Ключові терміни та поняття

В УКРАЇНІ В 1943 РОЦІ

АНТИНАЦИСТСЬКИИ РУХ ОПОРУ

· „рейкова війна”

· ОУН-УПА

· партизанські рейди

· підпілля

· УГВР

· УНРА

Якщо на початку Великої Вітчизняної війни він був не достатньо організований, непідготовлений до роботи у ворожому тилу, відчувався дефіцит підготовлених партизанських кадрів, суттєво відчувалася відсутність єдиного координаційного центру, то в 1943 р. цей рух перетворився на всенародний, добре озброєний, керований з одного центру.

В 1943 р. партизани в окупаційній зоні розгорнули справжню «рейкову війну»: вони підірвали в окупованій зоні майже 4 тис. ешелонів та 1,5 тис. залізничних і шосейних мостів.

На початок 1944 р. у Вінницькій, Кам'янець-Подільській, Житомирській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях діяло понад 350 підпільних організацій. Найважливішим їх завданням з початком визволення України стало врятування підприємств, міст і сіл від руйнування німецькими військами. Під керівництвом підпілля робітники ховали цінне устаткування, інструменти, готову продукцію, знищували фашистських факельників, підривні команди, виводили з ладу транспортні засоби. Караюча рука радянських підпільників здійснювала правосуддя над фашистськими чиновниками, які безпосередньо керували винищенням населення України. Особливої активності добилися підпільники м. Рівне (легендарний розвідник М. Кузнєцов, М. Струтинський, М. Шевчук та ін.). Німецькі окупанти в Рівне жили в постійному страхові: рівненські патріоти висадили в повітря фашистську комендатуру, автомашини з радіостанцією, організовували вибухи на вокзалі. Кох, наляканий активними діями підпільників і радянських розвідників, фактично втік у Східну Прусію. В Рівне приїжджав зрідка, в броньованому автомобілі та й то під сильною охороною.

Зростала чисельність партизанських загонів. Лише за чотири місяці 1943 р. їх кількість зросла в 2,5 рази. Справжньою базою численних партизанських формувань були в цей час Чернігівщина й Сумщина, Київська та Житомирська області. Так, в Чернігівській області діяло сильне бойове з'єднання з 14 загонів під командуванням М. Попудренка та С. Новікова. Восени 1943 року тут боролося з ворогом понад 20 тис. партизан.

Партизанський рух набув таких форм, що значна частина областей підпадала під контроль партизанів.

На території Київської області до літа 1943 р. вже діяло 54 партизанських загони і групи, що об'єднували 13 тис. бійців. Справжня партизанська зона утворилася в чотирикутнику: Новоград-Волинський — Коростень — Київ — Житомир.

Утворення в тилу ворога партизанських зон стало незаперечним свідченням масовості партизанського руху і безсилля фашистських окупантів перед народним опором.

Підтримуючи дії регулярної Червоної Армії, окремі загони за вказівкою Українського партизанського штабу перенесли свою діяльність на територію Польщі, Чехословаччини, Угорщини.

В цей період відбувається також становлення оунівського партизанського руху. Перші загони виникли ще в середині 1942 р. на Поліссі. Після хвилі масового дезертирства з рядів української поліції навесні 1943 р. військові формування ОУН-Б значно зросли і почали називати себе УПА. Очолив Її Роман Шухевич (Тарас Чупринка). В середині 1943 р. УПА С. Бандери насильно включила до свого складу майже всі загони Бульби-Боровця та частини ОУН-М. Рештки бульбівців утворили незалежне партизанське з'єднання під назвою «Українська Народна Революційна Армія» (УНРА) і продовжували бойові дії проти червоних партизанів та німців аж до кінця 1943 р., коли Бульба-Боровець був заарештований німцями і кинутий до концентраційного табору Заксенхаузен.

Зоною активних дій УПА стали переважно Волинь, Полісся та Галичина, кількість вояків досягла (за різними даними) від 50 до 100 тис. чол. Восени 1943 р. у складі УПА було 15 національних підрозділів: азербайджанський, грузинський, узбецький тощо. З ініціативи ОУН—УПА в листопаді 1943 р. відбулася Перша Конференція Поневолених Народів Східної Європи і Азії, яка закликала до створення єдиного фронту боротьби за національне звільнення від сталінського та гітлерівського імперіалізмів.

Ріст рядів УПА, яка охопила всю Україну (УПА-Північ, УПА-Південь, УПА - Захід, УПА –Схід), поповнення загонів людьми різних національностей та політичних поглядів зумовлював необхідність суттєвої ревізії ідеології та політики ОУН-Б. Одним з перших кроків на шляху трансформації інтегрального націоналізму була відмова від ідеї етнічної винятковості.

Намагаючись зібрати реальні українські сили, ОУН в цей час починає поступово еволюціонізувати в демократичному напрямку. Саме з ініціативи ОУН-Б неподалік від Самбора (Галичина) у липні 1944 р. розпочав свою роботу Великий Збір, на якому були присутні представники різних довоєнних партій Західної України (крім ОУН-М) та східних українців. Тут і було утворено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яку дехто з істориків називає «тимчасовим українським парламентом», або «координаційним воєнно-політичним центром».

Під час війни УПА намагалася активно відігравати роль «третьої сили» на території України. Так, лише у жовтні—листопаді 1943 року вона провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів. Проте після зайняття Червоною Армією Лівобережжя і Донбасу основний удар УПА спрямовує проти радянських військ.

З а п и т а н н я:

1. Які зміни і труднощі в процесі свого становлення пережив партизанський рух в тилу ворога?

2. Що Ви знаєте про т. зв. «рейкову війну»?

3. Кого із видатних керівників великих партизанських з׳єднань Ви знаєте?

4. Де виникли перші військові формування УПА? Хто їх очолив? Які українські регіони, окуповані німцями, стали зоною активних дій УПА?

5. Чому в історичній літературі сьогодення йдеться про те, що ОУН—УПА воювала «на два фронти»?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття	\|	Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.