• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 8. Пенітенціарна психологія.

Література

План

1. Загальна характеристика розвитку культури ХХ ст.

2. Модерн як доба в культурі, особливості раннього і зрілого модернізму

3. Символізм як художній напрям та філософсько-естетичне явище

4. Екзистенціалізм як світогляд

5. Еволюція театру ХХ ст.

Технічні засоби навчання:

· Мультимедійний проектор;

· Персональний комп’ютер.

Наочність:

· Тематична презентація в Power Point.

· Відеоролики.

· Опорний конспект до лекції №8.

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечувані: Інформатика та комп’ютерна техніка, комп’ютерна програма «Power Point», філософія, світова література, історія, мистецтвознавство.

Забезпечуючі: Культурологія «Культура Європи ХХ ст.».

1. Загальна характеристика розвитку культури ХХ ст.

Враховуючи унікальність XX ст., його технологіч­ну, екологічну, соціально-політичну та духовну своєрід­ність, вже зараз можна зробити деякі висновки з приводу того стану культури, в якому опинилося людство на рубежі III тис. своєї історії.

На перший погляд здається, що расово-етнічна, лінгві­стична, соціально-економічна розмаїтість сучасних на­родів земної кулі не дає підстав для вживання таких ка­тегорій, як "світова культура", або "світова цивілізація XX ст.". Саме в ХХ ст. заявили на повен голос про себе інтег­раційні процеси. На планеті майже не залишилося куль­тур, які б існували в ізоляції. Чинники зовнішнього впливу на культуру набули загальнопланетарного змісту, що при­вело до появи універсальних процесів у галузі духовного життя. Зокрема, в XX ст. виразно виявилися дві тенденції. З одного боку, криза духовності, яка характе­ризується передусім відчуженням мас від культурних над­бань нації зокрема та людства взагалі, витісненням духов­них цінностей на периферію людської свідомості, пану­ванням стереотипів масової псевдокультури. З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов'язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно одухотвореним.

Індустріалізація культури являє собою одну з закономір­ностей даного століття. Наслідки цього процесу супереч­ливі в духовному відношенні. Розвинута, з одного боку, техніка репродукування та тиражування робить мистецтво доступним для широкої аудиторії. З іншого - загальнодо­ступність творів мистецтва перетворює їх на предмет по­буту, знецінюючи їх. Полегшеність та спрощеність сприй­няття робить не потрібною внутрішню підготовку до спілку­вання з мистецтвом, що різко знижує його вплив на розвиток особистості. З технічними можливостями відтво­рення мистецьких творів пов'язана й небезпека поширення “псевдокультури”, морально та естетично шкідливої, різноманітного кітчу, розрахованого на невимогливого ма­сового споживача.

Протягом усього XX ст. відбувається поступовий зане­пад традиційних релігійних засад культури в масовій свідо­мості. Передусім це виявляється у концептуальних хрис­тиянських моральних вимогах любові до Бога та любові до ближнього.

2. Модерн як доба в культурі, особливості раннього і зрілого модернізму

Модерн(фр. moderne — найновіший, сучасний) — одна з назв стильового напряму в європейському та американському мистецтві кін. ХІХ — поч. ХХ ст. У Бельгії, Великобританії та США він відомий як «нове мистецтво» (Art Nouvean), у Німеччині — «Югенд-стиль» (Jugend Stil), в Австрії — «стиль Сицессіона» (Sezessiostil), в Італії — «стиль Ліберті» (Stile Liberty), в Іспанії — модернізм (modernismo). Модерн виникає в умовах кризи буржуазної культури, як один з видів неоромантичного протесту проти антиестетичності буржуазного способу життя, як реакція на зусилля позитивізму та прагматизму.

Філософськими представниками художнього модернізму слід уважати Шопенгауера, Ніцше, Фрейда, Юнга, які у своїх творах зображували жорсткий та абсурдний світ, суперечності та конфлікти якого нерозв’язувані за своєю суттю. Дії та вчинки людини, що живе в такому світі, позбавлені сенсу, а обставини, які склалися, — ворожі щодо неї.

