Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього.

ТЕМА №4. РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА.

1. Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього.

2. Поняття, структура і функції громадянського суспільства.

3. Моделі громадянських суспільств.

4. Відновлення громадянського суспільства в Україні в кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. Розвиток громадянського суспільства в незалежній Україні.

Обов’язкова література.

1. Основи демократії / За загальною редакцією проф. Антоніни Колодій. – К., 2002. – С. 448-488.

2. Степаненко В. Глобальное гражданское общество: концептуализации и посткоммунистические вариации // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2005. - №2. – С. 156 – 175.

3. Лейн Д. Гражданское общество в старых и новых государствах-членах ЕС. Идеология, институции и продвижение демократии // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2011. – №2. – С. 37 – 58.

4. Цокур Є. Етапи становлення громадянського суспільства в Україні в контексті забезпечення легітимності політичної влади // Політичний менеджмент. – 2009. – №3.

Додаткова література.

1. Токвіль А. Де. Про демократію в Америці. – Київ, 1999.

2. Кін Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення. – Київ, 2000.

3. Патнам Р. Д. Творення демократії. Традиції громадянської активності в сучасній Італії. – Київ, 2001.

Історія свідчить, що неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй у тій частині світу, яку ми вважаємо найбільш розвинутою і на яку сьогодні орієнтуємося, було розгортання системи суспільних інститутів, що утворюють громадянське суспільство. Сьогодні багато авторів розглядають громадянське суспільство як ключове поняття посткомуністичної трансформації. Серед дослідників перехідних процесів панує переконання, що «демократія проголошена не може стати демократією реальною, доки громадянське суспільство не зміцніє настільки, щоб стати дієвим конкурентом і опонентом старої номенклатури», що «без вільного та потужного громадянського суспільства ринковий капіталізм неминуче перетвориться на капіталізм мафіозний».

Намагаючись визначити перспективи утвердження громадянського суспільства в Україні, спробуємо з'ясувати його нормативний зміст (еволюцію поняття та його суть як ідеалу), коротко порівняти форми втілення цього ідеалу в різних країнах, а вже потім, на описовому рівні, застосувати до конкретних умов України. Завдання полягатиме в тому, щоб зрозуміти, якою є міра присутності та відсутності елементів громадянського суспільства в сучасній Україні, та визначити можливі шляхи, що ведуть до повнішої їх представленості.

Концепція громадянського суспільства, що почала формуватися на зорі Нового часу, розвивалась і змінювала свій зміст паралельно з розвитком суспільної реальності, яку вона позначала. Потім, з другої половини XIX ст., і до другої половини XX ст. про неї майже забули. А коли у 80-х роках XX ст. це поняття знову перетворилось на «ключове слово інтелектуальних дискусій», виявилось, що не всі вкладають у нього однаковий зміст. За кілька сотень років своєї історії вислів став полісемантичним: у різних країнах і в різні епохи йому було надано різних значень. Тому перед дослідниками постали завдання: 1) точніше окреслити нормативний зміст поняття «громадянське суспільство», визначити, що воно являє собою як ідеальний тип; 2) визначити його «межі», відокремивши від інших суспільних феноменів; 3) вивчити моделі громадянського суспільства через з'ясування його спільних і відмінних рис в різних країнах. Виконанню цих завдань сприяє періодизація розвитку ідеї і практики громадянського суспільства, прийнятним варіантом якої можна вважати три стадії, виокремленні професором Каліфорнійського університету Дж. Александером і умовно названі ним «громадянським суспільством -І, -II і -III».

«Громадянське суспільство-І» (як соціальний феномен і як теоретична концепція) охоплює період від кінця XVII до першої половини XIX ст. Його основні положення були сформульовані такими видатними мислителями як Дж. Локк, А. Фергюссон, Ш. – Л. Монтеск'є, І. Кант, Ф. – Ґ. Гегель, А. де Токвіль.

Застосувавши термін societas civilitas (пізніше: civil societ – цивільне суспільство) для означення нових суспільних порядків, що утверджувались на їхніх очах, ці мислителі започаткували властиве й нинішнім концепціям громадянського суспільства протиставлення суспільства і держави, їх трактування як певного типу антиномію, за допомогою якої суспільна система описується як поділена на дві взаємопов'язані та взаємообумовлені, проте відмінні і, в ідеалі, автономні сфери: політичну і громадську (соціальну, соціетарну). Життя в останній ґрунтується на ідеях індивідуальної свободи громадян та автономності громад, їх праві творити спілки та асоціації, захищати свої інтереси, запобігати або протистояти сваволі державних зверхників.

Отже, громадянське суспільство-І на практиці було молодим буржуазним суспільством, що утверджувало ліберальні свободи, підкорялося закону, формувало громадську думку щодо проблем, які були визнані загальнозначимими. Людей у ньому єднали спільні інтереси. Захищати ці інтереси люди намагалися через створювані ними спілки та об'єднання, які функціонували автономно, під охороною закону. Ринок надавав цьому суспільству механізми саморегуляції, звільняючи неполітичну сферу від потреби в державній регламентації. Разом з тим, ринок ніс і антигромадянські тенденції: надмірний індивідуалізм, різке соціальне розшарування, пауперизацію трудових класів, втрату ними почуття суспільності. В міру усвідомлення цих проблем, зростання стурбованості ними, наростання класових антагонізмів і загострення класової боротьби, теорія громадянського суспільства, що акцентувала увагу на його позитивних, солідаристських аспектах, відходила у минуле. Наступав період громадянського суспільства-ІІ, який тривав від середини XIX до другої половини XX ст. Як елемент суспільної системи і як автономна щодо державних структур сфера публічного життя громадянське суспільство значною мірою зберігається (а в країнах так званого «другого ешелону» цивілізації щойно починає утверджуватись). Але в багатьох країнах, де раніше була розроблена теорія громадянського суспільства, тепер змінюються його якісні параметри.

