• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Охорона екосистем

Охорона генофонду. Зелена книга України

(слайд 26)

Зниження біологічного різноманіття на планеті пов'язане з деградацією біомів і, у першу чергу, угруповань рослин - фітоце­нозів. Деградація природних систем - це загальне явище, і тому ценози потребують охорони не менше, ніж окремі види. Більш того, така охорона більш актуальна, оскільки поза ценозами види існувати не можуть.

Відповідно до концепції, висунутої В. Кордюмом (1982), елементарними одиницями еволюції виступають не окремі види, а вся біосфера в цілому, невід'ємною частиною якої є рослинні угруповання. З уявлень В. Кордюма випливає, що зникнення і спрощення рослинних угруповань знижує загальну інформа­ційну ємність біосфери, знищує центри створення нової інформа­ції і в кінцевому результаті робить усю біосферу менш здатною до адаптаційної мінливості. Очевидний і ресурсо-економічний аспект зниження ценотичного різноманіття.

Проблема охорони рослинних угруповань пройшла три ета­пи.

На першому етапі відбувалося вивчення особливостей рідкіс­них ценозів.

На другому етапі почалась їх пасивна охорона шля­хом включення в території заповідників або національних пар­ків.

І тільки на третьому етапі, етапі активної охорони, поставлено завдання зберегти фітоценофонд планети як сукупність фітоценотичних таксонів.

(слайд 27)

Українські ботаніки першими у світі поставили питання про необхідність охорони рослинних угру­повань і розробили методологічну основу їх реєстрації у вигляді продромусів і Зеленої книги. Перший список рідкісних рослин­них угруповань Карпат, які потребують охорони, був надрукова­ний у 1977 р. С. Стопко, а перша Зелена книга України була видана в 1987 р.

Зелена книга України виділяє як рідкісні та зникаючі цено­зи (усього - 127), що потребують охорони, так і типові ценози різного рангу.

(слайд 28)

Серед них лісових угруповань - 51, степових — 26, лугових - 16, водних - 16, болотних - 12 і чагарникових - 5. Охорона рідкісних ценозів може здійснюватися тільки як час­тин відповідних екосистем і ділянок біосфери.

(слайд 29)

Охорону екосистем, включаючи всі їхні живі компоненти, покликані здійснювати так звані охоронні території. За даними Дж. Раулі, на 1992 р. у світі під різного виду охороною знахо­дилося приблизно 5% площі суходолу. У XXI ст. передба­чається довести цю величину до 10-12%, тобто подвоїти. Це не просте завдання, оскільки його розв'язання потребує вилучення з використання частини земель сільськогосподарського та лісо­вого фонду.

Чітка класифікація категорій охоронних природних об'єк­тів у світі відсутня. Так, у Канаді під національним парком розуміють територію, що достатньо велика для підтримки існу­вання цілих екосистем; там заборонений рух будь-яких видів транспорту і є зони, повністю закриті для відвідування. А у Ве­ликобританії національний парк визначають як ландшафт, що охороняється і виділяється своєю красою та має охоронні об'єк­ти природи або історичні архітектурні пам'ятники; він вільний для відвідування населенням і частково використовується для сільськогосподарських потреб.

Розподіл за категоріями охоронних природних об'єктів і те­риторій розроблений у Законі України «Про природно-заповід­ний фонд». Ці об'єкти поділяються на природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, заповідні урочища, пам'ятники природи та ін.

(слайд 30)

Природний заповідник - це територія, яка виділяється для охорони в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усіма її компонен­тами. Статус природного заповідника передбачає повну заборону на його території господарської діяльності. У світі є понад 2 тисячі природних заповідників.

(слайд 31)

Біосферний заповідник - це територія міжнародного значен­ня, що виділяється для збереження в природному стані ділянок біосфери, проведення фонового моніторингу і вивчення природ­ного навколишнього середовища. Господарська діяльність у біосферних заповідниках не дозволяється.

(слайд 32)

За станом на 1990 р. у 76 країнах світу було близько 300 біосферних заповідників. Площа кожного з них коливається від 300 га до 2 млн. га.

Національні природні парки створюються з природоохорон­ною, рекреаційною, культурно-просвітницькою та науково-дослід­ницькою метою для охорони й вивчення природних комплексів особливого значення в місцях, які мають природну, оздоровчу, культурну або естетичну цінність. У них виключена господарсь­ка діяльність. Концепція національного парку була вперше сфо­рмульована в 1872 році при організації в США Йеллоустонського національного парку.

