• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №4

Таблиця

Завдання до заняття

Мета заняття.

ПЛАН

1. Педагогічне краєзнавство у підготовці майбутнього вчителя

2. Напрямки краєзнавчої підготовки майбутнього вчителя

3. Педагогічні умови підготовки майбутнього вчителя до краєзнавчої роботи з учнями

Навчальна –розкрити особливості професійної підготовки вчителя засобами педагогічного краєзнавства, забезпечити засвоєння понять «професійна підготовка вчителя», «базовий навчальний план», «типовий навчальний план», «навчальна програма». Сприяти розумінню визначення ролі педагогічного краєзнавства у професійній підготовці майбутнього вчителя.

Розвивальна – розвивати аналітичне педагогічне мислення студентів.

Виховна – сприяти вихованню національної свідомості майбутніх учителів.

Студент повинен знати:особливості професійної підготовки вчителя засобами педагогічного краєзнавства.

Студент повинен уміти:визначати роль педагогічного краєзнавства у професійній підготовці майбутнього вчителя.

Основні поняття теми:

Базовий навчальний план, навчальна програма, професійна підготовка вчителя, типовий навчальний план, факультатив

· Теоретична підготовка до заняття за матеріалами лекції та рекомендованими джерелами.

· Питання «Вивчення особливостей рідного краю у підготовці вчителя початкових класів», «Краєзнавство у підготовці вчителя історії», «Краєзнавство у підготовці філолога» виконати у вигляді таблиці. Зробити аналіз навчальних програм

Аналіз навчальних програм

· Розкрити плани проведення факультативних занять з вивчення рідного краю за матеріалами підручників, навчальних посібників з педагогіки та історії педагогіки.

ІІ. Індивідуальна робота студента

1. Зробити презентацію бібліографічного опису джерел у форматі Microsoft PowerPoint (у групах від 2 до 6 студентів).

Методичні рекомендації до створення презентації

· Презентацію потрібно виконувати після того, коли розроблена її загальна структура, зібраний ілюстративний матеріал.

· Ілюстрації потрібно подавати лише ті, які відповідають тематиці, мають високу якість.

· На перший слайд необхідно винести назву роботи, відомості про автора, визначити мету роботи.

· Спочатку доцільно вводити на слайд текст презентації, а потім додавати до неї ілюстрації.

· До тексту презентації доцільно додавати таблиці, діаграми, схеми.

Вимоги до оформлення презентації

Естетичний аспект.При розробці презентації необхідно дотримуватися певної логічної схеми викладу. Оформлення узгоджується зі змістом і акцентує увагу на важливих моментах теми.

Діаграми та рисунки.Зображення повинні бути виконані на високому рівні, вдало розташовані, стосуватися теми і допомагати розкрити її зміст.

Текст, кольорове оформлення, фон.Текст легко читається. Фон

неяскравий і гармоніює з кольором тексту і графіки.

Списки і таблиці.Списки і таблиці правильно розроблені та вдало

розташовані.

Критерії оцінювання презентації у форматі Microsoft PowerPoint

1. Чіткість, лаконічність, доступність мультимедійної інформації,

яка розкриває тему.

2. Грамотність оформлення слайдів: у роботі немає орфографічних і

граматичних помилок.

3. Інформативність ілюстративного матеріалу та доцільність

співвідношення «текст – зображення».

Питання для самоконтролю

1. Місце педагогічного краєзнавства у професійному становленні майбутнього вчителя.

2. Яку роль відіграє використання вчителем краєзнавчих матеріалів у роботі вчителя з учнями на уроках?

3. Які вимоги ставляться до вчителя при проведенні факультативних занять?

4. Значення навчальної програми у роботі вчителя початкових класів.

5. Які уміння слід формувати вчителю початкових класів в учнів, ознайомлюючи їх з рідним краєм.

6. Які духовні потреби слід формувати в учнів вчителю історії, використовуючи у викладанні краєзнавчі матеріали?

Рекомендована література

1. Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності / І.Д. Бех. – Наук. видання. – К. : Либідь, 2006. – 272 с.

2. Історія України. Всесвітня історія. 5–12 класи: Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. – К. : Перун, 2005. – 142 с.

3. Організаціявільного часу школярів : навч.-метод. посіб. / С.Я. Харченко, І.В. Бєлецька, Т.С. Гаміна. – Луганськ : Альма-матер, 2007. – 421 с.

