• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ключові терміни та поняття

В УКРАЇНІ в 20—30-ті РОКИ

ПОЛІТИКА ТОТАЛІТАРНОЇ ДЕРЖАВИ ЩОДО РЕЛІГІЇ І ЦЕРКВИ

· автокефальна церква

· соборноправність

· патріархія

· Всеукраїнська Церковна Рада

· єпископ

· парафія

· „Союз Визволення

України”

· український націоналізм

Починаючи з 1654 р. впродовж 32 років Москва на­решті (1686 р.) приєднала до себе Українську Церкву, знищила її соборноправність. Потім впродовж майже 2,5 століть Українська Церква була в неволі, з неї зро­били звичайну Московську митрополію. Петро І, Кате­рина II та наступні російські царі «обмосковлювали» Українську Церкву: в Україні припинили існувати Собори, які обирали митрополита та єпископів, припинили діяльність цер­ковні братства, введені російські та церковнослов'янські тексти Св. Письма, заборонено малювати образи і буду­вати церкви в українському стилі, в Українську Церкву відібрана книж­ка канонів, вільне духовенство було обернено в держав­них урядовців нижчого рангу, тобто Російська неканонічна синодальна церква (головою Синоду був сам цар) забрала повністю незалежність Української Церкви.

У 1917 р. бажання українського народу до національ­ного самовизначення поставило на порядок денний пи­тання про створення української, незалежної від Мос­ковської патріархії автономної церкви.

На жаль, Центральна Рада не проявила особливого інтересу до справ Церкви. В її складі не було представ­ників Української Церкви, хоча значна частина україн­ського духовенства прихильно ставилася до українсько­го національно-визвольного руху. В кінці 1917 р. Укра­їнська Церква звернулася з відозвою до українського народу про підтримку Центральної Ради. Але «молода українська державність,— писав Д. Дорошенко,— недо­оцінювала українського церковного руху і не дала йому потрібної підтримки».

В січні 1918 р. в Києві був скликаний Всеукраїнський церковний собор, почесним Головою було обрано митро­полита Володимира, якого солдати Муравйова під час боїв за Київ замордували в Києво-Печерській лаврі, і до липня 1918 р. митрополичий престол в Києві був по­рожній.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського став­лення Держави до Церкви змінилося. Гетьман був гли­боко віруючою людиною (у гетьманській резиденції в Києві була каплиця, гетьман особисто і його родина брали участь в богослужіннях; він часто христосувався з членами свого кабінету). За Гетьманату було створе­но спеціальне Міністерство віросповідань (проф. В. Зіньковський на чолі його), багато робилося для повної ук­раїнізації Церкви.

Уряд гетьмана Скоропадського, а після його падіння і Директорія схвалювали розрив УПЦ з Москвою. 1 січ­ня 1919 р. уряд Директорії проголосив своїм законом Автокефалію Православної Церкви в Україні. Але оскіль­ки обидва уряди протрималися недовго, то їх підтримка не дала конкретних результатів. До того ж у самій цер­ковній справі в Україні відбувся поділ в середовищі ду­ховенства і мирян: одні продовжували підкорятися пат­ріархові Тихонові (Москві), інші виявляли йому непо­слух; одні служили служби на московський лад, інші почали повертатися до стародавніх, київських традицій, з українською вимовою церковної служби включно (як це відбувається і сьогодні).

На початку 20-х років патріарх Тихон і всі православ­ні ієрархії були категорично проти нового розколу пра­вослав'я. Але, не дивлячись на це, в жовтні 1921 р. Все­українська Церковна Рада, що виникла ще у 1918 р., про­вела свій собор і проголосила створення УАПЦ (Укра­їнської Автокефальної Православної Церкви). Церковна служба почала проводитися українською мовою, був осучаснений зовнішній вид священнослужителів, вони мали право на шлюб, була відкинута система патріар­шого авторитаризму, і влада була передана виборним радам єпископів, священиків і віруючих.

