Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Поняття державного кредиту

Для повноцінного економічного розвитку будь-якої держави недостатньо фінансових ресурсів, які мобілізуються за допомогою основного (обов'язкового) методу збору. Необхідна також мобілізація грошових і матеріальних коштів у юридичних та фізичних осіб, що її засновано на принципах добровільності, зворотності, платності і строковості. Цей вид фінансових правовідносин називається державним кредитом.

Державний кредит є відносинами вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного доходу. Об'єктом відносин у галузі державного кредиту є частина доходів і грошових фондів, що сформувались на стадії первинного розподілу - позичена частина фінансових ресурсів держави. Найчастіше ними є тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств і організацій, не призначені для поточного вжитку.

Фінансові відносини у сфері державного кредиту, що регулюються фінансовим правом, складаються лише з приводу формування, функціювання і погашення державного боргу.

Суб'єктом державно-кредитних правовідносин, з одного боку, виступає держава у особі органів законодавчої чи виконавчої влади, а з іншого, - учасником цих правовідносин може бути будь-який суб'єкт фінансових правовідносин. Держава у цьому випадку (найчастіше в особі уряду) виступає як одержувач позичкових коштів від сторони, на яку покладається обов'язок повернути борг та сплатити проценти за ним.

Всі правовідносини у галузі державного кредиту відзначаються державно-владним характером: держава в однобічному порядку встановлює, а інколи й змінює без згоди іншої сторони вже встановлені раніше умови державного кредиту - види, строк, платність, підстави зміни та припинення цих відносин.

Державний кредит не слід ототожнювати з банківським кредитом. В останньому випадку позичковий фонд використовується для кредитування підприємств, установ і організацій з метою забезпечення безперебійного процесу розширеного відтворення і підвищення його ефективності. Банківський кредит можуть одержувати юридичні і фізичні особи. Основною відмінною рисою банківського кредитування господарюючих суб'єктів є продуктивне використання позичкового фонду. Використання кредитних ресурсів як капіталу створює умови для погашення кредиту і виплати позик за рахунок збільшення виробленої вартості доданого продукту. За надання банківського кредиту як забезпечення, як правило, виступають конкретні цінності - квартира, товари на складі, незавершене будівництво і т. д.

 

12.2. Форми державного внутрішнього кредиту

 

Нормативні акти України, насамперед Закони України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державний внутрішній борг України», «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», Бюджетний кодекс України, дають підстави виділити як самостійні такі форми державного кредиту в Україні:

■ державні позики як звернення частини заощаджень населення та вільних коштів підприємств та підприємців;

■ казначейські позики як форма надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям.

Державна позика як форма внутрішнього державного кредиту характеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств, установ і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб шляхом випуску і реалізації облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

Інструменти внутрішнього державного кредитування

Облігація - представляє собою державне боргове зобов'язання та дає право її власнику після перебігу відповідного строку одержати назад суму боргу і проценти за ним. Номінальна вартість позначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі у тимчасове користування. Ця сума виплачується власнику облігації у момент погашення і на неї нараховуються проценти. Проте реальна прибутковість облігації може не співпадати з номінальною, а бути вищою або нижчою від заздалегідь встановленого номінального проценту. Це зумовлюється тим, що облігації продаються за курсовою ціною, яка майже завжди відхиляється вверх або вниз від номінальної вартості. Таке відхилення називається курсовою різницею і залежить від низки факторів. До них, зокрема, належать: величина номінального процента за облігацією, насиченість ринку державними цінними паперами, стан господарської кон'юнктури, міра довіри населення уряду і т. д.

Казначейські зобов'язання. Основна їх відмінність від облігацій полягає у меті випуску, формі виплати прибутку і свободі обігу. Кошти, що поступають від продажу облігацій, спрямовуються на поповнення бюджетного фонду, позабюджетних фондів або на інші спеціально визначені цілі. Кошти ж від реалізації казначейських зобов'язань держави спрямовуються тільки на поповнення прибутків бюджету. За облігаціями державних позик дохід може виплачуватись у вигляді процентів, виграшів або не виплачуватись зовсім (наприклад, за цільовими позиками). Умовами ж випуску казначейських зобов'язань передбачено виплату доходу тільки у вигляді процентів. Облігації можуть бути з необмеженим або обмеженим колом обігу серед юридичних і фізичних осіб, а казначейські зобов'язання підлягають реалізації лише серед населення.