4. Пангелов Б.П. Організація і проведення туристсько-краєзнавчих подорожей / Борис Петрович Пангелов : Навчальний посібник. – К. : Академвидав, 2010. – 248 с.

5. Програми для середньої загальноосвітньої школи 1–4 класи. – К. : «Початкова школа». –2007. – 432 с.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Тема 1.2. Методи наукового дослідження у

педагогічному краєзнавстві

ПЛАН

1. Наукові підходи до дослідження педагогічного краєзнавства.

2. Джерела педагогічного краєзнавства.

3. Методи теоретичного пізнання у педагогічному краєзнавстві.

4. Методи емпіричного пізнання у педагогічному краєзнавстві.

Рекомендована література:

1.2.1. Наукові підходи до дослідження педагогічного краєзнавства

Сучасне краєзнавство переживає етап зміни орієнтації від культурологічної установки розуміння та засвоєння цінностей оточуючого середовища до антропоцентричної установки на особу вчителя, тобто він виступає посередником у передачі загальнолюдських, духовних, матеріальних цінностей учням, і, крім професійних знань і навичок, користується власною особистістю як інструментом впливу на розвиток особистості учня у навчально-виховному процесі засобами краєзнавства. Відбувається закономірний перехід від антропологічної до соціоцентричної установки, спрямованої на зв’язок особистості з навколишнім середовищем.

Слід зазначити, що сучасні освітні пріоритети орієнтовано на розвиток особистості як творця власного життя, у цьому відношенні особливого значення й посиленої уваги потребують питання впливу соціальних явищ і процесів на формування особистості. Серед них чільне місце посідає краєзнавство, що за визначенням О.С. Баркова, поєднує комплекс наукових дисциплін, різних за змістом і методами дослідження, які ведуть до однієї мети – наукового і всебічного пізнання краю.

Успішність розвитку педагогічного краєзнавства зумовлена вибором методології дослідження. Розуміння методології пояснюється науковцями як вчення про структуру, логіку організації, методи та засоби діяльності. Методологією педагогічного краєзнавства є вчення про, принципи побудови краєзнавчої діяльності, форми і способи наукового пізнання педагогічних процесів, соціокультурних явищ оточуючого середовища (регіон, область, район, місто, село), що сприяють формуванню національної самосвідомості майбутнього вчителя. Існує цілий ряд наукових підходів, що реалізуються у вивченні і дослідженні педагогічного краєзнавства. Серед них слід назвати системний підхід, особистісний, діяльнісний, культурологічний, етнопедагогічний, антропоцентричний, акмеологічний, аксіологічний та інші.

Особистісний підхіду педагогічному краєзнавстві вимагає від майбутнього вчителя уміння створювати умови для вільного, самостійного розвитку учня і виступати в ролі консультанта або посередника між учнем і підручником, між виокремленням знань про рідний край та наповнюваністю змісту навчального матеріалу.

Рефлексивний підхідє складним проявомдуховної активності людини. Внутрішні потенціали самосвідомість, духовний світ, здатність до емпатії, інсайту, їх інтеграції як важливих регуляторів людських відносин, вчинків, суджень визначають мислення, емоції і на цій підставі –вибір дії або прийняття рішення. Рефлексивний підхід включає стимулювання внутрішніх зусиль особистості, її саморозвиток, так би мовити внутрішню енергетику. Реалізація цього підходу в педагогічному процесі передбачає звернення педагога до внутрішніх духовно-моральних структур особистості, що дає можливість особистості стверджуватись у колективі, розуміти власні, загальнолюдські цінності на основі морального, етичного вибору.

Етнопедагогічний підхід передбачає, що людина живе в родині, у конкретному соціокультурному середовищі, належність до певного етносу характеризує її тип темпераменту, традиції, ментальність. У цьому сенсі виховання громадянськості, патріотизму має спиратися на національні традиції народу, його культуру, звичаї, навички у проектуванні і організації уроку вчителем на основі краєзнавчого матеріалу або включення його на певному етапі уроку.

Акмеологічний підхід передбачає вивчення закономірностей, шляхів, засобів, умов досягнення вершин творчого потенціалу вчителя та способи їх самореалізації у творчій педагогічній професійній діяльності на етапі зрілості. В реалізації акмеологічного підходу переважно прослідковується наявність розвитку творчих здібностей вчителів з урахуванням різноманітних чинників (педагогічних, психологічних, організаційних) в галузі їх професійної підготовки (вчитель початкової, середньої, старшої ланки).

