Ключові терміни та поняття

ЗРОСТАННЯ ЇЇ МІЖНАРОДНОГО АВТОРИТЕТУ

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.

· зовнішня політика

· дипломатія

· дипломатичні представництва

· договір

· принципи зовнішньої політики

· ЄС

· генеральна асамблея ООН

· СНД

· ЄЕП

· ПАРЄ

· РБСЄ

· Рада Безпеки ООН

· МПА СНД

Передумови формування зовнішньої політики. Зовнішня політика — це віддзеркалення внутрішньої політики держави. Але в Україні за час її існування як не- залежної держави успіхи першої перевищують другу.

Зразу після проголошення Акту про державну незалежність був поінформований Генеральний секретар 00Н, розіслані ноти, якими усі країни були повідомлені про те, що Україна стала незалежною. Активізувало міжнародну діяльність МЗС України, воно було підготовлено до такої роботи давньою участю в діяльності міжнародних організацій, як міністерство країни, що була членом 00Н. Були відкриті дипломатичні представництва, консульства, посольства в багатьох державах світу, хоча й дуже важко було з приміщеннями (Росія не віддала Україні жодного приміщення колишніх дипломатичних служб СРСР).

Нова держава швидко створила собі позитивний імідж у світі і опинилася на перехресті інтересів світової політики. Україна заявила про себе як про державу, що дотримується виваженого зовнішньополітичного курсу, інтегрується в європейські структури.

Основна мета і завдання зовнішньої політики України. Стратегічна мета зовнішньої політики — утвердження незалежності України. Цій меті підпорядкована вся концепція зовнішньополітичної діяльності незалежної держави, зафіксована в Постанові Верховної Ради «Про основні напрями зовнішньої політики України» (липень 1993 р.):

— визнання всіх договорів і угод з зарубіжними державами, які були заключені раніше, а також всіх договорів СРСР такими, що не суперечать Конституції України;

— прагнення стати безядерною державою, дотримуватися трьох основних принципів: не виробляти, не застосовувати, не набувати ядерної зброї;

— намір стати повноправним учасником загальноєвропейського процесу, виходячи з принципів пріоритетності прав, зазначених в міжнародних документах та угодах;

— створення максимально сприятливих умов для розвитку національних меншин, виходячи з важливості цього питання;

—відстоювання цілісності й неподільності території України, недоторканості її кордонів й відмова від домагань на територію будь-якої держави;

— визнання пріоритету різнобічних зв'язків з Російською Федерацією й іншими державами, що виникли на пострадянському просторі.

Принципи зовнішньої політики України:дотримання норм міжнародного права; принциповість; прогнозованість; прагматизм; невтручання у внутрішні справи інших держав.

Активність зовнішньої політики та міжнародної діяльності:

— швидко відбувався процес визнання України світовим співтовариством: на 1 січня 1997 р. її визнало вже понад 160 держав світу, переважна більшість з них за-ключила з Україною дипломатичні стосунки;

— прискорена інтеграція в європейські структури: в 1995 р. України прийнята до Ради Європи; в 1996 р. стала повноправним членом Центральної Європейської Ініціативи (ЦЕІ).;

— важливе місце посідало двустороннє співробітництво; значний вклад в міжнародне визнання України внесли державні візити президентів Л. Кравчука та Л. Кучми, міністрів закордонних справ А. Зленка, Г. Удовенка, Б. Тарасюка та інших державних діячів України в країни Західної та Східної Європи, Америки, а також в держави Східного та Афро-Азіатського регіону;

— активна участь в ядерному роззброєнні: 16 листопада 1994 р. Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що створило можливість додаткових інвестицій розвинутих держав в економіку України; в 1994 р. Україна прийняла участь в зустрічі голів держав та урядів країн-учасниць Ради по безпеці й співробітництву в Європі (РБСЄ), що проходила в Будапешті. Лідери України, США, Великобританії та Росії підписали Меморандум про гарантії безпеки України. Три ядерні держави зобов'язалися: поважати незалежність, територіальну цілісність України; утримуватися від загрози силою, від економічного тиску; добиватися негайних дій з боку Ради безпеки 00Н на випадок агресії проти України. Все це свідчило про посилення впливу України на проблеми загальноєвропейського та світового значення.

Пріоритетні напрями зовнішньої політики —розширення співробітництва з державами СНД. Позиція України на зустрічах керівників країн СНД (1992— Мінськ, 1994 — Алма-Ата, 1995—2004 — ряд зустрічей в Москві) випливає з прагнення будувати незалежну державу, розширювати і поглиблювати співтовариство на рівних засадах з усіма країнами «ближнього зарубіжжя». Участь України в цих зустрічах значною мірою сприяла зміцненню і розширенню взаємовигідних стосунків шляхом підписання двосторонніх договорів.

Нелегко складаються відносини з Росією. Дві сусідні держави до 1997 р. не мали всеоб'ємного договору про дружбу і співробітництво. Причини такої ситуації — рецидиви імперської політики, які проявляються в діях владних структур Російської Федерації.

Незважаючи на позицію російського парламенту, істотному просуванню в нормалізації українсько-російських відносин сприяли неодноразові зустрічі екс-президента України Л. Кравчука та Президента України Л. Кучми з російськими президентами Б. Єльциним та В, Путіним. Наслідки цих зустрічей, а також зустрічі Голів Урядів України та Росії мали важливе значення:

— розв'язані проблеми стратегічних наступальних роззброєнь, що дозволило Україні стати учасником цього договору;

— досягнуті результати в розробці механізму попередження локальних конфліктів (ініціатива України у врегулюванні конфлікту в Придністров'ї, участь українського військового підрозділу в миротворчій місії 00Н в Боснії та Герцеговині, Іраку тощо);

- розблоковано питання закордонної власності бувшого Союзу;

— завершився довготривалий переговорний процес з проблем Чорноморського флоту.

Водночас низка проблем і сьогодні залишається основним «нервом» у стосунках України з Росією:

— подальша доля Чорноморського флоту;

— проблема Криму: з юридичної точки зору цієї проблеми ніби й не існує й не може існувати, так як Крим, що в 1954 р., як відомо, увійшов до складу України, є невід'ємною її частиною. Хельсінські угоди 1975 р. не допускають перегляду кордонів в Європі. Нова Конституція України (р. X) визначила статус Криму як невід'ємної складової частини України. Але фактично «кримська проблема» залишається тією картою, яку постійно розігрують певні політичні сили Росії, роблячи наріжним каменем її «севастопольську проблему». Особливо загострилося це питання під час президентських перегонів 2004 року.

— дискусійним та надзвичайно гострим залишалося довго й питання про входження України до МПА СНД (Міжпарламентської Асамблеї СНД). Партії лівого блоку у ВР України безоглядно погоджуються на таке входження, партії правого блоку та центристського спрямування вимагають документи, які засвідчили б статус та повноваження МПА (Статуту), яких немає, а з боку Асамблеї робляться спроби перебрати на себе функції наддержавного органу. Врешті-решт Україна стала членом МПА.

З а п и т а н н я:

1. Яке, на Вашу думку, співвідношення внутрішньої і зовнішньої політики?

2. В якому документі зафіксовані основні напрямки зовнішньої політики України?

3. Якими конкретними прикладами Ви можете підтвердити активність зовнішньої політики України в 1992—1997 рр.?

4. Що заважає нормальним зовнішнім стосункам між Україною та Росією та які проблеми залишаються основним „нервом» у цих стосунках?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття	\|	УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.