Стиль «модерн» об’єднує багато відносно самостійних напрямів та течій: кубізм, футуризм, імажинізм, сюрреалізм, абстракціонізм, поп-арт. Основні естетичні принципи модернізму в мистецтві — заперечення зображуваного, абстракціонізм і поп-арт; у музиці — заперечення «мелодії, гармонії», домінування електронної контрастної музики; у театрі — відсутність логіки, драматичної дії.На думку теоретиків модерну, зокрема бельгійця Х. К. Ван де Велде, модерн був покликаний стати стилем життя нового, сформованого під його впливом суспільства, створити навколо людини цілісне, естетично сповнене просторове та предметне середовище.

Модерн намагається подолати характерне для буржуазної культури ХІХ ст. протистояння художніх та утилітарних засад, надати естетичного забарвлення всім сферам життя людини, перетворивши її на частину художнього цілого.

Період становлення модерну (ранній модернізм) (межа ХІХ—ХХ ст.) позначений національно-романтичними захопленнями, інтересом до середньовічного та народного мистецтва. Цей етап характеризується виникненням художньо-ремісничих майстерень, які протиставляли себе капіталістичній індустрії.

«Зрілий» модерн (початок ХХ ст.) набуває рис інтернаціонального стилю, що базується на застосуванні принципово нових художніх форм. На противагу еклектизму з його інтересом до достовірності відтворення окремих деталей історичного та національного стилів, модерн прагнув відродити дух стильової єдності художніх організмів. Це зумовило виникнення нового типу художника-універсала, що поєднує в одній особі архітектора, графіка, живописця, дизайнера та теоретика. Ідея синтетичного, цілісного твору мистецтва втілилася в архітектурі інтер’єрів, ритмічній узгодженості ліній та тонів, єдності деталей декору та обстановки, цілісності простору, ускладненого та розширеного за допомогою дзеркал, живописних панно тощо.

Архітектура модернушукала єдності конструктивних та художніх засад, започатковувала вільне, функціонально обґрунтоване планування, застосовувала каркасні конструкції, різноманітні будівельні та оздоблювальні матеріали (залізобетон, скло, кований метал, необроблений камінь, фанеру тощо). Вільно розміщуючи в просторі споруди з різноманітно оформленими фасадами, архітектори модерну повставали проти симетрії та регулярних норм містобудування. Величезні можливості формоутворення, надані новою технікою, вони використовували для створення підкреслено індивідуалізованої образної будови, споруди, її конструктивні елементи набули декоративного й символічно-образного осмислення.

Поряд з прагненням до незвичайних живописних ефектів, динамікою та рухомою пластичністю, уподібненням архітектурних форм органічним природним явищам (будови А. Гауді в Іспанії, В. Орта і Х. К. Ван де Велде в Бельгії, Ф. О. Шехтеля в Росії) існувала й раціоналістична тенденція, тяжіння до геометричної правильності великих, спокійних площин, до суворості, інколи навіть пуританізму (ряд споруд Й. Хофмана, Й. Ольбріха в Австрії).

Основним засобом виразу в стилі модерн є орнамент, який не лише прикрашає витвір, а й формує його композиційну структуру. Концентруючись у місцях поєднання останніх, вони поєднують архітектурні площини, активізують простір. Нескінченно рухомі, чуттєво-насичені лінії декору несуть духовно-емоційний та символічний смисл, поєднуючи образотворче з абстрактним, істот з неістотами, одухотворене з матеріалізованим.

Незважаючи на проголошену відмову від наслідування історичних стилів, художники модерну використовували лінійну будову японської гравюри, стилізовані рослинні візерунки егейського мистецтва та готики, елементи декоративних композицій бароко, рококо, ампіру.

