Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Ключові терміни та поняття

ПОЛІТИКА КОРЕНІЗАЦП. ХІД І НАСЛІДКИ УКРАЇНІЗАЦІЇ.


· коренізація

· українізація

· національні меншини

· націонал-ухильництво

· теорія боротьби двох культур

· інакомислення


Суть цієї політики. Національно-визвольний рух ук­раїнського народу після повалення царизму, спрямова­ний на побудову своєї суверенної держави, закінчився трагічною поразкою. З допомогою російсько-більшовиць­ких формувань перемогу отримали ті сили, які й утво­рили УСРР в складі СРСР. Щоб забезпечити собі під­тримку з боку неросійських народів, керівництво Кому­ністичної партії пішло на проведення політики «коренізаціі», яка почала втілюватися в життя після XII з'їзду РКП(б) (1923 р.) в усіх республіках. В Україні ця по­літика набула форми «українізації». Вона передбачала:

— посилення уваги до висування, підготовки та вихо­вання кадрів з представників корінної національності, розстановку їх передовсім в партійному та державному апараті;

— втілення в роботу партійного, державного та гос­подарського апаратів рідної для корінного населення мови;

— запровадження навчання, організацію культосвіт­ніх закладів, видання книг, газет, журналів мовами ко­рінних національностей.

Шляхи, напрямки здійснення політики «коренізаціі» в Україні. В нашій республіці ця політика здійснювала­ся двома напрямами:

— шляхом українізації;

— шляхом створення політичних, економічних та ін­ших умов для всебічного розвитку національних мен­шин, що проживали на терені України.

Хід «українізації». Керівництво процесами «коренізаціі» в Україні здійснював наркомат освіти, яким керу­вали в 20-і роки переконані прибічники українського на­ціонального відродження — Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Вони виходили з того, що саме «україніза­ція» покликана в умовах збереження радянської влади ліквідувати наслідки пригніченого становища, в якому знаходився український народ до революції. Але потріб­но відзначити, що з самого початку вона не розглядалася її ініціаторами як самомета. Українізація розглядалася як найважливіший засіб перебудови культури України на ідеологічних принципах марксизму. 1 там, де вона була відкрито спрямована на формування української національної самосвідомості, їй чинився опір.

Опір «українізації». На поч. 20-х років абсолютну більшість органів радянської влади на Україні обслуго­вували російські або російськомовні чиновники. Багато з них, як і сьогодні, не сприймали «українізацію», вва­жаючи її політичним маневром, уступкою «петлюрівщині» і всіляко саботували її. Дуже повільно піддавався цьому процесові держапарат, з великими труднощами вдавалося переводити діловодство місцевих державних установ на українську мову, практично вся організацій­но-партійна та масово-політична робота в республікан­ській партійній організації в перш. пол. 20-х років про­водилася російською мовою. Дещо змінилася ситуація в др. пол. 20-х років.

Наслідки «українізації». Але попри спротиву проце­сам «українізації» наслідки її, особливо в др. пол. 20-х рр. були значущими. На кінець 1927 р. 4/5 шкіл, більше половини технікумів, понад чверть інститутів ви­користовували українську мову навчання. Українською мовою видавалися більше половини газет і журналів, випускалися майже всі кінострічки, повністю здійснюва­лося радіомовлення, ставилися вистави в чверті театрів. На українську мову було переведено 2/3 діловодства. Майже половину працівників апарату ЦК КП(б)У воло­діли українською мовою.

«Українізація» поширювалася також на ті регіони СРСР, де компактно проживали українці. Так, за пере­писом 1926 р. на Далекому Сході проживало 7 млн. 873 тис. українців, тут було 24 національних райони, пра­цювало понад 700 українських шкіл і гімназій, було три українські видавництва, десятки газет і журналів укра­їнською мовою. Така ж ситуація була і на Північному Кавказі, де проживало 3 млн. 107 тис. українців.

Створення сприятливих умов для всебічного розвитку на­ціональних меншин. Ці процеси відбувалися паралельно з «українізацією». За даними того ж Всесоюзного пере­пису, в республіці проживало 2,6 млн. росіян, майже 1,8 млн. євреїв, понад 460 тис. поляків, 385 тис. німців, 264 тис. молдаван, 106 тис. греків, 95 тис. болгар тощо. В процесі національно-територіального районування було виділено 13 національних районів, кількість яких на к. 20-х років збільшилася до 24. За даними на 1929— 1930 навчальний рік в Україні працювало понад 2 тис. націо­нальних шкіл тощо.

Труднощі й помилки в проведенні «коренізаціі». У здійсненні такої важливої, складної й делікатної справи, як «українізація», безперечно не могло не бути пев­них труднощів, а іноді й помилок. Вони виявилися в став­ленні до темпів українізації, ролі в ній комуністів-укра­їнців та в ін. Одначе, під впливом деформацій, що їх зазнавала національна політика з боку Сталіна та його оточення, керівництво України не змогло протистояти спробам зірвати «українізацію», які знайшли свій вияв в традиційних тоді звинуваченнях в націоналізмі та сепа­ратизмі, штучних пошуках націонал-ухильників як у своєму середовищі, так і серед державного апарату, по­між представників інтелігенції. Саме це привело до того, що всі досягнення «українізації» вже в середині 30-х ро­ків були пущені «під ніж» працюючої на повний махо­вик сталінської адміністративно-командної тоталітар­ної системи.

 

З а п и т а н н я:

1. Коли була впроваджена політика «коренізаціі» і в чому її суть?

2. В яких формах ця політика здійснювалася в Україні?

3. Які політичні сили чинили опір «українізації»?

4. назвіть провідників українізації в УСРР?

5. Що ви знаєте про т. зв. «націонал-ухильництво» в Україні і хто з відомих діячів українського руху постраждав від звинувачен­ня в «націонал-ухильництві»?


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
  10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
  11. Базові (ключові) цінності.
  12. Базові поняття




Переглядів: 551

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття | Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.