• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Відчуття і сприйняття

Лекція № 2

Сьогодні ми спробуємо відповісти на питання: як о´брази оточуючого світу потрапляють у наш мозок і чому ми сприймаємо світ по-різному.

Іншими словами, як ми формуємо наші уявлення про оточуючий світ? Як синьо-зелені хвилі, запах і шум моря перетворюються в якісь схеми активних нейронних ланцюгів? Як з цієї живої нейрохімії ми створюємо своє усвідомлене уявлення про рух хвиль, їх запах, колір і красу?

Щоб віддзеркалити картину світу в голові, ми повинні помітити фізичну енергію зовнішнього світу і кодувати її у вигляді нервових сигналів – цей процес називається відчуттям. Отже, відчуття – це безпосередня реакція органів чуттів і нервових центрів на діюпредметів,явищ і ситуацій зовнішнього світу. З таких реакцій будується цілісне сприйняття.

Скільки в людини органів чуттів, або аналізаторів? Наразі виокремлюють 6 органів чуттів: зір, слух, нюх, смак, дотик, поза і рух тіла.

Через те, що відчуття надходять через органи чуттів, їх називають сенсорними,тобто пов’язаними з роботою органів чуттів.

А далі нам необхідно відібрати, організувати та пояснити наші відчуття, тоді йдеться про сприйняття, тобто сприйняття – це відображення у свідомості предметів, ситуацій і подій зовнішнього світу (що склалося з окремих відчуттів), а також їх інтерпретація.

Інтерпретація (лат. interpretatio – пояснення, тлумачення) є поясненням відчуттів, які надходять через органи чуттів на підставі попередньої чи супровідної інформації.

Наприклад, ви почули о 7-ій годині ранку звук будильника. Сам по собі звук – це відчуття, а те, що з ним пов¢язано (треба вставати, починається робочий день), це вже ваша інтерпретація. Але той самий сигнал будильника може мати зовсім інше значення. Якщо в неділю задзеленчить будильник, який ви забули виключити, ви, радше, натиснете на кнопку та повернетеся на другий бік, тобто реакція ваша буде іншою. В обох випадках відчуття було одним і тим самим, але ваша інтерпретація відчуття змінилася за різних обставин.

Отже, відчуття – це психічне відображення окремих властивостей і якостей предмета, явищ зовнішнього і внутрішнього світу, що безпосередньо впливають на людину в певний момент. З окремих відчуттів будується цілісне сприйняття, проте його не можна зводити до геометричної суми відчуттів, що експериментально довели ґештальтисти.

Фізіологічний механізм процесу відчуття. Сенсорну інформацію (звуки, картинки тощо) ми обробляємо інформацію за допомогою сенсорних рецепторів. Сенсорні рецептори – це органічні пристрої, які розташовані на поверхні тіла чи всередині його і призначені для сприйняття різних подразників – фізичних, хімічних, механічних... – та їх перетворення у нервові електричні імпульси. Наш розум інтерпретує те, що відчувають сенсорні рецептори.

Сенсорний аналіз, який починається на вхідному рівні, називається обробкою інформації за схемою знизу-вверх – за аферентним шляхом: від сенсорних рецепторів до центральної нервової системи (див. схему). Здобутий сигнал після обробки надходить до початку іншого нервового шляху, що має назву еферентний, тобто східний, відцентровий, руховий. По ньому він доходить до ефектора (м¢яза, органа, залози...), який реалізує відповідь організму на щось. Це називається обробка інформації за схемою зверху-вниз.

До сказаного слід додати, що центральна нервова система (ЦНС) є частиною нервової системи, що включає головний, проміжний та спинний мозок, а клітиною нервової системи є нейрон.

Схема Рецептор Аферентний (висхідний) шлях Афектор

Мозкове закінчення

Ефектор Еферентний (низхідний) шлях аналізатора

Яку роль при сприйнятті відіграє кора головного мозку?