Орнамент модерну, що в усіх видах мистецтва структурно організує площину та своєрідний ритм його штучних ліній, формувався в графіці. Літографія, мистецтво книги досягли в цей період значних вершин серед провідних графіків модерну: англійця О. Борделі, німця Т. Т. Хейне, швейцарця Ф. Валлтона, майстрів плаката — француза А. Тулуз-Лотрека, чеха А. Мухи, австрійця К. Мозера.

3. Символізм як художній напрям та філософсько-естетичне явище

Символізм (від грец. σύμβολον — знак, прикмета, ознака) — літературний напрям кінця XIX — початку XX ст., основною рисою якого є те, шо конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.

Символізм народжується у Франції і поширюється в інших європейських країнах (Англія, Німеччина, Австрія, Бельгія, Норвегія, Росія).

Символізм як сформований літературний напрям починає свою історію з 1880 р., коли Стефан Малларме започатковує літературний салон (так звані «вівторки» Малларме), в якому беруть участь молоді поети. Програмні символістські акції відбуваються в 1886 р., коли друкуються «Сонети до Вагнера» восьми поетів (Верлен, Малларме, Ґіль, Дюжарден та ін.), «Трактат про Слово» Р. Ґіля та стаття Ж. Мореаса «Літературний маніфест. Символізм». Праці Ґіля (з передмовою самого Малларме) та Мореаса стають першими маніфестами напряму. В той же час з'являються перші збірки поетів, які були свідомо зорієнтовані на символістську поетику («Кантілени» Ж. Мореаса, «Заспокоєння» А. де Реньє, «ґамми» С. Мерріля та ін.).

Наприкінці 1880-х рр. розпочинається період розквіту символізму у Франції. В 1891 р. сталося його «офіційне визнання.

Вплив символізму в останнє десятиріччя XIX ст. стрімко зростає, він стає модним напрямом. І якщо у 80-ті рр. символізм був чіткою течією із програмним оформленням і навіть школою, то в 90-ті рр. ця чіткість розмивається, а кожний поет шукає свої власні творчі шляхи.

Зі смертю патріарха символізму Стефана Малларме в 1898 р. французький символізм як організований напрям також припиняє своє існування, хоча голоси окремих поетів-символістів звучали й на початку XX ст. Однак було б помилковим замикати символізм у Франції в рамки 1880—1890-х рр.. Він починає існувати у французькій поезії ще задовго до свого організаційного оформлення й теоретичного обґрунтування.

Як справедливо зазначає Дмитро Обломієвський, історію символізму потрібно починати з 1857 року, тобто з року, коли були надруковані «Квіти зла» Шарля Бодлера.

Поряд з Бодлером поетику символізму неодмінно треба пов'язувати і з творчістю видатних французьких поетів Поля Верлена та Артюра Рембо, шо припадає на 60 — 70-ті рр. Тоді ж розпочинається творчість Малларме.

Дійсно, саме Бодлер, Верлен, Рембо, Малларме становлять славу й гордість французького символізму, його основне ядро. До цього квартету слід додати також Лотреамона (псевдонім Ізідора Дюкасса, автора «Пісень Мальдорора»).

4. Екзистенціалізм як світогляд

Екзистенціалізм (філософія існування) — ірраціоналістичний напрям у сучасній світовій філософії, що виник після Першої світової війни — у Німеччині, у період Другої світової — у Франції, а після — в інших країнах, у тому числі і в США, як спроба створення нового світогляду, що відповідає інтересам сучасної інтелігенції. Соціальне джерело, що лежить в основі філософії екзистенціалізму, — реальні процеси соціально-економічного, політичного і духовного життя Заходу, які знайшли втілення в різних формах відчуження людини. Феномен відчуження виражається в тому, що власна діяльність людини стає для неї чужою силою, що протистоїть їй, пригнічує її, замість того, щоб людина панувала над нею.

