Психологія засудженого, завдання й умови ресоціалізації

План

1. Психологія засудженого, завдання й умови ресоціалізації.

2. Психологічні аспекти організації життєдієздатності засуджених.

3. Методи вивчення особистості засудженого та психологічного впливу на нього в процесі перевиховання.

У процесі розвитку юридичної психології з неї виокремилася така галузь, як пенітенціарна психологія. Специфіка об'єкта пізнання, зумовлена складним характером питань, пов'язаних із процесами корекції засуджених, своєрідність методів вивчення їхньої особи і психічних процесів, що відбуваються в період відбування покарання, розгляд інструментів вивчення особи засудженого і методів виховного впливу стали підставою для виділення окремої галузі юридичної психології пенітенціарної психології. Сьогодні в структурі Державного департаменту України з питань виконання покарань 180 установ, у тому числі 131 виправна колонія, з яких 12 для утримання жінок. 11 виховних колоній для неповнолітніх і 33 слідчих ізолятори. На 1 січня 2003 р. у виправних колоніях перебували 192.3 тис. осіб, з яких 147.5 тис. — у виправних установах. 41.1 тис. — у слідчих ізоляторах. Цю галузь те називають виправно-трудовою або кримінально-виконавчою психологією. Пенітенціарний означає такий, що стосується покарання, виправний, тюремний. Найбільший інтерес для дослідників в сучасних умовах становлять ті проблеми пенітенціарної психології, що стосуються особи засудженого, його психологічних і кримінологічних характеристик, станів, пов'язаних з ізоляцією від суспільства, його ставлення до вчиненого, своєї вини, вироку (справедливий, несправедливий). Важливе значення має також вивчення питань формування формальних і неформальних колективів засуджених, гак званих мікрогруп. з різною соціальною і криміногенною спрямованістю, закономірностей їх утворення, позитивного або негативного впливу на осіб, які входять до їх складу. Особливе місце у пенітенціарній психології посідають питання роздроблення методів психологічного впливу на засуджених і його різних форм стосовно окремих осіб чи мікрогруп, їх ефективності.

Перебування в місцях позбавлення волі дуже сильно відбивається на психіці людини. Наявність режиму в тюрмі чи таборі, обмеження біологічних і духовних потреб, різка зміна стереотипу життя, який склався, переживання, викликані засудженням, — усе це впливає насамперед на психічний стан індивіда. Найтиповішим є стан нетерпіння, очікування змін (перегляд справи, розконвоювання, звільнення), що завжди характеризується підвищеною психічною напруженістю. Туго натягнута струна, як відомо, з часом лопає. Так само відбувається і з людиною: підвищена психічна напруженість призводить до зривів у поведінці засудженого. У багатьох розвивається стан приреченості і безнадійності, що викликає пасивність у вчинках і діях людини. У деяких засуджених позбавлення волі спричиняє пригнічений стан,

який є наслідком зневіри у можливість знову повернутися після відбування покарання до нормального життя. Зрештою, дуже розповсюдженим психічним станом осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, є туга (за волею, за домівкою, за рідними людьми), під впливом якої можливий прояв дратівливості.

Зазначений психічний стан найбільш гостро і глибоко виявляється в перші три-чотири місяці перебування в місцях позбавлення волі, що цілком зрозуміло: ломка сталого життя, відсутність ясної перспективи призводять до появи різних негативних емоцій, до постійної внутрішньої боротьби мотивів (насамперед боротьба між "потрібно" і "хочу"). Засуджений змушений примиритися зі своєю долею і пристосовуватися до нових умов. Спеціалісти зазначають: "Однак він не покидає спроб змінити їх, пристосувати до себе. Навіть люди, нездатні рішуче протистояти зовнішнім обставинам (такі, що легко піддаються навіюванню, конформні), намагаються змінити ці обставини, якоюсь мірою привести їх у відповідність до своїх уявлень, понять, поглядів, стереотипів. "Бунт проти нових умов із боку окремих засуджених, внутрішні конфлікти, які переживаються ними через нездатність адаптуватися, можуть породжувати серйозні нервово-психічні порушення"

