Єдність матерії, руху, простору і часу.

Філософське поняття «світу».

Світ постає як єдність і сукупність усього існуючого. В той же час, завжди актуальним був пошук структури світу. Варто пам’ятати, що в історії філософії було два підходи до структури світу. Згідно першому світ поділяється на дві частини – матеріальний і духовний (Платон, Декарт, Сковорода), а згідно другому виділяються своєрідні східці буття (Аристотель, Фома Аквінат, Енгельс). Недоліком цих підходів було те, що вони встановлювали первинність якоїсь однієї сфери буття – матеріальної чи духовної, а інші виступали другорядними і залежними від головної. В сучасній некласичній філософії М. Гартмана розвинуте нове бачення буття і сущого. Він виділив дві якісно різні сфери (шари) буття: реальне та ідеальне, але кожному з них надав самостійного значення. До реального буття потрапляє все, що існує в часі та має індивідуальну форму: матерія, життя, психічні та духовні явища. Причому простір має лише матеріальна реальність (неживе і живе), а інші (психічне, духовне) існують в часі. Так був подоланий матеріалізм, який усі сфери включав до матеріального. Реальному буттю якісно протистоїть ідеальне – математичні, логічні предметності та цінності. Ідеальні речі характеризуються позачасовістю, надіндивідуальністю, нематеріальністю.

Перед онтологією як вченням про світ постали такі проблеми: як виник світ (підстави існування світу); яка будова світу (шари або сфери буття); який характер відношень між речами світу (категорії як найзагальніші характеристики цих відношень).

Світ, у якому ми живемо і частиною якого є - це матеріальний світ. Але жодний із предметів або процесів, які він містить у собі, взятий самий по собі, не може бути ототожнений з матерією. Проте усе їхнє різноманіття разом із їхніми зв'язками становить матеріальну дійсність.

Поняття «матерія» пройшло довгий шлях формування і розвитку. У філософії давньоіндійскої школи локаяти і давньокитайских матеріалістів воно ототожнюється з конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина й ін.). Представники античної філософії в більшості випадків під матерією розуміли дрібні частки - атоми або корпускули, із яких складаються тіла і які є першоосновою буття.

Якщо для філософів давнини матерія - це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії і форми як духовного першоначала, то Р. Декарт (17 сторіччя) визначає матерію як субстанцію буття, що самоздійснюється, атрибутом якого є протяжність з її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірним.

І. Ньютон додає до Декартової дефініції матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість відповідно до законів динаміки); вага, обумовлена дією закону всесвітньої гравітації. При цьому інертність і вага потім об'єднуються ним у поняття маса, що виступає основним атрибутом матерії й одночасно мірою її кількості.

Матерія як філософська категорія не закостеніла. Незмінна форма або умістище всього існуючого у світі, вона визначає найбільш істотні властивості об'єктивно - реального буття світу - вже пізнаного і ще не пізнаного. До таких сутнісних ознак відносяться: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість і ін. При цьому системність в організації матерії - не тільки її фундаментальна властивість. Вона також означає методологію сучасного наукового пізнання структурних рівнів матерії.

Якщо розглядати матерію з огляду на розвиток сучасної науки і філософії, то можна виділити:

1. Онтологічні складові: а) рух і його форми; б) простір; в) час; г) детермінація.

2. Гносеологічні принципи: а) пізнаванність; б) об'єктивність; в) реальність.

Узагальнене визначення категорії «матерія» повинне базуватися на тому, що це - об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і безпосередньо або опосередковано пізнаване людиною. У світі немає нічого крім матерії, що рухається. Рух внутрішньо властивий самій матерії, він невіддільний від матерії і не існує без матерії, як і матерія не існує без руху. Рух є атрибут, спосіб існування матерії. Рух є зміна взагалі. Рух, зміна - це внутрішньо пов'язана єдність буття і небуття, тотожності і відмінності, стабільності і змінюваності, того, що зникає, з тим, що з'являється. Рух, зміну можна осмислити лише тоді, коли розглядати його суперечливі сторони в єдності і взаємодії.

Історичний досвід людства свідчить, що світ - це рухлива матерія. Пізнання форм руху матерії неможливе без знання простору і часу - філософських категорій, якими позначаються основні форми існування матерії. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об'єктивної реальності, то час - це форма його розвитку, внутрішня міра його існування.

Історична еволюція поглядів на простір і час пов'язана з практичною, суспільно - історичною діяльністю людини. З розвитком суспільства змінюються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу. Якщо для міфологічного світогляду час циклічно відтворюють пори року, то в межах релігійного світосприймання час набуває стріловидної форми: відтворення світу через тимчасове теперішнє до райської або пекельної вічності.

Значна частина дослідників простору і часу (темпоралістів) солідарна в тому, що простір- це така форма існування матерії, її атрибут, що характеризується співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю й іншими ознаками; часже - це внутрішньо пов'язана з простором і рухом об'єктивна форма існування матерії, що характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.

Кожна частка світу має свої власні просторово - часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній, філософський зміст простору і часу.

Історія свідчить про те, що кожне покоління людей створює таку світоглядну картину світу, яка задовольняє його потреби. Тому до завершеності, достатньої повноти теорії буття, онтології, яка відобразила б Всесвіт як ціле, з усіма відношеннями, взаємодіями і зв'язками, ще надзвичайно далеко.

Висновки:

Онтологія — вчення про першооснови буття. Зміст поняття "онтологія" становлять основи, витоки, першоначала всього існуючого, найбільш загальні принципи буття світу, людини, суспільства. У понятті "онтологія" знаходить відображення та особливість цих основ, витоків та першоначал, що вони існують об'єктивно, тобто незалежно від людини і її свідомості. Все це становить сутність такого поняття, як "онтологія".

Питання для самоконтролю:

Коли і чому в філософії виникає проблема буття?
В чому Ви бачите діалектику Великого світу і малих світів (соціального, духовного, біологічного)?
Розкрийте специфіку людського буття.
Проаналізуйте поняття суще, сутність, існування.
Чи може існувати світ там, де немає людини?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Діалектика основних форм буття.	\|	Проблема виникнення свідомості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.