Вегетативна нервова система

Довгий час вважали що вегетативна нервова система іннервує лише внутрішні органи. Але пізніше було встановлено, що вона іннервує і скелетні м’язи, не викликаючи, проте, їх скорочення, а лише регулюючи в них процеси обміну речовин і стан тонусу.

Таким чином, вегетативна нервова система бере участь у іннервації всіх органів тіла. Вона не є якимсь самостійним утвором в організмі, а є частиною всієї нервової системи організму.

Волокна вегетативної нервової системи значно тонші від соматичних, збудливість їх нижча і процес збудження відбувається в них повільніше.

За морфологічними, функціональними і фармакологічними особливостями вегетативну нервову систему поділяють на два відділи: симпатичний і парасимпатичний.

Функція вегетативної нервової системи. Всі внутрішні органи мають подвійну іннервацію — до кожного з них підходять волокна, як симпатичного, так і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи. Імпульси, що надходять до органу по цих волокнах, діють на нього по-різному. Так, під впливом імпульсів симпатичних нервів зіниця розширюється, а під впливом імпульсів парасимпатичних нервів — звужується; симпатичний нерв прискорює і підсилює скорочення серця, парасимпатичний — послаблює скорочення і сповільнює ритм; симпатичний нерв пригнічує перистальтику шлунково-кишкового тракту, а парасимпатичний — підсилює і т. д. В нормальних умовах обидва відділи вегетативної нервової системи функціонують в тісній взаємодії. Тому подвійна іннервація внутрішніх органів не тільки не заважає нормальній діяльності органів, а, навпаки, забезпечує точнішу її регуляцію і краще пристосування до змін, що відбуваються у зовнішньому або внутрішньому середовищі.

Діяльність вегетативної, як і соматичної нервової системи, збуджується рефлекторно, внаслідок впливів на рецептори з зовнішнього або внутрішнього середовища.

Особливості вегетативної нервової системи у дітей. Функціонально вегетативна нервова система в основному формується вже на першому році життя дитини. Проте її розвиток і удосконалення триває ще довгий час і відбувається одночасно з розвитком центральної нервової системи. Характерним для вегетативної нервової системи дітей дошкільного і молодшого шкільного віку є ще не цілковита зрівноваженість симпатичного й парасимпатичного відділів її щодо впливу їх на іннервовані органи. Спостереження і спеціальні дослідження показують, що у більшості дітей, особливо у віці до 7 років, переважає вплив парасимпатичної нервової системи. Внаслідок цього в таких дітей часто бувають порушення ритму дихання і серцевої Діяльності, звуження зіниці, часто змінюється колір обличчя (почервоніння і збліднення), підвищена пітливість та ін. Такі односторонні впливи парасимпатичної нервової системи особливо різко виражені у фізично ослаблених і хворобливих дітей.

Але є діти, в яких переважає вплив симпатичної нервової системи. В таких дітей спостерігається підвищена збудливість нервів, що регулюють діяльність серця і кровоносних судин. Крім того, в них помітна блідість і сухість шкіри та слизових оболонок, розширення очної щілини і зіниці, мерзлякуватість, ніжність всього складу тіла та ін.

Розвиток великих півкуль головного мозку в дітей. Формування і вдосконалення психіки дитини відбувається на основі розвитку кори великих півкуль і при безпосередній її участі. Ось чому розвиток нервової системи, особливо головного мозку, у дітей має велике значення.

У новонародженої дитини центральна нервова система ще дуже слабо розвинена. А найменш розвиненою з усіх відділів центральної нервової системи є кора великих півкуль головного мозку.

Головний мозок у дітей, особливо у новонароджених, відзначається своїм значним відносним розміром. Так, відношення ваги головного мозку до ваги тіла у новонародженої дитини становить 1 : 9, а у дорослої людини 1 : 40. Проте абсолютна вага головного мозку у дітей менша, ніж у дорослих людей.

