Залежність паразитофауни та показників зараженості хазяїна від щільності його популяції

Як правило, види звичайні, численні у певній місцевості, мають багатшу паразитофауну та вищу зараженість паразитами, ніж види рідкісні, нечисленні, що живуть поряд із ними. Відомо також, що у широко розповсюджених видів, які мають великі ареали, щільність популяції поблизу кордонів ареалів зменшується і, відповідно, збіднюється фауна паразитів. Неоптимальні для хазяїна умови зовнішнього середовища у таких місцевостях є менш сприятливими і для більшості його паразитів. При цьому може порушуватись нормальна циркуляція паразитів в екосистемі, менш успішно проходить їх життєвий цикл в цілому, або окремі його етапі. Таке збіднення видового складу паразитів відзначають у сомів, які є „південним” видом риб, у Невській губі, та у окуня, „північного” за походженням виду риб, в лиманах Азовського моря. Показовим щодо впливу щільності популяції на склад паразитофауни та зараженість хазяїна є приклад з червонодзьобим нирком. У районі Чорноморського біосферного заповідника та у Північному Причорномор’ї взагалі донедавна він був рідкісним видом качок. Наприкінці минулого століття цей нирок почав швидко відновлювати чисельність, перетворюючись на звичайний гніздовий вид. Паразитологічні дослідження показали, що у цього хазяїна зустрічається лише 4 види цестод, однак зараженості ними дуже висока. Для порівняння, в Казахстані, де чисельність червонодзьобого нирка була стабільно високою, у цього виду зареєстровано 24 види цестод і показники зараженості ними досить високі.

Слід також мати на увазі, що за мінімальної щільності популяції, появи розривів ареалу з утворенням ізолятів спрацьовує момент випадковості, своєрідний „ефект засновника”, відомий у популяційній генетиці. Оскільки зараженість хазяїна навіть наймасовішими паразитами дуже рідко сягає 100%, а зазвичай вона набагато нижча, нечисленні особини хазяїна, що зберігаються у таких ізолятах, є носіями лише частини видів паразитів, характерних для певного виду тварин. Тому навіть за подальшого зростання чисельності популяції хазяїна, його паразитофауна залишається досить бідною, як у випадку з червонодзьобим нирком. Відомі крайні випадки, коли ізольовані популяції певних видів зовсім не мають паразитів, як наприклад, тушканчики та ємуранчики, що живуть у кучугурах Нижньодніпровської піщаної арени. Найближчі поселення цих видів гризунів – Північно-Прикаспійська низовина.

Оцінюючи значення щільності популяції хазяїна для визначення параметрів його зараженості паразитами, слід враховувати характер мінливості чисельності певного виду навіть у межах основного ареалу. Відомо, що поширення певного виду тварин у межах його ареалу зазвичай має мозаїчний характер (так зване „мереживо ареалу”). Це однаковою мірою стосується як паразитів, так і їх хазяїв. Оптимальний для хазяїна комплекс умов певної місцевості, водойми або її частини, не завжди є таким для деяких його паразитів, повного збігу екологічних преференцій немає. Тому певні локальні популяції хазяїна, які характеризуються високою щільністю особин і високою чисельністю, не завжди мають високі показники зараженості певним паразитом, навіть якщо він є гомоксенним. Серед них навіть можуть бути локальні популяції, зовсім вільні від паразитів. Водночас, локальні групи того ж виду хазяїв з середньою або навіть відносно низькою чисельністю популяції можуть мати дуже високу зараженість тим самим паразитом. Ситуація ще більше ускладнюється, якщо паразит є гетероксенним і в його життєвому циклі має місце чергування хазяїв (проміжних, партеногенічних та остаточних), кожен із яких має свої екологічні преференції, які відповідно визначають різну щільність популяції кожного з них.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Багаторічна динаміка паразитофауни хазяїна	\|	Особливості паразитофауни видів–вселенців та реліктових видів тварин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.