Додаток Л

4 клас тема «Світло. Тематична композиція».

Пропонуємо використовувати легенду та опис свята Івана Купали, які проводилися вночі, а джерелом світла були багаття, місяць, квітка папороті.

На початку уроку вчитель розповідає, що Іванів день, Івана Купала – це одне із найважливіших свят наших предків, пов’язане з літнім сонцеворотом. Існувало повір’я, що сонце в цей день «грає» на світанку – переливається усіма кольорами веселки, занурюється у воду і знову з’являється на поверхні (немов купається). Напередодні дня Івана Купала за селом на мальовничому березі ріки встановлювали прикрашене квітками і вінками ритуальне дерево – «купайлицю» або «гільце». Це дерево уособлювало сили зла, тому його врешті-решт спалювали. Поблизу обрядового дерева розпалювали вогнище, з якого вогнища і починалося свято. Кожен, хто приходив сюди, повинен був принести дерев’яний уламок, яким можна було б підтримувати вогонь. Того ж, хто з’являвся з порожніми руками, чекало покарання «хто прийде без поліна, той піде без коліна». Господарі пропускали крізь вогонь худобу, щоб вигнати з неї нечисть. Матері спалювали сорочки хворих дітей, щоб у купальському багатті зникали їх хвороби. Коли вогнище трохи зменшувалося, молодь перестрибувала через нього. Наші предки робили це, щоб був „високий” врожай жита. Парубки та дівчата за характером стрибків намагалися вгадати майбутнє. Якщо у хлопця і дівчини, що стрибали разом, не розмикалися руки, то вони повинні були невдовзі одружитися. Дівчата кидали у воду купальські вінки – куди вони пливли, там і знаходилася її доля. Купальської ночі траплялися різні дива. Існувало повір’я, що в ту ніч на кущі папороті розцвітає багряна, схожа на жарину, квітка. Кому пощастить її зірвати і сховати від нечистої сили, тому відкриються таємниці всіх земних скарбів. За народним повір’ям, польові і лісові рослини лише тоді мають цілющу силу, коли їх збирають купальської ночі або на світанку, поки не зійшла „Іванова” роса.

Існує вірування, що в ніч напередодні Івана Купала дерева переходять з місця на місце й шумом гілля розмовляє між собою. Хто має цвіт папороті, той може бачити, як розходяться дуби й чути, як ведуть вони свою тиху розмову; може зрозуміти мову всякого створіння; може бачити, де заховані в землі скарби й добути їх. Існує легенда, що дуже давно в одному селі неподалік від Кам’яної могили (м. Мелітополь) двоє хлопців змогли зірвати квітку папороті і знайшли у печері багато скарбів. Ці скарби колись сховали там розбійники. Один із хлопців був дуже жадібний і взяв для себе дуже багато цінних речей, тому печера поглинула його. Другий хлопець милувався красою коштовного каміння, тому печера відпустила його та ще й нагородила.

Тема: Цілющі трави Північного Приазов’я (4 клас).

Після проведення організаційного етапу уроку вчитель з метою мотивації учнів до навчальної діяльності використовує розповідь про цілющу траву – спориш. На території Кам’яних могил (між селами Назаровка Донецької і Розівка Запорізької областей) можна зустріти багато різноманітних квітів. І майже з кожною з них пов’язана якась легенда. Так, наприклад, проростає на території заповідника надзвичайна квітка – спориш, назва якої походить від прикметника «спорий», тобто швидкий. Адже моріжок і справді дуже швидко відростає, поновлює відрізані, стоптані, ушкоджені стебельця. Тож люди по цій густій, пухнастій траві ходять, птахи і тварини пасуться, вози і машини їздять, а їй все байдуже. Вона собі росте. Бо, як розповідає легенда, наділила її такою силою стійкістю чаклунка.

А було це так. Пішла якось стара знахарка в гори по трави. Втомилася, присіла спочити. Дивиться, а назустріч їй піднімається з долини маленька зелена травичка. Цікаво стало чаклунці, куди і з якою метою прямує рослина.

- Люди мене витісняють, зовсім життя немає. Рвуть, переорюють, нищать. Не хочу нікому заважати, – поскаржилася та.

