МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Ключові терміни та поняттяПАКТ МОЛОТОВА—РІББЕНТРОПА. НАПЕРЕДОДНІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. МІСЦЕ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРАХ · „українське питання” · пакт Ріббентропа –Молотова · план „Велика Україна” · договір „Про дружбу і державний кордон” · війна
Місце «українського питання» в міжнародній політиці напр. 30-х рр. Напередодні II світової війни роз'єднаність українських земель, перебування їх у складі чотирьох держав, що мали різний соціальний устрій і різні політичні орієнтації, було вагомим дестабілізуючим фактором політичного життя Європи. Це робило «українське питання» клубком серйозних суперечностей, а «українську карту» — серйозним козирем у дипломатичній грі напередодні війни. У «вирішенні» «українського питання» були зацікавлені СРСР, Польща, Румунія та Чехословаччина, мета яких полягала в тому, щоб втримати підвладні їм українські землі і по можливості отримати нові. В ньому була зацікавлена також Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», великі надії покладала на українські землі. Зацікавлені по-своєму в цій проблемі були й Англія, Франція, частково Америка, які, «граючись» українським питанням, прагнули задовольнити свої геополітичні інтереси, балансуючи або втручанням в його вирішення, або нейтралітетом. Драматизм ситуації полягав в тому, що в силу об'єктивних обставин, які склалися, український народ не міг сам вирішити цього питання. «Ініціатор» рішучих дій у вирішенні «українського питання» напередодні другої світової війни. Хоча й досить обережно, але все ж таки поставила це питання Німеччина. Ще в 1933 році, після приходу фашистів до влади, тут почав розроблятися план «поділу Росії шляхом відриву від Рад України». Вже більш чітко ця мета була поставлена в 1936 р. Гітлером на Нюрнберзькому з'їзді нацистської партії. Маніпулювання «українською картою» дозволило Гітлеру приховувати справжній західний напрям основного удару на поч. ІІ-ої Світової війни. Уряди ж Англії і Франції, навпаки, намагаючись зіштовхнути нацизм з більшовизмом і в такий спосіб відвести від себе загрозу, пішли на Мюнхенський зговір, що так чи інакше торкнувся української проблеми. В зв'язку з руйнацією Чехословаччини постало питання про подальшу долю Закарпатської України, гостру зацікавленість якою проявили три країни: Німеччина, Угорщина й Польща, свої інтереси в цьому питанні мала Румунія та Югославія. Виходячи з ситуації, яка склалася, і намагаючись хоч б якоюсь мірою врятувати єдність республіки після «Мюнхену», чехословацький уряд пішов на поступки у питанні словацької та української автономії, проголосивши 10 жовтня 1938 р. Чехословаччину федерацією трьох народів: чехів, словаків і українців. Офіційно було визнано уряд Карпатської України. Це стало справжнім козирем в руках німецької дипломатії, яка почала використовувати «карпатоукраїнську карту» як засіб тиску на тих держав (і противників, і союзників своїх), за рахунок територій яких в подальшому можна було б створити т. зв. «Велику Україну» під протекторатом Німеччини, як антирадянську силу. В лютому 1939 р. з мовчазної згоди Німеччини відбуваються вибори до сейму Карпатської України, в ході яких понад 90 % голосуючих проголосували за Українське Національне об'єднання, на чолі якого став А. Волошин. Але ця своєрідна форма державності карпатських українців, незважаючи на те, що вона мала такі атрибути влади, як сейм, армію («Карпатська Січ») тощо, була нетривкою, бо спиралася не на власну міць, не на сили свого народу, а на нетривкий і нестабільний баланс політичних сил в Європі. Роль «українського питання» у німецько-радянському зближенні. На поч. 1939 р. Німеччина змінює акценти у зовнішньополітичному курсі. Пам'ятаючи уроки 1-ої світової війни і не ризикуючи вести війну на два фронти, Гітлер робить ставку на встановлення «нового порядку у відносинах на Заході». Це об'єктивно відсувало здійснення планів на Сході (і зокрема щодо України) на більш пізній час. Холодним душем для західних держав став виступ Гітлера ЗО січня 1939 р. у рейхстазі, в ході якого він заявив, що Німеччина потребує «життєвого простору...» в