VII — середина
3. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
4. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
5. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
7. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
8. Аналітична робота в умовах кризи.
9. Англійський фахівець з паблик рилейшнз Сэм Блэк ділить кризи на «відоме невідоме» і «невідоме невідоме».
10. Антропологічна періодизація первісної історії
11. Атрибути громадянського суспільства
12. Багатофазний однопівперіодний випрямляч

Переглядів: 1667