Ключові терміни та поняття

НАПЕРЕДОДНІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ

· п’ятирічки

· індустріальна держава

· аграрний комплекс

· стаханівський рух

· насильницька колективізація

· натуроплата

Промисловість України напередодні війни. Довоєнні п'ятирічки в надзвичайно складних умовах тоталітарного режиму, ціною великих нестатків і трудових зусиль, ціною практичного знищення сільського господарства вивели Радянський Союз, на якісно новий рівень економічного розвитку: на карті Європи замість аграрної країни з'явилася індустріальна. Чільне місце в ній посідала Україна з її форсованим розвитком чорної металургії та вугільної промисловості. За обсягом виплавки чавуну Україна посідала друге місце в Європі (після Німеччини), а по видобутку вугілля — четверте місце в світі. Швидко нарощувалися потужності підприємств важкого машинобудування.

В Україні з'явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них сім промислових гігантів — «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», Дніпрогес, Дніпровський алюмінієвий в Запоріжжі, Краматорський машинобудівний і Харківський тракторний заводи. Всього в СРСР таких промислових гігантів було біля 3,5 десятків. Але вражаючі темпи розвитку крупної промисловості не супроводжувалися відповідним приростом продукції легкої та харчової промисловості. Індустріальна могутність України була зорієнтована на первинну переробку сировини та виготовлення машин для виготовлення машин (т. зв. група «А»), а не на задоволення повсякденних потреб людини.

Мало що змінилося й у географії української промисловості. Основні зрушення відбулися в традиційних промислових центрах — Донбасі, Придніпров'ї, а також в Харкові, Одесі, Києві та в деяких інших великих містах республіки.

В березні 1939 року, коли Європа стояла на порозі II світової війни, XVIII з'їзд ВКП(б) різко збільшив асигнування на оборонну промисловість. Тому із стратегічних міркувань нові виробництва розгорталися переважно в східних регіонах СРСР. Внаслідок цього закріплювалася традиційна економічна структура в єдиному народногосподарському комплексі Союзу, яка ще в дожовтневий період прив'язала народне господарство України до потреб імперії, а не власного народу, і в нових умовах вона стала засобом підпорядкування республіки центру. Що ж стосується успіхів власне важкої індустрії, про які вище згадувалося, то в умовах втрати Україною політичного й економічного суверенітету її промисловістю розпоряджалися б центральні відомства, а народ України, який своєю працею забезпечив ці успіхи, мало що зміг би від них отримати.

В аграрному комплексі республіки напередодні війни завершився «експеримент» насильницької колективізації. Кривавою ціною голодомору, розкуркулювання, репресій до 1937 р. колгоспи України об'єднували вже 96,1 % селянських господарств та 99,7 % посівних площ. На кінець 30-х років в Україні існувало майже ЗО тис. колгоспів, біля 1 тис. радгоспів. Селянство поступово звикло працювати в умовах колгоспної системи, що до дрібниць регламентувала виробництво: вказувала з центру де, коли і що сіяти, як обробляти, коли збирати врожай, якої породи і скільки скотини вирощувати тощо.

Офіційна пропаганда малювала картину повного добробуту на селі, високомеханізованої праці, щасливого, багатого життя колгоспників. Дійсно, в роки довоєнних п'ятирічок відбулася істотна модернізація сільського господарства. Якщо на поч. 20-х років основним знаряддям праці був плуг, коса та ціпок, то напередодні війни в колгоспах та радгоспах працювало понад 100 тис. тракторів, 33 тис. комбайнів, 550 тис. вантажних автомобілів. 3/4 операцій по обробці землі виконували МТС, вони збирали зерно з 40 % посівних площ. Про результати перших п'ятирічок радянське керівництво на всіх рівнях підкреслювало це як найважливіше досягнення радянської системи. Але при цьому замовчувалося найістотніше: натуроплата колгоспників складала всього 12— 15 % від заробленого. Така експлуатація нечасто зустрічалася в Україні навіть за часів кріпацтва. За таких умов українське селянство поступово втрачало напрацьовані століттями риси: господарність, ініціативність, працелюбність тощо.

На фоні пануючої в колгоспах апатії і байдужості окремі їх члени виділялися своїми виробничими показниками: ланкова з Черкащини Марія Демченко стала ініціатором руху за вирощування 500 ц. цукрового буряку з гектару; Паша Ангеліна, бригадир тракторної бригади з Донеччини, закликала до всесоюзного змагання тракторні бригади. Такі почини ретельно готувалися, за ними стояли місцеві партійно-господарські керівники, що прагнули в такий спосіб продемонструвати верхам ефективність свого керівництва й життєвість колгоспної системи.

Примусова праця була малоефективною. Об'єм сільськогосподарської продукції зростав повільно. Напередодні війни держава насильницькими методами добилася від українського села понад 500 мл. пудів хліба. Але навіть така його кількість, за яку жахливу «ціну» заплатили селяни, забезпечувала поступове послаблення продовольчої кризи в місті.

Напередодні війни українське селянство в надзвичайно несприятливих умовах відроджувало підірване насильницькою колективізацією та голодом 1932—1933 рр. сільське господарство країни, на плечі якого в роки Великої Вітчизняної війни було покладено ще важчий, але такий необхідний тягар.

З а п и т а н н я:

1. Яку роль виконувало масово організоване соціалістичне змагання в 30-х роках?

2. Назвіть позитивні і негативні сторони сталінського «стрибка в індустріалізацію»?

3. В якому стані знаходився аграрний сектор України напередодні другої світової війни ?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття	\|	Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.