Головний мозок немовляти якісно ще мало розвинений, хоч і має велику масу. Поверхня кори великих півкуль у дітей в перші місяці їх життя порівняно гладенька. Головні борозни хоч і помітні вже, але неглибокі, а борозни другого і третього порядків ще не сформувались. Закрутки ще не чітко виражені. Нервових клітин у великих півкулях новонародженої дитини майже стільки, скільки й у дорослої людини (12—14 мільярдів), але вони ще дуже прості за своєю будовою, мають майже веретеноподібну форму з невеликою кількістю відростків, а дендрити їх ще тільки починають формуватись. Після народження нові високодиференційовані нервові клітини появляються в невеликій кількості.

У трирічної дитини вже чітко виражене диференціювання клітин кори головного мозку, які на цей час мало чим відрізняються від клітин дорослої людини.

Ускладнення будови нервових клітин відбувається повільно і триває до 40 і більше років. Хоч основна маса нервових клітин після народження втрачає здатність до розмноження, проте вони ще протягом багатьох років збільшуються в розмірах, поступово розвиваються їх відростки, у дендритів утворюються деревовидні розгалуження. Тільки група клітин, що регулюють координацію смоктальних м’язів, добре розвинена у новонародженої дитини. Диференціювання клітин кори великих півкуль відбувається в основному до 7—8 років.

Борозни на поверхні великих півкуль починають утворюватись на З—5-му місяцях утробного життя. Вони утворюються неодночасно. У семимісячного плода є майже всі великі борозни. Після народження дуже швидкий розвиток борозен і закруток сповільнюється, але продовжується до 1—2 років. У п’ятирічної дитини, незважаючи на зовнішню схожість з поверхнею мозку дорослої людини, борозни ще не досягають повної глибини, інше співвідношення часток мозку. Спочатку розвиваються глибокі шари кори, а потім уже поверхневі.

Велике значення для діяльності центральної нервової системи має мієлінізація провідних шляхів, тобто утворення мієлінових оболонок. Мієлінізація починається ще в утробному періоді розвитку і триває після народження. В головному мозку раніше мієлінізуються доцентрові шляхи, і через 5—6 місяців, а іноді через 4—10 років після народження — відцентрові. До двох років закінчується мієлінізація зорових і слухових шляхів.

Мієлінізація всіх спинномозкових нервів закінчується до трьох років (іноді до 5—10 років), але мієлінова оболонка і осьовий циліндр ростуть і після трьох років.

Мієлінова оболонка ізолює одне нервове волокно від другого. Гадають, що мієлінова оболонка, крім того, бере участь і в самому нервовому процесі, бо діяльність нерва супроводжується фізіологічними змінами в його оболонці. Коли на нервових волокнах немає мієлінової оболонки, збудження, що йдуть по цих волокнах від рецепторів до кори півкуль головного мозку, можуть перейти і на сусідні волокна, в результаті чого в корі головного мозку не утвориться чітко обмежених вогнищ збудження.

У молодшому шкільному віці і в період статевого дозрівання у дітей триває дальший розвиток центральної нервової системи. Удосконалюються окремі нервові клітини і розвиваються нові нервові шляхи, відбувається функціональний розвиток всієї нервової системи. Відмічається посилений ріст лобових часток великих півкуль, у зв’язку з чим збільшується точність і координованість рухів.

Метод умовних рефлексів, розроблений І. П. Павловим. Це основний і найбільш ефективний метод вивчення фізіологічних функцій кори великих півкуль головного мозку. На відміну від перелічених вище методів, які дають можливість з’ясувати лише окремі питання діяльності великих півкуль, метод умовних рефлексів дозволяє строго об’єктивно на цілком здоровому організмі тварини чи людини досліджувати різноманітні акти поведінки, в основі яких лежать фізіологічні процеси, що відбуваються в корі великих півкуль головного мозку. Завдяки методу умовних рефлексів, або методу об’єктивного вивчення вищої нервової діяльності, І. П. Павлов розкрив фізіологічні механізми діяльності кори великих півкуль головного мозку. Для вивчення поведінки дітей тепер широко застосовують різноманітні психологічні та педагогічні методи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.