(слайд 33)

Національний парк - це завжди велика територія, на якій охороняються ландшафти або їх ділянки разом з усіма природ­ними компонентами. У природних національних парках поєд­нується охорона природи із завданням відпочинку людей та їх екологічного виховання.

(слайд 34)

Для цього в них створюються системи спеціальних доріг і стежок. До початку XX ст. в шести країнах світу вже було 19 національних парків загальною пло­щею 4,6 млн. га.

Регіональні ландшафтні парки створюються з природоохо­ронною та рекреаційною метою в місцях з унікальним або типо­вим ландшафтом. При організації таких парків господарська діяльність у межах їх кордонів не припиняється, їхнє завдання - зберегти ландшафт як комплекс екосистем. У світі налічується зараз близько 300 ландшафтних парків.

(слайд 35)

Заказник - це природна територія або акваторія, що виділе­на для збереження окремого природного комплексу або навіть окремого його компоненту. У них дозволяється господарська діяльність, що не завдає шкоди об'єкту, який охороняється. За­казники служать для охорони й відновлення чисельності окре­мих видів рослин або тварин. Залежно від об'єкту охорони, за­казники поділяють на ландшафтні, геологічні, гідрологічні, бота­нічні, зоологічні, палеонтологічні.

(слайд 36)

Пам'ятки природи — це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове, естетичне або пізнавальне значен­ня. Пам'ятниками природи можуть бути об'єкти живої або не­живої природи: окремі водойми, скелі, печери, дерева і т.п.

(слайд 37)

Заповідні урочища - це ділянки лісу, болота, луків, степу та іншої рослинності, які мають наукове або естетичне значення та охороняються для збереження їх природного стану.

(слайд 38)

Ботанічні сади організують для вирощування, акліматиза­ції та вивчення рослин у спеціально створених умовах. В Європі налічується 540 ботанічних садів, а у світі 1600.

(слайд 39)

Дендрологічні парки служать для охорони і вивчення в спе­ціально створених умовах деревно-чагарникової рослинності з метою використання їх композиції для наукового, господарсь­кого та естетичного використання.

(слайд 40)

Зоологічний парк - це місце, де утримуються рідкісні, інозем­ні та місцеві види фауни з метою охорони їх генофонду та для організації наукової і просвітницької діяльності.

(слайд 41)

Пам'ятники садово-паркового мистецтва являють собою ді­лянки, що мають природну, естетичну або історичну цінність. В Україні прикладами пам'ятників садово-паркового мистецтва є «Софіівка» в м. Умань та «Олександрія» в м. Біла Церква.

(слайд 42)

Сучасна класифікація природно-заповідного фонду України відповідає міжнародним концепціям організації заповідної спра­ви. За класифікацією МСОП виділяється 6 категорій захище­них територій: І — природний резерват, що суворо охороняється; II - національний парк; III - пам'ятка природи; IV - резерват збереження природи; V - захищений ландшафт або захищена морська акваторія; VI - захищена територія як територія збала­нсованого використання природних екосистем (захищені тери­торії для менеджменту природних ресурсів з метою забезпечен­ня сталого розвитку використання природних екосистем).

Із зазначених вище міжнародних категорій МСОП за функ­ціональним значенням відповідають територіям і об'єктам природно-заповідного фонду України І—V категорії.

I категорія - природні резервати. До неї належать 16 заповідників, заповідні зони 4-х біосферних заповідників.

II категорія - національні парки. Сюди належать 11 національних природних парків, понад 30 регіональних ландшафтних парків.

Ш категорія - пам'ятки природи. Сюди належать пам'ятки природи загальнодержавного та місцевого значення.

IV категорія — об'єкти охорони біотопів і видів. їй відпові­дають дві категорії - заказники і заповідні урочища.

V категорія - об'єкти охорони ландшафтів. Сюди можуть біти віднесені ландшафтні заказники — одна з груп заказників України. В Україні немає такої категорії, як область охоронного ландшафту, екологічний коридор та ін.

На планеті зараз налічується близько 20 тисяч різноманіт­них охоронних природних територій, у тому числі 1200 великих заповідних територій. Одним із найбільших у світі є національ­ний парк Етоша, що знаходиться в Африці на території Намібії. Його площа становить 22 тис. м².

(слайд 43)

Парк розташований у зоні напівпустель, у ньому багато антилоп, слонів, жирафів, багата там і орнітофауна. В Африці, крім Етоша є Центральнокалахарський резерват у Ботсвані. Гренландський національний парк за­ймає площу у 7 млн. га.