Мозок керує не тільки процесами сприйняття, але й всією життєдіяльністю людського організму.

Мозкова кора – зовнішній поверхневий шар головного мозку, де відбуваються всі процеси сприймання та складної мисленнєвої діяльності (рис.). Вона складається з глибоких складок. Якщо розгладити ці зморшки, то поверхня головного мозку дорівнюватиме площі письмового стола. Майже всі процеси мислення і сприйняття є результатом проходження через кору головного мозку нервових імпульсів. Спочатку нервові імпульси передаються від органів чуття у спеціалізовані рецептивні зони: ви чуєте звуки пісні – сигнал з вуха передається у слухову зону кори вашого мозку. Потім нервові імпульси надходять в інші ділянки мозку, де звуки інтерпретуються, порівнюються із чутими раніше. Тоді, якщо ви вже чули цю пісню, ви її впізнаєте.

Рисунок

Головний мозок

СМАК

МОТО- НЮХ

РИ- ДОТИК ЗІР

КА

СЛУХ

Ми живемо в морі енергії. На нас впливають рентгенівське проміння, радіохвилі, ультрафіолетові та інфрачервоні промені, звукові хвилі високої й низької частот. Але ми глухі і сліпі щодо них. Наші відчуття трохи відкриті в світ і дозволяють бачити нам маленьку частку його безмежжя.

Психофізика. Наука про те, як фізична енергія співвідноситься з нашим психологічним досвідоммає назвупсихофізика. Вона вивчає, які подразники ми можемо вловлювати, з якою інтенсивністю, наскільки ми чутливі до змінного подразника?

Стоячи на вершині горі в нічній темряві, ми можемо вловлювати світло свічки на вершині іншої гори на віддалі 48 км. Коли в кімнаті тихо, ми можемо почути цокання годинника на віддалі 9 м, ми відчуваємо крильце бджоли, що падає на щоку, а також запах однієї краплини духів в трикімнатній квартирі. Таким чином, наша свідомість відображає наші абсолютні пороги відчуттів. Проте спочатку охарактеризуємо види відчуття, а потім розглянемо їх властивості та класифікацію.

Характеристика видів відчуттів. Що таке вивчати відчуття? Це вивчати фундаментальну проблему: як образи оточуючого світу потрапляють в наш мозок? Як зовнішні подразники, що впливають на наші органи тіла, перетворюються на сигнали, зрозумілі нашому мозку?

Як ми перетворюємо частки світлової енергії на яскраві видіння?

Однією з особливостей людського організму є здатність перетворювати один вид енергії в другий. Сенсорна трансдукція–це процес, за якого наша сенсорна система перетворює енергію подразника у нервові імпульси. Наприклад, наше око отримує енергію, трансформує її в нервові сигнали, які мозок оброблює і перетворює в те, що ми бачимо. Ми сприймаємо тонкий зріз широкого спектра електромагнітної радіації. Відтінки та яскравість сприйнятого світла залежать від довжини хвилі та її інтенсивності.

Зорові відчуття. Надійшовши в око, світло через кришталик потрапляє на сітківку. На сітківці маємо світлочутливі палички і кольорочутливі ковбочки, які перетворюють світлову енергію у нейронні імпульси, сітківка кодує ці імпульси ще до того, як по оптичному нерву вони дійдуть до мозку.

В корі головного мозку є окремі нейрони – детектори особливостей, – які реагують на специфічні особливості візуального подразника, далі ця інформація інтегрується для її подальшої інтерпретації клітинами мозку вищих рівнів. Колір, рух, глибина, форма, тобто окремі аспекти візуального подразника, обробляються окремо й одночасно. Це свідчить про здатність мозку до паралельної обробки інформації. Канали візуального зв’язку доносять до мозку результати первинної обробки сигналів, але мозок, оброблюючи далі, враховує наші інтереси, переконання та очікування. (Людина розрізняє до 7 млн. відтінків різних кольорів).

