Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Ключові терміни та поняття

СТАЛІНСЬКИЙ ТЕРОР В УКРАЇНІ В ЗО- і РОКИ

УТВЕРДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В СРСР.

З а п и т а н н я

І. В яких умовах розвивалася українська культура в 20-х і 30-х роках?

2. Якими були позитивні і негативні наслідки розвитку освіти в розглядуваний період?

3. Як змінилося відношення до української мови в нових істо­ричних умовах?

4. В чому полягали трагічні сторінки розвитку літератури та мистецтва в 30-х роках?

5. Яка доля настигла в розглядуваний період українську інте­лігенцію і як це сказалося на генофонді української нації?

 


· монополія на владу

· монополія на ідеологію

· тоталітарний режим

· ДПУ

· НКВС

· „п׳ятирічка великого терору”

· „вороги народу”

 

 

· „український буржуазний націоналізм”

· „Союз Визволення України”

· „Український національний центр

· „трійки”

· мартиролог

 


Сталінізм — це злочинна політика і практика, не­від'ємний атрибут тоталітарного режиму, що торкнувся своєю трагічною суттю усіх сфер суспільного життя країни, в центрі якого стояла окрема людина, групи лю­дей, цілі народи. Правда про цю справжню людську трагедію, яку переніс на собі і народ України, люди поча­ли узнавати з т. зв. «закритої доповіді» М. С. Хрущова на XX з'їзді КПРС, що мала справжній вибуховий ефект.

Що ж відбувалося в 30-х роках в Україні? Внаслі­док сталінської «революції зверху» відбулися корінні зміни в структурі влади, економічній системі, правопо­рядку, ідеології, культурі й освіті, релігії, в національ­ному русі, у військовій сфері, в кадровому корпусі, що призвело до знищення всіх аспектів автономності Украї­ни. Політика сталінізму привела до того, що Україна втратила контроль над своїми ресурсами, капіталовкла­деннями, промисловістю, сільським господарством.

Репресивний апарат, який склався на поч. 30-х років в Радянському Союзі і який покликаний був тримати під жорстоким контролем увесь хід суспільних процесів в усіх регіонах, активно почав діяти й в Україні. Тут, як на випробувальному полігоні, почалося проведення насильницької колективізації, що викликало шалений опір селянства. Як «відповідь» на цей спротив, почало­ся вишукування «контрреволюціонерів» у сільському господарстві.Різним строкам і формам покарання було піддано ЗО осіб Наркомзему УСРР, 20 з них було роз­стріляно. В колгоспах України було ліквідовано 85 т. зв. «контрреволюційних куркульських угрупувань», заареш­товано близько 400 чоловік, переважна більшість яких загинула. Політика ліквідації куркульства як класу привела до знищення величезної кількості справжніх господарів на українській землі.

Боротьба з «шкідниками» й «саботажниками» в про­мисловості. В умовах згортання непу (к. 20-х років) си­гналом до атаки стала «шахтинська справа»: на лаві підсудних опинилися керівники промисловості Украї­ни, яким було приписано створення «Харківського цент­ру» по керівництву «шкідництвом». Почалася цілеспря­мована, різнобічна боротьба проти кадрів української національної інтелігенції. «Викриття ворогів» наростали як снігова лавина. Протягом 1930—1940 рр. в Україні було «виявлено» понад 100 всіляких «центрів», «блоків», «націоналістичних організацій».

Національна українська еліта теж попала під косу сталінського безжального терору. Тільки у справі «Спіл­ки визволення України» та «Промпартії» було репресо­вано 45 провідних учених, письменників та інших пред­ставників інтелігенції на чолі з С. Єфремовим, відомим українським літературознавцем, академіком, віце-прези­дентом Всеукраїнської Академії Наук, одним з колиш­ніх керівників Центральної Ради, що не приховував сво­го гостро критичного ставлення до Радянської влади. «Суддями» над «СВУ» були С. Косіор, В. Балицький, П. Любченко, які в др. пол. 30-х років самі стали жерт­вою сталінського терору.