Аксіологічний (ціннісний) підхіддозволяє розглянути всі аспекти краєзнавчої роботи: змісту і взаємин із соціальним середовищем – з позиції їх значимості для навчання, виховання і розвитку учнів у педагогічному процесі, а також визначити цілісну краєзнавчу аксіосферу – духовне утворення, яке включає ціннісні орієнтації, що забезпечують самозбереження людини в просторі і часі. У цьому сенсі аксіологічна методологія взаємодіє з системною, в результаті чого відбувається обґрунтування системи краєзнавчих цінностей.

Культурологічний підхід заснований на вченні про цінності (духовні та матеріальні), адже розвиток людини відбувається завдяки засвоєнню нею культури як системи цінностей про природу, людину, суспільство тощо. У ході усвідомлення культурних цінностей учень стає творцем нових елементів культури. У цьому плані відбувається становлення творчої особистості у процесі навчання, виховання засобами краєзнавства.

Системний підхід до вивчення краєзнавчих цінностей дозволяє виявити синкретичний (поєднальний, нерорздільний) характер цінностей краєзнавства, їх інваріантні змістовні лінії для подальшого впровадження у навчальний процес, у позакласну та позашкільну виховну роботу. Об’єктивно діюча система цінностей краєзнавчої роботи зумовлює певну системну діяльність людини, де ці цінності можуть виявлятися, сприйматися, оцінюватись особистістю, яка виробляє до них особистісно-ціннісне ставлення. В цьому аспекті системний підхід виступає у взаємозв’язку з діяльнісним, адже педагогічне краєзнавство розглядається як системна діяльність майбутнього вчителя, котрий займається краєзнавством в педагогічному процесі з певною структурою. Ця структура у її логічній послідовності зумовлює широкий вибір форм, методів, суб’єктної діяльності у галузі краєзнавства і можливість співвідносити їх з різними аспектами цілісного педагогічного процесу, наповнюючи його краєзнавчим змістом.

Антропоцентричний підхіддозволяє вивчати особистість вчителя з точки зору його професійних можливостей, самоствердження, самореалізації, самоактуалізації. Розробка проблеми теорії загальної освіти, визначення сутності і змісту освітнього процесу, форм та методів освіти дали підстави П.Ф. Каптерєву стверджувати, що підставою до всієї педагогіки має бути антропологія, яка досліджує особливості фізіологічного і психологічного розвитку людини, пізнання законів генезису природи людини, її світу на шляху їх гармонії. Використання цих законів у розвитку особистості має бути для педагога найвищою метою професійної діяльності.

1.2.2. Джерела педагогічного краєзнавства

До основних джерел краєзнавства (історичного, географічного, педагогічного, етнографічного, літературного) традиційно відносять:

· краєзнавчу бібліографію;

· картографічні джерела;

· архівні джерела;

· усні джерела (фольклор: казки, легенди, думи, пісні, прислів’я, приказки тощо);

· статистичні джерела;

· спостереження за об’єктами і процесами природи;

· друковані джерела (підручники, довідники, енциклопедії, путівники, карти, журнали, газети тощо);

· пам’ятки історії та культури, пов’язані з історичними подіями в житті краю, розвитком суспільства і держави, а також твори матеріальної і духовної діяльності, які мають історичну, наукову, художню та іншу культурну цінність.

Краєзнавча бібліографія є важливим засобом збирання інформації про літературу. Її завданням є виявлення, облік, характеристика і пропаганда краєзнавчої літератури. Краєзнавча бібліографія досить різноманітна за видом видань, за призначенням і повнотою відбору літератури, за періодичністю випуску і періодом, який охоплюється, за тематикою. Майже в усіх обласних, а також у багатьох міських і районних бібліотеках, крім загальних каталогів, є спеціальні каталоги краєзнавчої літератури.

Картографічні джерела. У краєзнавчих дослідженнях карти виступають як джерелом інформації, так і засобом демонстрації результатів, здобутих іншими способами. Карта виступає як своєрідне джерело знань і є підсумком краєзнавчої роботи.

Офіційні джерела – це державні, історичні, обласні, міські, архіви, музейні фонди, бібліотеки, що є охоронцями багатовікової документальної спадщини як величезного народного надбання.

Усні джерела. Це пам’ятки усної словесної творчості, яка розвивалася упродовж сотен тисячоліть. До усних краєзнавчих джерел слід віднести бесіди, які відбуваються під час зустрічей з людьми.

