Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Ключові терміни та поняття

ЗРОСТАННЯ ЇЇ МІЖНАРОДНОГО АВТОРИТЕТУ

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.

·


· зовнішня політика

· дипломатія

· дипломатичні представництва

· договір

· принципи зовнішньої політики

· ЄС

 

· генеральна асамблея ООН

· СНД

· ЄЕП

· ПАРЄ

· РБСЄ

· Рада Безпеки ООН

· МПА СНД


Передумови формування зовнішньої політики. Зов­нішня політика — це віддзеркалення внутрішньої полі­тики держави. Але в Україні за час її існування як не- залежної держави успіхи першої перевищують другу.

Зразу після проголошення Акту про державну незалежність був поінформований Генеральний секретар 00Н, розіслані ноти, якими усі країни були повідомле­ні про те, що Україна стала незалежною. Активізувало міжнародну діяльність МЗС України, воно було підго­товлено до такої роботи давньою участю в діяльності міжнародних організацій, як міністерство країни, що була членом 00Н. Були відкриті дипломатичні пред­ставництва, консульства, посольства в багатьох держа­вах світу, хоча й дуже важко було з приміщеннями (Росія не віддала Україні жодного приміщення колишніх диплома­тичних служб СРСР).

Нова держава швидко створила собі позитивний імідж у світі і опинилася на перехресті інтересів світо­вої політики. Україна заявила про себе як про держа­ву, що дотримується виваженого зовнішньополітичного курсу, інтегрується в європейські структури.

Основна мета і завдання зовнішньої політики Укра­їни. Стратегічна мета зовнішньої політики — утверд­ження незалежності України. Цій меті підпорядкована вся концепція зовнішньополітичної діяльності неза­лежної держави, зафіксована в Постанові Верховної Ради «Про основні напрями зовнішньої політики Украї­ни» (липень 1993 р.):

— визнання всіх договорів і угод з зарубіжними державами, які були заключені раніше, а також всіх договорів СРСР такими, що не суперечать Конституції України;

— прагнення стати безядерною державою, дотриму­ватися трьох основних принципів: не виробляти, не за­стосовувати, не набувати ядерної зброї;

— намір стати повноправним учасником загально­європейського процесу, виходячи з принципів пріоритет­ності прав, зазначених в міжнародних документах та угодах;

— створення максимально сприятливих умов для розвитку національних меншин, виходячи з важливості цього питання;

—відстоювання цілісності й неподільності терито­рії України, недоторканості її кордонів й відмова від домагань на територію будь-якої держави;

— визнання пріоритету різнобічних зв'язків з Ро­сійською Федерацією й іншими державами, що виникли на пострадянському просторі.

Принципи зовнішньої політики України:дотримання норм міжнародного права; принциповість; прогнозованість; прагма­тизм; невтручання у внутрішні справи інших держав.

Активність зовнішньої політики та міжнародної ді­яльності:

— швидко відбувався процес визнання України сві­товим співтовариством: на 1 січня 1997 р. її визнало вже понад 160 держав світу, переважна більшість з них за-ключила з Україною дипломатичні стосунки;

— прискорена інтеграція в європейські структури: в 1995 р. України прийнята до Ради Європи; в 1996 р. стала повноправним членом Центральної Європейської Ініціа­тиви (ЦЕІ).;

— важливе місце посідало двустороннє співробіт­ництво; значний вклад в міжнародне визнання Украї­ни внесли державні візити президентів Л. Кравчука та Л. Кучми, міністрів закордонних справ А. Зленка, Г. Удовен­ка, Б. Тарасюка та інших державних діячів України в країни Захід­ної та Східної Європи, Америки, а також в держави Східного та Афро-Азіатського регіону;

— активна участь в ядерному роззброєнні: 16 лис­топада 1994 р. Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що створило можли­вість додаткових інвестицій розвинутих держав в еконо­міку України; в 1994 р. Україна прийняла участь в зустрічі голів держав та урядів країн-учасниць Ради по безпеці й співробітництву в Європі (РБСЄ), що прохо­дила в Будапешті. Лідери України, США, Великобрита­нії та Росії підписали Меморандум про гарантії безпеки України. Три ядерні держави зобов'язалися: поважати незалежність, територіальну цілісність України; утри­муватися від загрози силою, від економічного тиску; до­биватися негайних дій з боку Ради безпеки 00Н на ви­падок агресії проти України. Все це свідчило про поси­лення впливу України на проблеми загальноєвропейсь­кого та світового значення.