Підходи екзистенціалістів до проблеми подолання відчуження неможливо розглядати лише як відображення суперечностей буржуазного суспільства. Ці суперечності мають характер загальнолюдських. Ідейні джерела екзистенціалізму — філософія життя, феноменологія Гуссерля, релігійно-містичне вчення К'єркегора. Відрізняють екзистенціалізм релігійний (Габріель Марсель, Карл Ясперс, Микола Бердяев, Лев Шестов, Михайло Бубер) і атеїстичний (Альбер Камю, Жан-Поль Сартр, Мартін Хайдеггер).

Екзистенціалізм виник як світогляд несумісний, що ставить питання: як жити людині, що втратила ліберально-прогресивні ілюзії, перед історичними катастрофами. Екзистенціалізм — це реакція на націоналізм епохи Просвітництва і німецької класичної філософії, а також на кантіансько-позитивістську філософію, що набула великого поширення в кінці XIX на початку XX ст. На думку екзистенціалістів, основна риса раціонального мислення полягає в тому, що випливає з принципу протилежності суб'єкта та об'єкта. Екзистенціалізм протиставляє філософію науці.

На відміну від Іммануїла Канта, який ставив питання «Що таке людина?», екзистенціалісти зосереджуються на питанні «Як стати людиною?», або конкретніше «Чи можливо стати людиною у вік абсурду, а якщо так, то як?». У екзистенціалістів ключовими є категорії екзистенція, тобто існування, буття, ніщо, суть, погранична ситуація тощо.

На екзистенціалістську методологію застосування філософських категорій значно впливав феноменологічний метод, запропонований німецьким філософом Едмундом Гуссерлем. Метод ґрунтується на ідеї специфіки філософського вивчення свідомості, що полягає в застосуванні методу інтуїції.

У чому ж особливості екзистенціалізму? Філософ Мартін Хайдеггер, визначаючи пріоритет людського існування, підкреслював, що «все, до чого людина має справу в світі, визначається способом людського буття». Саме з поясненням людського буття Мартін Хайдеггер нетривіально застосовує категорію онтологія. У Хайдеггера онтологія є феноменологією людського буття.

Екзистенціальна онтологія (онтологія — наука про світ) багато в чому відрізняється від класичного філософського вчення про буття. Якщо класична філософія розглядала буття як гранично широке поняття, то першоосновою онтології екзистенціалізму є буття.

Фундаментальним фактором, який дає людині ключ до пошуку своєї справжності, є факт скінченності людини, її смертності. На основі таких передумов Мартін Хайдеггер робить висновок: залежно від того, яка характеристика часу висувається (майбутнє чи сучасне), людське буття буде справжнім або несправжнім. Несправжнє буття, що ототожнюється з сучасною епохою, — це перекіс у бік переважання в структурі історичного буття людства. Справжнє буття можливе лише завдяки осягненню людиною своєї історичності, скінченності і свободи, а це можна досягти лише перед лицем смерті. Для того щоб знайти шлях до правильного розуміння світу і справжнього людського покликання, треба пережити спустошуючу безодню життя людини в несправжньому світі.

Релігійною формою екзистенціалізм завдячує Карлу Ясперсу і Мішелю Марселю.

5. Еволюція театру ХХ ст.

У повоєнні роки театральне мистецтво переживало не кращі часи, тому що увагу глядача притягав більш доступний і видовищ­ний кінематограф, а потім і телебачення. За цих умов для повер­нення глядачів у театральні зали величезну роботу було здійсне­но драматургами і театральними режисерами, У США, наприклад, виникла суто американська традиція організації театраль­ної справи.