Кольорове видіння. Дослідження процесу сприймання підтверджують 2 теорії ХІХ ст. У першій (трихроматична – трикольорова теорія Янга-Гельмгольца) стверджується, що на сітківці є 3 типи колбочок. Кожний тип чутливий до хвильової довжини тільки одного з трьох головних кольорів (червоного, зеленого та блакитного). Друга теорія (теорія опонентних процесів Евальда Герінга) стверджує, що нервова система кодує кольорову інформацію колбочок в пари протидіючих один одному кольорів, що демонструється феноменом після образів і підтверджується опонентними процесами, які відбуваються у візуальних нейронах таламуса (де імпульси надходять від сітківки та спрямовуються на візуальну кору мозку).

Феномен константності (незмінності кольору при різному освітленні) кольору при зміні інтенсивності освітлення свідчить про те, що наш досвід керує сприйманням світла.

Звукові відчуття. Може, не такий таємничий, але все ж дивовижний є ще один аспект: процес перетворення звукових хвиль у нервові імпульси, які мозок інтерпретує і подає як повну змісту звукову симфонію. Як це відбувається?

Подразник – звукові хвилі, які то стискаються, то розширюються, нагадуючи кола, що розбігаються по воді. Сила звукових хвиль визначає їх гучність. Хвилі розрізняють за довжиною, отже, за частотою. Частота визначає рівень звуку: чим довша хвиля, тим нижча частота, тим нижчий рівень. Чим коротша хвиля, тим вища частота, тим вищий рівень. Флейта-пікколо породжує коротші звукові хвилі, ніж різкий свисток чайника. Отже, світлові хвилі, які розрізняються за частотою й амплітудою, гучністю та рівнем звуку, ми сприймаємо як звук.

Механічна ланцюгова реакція проходження звукової хвилі: звук проходить через зовнішнє вухо, потім через слуховий канал, викликаючи вібрації на барабанній перетинці, яка пов’язана з трьома кісточками у середньому вусі (молоточком, коваделком і стремінцем), котрі передають вібрацію закрученій трубі у вигляді завитки, заповненої рідиною. Вібрація цієї рідини призводить до руху маленькі волосяні клітинки, які посилають нервові імпульси головному мозку у скроневу ділянку.

Звукова енергія вимірюється децибелами. Абсолютний поріг слуху = 0 децибел. Кожні 10 децибел відповідають 10-кратному посиленню звуку. Нормальна розмова – 60 децибел, шепіт – 20 децибел, звук в 90 децибел, який витримує вухо, у трильйон раз гучніший за слабкий, ледве чутний. Тривала дія звуків, вищих за 85 децибел, може призвести до втрати слуху.

Непередбачений тривалий шум викликає пригніченість і стрес, а також психічні порушення.

Винятково важливі для нас ще 4 види відчуття:дотик, смак, нюх, положення тіла і координація.

Дотик. Якщо б нам запропонували залишити одне з відчуттів, думається, ми б не відмовилися від дотику, бо з народження воно є відчуттям, необхідним для нормального розвитку. Щуреня без пестливих дотиків матері виробляє менше гормонів росту, у нього сповільнений обмін речовин. У будь-якого маля без матері спостерігається затримка росту. Маленькі мавпочки, яким дозволяють бачити своїх матерів, але не дозволяють торкатися їх, впадають у відчай. Не набагато краще поводять себе ті мавпочки, які можуть торкнутися матері через щілини перегородок.

Дейв Бері вважав: Шкіра „не дозволяє людям бачити нутрощі людини, потворні на вигляд, а також не дозволяє внутрішнім органам випасти з тіла. Але у шкіри значно більші функції”.

