Пропорціональність і система домірностей

Традиційні в архітектурі методи пропорціональності ґрунтуються на принципі подоби частин. Вважається, що застосування зв'язаної системи пропорцій забезпечує єдність композиції[9]. У залежності від задуму архітектор використовує відносини, виражені в цілих числах, чи ірраціональні відносини, засновані на системі простих графічних побудов, наприклад діагоналей квадратів і сторін прямокутників, системи «золотого перетину» тощо. До таких систем відноситься, наприклад, створена Ле Корбюзьє система Модулора, що дає єдиний гармонійний вимірник, який ґрунтується на розмірах людського тіла.

Прийнято вважати, що пропорціональність як робоча ланка творчого методу, проведена з метою гармонізації архітектурної форми і тектонічної основи споруди, впливає на художню виразність рішення.

Однак, відповідно до ряду досліджень, даний метод далеко не такий однозначний[10] .

Як відомо, математично-числовий підхід до композиції або елементи такого підходу беруть початок з античних часів. Але пифагорейская наука про числа, що визначають світобудову, виражала гармонію космосу, і відбивала не стільки логічне, скільки почуттєве сприйняття єдиного світу. В архітектурі найбільш яскравим виразником математичної гармонії вважається архітектурний ордер. Однак в античній Греції він був індивідуалізований, і практично не повторювався. Лише в ордерних побудовах Парфенона і Гефестейона існували ті самі пропорції. Але від цього Гефестейон не придбав тієї гармонії, якою прославився Парфенон.

Вітрувій узагальнив досвід греків; але узагальнив його у рамках світосприйняття Риму. У Римі грандіозні масштаби будівництва і малокваліфікована робоча сила змусили архітекторів до більшої уніфікації ордерних відносин. Але й у цих умовах Вітрувій вимагав крім математичних «єдності і домірності» їхньої відповідності законам сприйняття, так називаної „евритмії”.

Значно складніше стало питання про математизацію гармонії у Відродженні, коли, поряд з еталонами античності, пріоритетним став розрахунок. В епоху «первісного нагромадження капіталу» математизація глибше проникнула й в архітектуру. Погляд на художника як на знаряддя бога сусідив з констатацією самостійності художника, а трансцендентальні відносини зі світом – з математизацією естетики. Але, як відзначає О.Ф.Лосєв, математика в естетиці Відродження була особлива, почуттєва[11] . І, навіть говорячи про оптичну перспективу, у якій, здавалося б, панує математика, він відзначає, що вона виходила з почуттєвого сприйняття людини. Як резюмує В.П.Зубов, «концепція організму» суперечить в Альберті абстрактній гармонійній системі. Цим визначається і байдужість Альберті до знаменитого «золотому перетину». Таку ж неоднозначність можна відзначити, порівнюючи Віньолу й Палладіо. Перший канонізував ордер до рівня математичних догм, а другий підходив до нього більш вільно, тому що проведені ним обмірювання пам'ятників архітектури не підтвердили наявність догми-канону.

Найбільш авторитетним прикладом математичної пропорціональності є «Модулор» Ле Корбюзьє. Пропорціональність у «Модулорі» засновано на двох «золотих рядах»: «червоній шкалі», що виходить із шестифутового росту людини, і «синій шкалі», основа якої - висота людини з піднятою рукою. Модулор повинний був стати універсальною мовою в архітектурі. Однак він зазнав серйозної критики фахівців. У ній відзначалися фактичні погрішності в параметрах планів, розрізів, фасадів і т.д.; але ж саме на основі цих параметрів визначалися «золоті відносини» з точністю до сотих частин. Критиці піддається «модулор» і в частині прийнятого росту людини, і в частині незафіксованого положення руки[12] . Відзначено і невідповідність самого методу, статичного у своїй основі, часовому характеру сприйняття композиції, фізіологічному принципу апперцепції[13] .

Але, мабуть, головна помилка в математичній гармонізації Корбюзьє, що критикується – це відхід від сутності людини; від того, як він визначає гармонію у своїх відносинах зі світом. «Досліджується переважно об'єкт, тоді як у цій проблемі не менше місце займає сприймаючий суб'єкт – людина, крізь призму якого переломлюється вся картина світу, у тому числі архітектурне середовище»[14] .

Цікавим фактом є те, що навіть прихильники математичної гармонізації вказують на її обмеженість. Так, архітектор О.Перре пише: «Я охоче застосовую до проблеми пропорцій те, що сказав поет і математик Едгар По: «Математика не може дати більш точних доказів, чим ті, які художники витягають зі свого художнього відчуття»[15] . І.В.Жолтовський затверджував, що «не треба шукати готових засекречених формул. Їх немає!… Принцип зодчества зводитися до пошуків відповідності між ідеєю споруди й ідеєю, закладеної в навколишній його природі»[16] .

За О.І.Некрасовим, «Архітектура – сприйняття людиною самого себе»[17] .

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Художні засоби і закономірності	\|	Метод експериментально-лабораторного проектування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.