Державні внутрішні позики класифікуються за рядом ознак. З юридичної точки зору завжди цікавий суб'єктний склад учасників правовідносин у галузі державного кредиту. Найбільшого поширення набула практика випуску державних позик урядом держави. Заборгованість місцевих органів влади незначна.

Класифікація внутрішніх держаних позик

I. За суб'єктним складом емітентів (позичальників):

■ позики центральних органів влади і управління;

■ позики місцевих органів влади і управління.

II. За ознакою власників цінних паперів кредиторів - позики поділяються на такі, що реалізуються:

■ тільки серед населення;

■ тільки серед юридичних осіб;

■ універсальні, призначені для розміщення одночасно серед юридичних і фізичних осіб.

III. У залежності від форми виплати доходів позики:

процентні (власники боргових зобов'язань процентної позики одержують твердий дохід щорічне шляхом оплати купонів або одноразово за погашення позики шляхом нарахування процентів до номіналу цінних паперів, без щорічних виплат;

виграшні (за виграшними облігаціями їх держателі одержують весь дохід у формі виграшів у момент погашення облігацій. Дохід у цьому випадку виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, які потрапили у тираж виграшів);

процентно-виграшні (умовами випуску цих позик передбачається виплата частини доходу за купонами, а іншої частини - у формі виграшу);

безпрограшні (випуски цих позик гарантують, що протягом строку чинності позики виграш випаде на кожну облігацію);

безпроцентні (цільові)(ці позики не передбачають виплату доходів з облігацій, але гарантують одержання відповідного товару, попит на який поки що перевищує його пропозицію).

В Україні після придбання нею незалежності процентно-виграшні і безпрограшні позики поки що не випускались.

IV. У залежності від методів визначення доходів боргові зобов'язання держави поділяються на:

■ позики з твердим доходом;

■ позики з плаваючим доходом.

V. За строками погашення позики поділяються на:

■ короткострокові (строк погашення до 1 року);

■ середньострокові (строк погашення до 5 років);

■ довгострокові (строк погашення понад 5 років).

VI. У залежності від обов'язків позичальника твердо дотримуватись строків погашення позики, встановлених за його випуску, позичкові кошти можуть поділятися на:

■ зобов'язання з правом дострокового погашення;

■ без права дострокового погашення.

VI. У залежності від обігу на ринку цінних паперів державні позики поділяються на:

■ ринкові;

■ неринкові.

Ринкові позики вільно продаються і купуються. Вони є основними при фінансуванні бюджетного дефіциту. Неринкові позики не можуть вільно змінювати своїх власників.

VII. У залежності від забезпечення боргових зобов'язань державні позики поділяються на:

■ заставні;

■ не заставні.

Заставні облігації забезпечуються чимось конкретним, наприклад, відповідними видами доходів чи майна. Такі облігації, як правило, випускаються місцевими органами влади. Незаставні облігації нічим визначеним не забезпечуються. Як їх забезпечення виступає все майно держави чи відповідного органу місцевого самоврядування. Центральні органи управління, як правило, випускають не заставні облігації, їх надійність дуже висока і тому у кредиторів немає потреби у будь-яких додаткових гарантіях.

VIII. За методами розміщення державні позики поділяються на:

■ добровільні;

■ примусові;

■ такі, що розміщуються серед інвесторів за підпискою.

Облігації добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими установами, якщо інше не визначено умовами їх випуску. Примусові позики розміщуються серед кредиторів у силу постанов уряду, якими передбачено сувору відповідальність за ухилення від покупки облігацій, але українським законодавством таку форму позик не передбачено.

IX. Державні позики можуть бути:

■ облігаційними, що супроводжуються емісією цінних паперів держави;

■ безоблігаційними, що оформляються підписанням угод, договорів, шляхом записів у боргових книгах і видачею особливих свідоцтв. У даний час безоблігаційні позики використовуються на міжурядовому рівні.

Розрізняють два варіанти погашення заборгованості - одноразово і частинами. Якщо позика погашається частинами, то в залежності від розподілу суми боргу за строками погашення виділяється три варіанти:

■ позика погашається рівними частинами протягом певного строку;

наростаючими частками. Наприклад, у перший рік погашається борг в 10 млн. грн., у другий рік - в 20 млн. грн., у третій - 30 млн. грн., у четвертий - 40 млн. грн.;

знижуючими частками. Наприклад, в перший рік погашається борг у 40 млн. грн., у другий - у 30 млн. грн., у третій -у 20 млн. грн. і у четвертий решта - 10 млн. грн. Така система привабливіша за ситуації, коли очікується неминуче падіння прибутків держави чи збільшення її видатків.