Наш дотик фактично є сумою 4 відчуттів: тиску, тепла, холоду і болю. На 1см² шкіри припадає 100-200 рецепторів, що реагують на тиск. По всій шкірі 250 000 точок, які сприймають холод і 30 000 відчувають лише тепло. Проте не існує ніякого прямого зв’язку між тим, що ми відчуваємо у конкретний момент на конкретному відрізку шкіри і типом нервового закінчення, що є там. За винятком тиску, який має відповідні рецептори, зв’язок між відчуттями тепла, холоду та болю і рецепторами, які б їм відповідали, досі не ясний.

Біль. Не так вже й погано, що ми іноді відчуваємо біль. Але що це таке і як її контролювати? Не існує теорії болі, яка б могла пояснити всі випадки, але є теорія контрольних воріт, створена Рональдом Мелжаком і біологом Патріком Уоллом. Вони вважають, що в спинному мозку є своєрідні нейронні „ворота”, які або блокують больові сигнали, або пропускають їх в мозок. „Ворота” відчиняються маленькими больовими сигналами, які йдуть по маленьких нервових волокнах, і зачиняються великими волокнами або інформацією, яка надходить від мозку. Отже, стимулюючи інші рецептори, можемо уникнути болю.

Ч. Дарвін: „Якщо на біль звертати увагу, вона підсилюється”.

Наразі контроль на болем нараховує такі складники: медикаменти, хірургічне втручання, акупунктуру (голкотерапію), електростимуляцію, масаж, гімнастику, гіпноз, аутотренінг.

Смак. Складається з 4 головних відчуттів: солодкого, кислого, солоного і гіркого. Всі інші – їхні комбінації. По боках на язиці є 200, а може й більше смакових бруньок. На кожному боці язика є пара, яка поглинає хімічні речовини їжі, молекули яких сприймаються 50 смаковими рецепторними клітинами. Деякі з них реагують переважно на солодке, кисле... Час: за 1/10 долю секунди можна відчути смак. Рецептори смаку відновлюються щотижня, тому якщо ми обпалимо язик, не слід переживати. Але з віком кількість смакових бруньок зменшується, і чутливість до смаку також. Вживання алкоголю та паління прискорюють втрату чутливості до різних смаків. Смаковим брунькам допомагають інші органи тіла: якщо ви затиснете ніс, заплющите очі й тоді нехай хтось пригощає вас їжею: вам складно буде відрізнити шматочок яблучка від сирої картоплі, м’ясо матиме смак картону. Тому запах не тільки сприяє відчуттю смаку, але й змінює його. Так одне відчуття може впливати на інше. Це приклад сенсорної взаємодії – синестезії, про що йтиметься нижче. Запах і смак разом створюють присмак або аромат.

Нюх. Процес подвійний: вдих – видих, двічі в житті вони одиничні – при народженні і смерті. Щоденно ми робимо приблизно 20 000 вдихів і видихів. Наш нюх вельми індивідуальний. В кожної людини свій запах. Гострота нюху виражена не так очевидно, як гострота зору. Ми можемо дивитися в сад, а запах відчуємо лише тоді, як увіткнемося носом у квіти. Механізм дії нюхових рецепторів – таємниця. Людина розрізняє 10 000 запахів, але в нас немає рецепторів для кожного з них. Незважаючи на нашу здатність відчувати запахи, ми не можемо їх описати. Який запах у кофе? У тварин нюхових рецепторів більше, тому вони краще відчувають запахи.

Запахи мають властивість повертати з небуття картини і відчуття минулого, що ілюструє експеримент. Студенти, що вчили слова, вдихаючи запах шоколаду, наступного дня краще їх згадували, коли відчували той самий запах. Тому психологи радять іноді жувати гумку під час вивчання складного матеріалу, потім гумка може підхльоснути ваші спогади.

Положення тіла і рух.Без вищезазначених почуттів, ми були б каліками. Але для того, щоб до когось доторкнутися, треба знати, куди протягти руку. Щоб зробити всього один крок, нам слід дати інструкцію 200 м’язам і дістати від них відповідь. Точки руху перебувають у м’язах, суглобах, сухожиллях. Як тільки ми повернемо зап’ястям, так у мозок надходить інформація. Це відчуття позиції різних частин тіла та їхні рухи, які називають кінестезією.