В 1931 р. було «викрито» ще один міфічний «Укра­їнський Національний Центр» та його складову части­ну — т. зв. галіцийську «Українську військову організа­цію» («УВО»). Її учасників звинуватили в тому, що вони мали на меті «шляхом збройного повстання куркульст­ва» повалити Радянську владу в Україні, відокремити її від Радянського Союзу, встановити капіталістичний лад у формі буржуазно-демократичної Української Народ­ної Республіки. В справу «УНЦ» були втягнуті два виз­начних діячі української науки — академіки М. Грушевський та М. Яворський, останній з яких після відбуття 6-річного строку на Соловках в 1937 р. був розстріля­ний. Історична секція АН на чолі з Грушевським була розпущена, його самого звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі», вислали в Росію, де він при «нез'ясованих» обставинах помер, відпочиваючи в 1934 р. в Кисловодську.

Гоніння проти українських письменників, діячів культури й мистецтва. «Контрреволюціонерами» і «шпигунами» були ого­лошені десятки академіків та дійсних членів ВУАМЛІН, професорів інституту Червоної Професури, Наркомату освіти України. Арешти серед освітян та письменників, особливо посилилися після самогубства М. Скрипника (1933 р.) та М. Хвильового (1933 р.). Із 500 репресова­них письменників зникли з життя понад 200, з 85 вчених-філософів, ліквідовані 62. До українського національно­го мартирологу внаслідок посилених репресій увійшли: Євген Плужник, Микола Куліш, Микола Зеров, Григо­рій Косинка, Олександр Досвітній, Кость Буревій, Дмит­ро Фальківський, засновник і керівник театру «Березіль» Лесь Курбас, який драматично загинув в концтаборі. Соловки були повністю «українізовані». Сотні письменників примушено було замовкнути, примиритися з системою, понад 80 чол. емігрували. З прокату були зняті фільми Довженка, а самого кінорежисера змусили переїхати до Москви. Українській літературі сталінський терор завдав жахливого удару.

Боротьба проти релігії і церкви.Радянська влада здійснила фронтальний наступ на УАПЦ, наклавши високі податки та обмеживши діяльність українських парафій. Було зруйновано й закрито тисячі церков, розгоруто гоніння проти священниківі віруючих. УАПЦ була примусово розпущена (1930 р.). Другу п׳ятирічку (1933-37 рр.) оголосили „пя׳тирічкою знищення релігії”

Репресії проти партійних та державних діячів. Розпочалися вони в 1933 році. Сталін розправлявся з будь - яким проявом опозицій, замахами на його владу й авторитет. Виключення з партії в цей час з формулюванням «ідеологічні прорахунки й помилки» означало подальшу фізичну розправу. Після вбивства С. М. Кірова(грудень 1934 р.) генсек не лише позбувся можливого конкурента, але й отримав переконливий привід для розгортання хвилі терору проти партійних та державних діячів особливо.

На Україні особливо лютував посланець Сталіна Постишев. Понад 15 тис. керівників були звинувачені в „фашизмі», «троцькізмі», «націоналізмі». Керівником „опозиціонерів» на Україні було визнано Ю. Коцюбинського (розстріляний у січні 1937 р.) «Батьківське» піклування Сталіна про кадровий корпус України закін­чилося надзвичайно трагічно: виганялися, а потім зника­ли „петлюрівські націоналістичні елементи», натомість зміцнювалися партійні лави України за рахунок московських надійних кадрів. Внаслідок такого «очищення» склад КП(б)У з 1933 по 1938 рр. зменшився наполовину, особливо постраждали її керівники. Так, з 11 членів політбюро, обраних в червні 1937 р. XIII з'їздом КП(б)У, загинуло 10 (живим залишився лише Г. Петровський), з 5 канд. у члени політбюро загинули 4. Із 102 членів і кандидатів у члени ЦК репресовані 100. Всі без винятку члени ревізійної комісії знищені. У ці роки загинули: В. Затонський, М. Хатаєвич, Є. Квірінг, X. Раковський, Г. Гринько, С. Косіор, В. Чубар, Ю. Коцюбинський тощо. Майже весь керівний склад КПЗУ, усі секретарі ЦК ЛКСМУ на чолі з секретарем С. Усенком, увесь керівний склад профспілок України теж пішли під сокиру сталінських репресій. У зв'язках з антирадянською організацією боротьбистів було звинувачено Голову Уряду України П. Любченка, який у період засідань пленуму ЦК КП(б)У,. що висунув таке звинувачення, застрелився (серпень 1937 р.).