Казначейські позики як форма державного кредиту відображають відносини надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної виконавчої влади за рахунок бюджетних коштів на умовах строковості, платності і зворотності. Об'єктивну необхідність значно ширшого застосування державою казначейських позик зумовлено докорінною реформою відносин власності в країні. Ця реформа супроводжується роздержавленням і приватизацією господарських структур. Держава не може нести відповідальність за фінансові результати діяльності підприємств і організацій замість їх повноправних власників. Однак за необхідності державні органи можуть надавати фінансову допомогу тим господарюючим суб'єктами, у стабільній роботі яких вони зацікавлені насамперед, але знову ж таки на умовах зворотності, строковості і платності.

Правовідносини по лінії казначейських позик не є аналогом відносин банківського кредитування, оскільки на відміну від госпрозрахункових банківських структур органи державної законодавчої і виконавчої влади надають фінансову допомогу на інших умовах, з інших причин та з іншою метою. Казначейські позики видаються на пільгових умовах за строками і нормою процента. Вони можливі у випадку фінансових ускладнень підприємств або інших господарюючих суб'єктів, їх особливого становища на ринку або погіршення економічної ситуації в країні і не переслідують меркантильних та комерційних цілей, а є засобом підтримки життєво важливих для народного господарства економічних структур.

12.3. Міжнародний державний кредит

 

Міжнародний державний кредит - це сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника чи кредитора. Ці відносини набувають форми державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на принципах зворотності, строковості і платності. Сума одержаних зовнішніх позик з нарахованими процентами включається до державного боргу країни.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Позичальниками коштів можуть бути уряд держави або органи влади місцевого самоврядування. В свою чергу кредиторами можуть виступати уряди, фінансово-кредитні установи та інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, а також міжнародні фінансово-кредитні організації.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подоланню фінансових труднощів уряду країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Державні зовнішні позики надаються у грошовій чи товарній формі. Як правило, вони бувають середньостроковими і довгостроковими. Грошові позики випускаються у валюті країни-кредитора, країни-позичальника або у валюті третьої країни. Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками або валютою. Погашення позик і виплата процентів за ними може здійснюватись після завершення пільгового періоду, який, як правило, надає відстрочку погашення позики на 3 - 5 років після її використання.

Основними кредиторами України є розвинуті капіталістичні країни - Німеччина, США, Франція, Японія та інші. Допомога з їх боку надається у формі міжурядових позик і міжбанківських кредитів. Як правило, вони надаються для фінансування товарних поставок за міжурядовими угодами, компенсаційних угод і регулювання платіжного балансу країни-позичальника.

Істотною у кредитуванні уряду України є допомога міжнародних фінансово-кредитних організацій, насамперед Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Ці міжнародні фінансово-кредитні організації фінансують програми економічної перебудови і розвитку різних держав світу. Допомога МВФ спрямована насамперед на стабілізацію функціювання грошово-кредитної системи України, а Світового банку - на фінансування критичного імпорту та підтримку бюджету, а також фінансування різних інвестиційних проектів.

У відповідності з умовами надання Міжнародним валютним фондом системної трансформаційної позики строк боргового зобов'язання за нею складає 10 років, а строк відстрочки за основними виплатами (пільговий період, протягом якого необхідно сплачувати лише проценти) - 4,5 року; для резервного кредиту строки складають відповідно 5 років і 3,25 року. Процентна ставка за кредитами МВФ складає б - 7% і періодично переглядається.

Загальні умови та особливості зобов'язань з одержання коштів Реабілітаційної позики зумовлено Договором про надання позики між Україною і Міжнародним банком реконструкції і розвитку від 22 грудня 1994 р. Державним відомством - позичальником коштів у відповідності з передбаченим даним договором порядком надання і використання даної позики визначено Міністерство фінансів України.

У відповідності з умовами Світового банку і обов'язками уряду України кошти Реабілітаційної позики може бути використано на загальних засадах лише за напрямками, передбаченими чинним порядком у Державному бюджеті України. Пряме кредитування будь-яких державних і недержавних структур за умовами цієї позики заборонено.