Є ще одне відчуття, яке контролює позицію тіла, – це рівновага. Біологічні центри рівноваги перебувають у внутрішньому вусі.

Властивості відчуттів. Існують дві властивості відчуттів: чутливість (здатність розрізняти подразники різної сили, яку вимірюють порогами відчуття) та взаємодія відчуттів (зміна чутливості одних аналізаторів під впливом інших). Чутливість відчуттів вимірюють порогами (нижнім, верхнім та диференційним). Взаємодію відчуттів характеризують два явища. Про перше йдеться, коли чутливість підвищується внаслідок одночасної дії кількох аналізаторів – це сенсибілізація. Наприклад, зорові та нюхові відчуття підсилюють смакові. Друге явище – синестезі´я – полягає в тому, що людина отримує відчуття, характерні для одного аналізатора, внаслідок дії на інший аналізатор. Прикладом слугує кольоровий слух, який мали композитори Микола Андрійович Римський-Корсаков, Олександр Миколайович Скрябін та ін.

Пороги відчуття. Відчуття виникають у певному діапазоні сили зовнішньої дії. Існують нижній і верхній пороги відчуття:

а) нижній абсолютний, або індивідуальний, або сенсорний поріг відчуття характеризується мінімальною силою подразника, який викликає ледь помітне відчуття. Чи ви коли-небудь відчували звук блохи чи її запах? Ні.Тому що вони перебувають за нижнім порогом відчуття. Отже, нижній поріг відчуття – це мінімальний рівень інтенсивності подразника, який спричиняє відповідне відчуття.

б) верхній поріг відчуття – максимальна сила подразника, при якій ще зберігається відповідне відчуття, за яким виникає больова реакція (збільшення температури предмета, світла, за цим порогом „тепло” обпікає, а світло вже осліплює).

Єдиного абсолютного порогу не існує. Втомлені родичі немовляти чують у колисці найслабший звук, тимчасом як інші звуки залишаються поза увагою. Вчені намагаються роз’яснити, чому люди по-різному реагують на один той самий сигнал за різних обставин? Наразі виявлено, що це залежить зокрема від: досвіду людини, її очікувань, мотивації, ступеня стомленості.

Підпорогові подразники.Це подразники, нижчі за наш абсолютний поріг, які неможливі для свідомого сприйняття. Щодо звуків, яких ми не чуємо, оскільки вони перебувають за нижнім порогом нашого відчуття, слід зауважити: нервові імпульси, викликані ними, надходять у спеціальну зону нашого головного мозку, незважаючи на те що здається, мовбито ми нічого не чуємо.

Постає питання: чи можна впливати на свідомість, маніпулюючи підпороговими подразниками з якоюсь метою? (ефект „25-ого кадру”).

У 1956 р. громадськість Америки була схвильована повідомленням про те, що в Нью-Джерсі на свідомість кіноглядачів під час перегляду фільмів непомітно впливає реклама „Пийте кока-колу” та „Їжте поп-корн”.

Пізніше стверджувалось, що рекламодавці маніпулюють свідомістю споживачів крекерів та лікерів, непомітно вставляючи в рекламу цих виробів еротичні мотиви. До того ж записи рок-музики містять „сатанинські послання”, якщо плівку прокручувати у зворотному напрямі.

Так, чи може людина відчувати все те, що перебуває за порогом її відчуттів?Деякою міроювідповідь може бути позитивною.

По-перше, на самому порозі і трошки нижче ми можемо ще сприймати подразник. По-друге, люди часто відповідають правильно на запитання, коли їм дають якесь завдання на сприйняття (яка з двох ваг більша). Ми іноді більше знаємо, ніж нам здається.