Найвідоміший американський драматург Юджин О'Нгл визначив шляхи розвитку театру на десятиріччя. В його п'єсах "Продавець льоду прийде", "Довга подорож у ніч", "Мі­сяць для пасинків долі" створено картину абсурдності й глибокої ганебності людських відносин. Ці твори проклали дорогу для сприйняття публікою таких складних драматургів, як Тенессі Вільямс і Артур Міллер. У п'єсах Вільямса "Скляний звіринець", "Трамвай бажання", "Орфей спускається в пекло" та інших світ людських відносин постає в усій своїй трагічності й проблемно­сті. У роботах А. Міллера "Смерть комівояжера", "Вид з мосту", "Після гріхопадіння" підносяться проблеми цінності внутрішньо­го світу людини, його неповторності, відповідальності кожного за те добро і зло, яке він учинив.

Співзвучні мотиви спостерігаються і в творчості європейсь­ких драматургів, які створили "драму абсурду". Найвідоміші представники цієї течії — французькі драматурги Ежен Йонеско (румун із походження) І Семюель Беккет (походженням ірлан­дець).

У п'єсах Йонеско "Лиса співачка", "Урок", "Носоріг", "Небес­ний пішохід" домінують відчуття кошмару і нісенітності існуван­ня. Широкої популярності набули п'єси С. Беккета "В чеканні Годо", "Кінець гри", "Остання стрічка". У 1969 р. творчість дра­матурга було відзначено Нобелівською премією.

Німецький письменник Бертольд Брехт (1898 — 1956) був сміливим новатором у галузі драматур­гії. Свої погляди на театральне мистецтво він виклав у численних статтях і трактатах: "Про оперу" (1930), "Короткий опис нової техніки акторського мистецтва" (1940), "Маленький Органон." (1948) та ін. Брехт створив теорію "епічного театру", яка стала результатом його естетичних пошуків і художньої практики.

Драматург розрізняв два види театру: драматичний (арістотелівський) та епічний. Він підкреслював свою приналежність до другого. Брехт прагнув до іншого театру — дієвого. Письменник вважав, що людина завжди зберігає здатність до вільного вибору і відповідального рішення за найскладніших ситуацій.

В "епічному театрі" Брехта змінюється художня організація п'єс. Фабула, історія дійових осіб перериваються авторськими коментарями, ліричними відступами, зонгами (піснями) тощо. Драматург намагається позбавити п'єси неперервного розвитку подій. Брехт зазначав, що правдиве відтворення дійсності не пояснити обмежуватися зображенням суспільних обставин, якими не можна пояснити загальнолюдські категорії.

Новаторство письменника виявляється і в тому, що він зумів поєднати традиційні прийоми розкриття естетичного змісту (характери, конфлікти, фабула) з відокремленим рефлексуючим началом. Прийом "відчуження" у Брехта - принцип філософського пізнання світу, мета якого - викликати у глядачів аналітичне, критичне ставлення до зображених подій". Він вважав, що драматургія і театр покликані впливати передусім не на почуття, а на інтелект людини, що найважливішим у п'єсі є не змальовані події, а висновки та узагальнення, які випливають з них.

Курбасівський знаменитий театр "Березіль" став розвідником у світі нової театральної мови, нової семіотики. Художній шлях Курбаса - це шлях від антропософії Рудольфа Штайнера до космізму філософа Григорія Сковороди, від експериментального політичного театру до театру філософського (і це в країні тоталітаризму і етичної стерилізації). Лесь Курбас синтезує містерію з театром новітніх інтелектуальних технологій і чуттєво-психологічних осяянь. Його кращі вистави: "Макбет" Шекспіра, "Гайдамаки" за Шевченком, "Газ" Кайзера, "Джіммі Гіґґінс" за Сінклером; вистави за п'єсами видатного українського драматурга Миколи Куліша та ін., - футуро-тексти Культури, які ніби "передбачили" пошуки Єжи Гротовського, Пітера Брука, Інгмара Бергмана, зайвий раз наголосивши на єдиних фундаментальних законах художньої самоорганізації.