З реабілітаційною позикою тісно пов'язана позика на перебудову сільського господарства і позика на розвиток підприємств, їх загальний обсяг визначено в розмірі біля 60 млн. дол. США. Практичне надходження цих позик розпочалося у 1996 р. їх також може бути спрямовано лише на продовження і поглиблення економічних реформ та поліпшення загальних економічних показників критичного імпорту.

Надає в Україну позики також Європейський банк реконструкції і розвитку, проте з урядом України ці кредити безпосередньо не пов'язані. Головною особливістю діяльності цього банку є те, що він співробітничає з комерційними і приватними структурами.

Міжнародні фінансово-кредитні організації зацікавлені й надалі надавати фінансову допомогу нашій державі. Свідченням цього є проведення ними нових раундів переговорів з урядом України про надання нових позик.

Сукупний зовнішній борг молодої української держави ще відносно невеликий. Проте потреба уряду України у зовнішніх позиках продовжує залишатися великою.


ТЕМА 13. ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТРАХУВАННЯ

 

13.1. Поняття, форми страхових фондів і функції страхування

 

Страхування- це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Існують різні форми організації страхових фондів:

■ централізована форма організації страхових фондів;

■ децентралізована форма організації страхових фондів.

■ централізоване страхування за рахунок децентралізованих джерел.

Децентралізована форма організації страхових фондів або самострахування. Такий фонд утворюється господарчим суб'єктом лише за рахунок власних ресурсів і тільки для особистих потреб. При цьому завдана непередбачена шкода не компенсується, а тільки рівномірно розподіляється на весь період часу існування страхового фонду.

Централізована форма організації страхових фондів - такий фонд є єдиним для певного кола суб'єктів. Він утворюється у централізованому порядку з централізованих ресурсів (загальнодержавних, регіональних та місцевих), а не на основі страхових внесків відповідних суб'єктів.

Централізоване страхування за рахунок децентралізованих джерел - цей страховий фонд централізується у спеціальних страхових організаціях шляхом збирання спеціальних внесків до цього фонду від суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних і фізичних осіб.

Суспільна сутність і призначення страхування проявляється у його функціях:

■ відновлювальна;

■ попереджувальна;

■ ощадна;

■ контрольна.

Відновлювальна функція є основною функцією страхування, яка полягає у відшкодуванні збитків від страхових випадків, відновленні продуктивних сил чи добробуту страхувальника.

Попереджувальна функція страхування спрямована на фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду заходів на зменшення страхового ризику.

Ощадна функція. За допомогою страхування здійснюється збереження грошових коштів

Контрольна функція страхування полягає у суворо цільовому формуванні коштів страхового фонду.

 

13.2. Суб'єкт та об'єкт страхування

 

Суб'єкти страхування поділяються на самостійні і несамостійні. До самостійних належать основні суб'єкти страхування: страховики і страхувальники, до несамостійних - вигодонабувачі та застраховані особи.

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України.

У окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до цього Закону. У цьому разі використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

Слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює інші види страхування, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

За створення страховика або збільшення зареєстрованого статутного фонду останній має бути сплачено виключно у грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю у порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю (далі - Уповноважений орган), але не більше 25% загального розміру статутного фонду.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Дозволяється виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя. Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок формування резерву для покриття можливих втрат встановлюються Уповноваженим органом за погодженням з Національним банком України.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх (застрахованих) осіб лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

За укладання договорів особистого страхування страхувальники мають право призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

За укладання договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, страхувальники мають право призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:

■ з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

■ з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

■ з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

 

13.3. Форми і види страхування

 

Страхування може бути обов'язковим або добровільним.

Обов'язкові види страхування здійснюються в силу вимог закону чи іншого нормативного акту. Страхова відповідальність у цьому випадку настає автоматично, з моменту появи об'єкта страхування. Обов'язкове страхування не обмежується будь-яким періодом і діє до тих пір, поки існує страхувальник. Сфера обов'язкового страхування розрахована на визначене коло страхувальників та має встановлені нормативними актами межі і форми страхового захисту.

Загальноприйнятою є класифікація обов'язкового страхування за такими трьома ознаками.

I. За правом вибору страхувальником страховика:

а) обов'язкове страхування за вибором у будь-якого страховика, страхової організації, що мають ліцензію на здійснення таких операцій;

б) обов'язкове страхування у визначеній нормативним актом страховій організації.

