МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Ключові терміни та поняттяПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ І РУХИ В 20-хРОКАХ. · однопартійність · багатопартійність · борбисти · укапісти · боротьбісти · Комінтерн · РКП(б) · КП(б)У · Характеристика політичних партій. На початку 20-х років в Україні діяло майже 1,5 десятка політичних партій. Всі вони, окрім КП(б)У, мали свої власні програми і статути, їх керівні органи знаходилися на території України. КП(б)У, яка виникла в липні 1918 р., була складовою і невід'ємною частиною РКП(б), існувала на правах обласної партійної організації, фактично її українським філіалом. Лави її швидко зростали і на кінець 20-х років становили понад 240 тис., зрісши більше, ніж утричі в порівнянні з початком 20-х років. Партія боротьбистів, що оформилася в березні 1919 р., дістала свою назву від найменування центрального органу партії — газ. «Борьба». В своїй практичній діяльності чинила опір офіційній владі в питаннях зміцнення радянської влади в Україні. В липні 1920 р. «самоліквідувалася». Українська партія Соціалістів-революціонерів боротьбистів виникла ще в травні 1918 р., діставши теж назву від найменування центрального органу партії — газ. «Боротьба». Виступала проти воєнно-політичного союзу, економічного союзу республік, підтримувала український національно-визвольний рух. Боротьбисти входили до складу РНК, яким керував X. Раковський. Отримавши від Комінтерну відмову на прохання прийняти її до цієї міжнародної організації, в березні 1920 р. боротьбисти змушені були, як партія, «самоліквідуватися». Українська Комуністична партія (укапісти) була створена в січні 1920 р., її представники входили до складу ВУЦВК і місцевих Рад. Але по ряду важливих питань, пов'язаних із збереженням незалежності України, виступали проти офіційного курсу радянської влади на Україні. В серпні 1924 р., отримавши негативну відповідь (як і боротьбистам) від Виконкому Комінтерну, на визнання її українською секцією Комінтерну, а також рішення Виконавчого Комітету Комуністичного Інтернаціоналу (ВККІ ) про розпуск УКП, фактично припинила своє існування (квітень 1925 р.). Так офіційна влада безцеремонно повелася і з іншими легальними партіями. До нелегальних же відношення було ще брутальніше. У 1923 р. над Україною прокотилася хвиля масових арештів членів різних політичних партій, особливо меншовицьких організацій. Після усунення з політичної сцени партій-конкурентів Комуністична партія відкрито монополізувала всю повноту влади в країні. На XVI з'їзді ВКП(б) (червень 1930 р.) з усією відвертістю було заявлено: «Наша партія є хребет пролетарської диктатури. Наша партія керує всіма організаціями пролетаріату і всіма сторонами діяльності пролетарської диктатури, починаючи з придушення класових ворогів і закінчуючи питаннями коноплі, льону, свинарства...» До Конституції 1936 р. вперше увійшло положення про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії у політичній системі суспільства. Таким чином, вже існуюча реальна монополія більшовицької партії на владу була закріплена тепер законодавчо. Процеси знищення багатопартійної системи і заміни її однопартійною відбувалися на фоні внутріпартійної боротьби в самій партії. Частина членів партії, які займали в ній керівні посади, виступила проти обмеження внутріпартійної демократії, проти партійного бюрократизму, а особливо проти тенденції посилених спроб Сталіна встановити в ЦК партії одноособове керівництво, яке вело до диктатури. Але всі ці опозиційні виступи проти Сталіна і «генерального курсу» партії, як правило, закінчувалися тим, що опозиція терпіла поразку. Так, на протязі 20-х років із складу ЦК, а значить і партії, були виведені спочатку Л. Троцький, головний опонент Сталіна (на жаль Сталіна в цій боротьбі, цьому протистоянні підтримали керівні партійні діячі України — В. Затонський, Е. Квірінг, Г. Петровський, М. Скрипник, Д. Мануїльський та ін.), потім—Зинов’єв і Каменєв, нарешті — Бухарін, Риков, Томський (лідери т. зв. «правого ухилу» в партії). КП(б)У була складовою частиною цієї єдиної керівної і спрямовуючої сили суспільства, а отже в ній відбувалися ті самі процеси, що й в цілому в ВКП(б): зрощення правлячої партії з державним апаратом; відкриття, при наявності партійного білету, шляху до всіх керівних посад, переведення всіх державних та громадських організацій під юрисдикцію і контроль Компартії; монопольний контроль партійно-державного апарату над всіма сферами життя суспільства; виникнення в к. 20-х років — на поч. 30-х неприкритого репресивного апарату, який став невід'ємною частиною тоталітарного режиму в умовах однопартійної системи.
З а п и т а н н я: 1. Які політичні партії в 20-х роках діяли на терені України та якою виявилася їх історична доля? 2. Які тенденції внутріпартійного життя були властиві самій Комуністичній партії і до чого це привело? 3. Яку позицію у внутріпартійній боротьбі, що розгорнулася в другій пол. 20-х років, займали українські керівні партійні кадри? Читайте також:
|
||||||||
|