Ключові терміни та поняття

ПОЛІТИКА БІЛЬШОВИКІВ ЩОДО УКРАЇНИ В 1920 РОЦІ.

· радянська влада

· Всеукраїнський революційний комітет

· „Про радянську владу на Україні”

· позаекономічні методи

· червоний терор

· „махновщина”

· націонал-комунізм

· боротьбисти

· укапісти

Трете становлення Радянської влади в Україні, формування нової влади. На початку лютого 1920 р. Червона армія з допомогою повстанського руху в Україні та частини армії УГА, що перейшла на її сторону, звільнила майже всю територію України від білогвардійців та військ УНР. Втретє на території України (вперше— наприк. 1917—поч. 1918 р., вдруге —в 1919 р.) починається активний процес відновлення Радянської влади. Враховуючи трагічний досвід двох попередніх спроб встановлення радянської влади в Україні, більшовики перейшли до більш гнучкої тактики у здійсненні політичних економічних, соціальних заходів, особливо у «вирішенні» національного питання: Програма їх дій була сформульована в резолюції VIII Всеросійської конференції РКП (б) «Про радянську владу на Україні»:

— визнавалася самостійність України;

— усувалися всі перешкоди для вільного розвитку української мови і культури;

— було покладено край безоглядній колективізації сільського господарства, продрозкладка запроваджувалася в суворо обмеженому обсязі.

Проте, як невдовзі з'ясувалося, це був лише тактичний маневр у застосуванні тієї ж політики «воєнного комунізму», що почала проводитися в 1919 р. Україна залишалася своєрідним плацдармом для випробування воєнно-коміуністичної системи. Про це заявив Винниченко, який щойно повернувся з Відня, де заснував «Закордонну групу українських комуністів».

Українська державність носила суто формальний характер. Всеукрревком, створений у грудні 1919 р. в Москві, проіснував трохи більше двох місяців. Але за цей час встиг, виконуючи вимоги договору про воєнно-політичний союз ( червень 1919 р.) про об'єднання державної, військової та господарської діяльності РСФРР та УСРР, анулювати усі декрети уряду УСРР, які стосувалися функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами. Всеукрревком дав дорогу новим органам влади: РНК, під керівництвом X. Раковського та ВУЦВК на чолі з Г. Петровським. Причому остатній, як вищий законодавчий орган влади, не вибирався в республіці, а був призначений більшовицьким центром. ВУЦВК керував виборами в місцеві Ради і маніпулював цією кампанією в інтересах партії більшовиків.

При формуванні органів радянської влади абсолютна більшість в них забезпечувалася за членами КП(б)У. На Україні, як і в Росії, відбувався процес знищення багатопартійної системи і встановлення одноосібної влади РКП (б) —КП(б)У, яка ставала державною партією. Так, якщо в грудні 1919 р. більшовики погодилися включити до Всеукрревкому по одному представнику від партій борбистів і боротьбистів, що мали помітний вплив на маси, то вже в березні 1920 р. вони домоглися саморозпуску партії боротьбистів, лише деяких її представників прийняли до лав КП(б)У. Така ж участь чекала й партію боротьбистів. В червні 1920 р. вона змушена була прийняти рішення про саморозпуск і входження до КП(б)У за індивідуальними заявами. Жорсткіша політика застосовувалася до інших політичних партій. Так, у вересні 1920 р. ВУЧК заарештувала всіх учасників з'їзду партії лівих есерів (інтернаціоналістів), 20 її керівників були відправлені у концтабір, після чого ця партія перестала існувати. Широкомасштабні репресії застосовувалися проти меншовиків, частину яких звинувачували у співробітництві з денікінцями і вчинили над ними судовий процес (березень 1920 р.). Поряд з більшовиками деякий час діяла УКП, що виникла в січні 1920 р. до складу якої входили українські соціал-демократи та ліві есери. Але ніякої загрози для КП(б)У вона не являла.

Усунувши з політичної арени інші партії, КП(б)У перетворилася на одну з вагомих складових державного апарату. Рішення ЦК КП(б)У завжди передували ухвалам ВУЦВК та РНК УСРР, вони ж визначали і зміст постанов останніх. Ця «традиція» залишилася впродовж десятиліть, аж до заборони Комуністичної партії (90-і роки XX ст.).

Воєнно-комуністичні методи господарювання. Державну владу більшовики використовували в 1920 р. для утвердження в Україні порядків, що вже перемогли в Росії, тобто воєнно-комуністичної форми господарювання. Втретє розгорнулася націоналізація промислових підприємств, транспорту, торгівлі, фінансів тощо. Націоналізована промисловість передавалася під контроль російського центру. «Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться, а з нею і радянська влада, і ми з вами»,— наставляв Голова Реввійськради Лев Троцький, відправляючи на поч. 1920 р. агітаторів в Україну для реалізації політики „воєнного комунізму”. Згортаючи товарно-грошові відносини, державні органи широко вдавалися до позаекономічних методів: загальна трудова повинність, мілітаризація праці, створення Української трудармії. Все це привело до того, що холодне й голодне місто ледь животіло.

Не кращим залишалося становище й села. Щоб заспокоїти українське селянство, яке оголосило справжню війну політиці «воєнного комунізму», більшовики припинили колективізацію, але продовжували застосовувати продрозкладку, вилучаючи у селян не тільки хліб, але й м'ясо, яйця, окремі види овочів і стверджуючи, що воно призначається для української радянської армії, а не для Росії.

Спротив широких мас населення діям радянської влади. Антибільшовицькі повстання, об'єднані в понад 100 загонів, налічували понад 40 тис. чоловік. На півдні, спираючись на широку підтримку народу, знаменитий батько Махно тримався аж до серпня 1921 р. На Київщині великими, добре озброєними загонами в 1—2 тис. чол. командували такі петлюрівські отамани, як Ю. Тютюнник, що здійснював ІІ-й Зимовий похід по тилам радянських військ. Лише пославши проти них понад 50 тис. бійців, переважно навіть чекістів, в листопаді 1921 р. під м. Базар (нинішня Житомирщина) більшовики знищили 358 повстанців, які, вмираючи, співали «Ще не вмерла Україна». Саме з цього часу, можна стверджувати, більшовики не тільки завоювали Україну, а й підпорядкували її собі.

Роблячи висновок, підкреслимо, що, попри всі “маневри”, які застосовували більшовики, перемогу їх влади на Україні забезпечило не що інше як збройна сила Радянської Армії Росії, яка на весну 1920 р. нараховувала майже 3,5 млн. (ще восени 1919 р. в ній було тільки 1,5 млн.).

З а п и т а н н я:

1. Коли відбулося третє становлення радянської влади на Україні? Пригадайте, коли вона була встановлена вперше, а потім вдруге?

2. Як відбувався на Україні процес знищення багатопартійності? В чому Ви вбачаєте своєрідність (специфіку) формування української державності в 1920 р.

3. Які основні риси політики більшовиків щодо України в 1920р.?

4. Які наслідки «воєнно-комуністичної» Політики більшовиків в Україні, до чого вони привели українські міста і села?

5. В який спосіб населення України чинило опір цій політиці?

6. Коли остаточно більшовики підпорядкували собі Україну?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття	\|	Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.