Характеризуючи психологію засудженого, не можна не відзначити ще один важливий психологічний феномен – переосмислення багатьма особами минулих стосунків та інтересів. Унаслідок втрати багатьох благ, різкого обмеження і зміни потреб людина починає згадувати своє життя до скоєння злочину, по-іншому цінувати колишні блага, взаємини з людьми, комплекс життєвих інтересів і т. п. Переоцінка свого підходу до життя, до людей, до особистих вчинків – це перші кроки до перевиховання. Кожен юрист і працівники виправно-трудових закладів повинні добре розбиратися в основних поняттях виправної (пенітенціарної) психології — покарання, каяття.

Покарання — негативна соціальна санкція, що виникає як наслідок допущеного індивідом правового порушення і полягає в обмеженні його можливостей чи зниженні його соціального статусу. З морального погляду покарання має на меті виправлення правопорушника, запобігання скоєнню ним нових злочинів. Відповідно в місцях позбавлення волі повинні бути створені певні умови для виправлення винного. На жаль, організація життєдіяльності у виправно-трудових закладах і професійна підготовка їх працівників далеко не завжди сприяють перевихованню засуджених.

Каяття — щирий самоосуд винним своєї вини, своєї причетності до скоєного зла, готовність нести покарання, глибокий самоосуд особистістю своєї антисоціальної поведінки. Каяття зі змістового боку становить собою психічний акт самооцінки своєї поведінки, визнання своєї провини, щиросердного самоосуду. Каяття є основою, фундаментом виправлення засудженого в майбутньому, без нього неможливо здійснити ціннісну переорієнтацію особистості. Будь-яке рішення приймає сама людина, зовнішні впливи і умови лише сприяють (чи не сприяють) цьому процесу. Прояв сорому і совісті, самоаналіз і самоосуд — це та вихідна позиція, з якої починається виправлення злочинця.

Саме відсутність каяття, самоосуду відрізняє злісних, стійких злочинців. Вони уникають аналізу антисоціальної суті злочину і визнання своєї провини. Для них відсутнє поняття морального самодокору. І якщо вони себе дорікають, то лише в тому, що "попалися" правоохоронним органам. Наявність такого стійкого бар'єра морального самоаналізу є перешкодою на шляху ресоціалізації злісних, невиправних злочинців. Тому закоренілий злочинець — це, з фактичного боку, особа, яка багаторазово засуджувалася за злочини, а з психологічного — особистість, яка ніколи не відчуває каяття з приводу своїх злодіянь, яка втратила здатність до адекватної моральної самооцінки, яка втратила сферу сорому і совісті і котра не думає про катарсис.

З метою перевиховання засуджених у виправно-трудових закладах використовується навчання, праця, спілкування, котрі поєднуються з режимом — особливою організацією діяльності виправно-трудового закладу. Дотримання режиму засудженими забезпечується через:

• охорону і нагляд за ними;

• використання заходів заохочення і стягнення;

• застосування у суворо визначених випадках заходів безпеки (зброї, наручників та ін.).

Основною базою дії режиму як фактора перевиховання злочинця є жорсткість і непохитність виконання його вимог. Режим по-різному сприймається і переживається засудженими.

Суб'єктивне сприйняття і переживання режиму залежать від його виду, індивідуальних психологічних особливостей засудженого, ставлення до вироку, строку перебування у виправно-трудовому закладі, сімейного і соціального стану та інших факторів. Працівникам виправно-трудових закладів дуже важливо з'ясувати, як кожен засуджений сприймає режимні обмеження, які переживання в нього виникають, наскільки вони глибокі, як впливають на його психічний стан і т. д.