II. За правовою формою здійснення обов'язкового страхування:

а) страхування, що виникає автоматично в силу вимог нормативного акту;

б) страхування на підставі угоди, укладення якої обов'язкове для обох сторін.

IIІ. За мірою повноти обов'язкового страхування:

а) страхування у повній або частковій вартості об'єкта обов'язкового страхування.

В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування:

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини за виконання ними службових обов'язків;

3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

4) страхування спортсменів вищих категорій;

5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

7) авіаційне страхування цивільної авіації;

8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

9) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

10) страхування засобів водного транспорту;

11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, що її може бути заподіяно внаслідок ядерного інциденту;

13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

15) страхування цивільної відповідальності інвестора, у тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України «Про угоди про розподіл продукції»;

17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

18) страхування майнових ризиків за промислової розробки родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України «Про нафту і газ»;

19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

21) страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

23) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

24) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

26) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків за перевезення небезпечних вантажів;

27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

28) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яку може бути заподіяно третім особам;

29) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яку може бути заподіяно третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленим Кабінетом Міністрів України;

31) страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

32) страхування відповідальності морського судновласника;

33)страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб;

34) страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам;

35) страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування;

36) страхування фінансової відповідальності управителя майном за збитки при здійсненні управління цим майном;

37) страхування від ризиків загибелі або пошкодження нерухомості, набутої в результаті управління майном;

38) страхування фінансових ризиків неотримання, невчасного отримання та отримання не у повній сумі платежів за договорами про іпотечні кредити та платежів за іпотечними сертифікатами;

39) страхування будівельно-монтажних робіт забудовником відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»;

40) страхування відповідальності забудовника перед третіми особами відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»;

41) страхування майна, переданого у концесію;

42) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров'ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуальних розрахунків.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону України «Про страхування». Конкретні умови страхування визначаються за укладення договору страхування відповідно до законодавства.

Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

5) страхування залізничного транспорту;

6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);

7) страхування повітряного транспорту;

8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 цієї статті);

12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачено пунктами 12 - 14);

16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

17) страхування інвестицій;

18) страхування фінансових ризиків;

19) страхування судових витрат;

20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

21) страхування медичних витрат;

22) інші види добровільного страхування.

Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає Уповноважений орган.

Страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі якщо за настання страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов'язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов'язковим протягом всього строку дії договору страхування життя.

Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначено в ліцензії.

 

13.4. Особливості здійснення страхової діяльності

 

Страховий ризик і страховий випадок

Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхова сума, страхова виплата, страхове відшкодування і франшиза

Страхова сума - грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату за настання страхового випадку.

Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування за настання страхового випадку.

Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються у розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат зумовлених у договорі страхування сум (ануїтету).

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхову суму може бути встановлено за окремим страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування у цілому.

Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору страхування.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності за настання страхового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об'єкта, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених за страховою подією збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страхові тарифи за добровільної форми страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя - також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Система розподілу і вирівнювання ризиків

Перестрахування- це система економічних відносин, за яких страховик частину відповідальності за взятими на себе ризиками передає іншим страховикам з метою утворення збалансованого страхового портфеля (фактичного кола укладених угод), забезпечення фінансової стабільності і рентабельності страхових операцій.

Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) - резидента або нерезидента, - який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій його зареєстровано.

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Головна функція перестрахування полягає в скороченні ризику страхувальника шляхом компенсації коливань у розмірах страхових виплат, що неодмінно виникають і можуть підірвати фінансовий стан страховика.

Співстрахування. Поряд з перестрахуванням у страховій практиці України використовується і такий метод розподілу та вирівнювання страхових ризиків, як співстрахування. В цьому випадку страховик, що одержав пропозицію укласти угоду страхування об'єктів з великою фактичною вартістю і високим ступенем ризиків, ділить частину відповідальності з іншими страховиками, укладаючи з ними договір співстрахування.

Об'єкт страхування може бути застраховано за одним договором страхування та за згодою страхувальника - кількома страховиками (співстрахування). При цьому у договорі мають міститися умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.

За наявності відповідної угоди між спів страховиками і страхувальником один із спів страховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.