По-третє, на нас можуть впливати підпорогові подразники. Експеримент: учасникам показали слайди, на яких були 9 чоловік. Перед цим їм показали емоційно позитивні малюнки (курчата, кішка з котеням) або емоційно негативні малюнки (трупи, жахи..), супроводжуючи сліпучо-яскравим світлом, але так, що учасники не могли бачити малюнки через над´яскраве світло. Потім їх попросили охарактеризувати людей, яких вони бачили на слайдах. Після невидимих картинок котенят чи курчат характеристика людей була позитивною, а після «трупів і жахів» – негативною. Отже, ми оброблюємо інформацію, не здогадуючись про це.

Паскаль: „У серця може бути свій резон, про який нічого не знає розум”.

Але підпорогові відчуття і підпорогове навіювання – це різні речі. Чи можуть рекламодавці маніпулювати нашою свідомістю? Майже всі психологи дають негативну відповідь.

Одночасно деякі вчені гадають і дослідження гіпнозу підтверджують, що, діючи на підпорогові подразники, можна впливати на людину, хоча це не буде нею усвідомлено. Тому прихильники цього погляду стверджують, що й підпорогова інформація впливає на нас.

Чи можемо ми припустити, що призначені для підсвідомого сприйняття послання, наприклад альбоми із записом рок-музики, зомбують слухачів, які нічого не підозрюють? Ця збентеженість у США і в Канадському парламенті 1980 р. призвела до того, що були організовані спеціальні комісії за контролем над такою музикою, яка мовби призначена для впливу на людину підсвідомими сигналами. Але експериментальні перевірки не підтвердили цього.

Чи можуть підпорогові подразники помітно впливати на нашу поведінку, поки що неясно. Експерименти проводилися, однак не досить коректно. А відтак стурбованість тим, що підпорогові подразники можна використовувати як засіб навіювання, зберігається й дотепер.

У 1991 р. група психологів (Greenwald) проводила численні досліди: в записи, які прослухали студенти коледжу, були включені підпорогові подразники двох типів: одні скеровані на поліпшення пам¢яті, інші – на поліпшення самооцінки. Але проаналізовані результати тестування не свідчили ні про покращення пам¢яті, ні про підвищення самооцінки, хоча виявилася інша цікава закономірність. Оскільки вчені “переплутали” плівки, половина тих студентів, що прослухали запис із подразниками для покращення самооцінки, вважали, що їхня пам¢ять покращилась, а ті, що слухали плівки, призначені для поліпшення пам¢яті, вважали, що їхня самооцінка підвищилася. Студенти були переконані, що перебувають під впливом підпорогових подразників, чого насправді не було. Наразі немає ні позитивної, ні негативної відповіді на запитання: чи є можливість підпорогової дії на людську свідомість.

Диференційний поріг, чи поріг відмінності, – це ледве помітна різниця між подразниками, яку може сприйняти людина протягом 50 % часу, необхідного для цього.

Додайте 10 г до 100 г, і ви помітите різницю ваги, але ті самі 10 г, якщо додати їх до 1 кг, стануть для нас непомітними. 100 років тому Ернст Вебер довів, що незалежно від величини два подразники мають відрізнятися один від одного постійністю пропорції, а не постійністю кількості. Цей принцип не стала величина, а сталий пропорційний взаємозв’язок між подразниками, що носить назву закону Вебера.

Конкретна пропорція може бути різною залежно від якості подразників. Для того щоб середня людина могла виявити різницю між інтенсивністю двох джерел світла, вагою двох об¢єктів і висотою двох тонів, потрібно, щоб різниця між інтенсивністю двох світлових джерел складала 8 %, різниця між вагою двох об¢єктів – 2 %, різниця в частоті двох тонів – 0,3 %.