Собор, на який зібралося 500 делегатів (у тому числі 64 священики), нехтуючи канонами РПЦ та ігноруючи погрози ієрархів, вибрав одного з членів Всеукраїнської Церковної Ради, священика Василя Липківського, мит­рополитом, який тут же висвятив архієпископа й чоти­рьох єпископів, а вони в свою чергу рукопоклали кілька­сот священиків та дяків.

УАПЦ швидко зростала. У 1924 р. вона вже мала ЗО єпископів, близько 1500 священників, понад 1100 парафій та мільйони віруючих. До неї приєдналося багато укра­їнських парафій у США, Канаді та Європі.

Радянські власті, вважаючи найнебезпечнішим релі­гійним супротивником Російську православну церкву на чолі з новообраним патріархом Тихоном, не перешко­джали розвиткові УАПЦ, виникненню релігійних груп, що підривали вплив російської існуючої церкви. Тим і пояснюється їхня терпимість до українізації церкви в першій полови­ні 20-х років.

УАПЦ провела немало церковних нововведень, у під­ґрунті яких лежало прагнення наблизитися до віруючих, залучити їх до своєї діяльності. Але порушення каноніч­ної практики, неодноразові заяви патріарха Тихона про її незаконність, невизнання її іншими патріархами поза межами СРСР створили УАПЦ репутацію, що відштов­хувала від неї багатьох її послідовників. Крім того, за­проваджені УАПЦ виборні демократичні засади призво­дили до численних сутичок між духовенством і миряна­ми. Щойно заснована церква майже не мала економіч­ної бази, не вистачало священнослужителів.

На кінець 20-х років серйозною загрозою для УАПЦ стала політика уряду.Занепокоєні несподіваними успі­хами української церкви, радянські власті застосували до неї принцип «поділяй і володарюй». Вони сприяли ви­никненню в Україні дисидентських церковних груп, що підривали не лише РПЦ, а й її українську суперницю. Незважаючи на всі тактичні заходи, уряд не зміг знищи­ти чи підкорити УАПЦ. Навпаки, попри всі свої недолі­ки, вона продовжувала зростати. Тоді, починаючи з 1926 року, радянська влада розпочала фронтальний на­ступна неї, наклавши високі податки на українські парафії та обмеживши діяльність духовенства. Незабаром після цього власті звинуватили митрополита Липківського і ряд його прибічників в українському націоналізмі. В 1929 р. почалися масові арешти та репресії священиків та прибічників УАПЦ за участь в «Союзі Визволення Ук­раїни» (СВУ), який розглядався як змова проти Радян­ської влади. Митрополит В. Липківський був заарешто­ваний. Всеукраїнська Церковна Рада розпущена. 10,5 тис. священиків, 35 єпископів були заарештовані, заслані до Сибіру, загинули в тюрмах.

В 1930 році Надзвичайний собор УАПЦ прийняв рі­шення про розпуск. Відновлена УАПЦ в 1990 р.

З а п и т а н н я:

1. Коли була знищена соборноправність Української церкви? Що Ви знаєте про її становище до Лютневої революції 1917 р.?

2. Як духовенство України ставилося до українського націо­нально-визвольного руху і яким було ставлення Центральної Ради до українського духовенства і церкви?

3. Що Ви знаєте про ставлення гетьмана Скоропадського до української церкви?

4. Коли і за якого політичного режиму було проголошено Авто­кефалію Православної церкви в Україні?

5. Чому і як мінялося відношення Радянської влади до УАПЦ?

6. Коли і яким рішенням припинила свою діяльність УАПЦ? Коли в умовах незалежної України вона була поновлена?

«ВЕЛИКИЙ ПЕРЕЛОМ»

(1929—1939 рр.)

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
11. Базові (ключові) цінності.
12. Базові поняття

Переглядів: 437