1.2.3. Методи теоретичного пізнання у педагогічному краєзнавстві

До теоретичних методів наукового пізнання, які застосовуються дослідником на кожному з етапів краєзнавчої діяльності, відносять аналіз літератури, архівних матеріалів, музейних справ, документації, продуктів діяльності людини; аналіз понятійно-термінологічної системи; аналогії, що основані на спільності фундаментальних законів діалектики для процесів природи; побудова гіпотез, уявного експерименту, прогнозування, моделювання.

Охарактеризуємо їх:

· метод відбору і аналізу літературних джерел, що стосуються об’єкта вивчення (архівні матеріали, документації, книжки, підручники, навчальні посібники, науково-популярні, наукові монографії, енциклопедії, довідники тощо), статті з періодики та праці наукових конференцій;

· порівняльний метод застосовують для визначення подібних до вже відомих і відмінних рис об’єктів, що вивчаються. Пошуково-дослідницька спрямованість краєзнавчої роботи неможлива без самостійного вирішення проблем шляхом постановки завдань, планування пошуку, висування припущення (гіпотези дослідження), знаходження прийомів і способів його розв’язування, періодичних і систематичних спостережень, узагальнення фактів і відомостей;

· статистичні та математичні методи, до яких відносяться вивчення кількісних показників у характеристиці краєзнавчих об’єктів і явищ (метод статистичної оцінки, метод статистичної перевірки гіпотез, метод статистичних випробувань тощо);

· картографічний метод один із найпоширеніших у краєзнавстві, його застосовують як для підготовки картографічної основи краєзнавчої подорожі, експедиції, так і для вивчення маршруту, району подорожі. Картою широко користуються і під час підготовки до краєзнавчої подорожі. За нею проводиться орієнтування на місцевості, топографічне знімання окремих ділянок траси маршруту, її прийнято вважати особливою формою просторового моделювання, адже карта – це логічна образно-знакова модель території, яка цілеспрямовано відображає об’єкти, явища, зв’язки і взаємозалежності, що належать до цієї території. Карта виконує подвійну роль: по-перше, виступає результатом досягнутого рівня знань про територію, по-друге, є інструментом пізнання, який дає змогу піднятись на більш високий рівень знань;

· методи особистих бесід та анкетування: письмове або усне опитування місцевих краєзнавців чи просто бесіди з місцевим населенням за певною анкетою чи спеціально складеними питаннями для збирання масового матеріалу, щоб встановити певні закономірності чи явища. Особливо цінні бесіди з краєзнавцями, старожилами і фахівцями. Збираючи під час краєзнавчої подорожі різні відомості, потрібно звертати особливу увагу на їх достовірність, точність і повноту. Цей метод може застосовуватись як під час польових, так і під час стаціонарних форм краєзнавчої роботи.

· Моделювання – загальнонауковий метод, застосування якого дає змогу вивчати об'єкт не безпосередньо, а за допомогою ідеальної (уявної) чи матеріальної моделі. Прикладом є карти та картосхеми.

1.2.4. Методи емпіричного пізнання у педагогічному краєзнавстві

Спостереження належить до емпіричних методів дослідження в педагогічному краєзнавстві, є чуттєвим відображенням предметів і явищ зовнішнього світу. Це вихідний метод емпіричного пізнання, який дозволяє здобути первинну інформацію про об'єкти та предмети навколишньої дійсності.

На відміну від звичайного повсякденного спостереження (споглядання) наукове спостереження у педагогічному краєзнавстві має ряд особливостей та певних вимог:

· цілеспрямованість спостереження (при досягненні чітко визначеної мети дослідження увага спостерігача фіксується тільки на явищах, пов'язаних із краєзнавчим завданням);

· планомірність спостереження (здійснюється за чітким планом, складеним відповідно до мети і завдань краєзнавчого дослідження);

· створення необхідних умов і активність дослідника (активний пошук, виділення і об’єктивна фіксація спостережуваного у протоколи, щоденники, записи на диктофоні, магнітофоні, залучаючи для цього свої знання й досвід, використовуючи різні технічні засоби спостереження, наприклад: фотоапарат, телескоп, відеокамеру тощо)

· визначення показників, критеріїв об’єкта дослідження.

Наукові краєзнавчі спостереження завжди супроводжуються описом об’єкта пізнання для фіксації властивостей, особливостей досліджуваного об’єкта, які є предметом дослідження. Опис результатів спостережень становить емпіричний базис науки, спираючись на який, дослідники формулюють емпіричні узагальнення, порівнюють досліджувані об'єкти за певними параметрами, здійснюють їх класифікацію за певними властивостями, характеристиками, з’ясовують послідовність етапів їх становлення та розвитку.