Розгнівалася чаклунка і вирішила помститися нерозумним людям, умовивши травичку повернутись.

- Тепер, – сказала вона, - ти будеш заселяти городи, сади, поля, дороги, стежки… Людина буде виганяти тебе, але нічого з того не вийде.

Як сказала чаклунка, так і сталось. Що не робили люди, а позбутись травички не могли. І подумала людина: чи не можна застосувати цю рослину собі на користь? Вона он яка здорова й сильна! Нехай же цією силою і здоров’ям поділиться з нами.

І трава з радістю стала дарувати людям здоров’я, а тваринам і птахам – їжу. Усі були щасливі.

Ось так прорахувалася стара чаклунка. Подарувала людині доброго помічника і цілющі ліки у вигляді відвару (1 чайна ложка на склянку окропу), порошку, свіжого соку з квітучої рослини. А це чудовий протизапальний засіб, сечогінний і такий, що регулює обмін речовин.

Спориш уміє виганяти каміння із жовчного міхура і нирок, допомагає лікувати туберкульоз легень, покращує апетит і допомагає всім худеньким набрати ваги. А найголовніше те, що саме спориш скидає «капкан» з ніг – лікує подагру, виводячи з організму солі сечової кислоти (урати). Коли дивишся на стежинку, мережану цією густою вузлуватою зеленою травичкою, так і хочеться назвати її «та, що скидає капкан із ніг людини». Свіжий сік рослини лікує зовнішні гнійні рани.

Травою споришу добре миється посуд. А з корінців можна приготувати фарбу синього кольору.

Називають цю рослину в народі по-різному: спориш, гусятниця, горець птичий, гречка, трава-мурава, моріжок. Наукова назва – Polygonum aviculare.

Тема: Квітка – золотий бутон щастя (4)

Розповідь на початку уроку. Зустріти цю легендарну квітку можна на території Кам’яних могил.

Йдеться про чарівну квітку тюльпан. За форму, подібну до чаші або ліхтарику, складеного із яскраво забарвлених пелюсток, на Батьківщині (в Туреччині) їй дали назву «дюльбаш» – чалма, а звідси – слово «тюрбан». Краса тюльпан оспівана багатьма поетами – навіть розкішна троянда може позаздрити.

Багато відомих людей – фараонів, імператорів, королів – безмірно любили цю квітку, влаштовували на її честь бали, свята. А ще люди продавали тюльпани, збагачуючись на їх красі.

Цікаво, що кожен народ ставився до них по-своєму. Німці вбачали у цій квітці бездушну, пусту жінку, яку цікавить тільки розкішне вбрання. Існує навіть прислів̕я про таку горду красуню: чарівна з обличчя, але порожня, як тюльпан.

У Англії до цієї квітки ставляться поетичніше. У казці розповідається, що феї, не маючи колисок для своїх малюків, кладуть їх на ніч у квіти тюльпанів, і вітер погойдує малих до самого ранку. Одна господиня вийшла вночі з ліхтарем до власного саду і побачила, що в тюльпанах сплять чарівні малята. Їй це дуже сподобалось. І цієї ж ночі жінка насадила ще більше квітів, аби розмістити в них усіх малюків добрих фей та чарівниць. Світлими місячними ночами вона годинами милувалась, як солодко сплять крихітні створіння. Спочатку феї хвилювались за своїх малюків. Але побачивши, з якою любов’ю жінка ставиться до них, заспокоїлись, і наділили її тюльпани найдивовижнішим забарвленням і чудесним трояндовим запазом. Феї благословили цю жінку – і вона жила щасливо до самої смерті.

У «Кам’яних Могилах» не люди, а природа щедро насадила дикі золотаві тюльпани.

Колись саме в такому золотистому, щільно замкненому бутоні перебувало людське щастя. Ніхто не міг дістатися до нього ні силою, ні хитрощами, ні заклинаннями. Йшли до тієї квітки, як свідчить легенда, і старі й молоді, здорові й каліки; йшли царі з шляхетним почтом і жебраки з ковінькою; йшли багаті марнотратці й бідні трудівники з мозолями на руках. Але все марно щастя не давалось до рук.