З метою зниження антропогенного впливу на охоронні тери­торії та ділянки природних екосистем для ознайомлення з ними населення створюються екологічні стежки. Ці стежки являють собою системи пішохідних доріжок, прокладених таким чином, щоб вони надавали можливість гарного огляду місцевості та ці­кавих природних об'єктів і знижували б неспокій, що завдають туристи. Екологічні стежки різко знижують витоптування та інше пошкодження рослинності. Прикладом добре продуманої екологічної стежки може служити стежка у Клавдієвському лісі (Київська область), яка розроблена Т. Андрієнко, О. Прядко та Л Якушиною в 1993 р.

З 1990р. розпочалася розробка стратегії заповідної спра­ви в незалежній Україні. Суттєвий внесок у справу охорони при­роди в Україні був зроблений учасниками семінару, що відбувся в 1992 р. На ньому був прийнятий важливий документ «Со­ціально-екологічні та економічно-правові аспекти розвитку за­повідної справи в Україні». З ініціативи уряду України здійс­нюється розширення її заповідного фонду: за останні роки він зріс на 42%. Створені нові заповідники та національні парки, розширена площа вже існуючих заповідників.

До 1992 р. за­повідний фонд України включав 5602 території та об'єкти і мав загальну площу в 1 млн. 255 тис. га.

До кінця 2001 р. він складався вже з 6939 об'єктів із загальною площею в 2 млн. 500 тис. га. Частка природних охо­ронних територій становить уже 4,16%, що наближається до європейських стандартів.

(слайд 44)

Ряд охоронних територій України має високе наукове та еко­логічне значення. До них у першу чергу належать:

Сіверськодонецький національний природний парк, що має площу у 25 тис. га. Він розташований у межах заплави і борової тераси р. Сіверський Донець. Важливу роль в охороні природи відіграють національні парки Карпатський (площа 50,3 тис. га) і Шацький (площа 32 тис. га).

Поліський заповідник розташований на північному заході Житомирської області. Він заснований у 1968 році й зараз має площу у 20,1 тис. га.

Чорноморський природний біосферний заповідник поклика­ний зберегти унікальні причорноморські ландшафти та біоми. У ньому зареєстровано 22 види птахів, що занесені до Червоної книги України.

Степові угруповання охороняються в системі Українського природного степового заповідника. Він складається з чотирьох відділів: Хомутовський степ, Кам'яні могили, Михайлівський степ, Крейдяна флора (заснований у 1988 році). Загальна площа цьо­го комплексу складає 2756,1 га. У Хомутовському степу налічу­ється 588 видів рослин 73 родин.

Практика виділення охоронних територій недосконала, най­частіше під заповідники і заказники вилучаються ділянки, не­придатні для господарського використання. Науковий підхід виділення охоронних територій був витриманий тільки в краї­нах Західної та Центральної Європи, що входять до складу Єв­ропейського співтовариства. Тут за ініціативою ЮНЄСКО було виділено 11 біомів і складена карта їх територіального розмі­щення. Лише потім створювалися біосферні заповідники або національні парки з урахуванням того, щоб кожен біом охоро­нявся б принаймні в одному заповіднику.

Читайте також:

1. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
2. VI. ОХОРОНА ФЛОРИ І ФАУНИ
3. Автоматизація помпових станцій підкачування і перекачування. Охорона праці під час експлуатації систем автоматизації.
4. Біомаса - Кількість живої речовини на одиниці площі чи об'єму місцеперебування в момент спостереження. Визначається сумою біомаси усіх популяцій, що населяють дану екосистему.
5. Біоценоз – це сукупність усіх живих організмів в рамках даної екосистеми.
6. Блок 4. Умови та охорона праці.
7. Використання природничої перетворювальної функції рослинності в оптимізації урбоекосистем має назву фітомеліорації .
8. Відновлення екосистем та їх компонентів
9. ВІДНОВЛЕННЯ ПОРУШЕНИХ ВОДНИХ ЕКОСИСТЕМ
10. Глобальна біосферна і екологічна криза та охорона довкілля
11. Джерела, масштаби і наслідки забруднення атмосфери. Охорона атмосфери від забруднення.
12. До теми 9: Правова охорона навколишнього природного середовища в містах і інших населених пунктах, у промисловості, енергетиці, на транспорті й у сільському господарстві.

Переглядів: 1421