Африці, і ні слова не сказав про Україну. Гітлер дав дозвіл Угорщині на окупацію Карпатської України. Спроба карпатоукраїнців створити свою державу потерпіла поразку і Угорщина 16 березня анексувала Закарпатську Україну. Радянське керівництво, хоча про «людське око» й виступило з нотою-протестом, зітхнуло нарешті з полегшенням: Карпатська Україна не стала для Гітлера трампліном, а возз'єднання — приводом для стрибка на Радянський Союз. На поч. квітня 1939 р. Гітлер віддає вермахту таємний наказ готуватися до нападу на Польщу. І знову спливає «українська карта»: налагоджуються контакти з ОУН, яку Німеччина готувалася активно використати для підготовки населення Західної України проти польських властей. З іншого боку, щоб прикрити німецьку агресію проти Польщі, планувалося спровокувати виступ-повстання проти її властей Галичини, допомогу їй з боку Словакії та Карпатської України. Це дало б Німеччині привід для воєнного втручання у значних розмірах. Єдине, що зупиняло Гітлера в реалізації цих планів — можлива реакція СРСР, який мав власні інтереси в Західній Україні. І Гітлер починає готуватися до зближення з Радянським Союзом. Німецька преса раптово припинила всі публікації антирадянських статей, їй було заборонено торкатися в публікаціях «українського питання». Радянське керівництво у відповідь в травні 1939 р. змінює на посаді наркома закордонних справ М. Литвинова на В. Молотова. У керівних колах Радянського Союзу міжнародне становище вважалося несприятливим для конфлікту з нацистською Німеччиною. Але, йдучи на зближення, СРСР не збирався поступатися своїми інтересами. В заключній фазі переговорів з міністром закордонних справ Ріббентропом 22 серпня 1939 р. радянське керівництво висунуло вимоги про визнання інтересів СРСР на Балтиці, у Південно-Східній Європі, а також про відмову Гітлера від планів типу «Велика Україна». І лише задоволення цих вимог відкривало шлях до підписання договору Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною. Цей договір підписали Молотов і Ріббентроп 23 серпня 1939 р. терміном на 10 років. Додатково до цього пакту було долучено таємний протокол, який «розмежовував сфери інтересів» сторін. Це «розмежування» разом з підписанням у вересні 1939 р. ще одного договору «Про дружбу і державний кордон» (цей договір замовчувався понад 50 років і становив найбільшу державну таємницю СРСР) означало згоду уряду Німеччини на приєднання до Радянського Союзу польської частини Західної України, Західної Білорусії, а також Бессарабії, Латвії, Литви і Естонії. З свого боку Німеччина отримала повну свободу дій у Європі і забезпечила собі поставки з Радянського Союзу воєнно-стратегічних матеріалів і продуктів. Таємні угоди між Німеччиною і Радянським Союзом яскраво відтворили імперську агресивну суть обох держав. Були укладені всупереч нормам світового права, тому впродовж 50-и років становили одну із державних таємниць СРСР. Ці договори розв'язували руки обом державам. Німеччина почала агресію в Європі: 1 вересня 1939 р. нацистські війська напали на Польщу. Англія і Франція, пов'язані з нею союзним договором, оголосили Німеччині війну. Ці події поклали початок Другій світовій війні. Радянський Союз, реалізуючи умови договору, теж почав включення до складу СРСР західноукраїнських земель. Ці історичні події далеко неоднозначно сриймаються істориками і політиками. Одні називають факт входження західноукраїнських земель до складу УРСР „анексією”, інші - „включенням”, треті – „возз’єнанням”, дехто – „інкорпорацією”, „окупацією”. „звільненням” поневоленого українського народу тощо.
З а п и т а н н я: 1. Чому «українське питання» в к. 30-х років стало в центрі всієї східноєвропейської політики? 2. Які плани щодо України виношувала Німеччина? 3. Як відбувався процес зближення між Радянським Союзом і Німеччиною? 4. Розкрийте суть договору про ненапад між СРСР та Німеччиною. 5. Як Ви думаєте, чому договір про дружбу і кордон, заключений у вересні 1939 р. між Німеччиною і Радянським Союзом, впродовж 50 років був надзвичайною таємницею в СРСР? 6. В який спосіб були реалізовані умови пакту Молотова — Ріббентропа і до яких наслідків це привело?
Читайте також:
|
||||||||
|