В серпні 1937 р. в Київ прибули три особистих представника Сталіна — Молотов, Єжов, Хрущов. За підрахунками, репресіям були піддані 37 % членів КП(б)У, тобто майже 170 чоловік. М. Хрущов, який після С. Косіора очолив ЦК КП(б)У, в своїх мемуарах згадував: «Партійне керівництво України було майже повністю розгромлене. Нам довелося починати все з нуля».

Репресії проти командного складу Робітничо-Селянської Червоної Армії. На Україні вони почалися в 1936 р. проти майже всього командного складу Київського воєнного округу, який очолював Й. Якір. Водночас вони торкнулися й 150 чол. Харківського воєнного округу, який очолював І. Дубо­вий. Лише за півроку було репресовано 45 командирів стрілецьких з'єднань, в тому числі щонайменше 17 ком­дивів та 18 комбригів. Під час репресій 1937—1938 рр. загинули коменданти всіх Укріплених районів — особли­вих з'єднань, розташованих в Україні. На поч. березня 1938 р. М. Хрущов та командир Київського воєнного ок­ругу С. Тимошенко рапортували у Москву, що з військ округу за рік «винищено» близько 3 тис. чоловік, з них заарештовано понад 1 тис., «оновлені» практично всі ко­мандири корпусів і дивізій. Трагічні наслідки цих репре­сій стали особливо відчутними під час катастрофічних поразок початкового періоду Великої Вітчизняної війни.

Знищення й самих керівників НКВС (Народного Ко­місаріату Внутрішніх справ). Серед загиблих чекістів на Україні понад 1200 чол., в т. ч. М. Лаціс, Б. Манцев та ін. Жертвами репресій ставали і співавтори сталінсь­кого «великого терору», діячі , які очолювали НКВС України в 30-х роках: В. Балицький, І. Леплевський та ін.

Сталін діяв не сам. Впродовж 1937-1941 рр. („п׳ятирічка великого терору”) в таборах НКВС бкло ув׳язнено понад 5,2 млн. чоловік, що у 2,2 рази більше, а ніж за попередні п׳ять років. Свою «теорію» і «практику» він реалізовував через своїх безпосередніх поплічників— кар'єристів. Провідниками антилюдяної політики він зробив і тих діячів, за плечима яких були роки бороть­би за соціалістичні ідеали. Серед них й українські рес­публіканські керівники, що стали не тільки самі жерт­вами сталінізму, а й винуватцями багатьох трагічних подій в Україні. Це: С. Косіор, П. Постишев, В. Чубар, Г. Петровський, П. Любченко, М. Демченко, В. Балиць­кий та ін.

Наслідки терору для українського руху за своє само­утвердження. Внаслідок сталінських кампаній терору рух українського народу за своє самоутвердження, що, зда­валося, набирав силу в 20-х роках, в 30-х втратив незлі­ченну силу своїх прибічників. Суспільство дедалі опус­калося в прірву відчаю, моральної деградації, відбулася морально-етичних відносин (атмосфера страху, заохочення доносі тощо). Не витримуючи фізичних мук, люди давали свідчення на своїх друзів, родичів, сусідів. Були страчені покоління, які могли б відіграти визначну роль в українському національно-державному відродженні. Українська нація зазанала величезних демографічних втрат. Відбувся зпнепад української культури, інтелектуального потенціалу української нації.

Ми повинні знати ці трагічні сторінки нашого мину­лого, якщо прагнемо до того, щоб сталінізм не пережив свого творця.

 

З а п и т а н н я:

1.Якими шляхами відбувася процес формування тоталітарного режиму в СРСР?

2. Що таке сталінізм?

3. Як і коли склався сталінський репресивний апарат і якими були його ключові завдання?

4. Коли почалися сталінські репресії в Україні?

5. Що Ви знаєте про т. зв. справи «СВУ», «Промпартії». «УНЦ», «УВО»?

6. На що були спрямовані масові репресії партійних та держав­них діячів?

7. Які наслідки знищення командного складу РСЧА?

8. Чи міг Сталін сам реалізувати свою репресивну «політику» і «практику»? Хто був його активним помічником?

 


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
  10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
  11. Базові (ключові) цінності.
  12. Базові поняття




Переглядів: 453

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Умови, в яких розвивалася культура в 30-х роках (по­рівняно з 20-ми). | Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.028 сек.