Режим у місцях позбавлення волі має цілком самостійну виховну функцію, оскільки передбачає чіткий розпорядок дня, високу організованість життя і побуту засуджених. Сувора регламентація життєдіяльності злочинців безпосередньо впливає на їхній характер і поведінку. І якщо в засудженого виникає справжнє бажання покінчити зі злочинним світом і виробити в себе якості, необхідні для життя на волі, то вимоги режиму допомагають йому виховати в собі дисциплінованість думки і дій, обов'язковість, акуратність, зібраність та інші позитивні інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру. Але свій позитивний вплив на психіку засуджених режим виправно-трудового закладу справлятиме лише в тому разі, коли правила режиму психологічно виправдані і обґрунтовані, відповідають головному завданню виправно-трудового закладу – відірвати злочинця від умов його криміналізації, зруйнувати його злочинні зв'язки і настанови. Це означає, що режим повинен оптимально розподіляти навантаження, створювати таку напруженість психіки ув'язнених, щоб вона не призводила до зриву їхньої психічної діяльності, а була сприятливою для розвитку особистості. Крім того, однією з важливих умов позитивного впливу режиму, який існує в тюрмі чи таборі, на засуджених є психологічно грамотна діяльність працівників виправно-трудових закладів.

До факторів ресоціалізації особистості засудженого, безумовно, відноситься праця, що є специфічною людською діяльністю, безпосередньо формує особистість, виховує в ній риси характеру, розвиває здібності, інтереси, мислення, впливає на потреби, почуття, оцінки і т. д. Правильно організована суспільно корисна праця ув'язнених у виправно-трудовому закладі сприяє розвитку в них фізичних і розумових якостей, справляє перетворювальний вплив на особистість засудженого. Вона формує і закріплює в людині позитивні моральні й етичні норми, моральні та правові вимоги до поведінки в умовах спільної діяльності людей. Проблема використання праці як особливого фактора ресоціалізації засуджених полягає в тому, що багато з них дуже негативно ставляться до трудового процесу, мають викривлене розуміння про цінності і важливості суспільно корисної праці внаслідок закоренілої у їхній свідомості утриманської психології. Змінити ставлення засуджених до праці, виявити інтерес до роботи, викликати захопленість трудовим процесом – завдання адміністрації виправно-трудових закладів. І тут теж не обійтися без знання індивідуально-психологічних особливостей засудженого: одна справа, коли він не має ніяких трудових навиків, інша – якщо він тривалий час працював за певною спеціальністю.

У будь-якому виправно-трудовому закладі (тюрмі, таборі, колонії для неповнолітніх злочинців) вплив на особистість засудженого здійснюється через соціальну групу (колектив). Тому суттєвим фактором перевиховання особистості ув'язненого є створення малих груп (колективу), що пов'язано з

вивченням кожного члена групи і ретельним відбором. Зазвичай виділяють групи активу, резерву, пасиву і важковиховуваних. Група активу – засуджені, які щиросердно покаялись у скоєному і твердо стали на шлях виправлення, беруть активну участь у соціально корисній трудовій і громадській діяльності і своїми діями і поведінкою сприяють перевихованню інших. Група резерву – це засуджені, які також прийняли рішення виправитися, активно виконують трудові завдання, але не проявляють ініціативи у перевихованні інших. Група пасиву – засуджені, які ще не прийняли остаточного рішення про стратегію своєї поведінки, їхні вчинки і дії значною мірою залежать від створеної ситуації. Нарешті, найскладніша соціальна група – група важковиховуваних засуджених, до якої належать особи, які не лише не стали на шлях виправлення, а й не беруть участі у трудовому процесі, чинять протидію позитивному виховному впливу як адміністрації, так і групі активу. Члени цієї малої групи привносять у життєдіяльність засуджених конфлікти, нездорове суперництво, а часом чинять насильство над невгодним їм засудженим. Роль групових (колективних) норм, цінностей, звичок поведінки дуже дійова. Тому працівники виправно-трудових закладів повинні мати чітке уявлення про структуру малої групи, її психологічні ознаки, способи впливу на окрему особистість, про групові психологічні явища і враховувати ці знання в роботы з засудженими.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІІІ. ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ	\|	Психологічна консультація в кримінальному процесі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.