Хімічні методи виявлення оксиду вуглецю(ІІ) в крові.

Спектроскопічний метод виявлення оксиду вуглецю(ІІ) в крові.

У крові людей, отруєних оксидом вуглецю(ІІ), гемоглобін не повністю перетворюється на карбоксигемоглобін. Смерть настає значно раніше, ніж відбувається повне перетворення гемоглобіну на карбоксигемоглобін.

Карбоксигемоглобін можна виявити в крові за допомогою спектроскопа– приладу для візуального виявлення багатьох речовин, у тому числі й карбоксигемоглобіну. За допомогою спектроскопа в спектрі крові спостерігаються лінії та смуги, які дають змогу зробити висновок про наявність або відсутність карбоксигемоглобіну. Досліджувану кров розбавлюють водою доти, доки розбавлений розчин крові не набуде світло-рожевого кольору. При спектроскопічному дослідженні цього розчину в його спектрі чітко видно відповідні спектральні лінії та смуги.

Спектр оксигемоглобіну ОHb крові має дві смуги поглинання при довжинах хвиль 536-556нм і 577-589нм. Спектр карбоксигемоглобіну СОНb також має дві смуги поглинання при довжинах хвиль 523-536нм і 564-579нм.

Після додавання до розчину крові, свіжовиготовленого розчину сульфіду амонію (NH₄)₂S або інших відновників(натрій дитионіт Na₂S₂O₄×2H₂O) оксигемоглобін ОHb перетворюється на дезоксигемоглобін Нb, у спектрі якого спостерігається одна широка смуга поглинання при 543-596нм.

Карбоксигемоглобін COHb не відновлюється сульфідом амонію та іншими відновниками. Тому після додавання відновників до крові, яка містить карбоксигемоглобін, смуги поглинання його не зникають і не змінюються.

Отже, після додавання розчину (NH₄)₂S або дитионіту натрію до крові, яка містить окси- і карбоксигемоглобін, зберігаються дві смуги поглинання карбоксигемоглобіну, але зникають смуги поглинання оксигемоглобіну. Замість них виникає широка смуга поглинання, властива дезоксигемоглобіну. За наявністю відповідних смуг поглинання в спектрі крові роблять висновок про можливе отруєння оксидом вуглецю(ІІ). Рекомендується застосовувати спектроскопічний метод при дослідженні крові, яка містить 10–30% карбоксигемоглобіну. При менших кількостях карбоксигемоглобіну в крові цей метод не застосовується.

Хімічні методи виявлення оксиду вуглецю(ІІ) в крові базуються на порівнянні забарвлень нормальної крові і крові, яка містить карбоксигемоглобін, після додавання до цих проб крові відповідних реактивів. Кров, яка містить карбоксигемоглобін, після додавання зазначених нижче реактивів не змінює (або майже не змінює) забарвлення, а кров, що не містить карбоксигемоглобіну, під впливом цих реактивів значно змінює своє забарвлення.

При виконанні всіх описаних нижче реакцій на наявність карбоксигемоглобіну паралельно проводять два досліди. Для виконання першого досліду беруть нормальну кров, яка на містить карбоксигемоглобін, адля другого досліду беруть кров людей, отруєних оксидом вуглецю(ІІ). До обох проб крові додають однакові об’єми реактивів і спостерігають зміни, які відбулись в обох пробах під впливом добавлених реактивів.

1. Реакція з розчином NaOH (проба Гоппе - Зейлера). До певного об’єму крові додають такий самий або подвійний об’єм 30% розчину NaOH. Кров, яка містить карбоксигемоглобін, залишається яскраво-червоною, а кров, що не містить карбоксигемоглобін буріє.

2. Реакція з (NH₄)₂S (проба Сальковського - Катаяна). До 10см³ дистильованої води додають 5 крапель крові і 5 крапель свіжо приготовленого розчину (NH₄)₂S. Суміш обережно збовтують, додають 30% розчин CH₃COOH до слабо кислої реакції і збовтують. Кров, яка не містить карбоксигемоглобіну, стає сіро-зеленою.

3. Реакція з хініном і (NH₄)₂S (проба Хорошкевича – Маркса). До 2см³ крові додають 4см³ 8% розчину гідрохлориду хініну і кип’ятять суміш пртягом 1-2хв. Після охолодження суміші до неї додають 2-3 краплі свіжо приготовленого розчину (NH₄)₂S і добре перемішують. Кров, яка містить карбоксигемоглобін, має світло-рожеве забарвлення, а кров, у якій карбоксигемоглобіну немає, забарвлюється у брудно червоний колір.