ТЕМА 14. СИСТЕМА ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ В УКРАЇНІ

14.1. Поняття видатків бюджетів, які складають бюджетну систему України

 

Видатки бюджетів, які складають бюджетну систему України, відбивають значну частину витрат, що здійснюються державою і органами місцевого самоврядування.

Склад видатків визначається завданнями і функціями держави. Пріоритетність витрат держави визначається її Конституцією. Міжбюджетні відносини відображають відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

 

14.2. Класифікація видатків бюджетів бюджетної системи України

 

Бюджетним законодавством передбачено таку класифікацію видатків бюджетів бюджетної системи:

■ на здійснення повноважень;

■ у залежності від джерел забезпечення.

1. Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів Державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:

1.1. Видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути переданими на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню.

1.2. Видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути переданими на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності.

1.3. Видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та їх визначено законами України.

2. Видатки на здійснення повноважень, що розмежовуються між місцевими бюджетами

Розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи.

2.1. Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів.

2.2. Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України.

2.3. Видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба у яких існує в усіх регіонах України.

Видатки першої групи здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів.

Видатки третьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

З бюджетів міст Київ та Севастополь здійснюються видатки всіх трьох груп.

II. Видатки у залежності від джерел забезпечення

1. Видатки, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

2. Видатки, що здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України.

1. Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України

До них належать видатки на:

1.1. Державне управління:

1.1.1. Законодавчу владу;

1.1.2. Виконавчу владу;

1.1.3. Президента України.

1.2. Судову владу.

1.3. Міжнародну діяльність.

1.4. Фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення.

1.5. Національну оборону.

1.6. Правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави.

1.7. Освіту:

1.7.1. Загальну середню освіту:

1.7.1.1. Спеціалізовані школи (у тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

1.7.1.2. Загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

1.7.2. Професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

1.7.3. Вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

1.7.4. Післядипломну освіту;

1.7.5. Позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

1.7.6. Інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

1.8. Охорону здоров'я:

1.8.1. Первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

1.8.2. Спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

1.8.3. Санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

1.8.4. Санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

1.8.5. Інші програми у галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

1.9. Соціальний захист та соціальне забезпечення:

1.9.1. Державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

1.9.2. Державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

1.9.3. Державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

1.9.4. Державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

1.9.5. Державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

1.9.6. Державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.


1.10. Культуру і мистецтво:

1.10.1. Державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

1.10.2. Державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

1.10.3. Державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

1.10.4. Державні програми розвитку кінематографії;

1.10.5. Державну архівну справу.

1.11. Державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств.

1.12. Фізичну культуру і спорт:

1.12.1. Державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, формування національних команд, проведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного значення з традиційних та нетрадиційних видів спорту; підготовка і участь національних збірних команд в олімпійських та параолімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз олімпійської підготовки);

1.12.2. Державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр «Інваспорт», участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них);

1.12.3. Державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості.

1.13. Державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки.

1.14. Програми реставрації пам'яток архітектури державного значення.

1.15. Державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики.

1.16. Державні інвестиційні проекти.

1.17. Державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха.

1.18. Створення та поповнення державних запасів і резервів.

1.19. Обслуговування державного боргу.

1. 20. Проведення виборів та референдумів.

1.21. Інші програми, які мають виключно державне значення.


2. Видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються за визначення обсягу міжбюджетних трансфертів

До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються за визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

2.1. Органи місцевого самоврядування сіл, селищ міст районного значення;

2.2. Освіту:

2.2.1. Дошкільну освіту;

2.2.2. Загальну середню освіту (школи - дитячі садки);

2.3. Первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти).

2.4. Сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.

3. Видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються за визначення обсягу міжбюджетних трансфертів

До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються за визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

3.1. Органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст район­ного значення;

3.2. Освіту:

3.2.1. Дошкільну освіту;

3.2.2. Загальну середню освіту (школи - дитячі садки).

3.3. Первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти).

3.4. Сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.

4. Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються за визначення обсягу міжбюджетних трансфертів

До видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються за визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

4.1. Державне управління:

4.1.1. Органи місцевого самоврядування міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;

4.1.2. Органи місцевого самоврядування районного значення.