Спостереження можуть бути безпосередніми й непрямими. Так, безпосередні (або візуальні) дають можливість відображати, сприймати будь-які властивості, ознаки об'єкта за допомогою органів чуття, узагальнювати та описувати результати власних спостережень у процесі дослідження краєзнавчого об’єкта.

Непряме спостереження здійснюється за допомогою технічних засобів (фотоапарату, відеокамери, бінокля, телескопу, мікроскопу, перегляду телепередачі, художнього, документально фільму тощо). Спостереження є надзвичайно важливим методом емпіричного пізнання, що забезпечує одержання різноманітної інформації про оточуючу дійсність.

Використання візуального методу дослідження полягає в безпосередньому огляді та спостереженні під час походів, подорожей та екскурсій, вивченні географічних, історичних об’єктів, явищ і процесів. Значна ефективність досягається при застосуванні фото- та кіноапаратури.

У процесі роботи дослідниками проводяться бесіди з місцевими жителями, працівниками органів державної влади, фахівцями господарства, культури й освіти, свідками подій, вчителями, науковцями тощо.

Експеримент є більш складним методом емпіричного пізнання порівняно зі спостереженням, у ході його використання дослідником створюються умови для з’ясування залежності між педагогічними засобами та результатами їх використання за точно встановлених та зафіксованих умов. Він передбачає активний, цілеспрямований і строго контрольований вплив дослідника на досліджуваний об’єкт з метою виявлення й вивчення тих чи інших його сторін, властивостей, зв’язків. При цьому експериментатор може змінювати досліджуваний об'єкт, створювати штучні умови для його вивчення, втручатися у природний перебіг процесів. Спостереження та вимірювання виступають складовими частинами експерименту, адже він має ряд важливих, властивих тільки йому особливостей.

По-перше, експеримент дозволяє вивчати об’єкт у тому вигляді, яким він є насправді, тобто без певних спрощень, доповнень, ускладнень тощо. Головною вимогою до проведення деяких експериментів є наявність того факту, що досліджуваний об’єкт має бути захищеним від зовнішніх електромагнітних впливів, проводити тільки в спеціально обладнаних приміщеннях. По-друге, вивчаючи який-небудь процес, експериментатор може втручатися в нього, активно впливати на його перебіг. По-третє, важливою перевагою багатьох експериментів є їх відтворюваність. Це означає, що умови експерименту, а відповідно й проведені при цьому спостереження, вимірювання можна відтворити стільки разів, скільки це необхідно для одержання достовірних результатів.

Головними умовами підготовки й проведення експерименту є: чітко сформульована мета дослідження; експеримент базується на певних вихідних теоретичних положеннях; наявності плану проведення; дотримання необхідного для його реалізації рівня розвитку технічних засобів пізнання; проводиться фахівцями, що мають певну кваліфікацію.

Експеримент здійснюється у три етапи (констатувальний, формувальний, контрольний) і передбачає висунення теоретичних положень, що можуть бути надалі покладені в основу подальшої роботи, формулювання проблеми дослідження, її актуальність, постановка конкретної мети і завдань дослідження, визначення об’єкту і предмету дослідження, висунення гіпотези, визначення методів дослідження, критеріїв. Першим констатувальним етапом проведення експерименту передбачено з’ясування стану об’єкта дослідження (визначення і фіксація його стану на даний момент). Другим (формувальним) етапом передбачено організацію діяльності для перевірки дібраних методів, засобів та реалізованих підходів дослідження. На третьому (контрольному) етапі здійснюється перевірка ефективності сукупності всіх цих умов, що і визначає успіх дослідження.

Слід зазначити, що всі три етапи можуть існувати як у природних, так і в лабораторних умовах.

Тема. Методи наукового дослідження педагогічного краєзнавства

І. Теоретичні положення теми заняття

Читайте також:

1. II. Основна частина ЗАНЯТТЯ
2. IV ПІДСУМОК ЗАНЯТТЯ.
3. VІ. План та організаційна структура заняття
4. Алергія та анафілаксія, їх практичне значення .
5. Бактеріофаг, його природа і практичне застосування. Вплив бактеріофага на мінливість мікроорганізмів.
6. Вид заняття: лекція
7. Вид заняття: лекція
8. Вид заняття: лекція
9. Вид заняття: лекція
10. Вид заняття: лекція
11. Відповідь на практичне завдання.
12. Вступне заняття

Переглядів: 810