4. Реакція з гексаціанофератом(ІІІ) калію ( проба Бюркера). До 5 мл 1% розчину крові додають 5 крапель 10% розчину K₃Fe(CN)₆. кров, у якій міститься карбоксигемоглобін, залишається червоною. Кров, яка не містить карбоксигемоглобін, стає жовтуватою.

5. Реакція з гексаціанофератом(ІІІ) калію і дихроматом калію (проба Сидорова). До 2 мл 10% розчину крові додають такий самий об’єм 0,01% розчину K₂Cr₂O₇; 3-5 крапель 20% розчину K₃Fe(CN)₆. кров, у якій знаходиться карбоксигемоглобін, стає карміново-червоною, а кров, у якій немає карбоксигемоглобіну, – коричнево-зеленою.

6. Реакція з K₃Fe(CN)₆ та оцтовою кислотою (проба Ветцеля). До 10мл 10% розчину крові додають 5 мл 20% розчину K₃Fe(CN)₆ і 3мл льодяної оцтової кислоти. В крові, яка містить карбоксигемоглобін випадає вишнево-червоний осад, а в крові, що не містить карбоксигемоглобін, виділяється сірувато-коричневий осад.

7. Реакція з таніном (проба Кункеля-Ветцеля). Кров розводять 5-кратним об’ємом води. У пробірку вносять 5 мл цього розчину і додають 15мл 3% розчину таніну. Вміст пробірки ретельно перемішують. В крові, що містить карбоксигемоглобін, випадає коричнево-червоний осад, а в крові, в якій немає карбоксигемоглобіну випадає сірувато-коричневий осад.

8. Реакція з формальдегідом (проба Лібмана). До 5 мл нерозбавленої крові додають 5 мл формаліну (40% розчину формальдегіду) і суміш ретельно збовтують. Кров, що містить карбоксигемоглобін, залишається червоною, а кров, у якій немає карбоксигемоглобіну, через кілька хвилин стає коричнево-чорною.

9. Реакція з Pb(CH₃COO)₂ (проба Рубнера). До 5 мл нерозбавленої крові додають 20мл 5% розчину Pb(CH₃COO)₂. суміш ретельно збовтують протягом 1 хвилини. Кров, що містить карбоксигемоглобін, залишається червоною, а кров, у якій немає карбоксигемоглобіну, стає коричневою.

10. Реакція з CuSO₄ (проба Залєсського). До 5 мл 1% розчину крові додають 5 крапель 16% розчину CuSO₄. Суміш ретельно збовтують. Кров, що містить карбоксигемоглобін, стає пурпурово-червоною, а кров, у якій немає карбоксигемоглобіну, стає зеленою.

У літературі описано ще кілька реакцій. Висновок про наявність карбоксигемоглобіну в крові не повинен базуватися на результаті однієї з перелічених реакцій. Про наявність карбоксигемоглобіну в крові можна робити висновок тільки на основі результатів більшості з них.

Слід мати на увазі, що перелічені вище реактиви дають реакції з кров’ю, яка не містить карбоксигемоглобіну.

Кров, яка містить карбоксигемоглобін, практично не змінюється під впливом цих реактивів.

При отруєнні оксидом вуглецю(ІІ) легкого ступеня в крові міститься лише незначна кількість карбоксигемоглобіну. Відносно більша кількість гемоглобіну в крові при легкому отруєнні перебуватиме у вигляді дезокси- і оксигемоглобіну, які реагують з переліченими вище реактивами. Забарвлення, яке виникає під час взаємодії великих кількостей дезокси- і оксигемоглобіну з відповідними реактивами, маскуватиме забарвлення незначної кількості продуктів взаємодії карбоксигемоглобіну з тими самими реактивами.

У зв’язку з цим описані вище реакції придатні для виявлення відносно великих кількостей карбоксигемоглобіну в крові і не придатні для виявлення малих кількостей карбоксигемоглобіну при легкому ступені отруєння оксидом вуглецю(ІІ).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фізичні та хімічні властивості оксиду вуглецю, його токсикологічне значення та метаболізм.	\|	Кількісне визначення оксиду вуглецю(ІІ) в крові.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.