4.2. Освіту:

4.2.1. Дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення);

4.2.2. Загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі: школи - дитячі садки (для міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;

4.2.3. Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки (у разі якщо не менше 70 відсотків кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячих будинків формується на території відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї, допомога на дітей, які пере­бувають під опікою і піклуванням;

4.2.4. Інші державні освітні програми;

4.3. Охорону здоров'я:

4.3.4. Первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);

4.3.4. Програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи з санітарної освіти).

4.4. Соціальний захист та соціальне забезпечення:

4.4.1. Державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі якщо не менше 70% кількості дітей, які перебувають у цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;

4.4.2. Державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

4.4.3. Державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

4.4.4. Районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї.

4.5. Державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей).

4.6. Державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

5. Видатки, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються за визначення обсягу міжбюджетних трансфертів

До видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та враховуються за визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

5.1. Державне управління:

5.1.1. Представницьку і виконавчу владу Автономної Республіки Крим;

5.1.2. Обласні ради.

5.2. Освіту:

5.2.1. Загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, санаторні школи-інтернати; загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки (крім загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків, визначених у підпункті «в» пункту 2 статті 89 цього Кодексу, та дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей);

5.2.2. Заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим і виконують державне замовлення;

5.2.3. Вищу освіту (вищі заклади освіти І, II, III та IV рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим та спільній власності територіальних громад);

5.2.4. Післядипломну освіту (інститути післядипломної освіти вчителів та центри і заходи з підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, постійно діючі курси (центри) підвищення кваліфікації працівників соціально-культурної сфери та агропромислового комплексу, що знаходяться у комунальній власності);

5.2.5. Інші державні освітні програми.

5.3. Охорону здоров'я:

5.3.1. Первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);

5.3.2. Спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові);

5.3.3. Санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);

5.3.4. Інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров'я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи).

5.4. Соціальний захист та соціальне забезпечення:

5.4.1. Державні програми соціального захисту та соціального забезпечення: допомога з догляду за інвалідами І чи II групи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих і інвалідів; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; центри з нарахування пенсій; притулки для неповнолітніх (крім притулків, визначених у підпункті «а» пункту 4 статті 89 цього Кодексу);

5.4.2. Республіканські Автономної Республіки Крим і обласні програми і заходи з реалізації державної по­літики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

5.4.3. Інші державні соціальні програми.

5.5. Культуру і мистецтво:

5.5.1. Державні культури о-освітні програми (республіканські Автономної Республіки Крим та обласні бібліотеки, музеї та виставки);

5.5.2. Державні театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, інші заклади та заходи у галузі мистецтва);

5.5.3. Інші державні культурно-мистецькі програми;

5.6. Фізичну культуру і спорт:

5.6.1. Державні програми з розвитку фізичної культури і спорту (навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, заходи з фізичної культури і спорту рес­публіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);

5.6.2. Державні програми з інвалідного спорту і реабілітації (республіканський Автономної Республіки Крим та обласні центри з інвалідного спорту і дитячо-юнацькі спортивні школи інвалідів та спеціалізовані спортивні школи параолімпійського резерву; проведення навчально-тренувальних зборів і змагань з інвалідного спорту республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення).

6. Видатки місцевих бюджетів, що не враховуються за визначення обсягу міжбюджетних трансфертів

До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються за визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

6.1. Місцеву пожежну охорону.

6.2. Позашкільну освіту.

6.3. Соціальний захист та соціальне забезпечення:

6.3.1. Програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

6.3.2. Місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення.

6.4. Місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів.

6.5. Культурно-мистецькі програми місцевого значення.

6.6. Програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення.

6.7. Місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту.

6.8. Типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення.

6.9. Транспорт, дорожнє господарство:

6.9.1. Регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями органів місцевого самоврядування;

6.9.2. Експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (у тому числі роботи, що проводяться спеціалізо­ваними монтажно-експлуатаційними підрозділами);

6.9.3. Будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення.

6.10. Заходи з організації рятування на водах.

6.11. Обслуговування боргу органів місцевого самоврядування.<


Читайте також:

  1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
  2. II. Поняття соціального процесу.
  3. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  4. А/. Поняття про судовий процес.
  5. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
  6. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  7. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  8. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  9. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  10. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади.
  11. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
  12. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ




Переглядів: 449

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Порядок нарахування, вирахування та сплати (перерахування) податку до бюджету | Тема 1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.083 сек.