Закон Вебера працює при неекстремальних сенсорних подразниках. З його дією часто стикаються у повсякденному житті. Наприклад, плитка шоколаду коштує 2 гр., а завтра коштуватиме 2 гр. 20 коп. Покупці не одразу помітять різницю. Але покупці автомобіля „Мерседес-Бенц” були б здивовані, що замість 50 тис. доларів їм треба заплатити 55 тисяч. В обох випадках ціна збільшилася на 10 %. Тому закон Вебера звучить так: диференційні сенсорні пороги – це постійна доля від розміру первісного подразника.

Класифікація відчуттів. За розташуванням рецепторів існують екстероцептивні, інтероцептивні та пропріоцептивні відчуття. П´ять основних органів чуття: зір, слух, нюх, дотик, смак, – що дають нам інформацію про зовнішній світ, – це екстероцептивні відчуття. За передачу інформації від внутрішніх органів відповідають інтероцептивні відчуття (голод, спрага, нудота). Щоб познайомитися з деякими з них, слід „відключити” частину екстероцептивних: заплющте очі, затуліть вуха і погуляйте декілька хвилин по кімнаті.

Ви не відчуєте, як втратите напрям. Вам буде здаватися, що ви всередині кімнати, а ви будете біля вікна, вас може зносити або вліво, чи вправо, Ви можете врізатися в стіну (це відчуття напряму). Дехто, зав¢язавши очі, виставляє руки, щоб не втратити рівновагу, оскільки може паморочитися в голові (це відчуття рівноваги). Дехто може відчувати, коли він проходить дверний про¢різ, а також момент переходу з просторової кімнати у вузький коридор (це відчуття близькості чого-небудь). Дехто втратить почуття часу: здається, що вже 10 хвилин ви ходили, а минуло лише 3 хвилини: час тягнеться повільно. Це „відчуття часу”. Отже, ми познайомилися з інтероцептивними відчуттями.

Існують пропріоцептивні відчуття. Вони пов´язані з рухом. Центри пропріоцептивних відчуттів розташовані на м´язах, суглобах і сухожиллях.

За наявністю/відсутністю контакту з подразником відчуття поділяють на дистантні та контактні. І ви самостійно можете розташувати відчуття за цим параметром.

Поняття про сенсорну адаптацію. Зайшовши до свого сусіда, ви спочатку відчуваєте якийсь специфічний запах, а через деякий час вже не відчуваєте його. Стрибнувши в холодну воду, спочатку ви тремтите від холоду, а через деякий час ви вже кличете своїх друзів: ”Вода чудова!” Все це приклади сенсорної адаптації. Сенсорна адаптація – це знижена чутливість до постійно діючого подразника.

Але виникає питання, чому, коли ми фіксуємо погляд на якомусь об¢єкті, він не зникає? А тому, що наші очі весь час непомітно рухаються. І цього досить, щоб забезпечити на сітківці зміну образа цього об¢єкта. А якщо б наші очі не рухалися, ми бачили би світ фрагментарно.

Д. Б. С. Холдейн „Можливі світи»: «Я думаю, що світ не тільки дивовижніший за наші уявлення про нього, але ще більш дивовижний, ніж ми можемо передбачити».

Сенсорна адаптація знижує нашу чутливість, але має великий плюс: вона дає нам можливість концентрувати увагу на змінах, які несуть в собі інформацію, і позбавляє нас необхідності звертати увагу на незначні зміни і подразники – шум на вулиці, аромати, одяг... Отже, ми сприймаємо оточуючий світ не таким, яким він є, а таким, яким ми хочемо його бачити.Доведемо це на практичному занятті.

Читайте також:

1. III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
2. IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
3. Болісні відчуття в м’язах
4. ВІДЧУТТЯ
5. Відчуття і сприймання.
6. Відчуття та сприйняття.
7. Відчуття та сприйняття.
8. Візуальне сприйняття
9. Вплив кольору на сприйняття простору
10. Впровадження моделей сприйняття
11. Гіпоопіка. Батьківське нехтування та неприйняття дитини може призвести до формування у неї комплексу неповноцінності через відчуття дитини себе небажаною.

Переглядів: 2493