Пріоритетні напрями зовнішньої політики —розши­рення співробітництва з державами СНД. Позиція Ук­раїни на зустрічах керівників країн СНД (1992— Мінськ, 1994 — Алма-Ата, 1995—2004 — ряд зустрічей в Москві) випливає з прагнення будувати незалежну державу, розширювати і поглиблювати співтовариство на рівних засадах з усіма країнами «ближнього зару­біжжя». Участь України в цих зустрічах значною мірою сприяла зміцненню і розширенню взаємовигідних стосун­ків шляхом підписання двосторонніх договорів.

Нелегко складаються відносини з Росією. Дві сусідні держави до 1997 р. не мали всеоб'ємного договору про дружбу і співробітництво. Причини такої ситуації — рецидиви імперської політики, які проявляються в діях владних структур Російської Федерації.

Незважаючи на позицію російського парламенту, іс­тотному просуванню в нормалізації українсько-російсь­ких відносин сприяли неодноразові зустрічі екс-президента України Л. Кравчука та Президента України Л. Кучми з російськими президентами Б. Єльциним та В, Путіним. Наслідки цих зустрічей, а та­кож зустрічі Голів Урядів України та Росії мали важ­ливе значення:

— розв'язані проблеми стратегічних наступальних роззброєнь, що дозволило Україні стати учасником цьо­го договору;

— досягнуті результати в розробці механізму попе­редження локальних конфліктів (ініціатива України у врегулюванні конфлікту в Придністров'ї, участь україн­ського військового підрозділу в миротворчій місії 00Н в Боснії та Герцеговині, Іраку тощо);

- розблоковано питання закордонної власності був­шого Союзу;

— завершився довготривалий переговорний процес з проблем Чорномор­ського флоту.

Водночас низка проблем і сьогодні залишається ос­новним «нервом» у стосунках України з Росією:

— подальша доля Чорноморського флоту;

— проблема Криму: з юридичної точки зору цієї проблеми ніби й не існує й не може існувати, так як Крим, що в 1954 р., як відомо, увійшов до складу Ук­раїни, є невід'ємною її частиною. Хельсінські угоди 1975 р. не допускають перегляду кордонів в Європі. Но­ва Конституція України (р. X) визначила статус Криму як невід'ємної складової частини України. Але фактич­но «кримська проблема» залишається тією картою, яку постійно розігрують певні політичні сили Росії, роблячи наріжним каменем її «севастопольську проблему». Особливо загострилося це питання під час президентських перегонів 2004 року.

— дискусійним та надзвичайно гострим залишалося довго й питання про входження України до МПА СНД (Міжпарламентської Асамблеї СНД). Партії лівого блоку у ВР України безоглядно погоджуються на таке входжен­ня, партії правого блоку та центристського спрямуван­ня вимагають документи, які засвідчили б статус та пов­новаження МПА (Статуту), яких немає, а з боку Асамб­леї робляться спроби перебрати на себе функції над­державного органу. Врешті-решт Україна стала членом МПА.

 

 

З а п и т а н н я:

1. Яке, на Вашу думку, співвідношення внутрішньої і зовніш­ньої політики?

2. В якому документі зафіксовані основні напрямки зовнішньої політики України?

3. Якими конкретними прикладами Ви можете підтвердити ак­тивність зовнішньої політики України в 1992—1997 рр.?

4. Що заважає нормальним зовнішнім стосункам між Україною та Росією та які проблеми залишаються основним „нервом» у цих стосунках?

 


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
  10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
  11. Базові (ключові) цінності.
  12. Базові поняття




Переглядів: 453

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття | УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.