Та ось одного разу в степу між кам’яних могил, де росла ця квітка, проходила бідна натомлена жінка. Вела вона за руку свого маленького хлопчика здаля помітила золотавий батончик, про який багато чула. Вона не сподівалася його відкрити, прагнула тільки подивитись на квітку, у якій ховалося щастя. Тихенько, із завмиранням серця наблизилася жінка до тюльпана… Раптом хлопчик, побачивши осяйний бутончик, вирвався з рук і дзвінко сміючись, кинувся до квітки.

І – о диво! Тієї ж миті бутон розкрився…

Те, що непідвладне було ні силі, ні хитрощам, зробив веселий, щасливий. Безтурботний дитячий сміх. Ось де воно, щастя! В нас самих. Треба тільки зуміти знайти його.

Можливо, саме заради такої миті щастя поспішають люди до заповідника «Камя’ні Могили» навесні, де, немов поцілунки сонячних променів, розквітають жовті дикі тюльпани.

Тема: Лагідна та зла квітка (4 клас)

Розповідь на початку уроку. За народними казками та оповіданнями, цілющі трави сіють русалки, мавки та інші лісові жителі, вони ж і доглядають за тими травами і знають, як і коли їх треба вживати. Деякі трави (колючки, реп’яхи, бур’яни й усі гіркі й смердючі трави і квітки) садив чорт, щоб люди кололись ними, чхали від них і лаялись.

Серед лагідних є квітка Петрів батіг (цикорій). Квітне вона навесні радісними блакитними квітами на високих стеблях. Кажуть, що дуже давно Святий Петро слідкував за полем, на якому зріла пшениця. Апостол був до всього цікавий: йому відомі були назва та життя будь-якої польової комашки, він знає, чим кожна з них годується. Йде, бувало, святий Петро межею, візьме прутик дикого цикорію й хльоскає ним, як батіжком. А жуки й комахи, які сидять на колосі, всі злітають і не сміють псувати хліба. Пройде межу, кине свій батіжок на землю, а він прийметься там і росте. А всі жучки й мушки вже добре знають, що ту ниву, де він росте, треба обминати. Відтоді і стали називати цю квітку Петрів батіг.

Васильки здобули свою назву ось як: одного разу знайшла дівчинка гарні блакитні квіти. Прибігла вона до діда Василя та й питає його: «Дідусю, як звати цю квітку?» А з кімнати бабуся відгукнулася «Васильку!» Це бабуся діда для чогось покликала. А онука вирішила, що так квітка зветься, і дуже зраділа. «Дідусю! Цю квітку, як і тебе звуть Василько». От і стали так називати ці квіти.

Росте на території України колючий осот. А з’явився він так. Колись забажав чорт посадити якусь лагідну культуру і попросив для цього насіння. Дали йому насіння та сказали: як добіжиш до гарного поля, кинь насіння у землю та скажи овес – це дуже гарна рослина, але не кажи осот, бо виростуть лише колючки. Побіг чорт до поля. Біг дуже швидко, поспішав. Так біг, що й навіть дороги не бачив, перечепився через гілля та впав. Злякався чорт, підвівся та забув, яку рослину йому слід назвати, коли насіння у землю кинути. «Мабуть, треба назвати «осот», – подумав чорт і кинув насіння у землю. Тому і повиростали колючки та будяки. А чорт і по цей день ніяк не може згадати, що саме він повинен був промовити.

Пропонуємо фрагменти розповіді вчителя на уроках, які вчителі можуть використовувати у вивченні предметів: Людина і світ, Я і Україна, малювання.

Тема: Петріківський розпис (4 клас)

«Нема України без верби і калини», – кажуть в народі. Звідки взялася калина? Розповідають, що колись напали на українське село вороги. Дівчина-красуня, яку схопили бусурмани, вирвалася і почала тікати. Аж раптом розірвалося її червоне намисто і розсипалися по землі яскраві намистинки, з яких через деякий час і повиростали калинові кущі. Віддавна калина була символом дівочої краси, кохання, вірності. Саджали її біля колодязів, щоб вода була здоровою і смачною, поруч з вікнами відразу після завершення будівництва оселі. Вплітали калину у вінки, прикрашали весільні короваї. Із калини готували ліки: робили калиновий чай з листя при нежитю. Свіжі ягоди з медом або цукром вживали при кашлі. А дівчата використовували свіжі ягоди з косметичною метою. Жоден сімейний обряд не проходив без калини.

