МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||||||||||||||||
Ключові терміни та поняттяЗГОРТАННЯ УКРАЇНІЗАЦІЇ В 30-ті рр. · національна політика · українізація · деукраїнізація · русифікація · „хвильовізм” · „шумськізм” · „волобуєвщина” · „ухили в партії” · адміністративно-командна система В першій половині 30-х років маховик адміністративно-командної системи набирав все більшої сили. Влада дедалі більше централізувалася і зосереджувалася в Москві. На Україні це означало, що мрії, ілюзії та вже досягнуті успіхи в самоврядуванні, що характеризували сповнені надій 20-ті роки, були приреченими. Систематично знищуючи майже всі аспекти автономності, Сталін прагнув перетворити Українську республіку просто в адміністративну одиницю Радянського Союзу. З централізацією прийшла й русифікація. Спочатку, в 1933 р., вона проводилася у формі напливу в Україну тисяч російських функціонерів для «підсилення» колективізації. Під кінець 30-х років після чистки «націонал-комуністів» більшість членів найвищого керівництва партії та держави в Україні, включаючи М. С. Хрущова, були росіянами. У Сталіна була чітка мета: тримати під неослабним контролем розвиток національних процесів, але досягнути її, «оволодіти новим рухом на Україні за українську культуру,— писав він Л. Кагановичу в листі ще в квітні 1926 р.,— можна, лише борючись з крайностями в рядах комуністів..., тільки в боротьбі з такими крайностями можна перетворити ростучу українську культуру і українську громадськість в культуру і громадськість радянську» (Й. Сталін. Твори, т. 8, К., 1949, стор. 153). Боротьба з „крайностями” велась під гаслом боротьби з буржуазним націоналізмом. Характерною особливістю звинувачень у буржуазному націоналізмі в цей час була їх своєрідна персоніфікація — «хвильовізм», «шумськізм», «волобуєвщина», «скрипниківщина». Така диференціація була не випадковою, адже кожен з цих «ухилів» уособлював певну групу опозиційних режиму сил: «хвильовізм» — творчу інтелігенцію, «волобуєвщина» — наукову інтелігенцію, «шумськізм» — стару ленінську гвардію. «Їхня українізація,— казав один з героїв п'єси М. Куліша «Мина Мазайло» дядько Тарас,— це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб духу не було...». На жаль, маятник репресій, що дедалі більше розгойдувався, та голод 1932—1933 рр. в Україні робили ці слова пророчими. За кадровими змінами стояв рішучий поворот у національній політиці Москви. На початку 30-х років політика українізації, влучно названа американським істориком культури М. Семчишиним «українським ренесансом XX століття» («Тисяча років української культури», К., 1993 стор. 427), все більше почала здавати позиції під тиском адміністративно-командної системи, у рамки якої вона дедалі більше не вписувалася. Наступив кінець «українізації» й початок систематичних утисків української культури. Скоротилася кількість українських шкіл, помітно зменшилася частка українських вчителів і дослідників, з бібліотек було вилучено видатні твори української науки і літератури, заборонено сотні українських п'єс і закрито десятки українських театрів, а музейним працівникам було наказано припинити «ідеалізацію історії козаччини». Власті при кожній нагоді знущалися з «націоналістичної теорії про самобутність України». Водночас звеличувалися всі аспекти російської культури й підкреслювалася провідна роль Росії в СРСР. Причому все це робилося під виглядом розвитку інтернаціоналізму. Радянські ідеологи прийшли до висновку, що завданням розвитку дружби народів й інтернаціоналізму найкраще відповідають російська мова і культура. Вони доводили, що нова політика Сталіна являла собою не повернення до традиційного російського шовінізму, а була надійним шляхом до прогресу, соціалізму, інтернаціоналізму. З цієї логіки випливало, що культура українська та культура інших неросійських народів сприяла відсталості та провінціалізму. Внаслідок такого підходу наприкінці 30-х років національні школи (а в 20-х роках нараховувалося понад 2000 шкіл, в яких навчання відбувалося мовами національних меншин) були переведені на російську мову навчання. В українських школах стало обов'язковім вивчення російської мови і літератури. Українську абетку, граматику і словник було змінено в напрямі наближення їх до російської. Вживання російської мови на Україні значно поширювавалося. Скоротилася частка української мови в пресі: якщо в 1931 р. українською мовою виходило 90 % газет та 85 %, часописів, то в кінці 30-х років їхній відсоток упав відповідно до 70 й 45. Випуск кінофільмів та радіомовлення переходило на російську мову. В літературі стало політичним принципом наголошувати, що всі видатні українські поети та письменники минулого розвивалися під благотворним впливом Росії. Навіть члени Комуністичної партії, радянські кадри до середини 30-х років практично деукраїнізувалися й почали розмовляти російською мовою, за визнанням самого Постишева. Українською культурою маніпулювали так, щоб вона знову (як і до революції 1917 р., тобто в рамках Російської імперії) зосередилася на традиційному для себе ототожненні з консервативним і відсталим селом. В результаті рух за самоутвердження українців, що, здавалося, набирав сили в 20-х роках, підрізувався адміністративно - командною системою, що склалася в 30-х роках, під самий корінь.
З а п и т а н н я:
1. Охарактеризуйте політичну обстановку в Україні, що передувала згортанню українізації. 2 Що Ви знаєте про боротьбу Сталіна та його поплічників з т. зв. «українським буржуазним націоналізмом»? 3. В чому полягав рішучий поворот Москви у національній політиці щодо України? 4.Виконайте завдання: у правій колонці наведіть конкретні приклади масових репресій30-х років
5. До яких наслідків привело згортання українізації в 30-х роках? Яке значення має сьогодні знання цього „історичного досвіду”. 6. Визначіть причини утвердження сталінського тоталітарного режиму.
Читайте також:
|
||||||||||||||||||||||
|