Гуманістична етика його театру, його альтернативні духовні смисли, акценти на національних культурних пріоритетах і відкритість естетикам Заходу і Сходу стали звинуваченням митцю. В 1933 році Курбаса заарештували і відправили в один з концтаборів радянського ГУЛАГу - на Соловки. 1937 року його, разом з 1100 інших українських інтелігентів і інтелектуалів, "на честь ювілею Великої Жовтневої революції" було розстріляно.

У Радянському Союзі театральне мистецтво було на досить високому рівні. В кожному обласному центрі існували театри: музичні, драматичні, Дитячі, а в столиці, Ленінграді та ще в декіль­кох великих містах склалися цікаві творчі колективи, очолювані видатними режисерами, в яких працювали талановиті актори, відомі й популярні в усій країні.

Запитання для перевірки засвоєння знань:

1. Чому ідеологією стилю модерн є заперечення крайнощів технічної цивілізації?

2. Кого ви знаєте із представників «срібного століття» російської культури?

3. Чи бачити ви розбіжності між стилем модерн та модернізмом?

4. Які основні риси стилю модерн?

5. Що ви знаєте про мотиви створення та завдання таких художних об’єднань, як «Мир искусства», «Блакитна троянда»? Хто до них входив?

6. У чому полягають особливості архітектури модерну? Назвіть основних архітекторів стилю модерн.

7. Який новий зміст вніс в мистецтво модерн?

8. Який вплив ідейної атмосфери кінця ХІХ ст. на розвиток художньої літератури?

9. Яким чином в стилі модерн виявилася орієнтація на органічне, природне начало?

10. Які назви модерну в різних країнах? Назвіть його представників.

Домашнє завдання: вивчити лекцію і виконати самостійну роботу №10 «Зміна наукових парадигм другої половини ХХ ст.: усвідомлення взаємозалежності всіх складових людського буття, необхідність вивчення складних гетерогенних систем, однією з яких є культура».

1. Белый А. А. Символизм как миропонимание. – М., 2010. – 567 с.

2. Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. – М., 2009. – Т. 3. – 332 с.

3. Ильина Т. В. История искусства. Западноевропейское искусство. – М., 1983. – 764 с.

4. История зарубежного искусства. – М., 2011. – 890 с.

5. Сараб'янов Д. В. Стиль модерн. – К.: Наука, 2010. – 512 с.

6. Серебровський В. Г. Що таке модерн? // Наука і життя. – 2012. - №2. – С. 74-81.

Викладач ___________ О. В. Шульган

1. Психологія засудженого, завдання і умови ресоціалізації

2. Психологічні аспекти організації життєдіяльності засуджених

3. Методи психологічного впливу на засудженого в процесі перевиховання

Основні поняття:методи активного впливу на особистість, пенітенціарні заклади, психологія засуджених.

Завдання для самостійної підготовки:

Оформіть стислий конспект що вміщуватиме інформацію про:

· Методи вивчення особистості засудженого (2 год.)

· Соціальнопсихологічна характеристика рецидивістів, та особливості їх виправлення (3 год.)

· Колектив та його роль у виправленні засуджених до позбавлення волі

(2 год.)

Література:

1. Юридична психологія: підручник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 352 с.

2. Бедь В. В. Юридична психологія: Навч. посіб. — 2ге вид., доп. і переробл. — К.: МАУП, 2004.

3. Бочелюк В. Й. Юридична психологія. Навч. пос. К.: Центр учбової літератури, 2010. 336

4. Загальна психологія / За ред. Скрипченко, Долинська. К.,2005.

5. Психологія: Підручник /За ред. Ю. Л. Трофимова, К.: Либідь, 2005.

6. Степанов О.М. Психологічна енциклопедія / О.М. Степанов. − К: «Академвидав», 2006. – 424 c

Читайте також:

1. Аналітична психологія. Концепція Карла Юнга
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вид заняття: лекція
7. Вступна лекція
8. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
9. Індивідуальна психологія. Концепція Альфреда Адлера
10. Ірраціональна психологія.
11. Клітинна селекція рослин.
12. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху

Переглядів: 1273