Суспільство, за висловом Дж. Кіна, «дичавіє». На практиці це виявляється в загостренні класових суперечностей, у пануванні насильницьких методів розв'язання конфліктів, загалом – у «нецивілізованому» поводженні та незбалансованому впливі тих, кого ми нині назвали б «олігархами». Стають популярними соціалістичні концепції суспільного розвитку, у тому числі й одна з найрадикальніших – марксизм. К. Маркс і Ф. Енгельс та їхні послідовники оголошують громадянські зв'язки і громадянське суспільство формою класових відносин, яка породжена капіталістичним способом виробництва і має загинути разом із ним. А в першій половині XX ст. в низці країн громадянське суспільство взагалі на деякий час сходить зі сцени внаслідок гіпертрофії державних функцій «легітимного насильства» (фашизм і сталінізм). Не дивно, що концепція громадянського суспільства стає непопулярною.

Громадське життя і теорія громад в Україні.Щоправда, саме на період громадянського суспільства-ІІ припадає найвище піднесення громадського життя в Центрально-Східній Європі і, зокрема, в тій частині України, яка належала до Австрійської імперії. Остання саме тоді стала на шлях конституційного розвитку та надала рівні права народам, які входили до її складу. За умов дотримання владою Австрійської імперії принципів правової держави наприкінці XIX – на початку XX ст. відбувся злет громадянської свідомості й організованого громадського життя українців Галичини. Він сприяв відродженню їх економічного та політичного життя, зростанню національної гідності та спростував упереджені твердження щодо нездатності українців до державного життя, єднання і громадянської поведінки.

У цей самий час розвивався громадський рух і в Наддніпрянській Україні, але менш успішно, зосереджуючись переважно на просвітянській роботі. І тривав він тут коротший час – до встановлення влади більшовиків у 1921 р. В Галичині ж громадянське суспільство було досить розвиненим упродовж 20-30-х років, аж до приєднання її до тоталітарного СРСР. Тут діяли такі національні економічні товариства, як «Дністер», «Народна торгівля», «Сільський господар». Тільки Центральна асоціація українських кооперативів об'єднувала 4000 кооперативів і 700 тис. членів. Зусиллями товариств «Просвіта» і «Рідна школа» було засновано близько 40 гімназій, ліцеїв, професійно-технічних училищ та понад 3000 народних українських шкіл. Розвивався жіночий рух.

Визначні українські вчені цього періоду М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, Б. Кістяківський, М. Шаповал присвятили свої твори теорії громад, громадського життя і правової держави. Деякі з їхніх праць не втратили свого значення донині. Їхній доробок не вплинув кардинально на дискурс громадянського суспільства, бо як і в інших державах, в тогочасній Україні його витіснив на узбіччя дискурс соціалізму, який заволодів умами європейців більш як на ціле століття. Соціалістами певного напрямку (хоч і немарксистами) були і названі українські вчені, окрім Б. Кістяківського. Соціалістична орієнтація зумовила деякі їх ілюзії у сприйнятті тогочасної дійсності, що призвело до політичних помилок у період національної революції 1917-1920 pp. Зокрема, надміру «романтизованим» було їхнє уявлення про роль громад і громадського самоврядування в майбутньому.

«Громадянське суспільство-III» як концепція відродилось у другій половині XXст. насамперед як знаряддя критики «соціалістичного авторитаризму» в центрально-східноєвропейських країнах. Одним із найвідоміших дослідників цього періоду є відомий німецький філософ і соціолог Ю. Габермас. Його теорії соціальної комунікації та «публічної сфери» («сфери відкритості») справили істотний вплив на подальшу інтерпретацію поняття. За допомогою цієї раніше забутої концепції спочатку було розроблено нову «стратегію трансформування диктаторських режимів», а потім вона стала інструментом пояснення, чому і як відбулося падіння комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі та від чого тут залежатимуть успіхи в утвердженні демократичних інститутів. Нові реалії суспільства загального добробуту в країнах розвиненої демократії привернули до нього увагу тих вчених, які намагаються знайти способи поєднання зусиль держави загального добробуту і громадянського суспільства в досягненні рівної свободи для всіх та більшої соціальної справедливості, формуванні соціального капіталу (Дж. Кін Ч. Тейлор, Н. Розенблюм, Р. Д. Патнем та ін.).

Незважаючи на успіхи у вивченні громадянського суспільства впродовж останньої чверті XX ст., багато питань у межах цієї складної концепції залишаються недостатньо з'ясованими або інтерпретуються різними авторами по-різному. Серед причин цього: 1) складність і багатоаспектність самого феномена громадянського суспільства; 2) наявність багатьох дослідницьких шкіл і течій у його вивченні, кожна з яких акцентує в контексті своєї методології лише певні сторони цього складного явища; 3) недостатня поки що відмежованість теоретичної абстракції «громадянське суспільство», що вживається науковцями як ідеальний тип (інструмент аналізу), від описових характеристик реально існуючих різновидів громадянських суспільств. Тому спробуємо спочатку розкрити суть поняття на нормативному рівні (рівні ідеалу), з'ясувавши його корінні, невід'ємні риси; потім показати особливості його «моделей» (практичних різновидів); і лише тоді перейти до аналізу емпіричного матеріалу, що стосується становлення і розвитку громадянського суспільства в Україні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Яка організація може розглядатись в якості політичної партії?	\|	Перспектива трансформації тіньової економіки й подолання її негативних наслідків в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.