Калина в Україні має декілька символічних значень: цвіт калини – символ дівочої краси та вроди. Настав час відцвітати, опадати цвіту калини – це вже символ печалі, туги за молодістю, красою, яка відцвітає. Червоні кетяги калини – то краса і врода, достаток у сім’ї, здоров’я та сила, зрілість дівчини. Калиновий кущ хитається без вітру – то вже вже туга молодої дівчини за коханням. Калина опускає свої віти, «похнюпилась» – то символ туги, це вже сум. Почорніли ягоди – то горе. Зламана калина – покинута жінка. Під калиною зустрічалися закохані, тож її кущ – це символ закоханих. Посаджена на могилі калина – туга за померлими.

Збереглися приповідки про калину: Пишна та красива, мов червона калина. Щоки червоні – як кетяги калинові. Стоїть у дворі дівонька, як над ставом калинонька.

Тема: Натюрморт. Декоративний посуд (4 клас)

Для збереження продуктів та приготування їжі з давніх часів використовували різний посуд: глечики, миски, макітри, казанки, горщики, кухлі, куманці. З деякими з них пов’язаний вислів «змій Горинов»: ще з часів трипільської культури відомий посуд горнець, у якому зберігали зерно, а щоб його не пошкодили миші, малювали на ньому собак, ведмедів, а на кришці виліпляли з цегли змія (іноді з крилами), і тому верхню частину називали Горин, мабуть, з цього і пішла назва «Змій Горинов».

Тема: Створювання ескізу писанки (2 клас)

Витоки виникнення звичаю розписувати яйця ідуть своїм корінням у далеку давнину та зникають серед інших легенд. Одна з них говорить: „Колись, дуже давно високо в горах серед скель у глибокій печері люди прикували чарівними ланцюгами люте чудовисько. Кожен рік навесні воно посилало своїх слуг поглянути, як живуть люди. Коли слуги повертались, і доповідали, що серед людей немає ладу, чудовисько раділо, а його кайдани ставали тоншими. А коли чуло, що на землі добрі стосунки і мир серед людей, воно лютувало, а кайдани ставали міцнішими. Але більше за все чудовисько лякалося, коли люди розписували писанки та дарували їх один одному. Від цього чудовисько ставало слабким і немічним”. Старі люди і зараз говорять: „Доки люди робитумуть писанки та даритимуть їх один одному, доти зло не поселиться у людські душі, а люте чудовисько ніколи не вирветься на волю”.

Свячену писанку заорювали в полі, щоб краще родило жито-пшениця, клали під поріг стайні, щоб добре велася худоба. Зводячи нову хату, в кожному кутку клали по писанці. Наші прабабусі і прадідусі вірили, що писанка охороняє оселю від пожеж, блискавок та різних інших напастей.

Тема: Витинанка (дерево життя) 4 клас

В одному селі збиралися молодята зіграти весілля, але хлопця забрали в армію. Поклялася дівчина його чекати. І ось одного разу отримала вона звістку від свого нареченого, що той повертається додому. Дівчина дуже зраділа, але ніяк не могла придумати, яку ж звістку подати своєму хлопцю у відповідь. Тоді вона взяла папір, ножиці і зробила паперові візерунки, прив’язала їх до лапки голубки і відіслала своєму коханому. Коли він отримав цю звістку і побачив, які красиві візерунки робить його наречена, дуже зрадів і ділився цією радістю у кожному селі, де зупинявся відпочивати. Він показував усім паперові прикраси і розповідав, яка майстриня його наречена. А люди, дивлячись на візерунки, спробували робити такі ж самі. Тому по всій Україні вміють робити витинанки – прикраси з паперу. Їх робили до різних свят: до весілля, жнив, перед Великоднем.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фрагмент уроку	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.