Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Система правового регулювання соціальних інформаційних відносин

Законодавство України про інформацію.

 

Ця система умовно поділяється (за суб'єктами регулювання і виникнення норм права) на дві частини:

1) приватно-правове регулювання (на рівні правочинів, звичаїв, угод, традицій, норм суспільної моралі, корпоративної (ділової) етики);

2) публічно-правове (державне) регулювання. Публічно-правове регулювання знаходить місце у законодавстві: законах, нормативно-правових актах, прирівня­них до законів, та підзаконних нормативно-правових актах.

Під категорією "інформаційне законодавство України" ми розуміємо множину нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації.

За правовою доктриною нашої країни основні положення інформаційного права базуються на юридичних нормах, визначених у Конституції України, тобто основоположним законодавчим актом у сфері регулювання інформаційних відносин у нашій країні є Конституція України.

У публічному праві України вже створено велику кількість нормативних актів, які прямо або опосередковано регулюють інформаційні відносини у різних галузях суспільного буття. Зазначені у Конституції України положення набувають розвитку в 260 Законах України та у 290 Постановах Верховної Ради.

Окремі положення правового регулювання суспільних інформаційних відносин відображено (у дужках показано кількість нормативно-правових актів): в Указах (370) та роз­порядженнях Президента України (87); постановах (1160) та розпорядженнях (210) Кабінету Міністрів України; нормативних актах міністерств і відомств (близько 1095).

Законодавство України про інформацію утворюють: Конституція України; Закон України "Про інформацію"; законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації; міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною; принципи і норми міжнародного права.

 

Системоутворюючим інформаційного законодавства є Закон України "Про інформацію" (від 2 жовтня 1992 p.). Цей Закон закріплює конституційні засади щодо права громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності. На підставі Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України Закон визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.

Мету і завдання Закону викладено у ст. 2: "Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації" .

Ст. 3 Закону визначає сферу його дії. Вона поширюється на інформаційні відносини, які виникають в усіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Окремі підінститути інформаційного законодавства формуються на основі системоутворюючих законів України. Наприклад, Закон УРСР "Про мови в Українській РСР" (від 22 жовтня 1989 р. № 8312-ХІІ) визначає такі принципові положення щодо мови в інформаційних відносинах. Законодавство України про мови має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української та інших мов, якими користується населення республіки, в державному, економічному, політичному і громадському житті, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її культури і мови, подальшого зміцнення дружби і співробітництва народів.

Ст. 11 "Мова роботи, діловодства і документації" Закону визначає, що в Україні мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова.

У випадках, передбачених у частині другій ст. 3 цього Закону, мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською може бути й національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у частині третій цієї ж статті, — мова, прийнятна для населення певної місцевості.

У ст. 13 Закону "Про мови в Українській РСР" виділяється в окрему норму мова технічної і проектної документації: технічна і проектна документація в Україні виготовляється українською або російською мовами. Це пов'язано з багатовіковою традицією і державною політикою, які сформувались і впроваджувались на території нашої держави у складі колишньої Російської імперії.

Слід звернути увагу на третій розділ Закону "Про мови в Українській РСР" "Мова освіти, науки, інформатики і культури". У ньому визначаються важливі засади здійснення інформаційних відносин.

Ст. 30 "Мова у сфері науки" визначає, що в Україні результати науково-дослідних робіт оформляються українською або російською мовами.

У періодичних наукових виданнях, що публікуються українською мовою, виклад основних положень наукових результатів подається російською та іншими мовами. У періодичних наукових виданнях, які публікуються російською або іншою мовою, виклад основних положень наукових результатів подається українською мовою.

Слід зазначити, що в юридичний лексикон законодавець вперше вводить (ст. 31) категорію мова інформатики. В Україні інформатика здійснюється на основі української та російської мов. Комп'ютери, що використовуються в роботі державних, партійних, громадських органів, науково-дослідних, конструкторських установ, засобів зв'язку, у сфері торгівлі, обліку, постачання, у закладах освіти й культури, повинні забезпечувати можливість працювати з україномовними і російськомовними текстами.

Розділ IV Закону про мови визначає загальні засади мови інформації та зв'язку.

Мовою офіційних засобів масової інформації відповідно до ст. 33 Закону в Україні є українська мова. Мовою офіційних засобів масової інформації можуть також бути мови інших національностей.

Мова роботи пошти і телеграфу визначена у ст. 34 Закону.

Поштово-телеграфна кореспонденція від громадян, державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій для пересилання в межах республіки приймається українською або російською мовами.

Мова маркування товарів визначена у ст. 36 Закону. Маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо користування товарами, виробленими в Україні, виконуються українською мовою.

Маркування товарів для вивозу за межі України здійснюється українською або російською мовами.

Назви у знаках для товарів і послуг українськими заявниками подаються українською мовою, якщо товари реалізуються, а послуги надаються виключно на території Украї­ни (частину третю ст. 36 Закону змінено згідно із Законом | від 28 лютого 1995 р. № 75/95-ВР).

Отже, Закон України "Про мови в Українській РСР" започаткував регламентацію інформаційних відносин, створивши передумови для формування комплексного інституту національного законодавства нашої країни.

Закон України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності"(від 13 грудня 1991 p.). Мета Закону — створення правових основ державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності (далі — науково-технічної політики), які базуються на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення незалежності України.

Закон визначає роль держави в розвитку науки і техніки, використанні науково-технічних результатів для перетворення суспільного виробництва та задоволенні потреб людей; основні цілі, напрями та принципи державної науково-технічної політики; форми та методи державного ре­гулювання в науково-технічній сфері; повноваження державних органів у здійсненні науково-технічної політики; економічні та правові гарантії розвитку науково-технічної діяльності.

Закон України "Про Національну програму інформатизації" (від 4 лютого 1998 р.) вводить у сферу державного регулювання на законодавчому рівні загальні засади формування, виконання та коригування Національної програми інформатизації, якою визначається стратегія розв'язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення. Цим Законом визначаються організаційно-правові засади державного регулювання процесів інформатизації в Україні.

За Законом, Національна програма інформатизації включає:

• Концепцію Національної програми інформатизації;

• сукупність державних програм з інформатизації;

• галузеві програми та проекти інформатизації;

• регіональні програми та проекти інформатизації;

• програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування.

Національна програма інформатизації формується, виходячи з довгострокових пріоритетів соціально-економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку країни з урахуванням світових напрямів розвитку та досягнень у сфері інформатизації, і спрямована на роз­в'язання найважливіших загальносуспільних проблем (забезпечення розвитку освіти, науки, культури, охорони довкілля та здоров'я людини, державного управління, національної безпеки та оборони держави, демократизації суспільства) та створення умов для інтеграції України у світовий інформаційний простір відповідно до сучасних тенденцій інформаційної геополітики.

Національна програма інформатизації становить комплекс взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної інфраструктури України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансових, матеріальнотехнічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян у сфері інформатизації (ст. 2 Закону).

Закон України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" (від 4 лютого 1998 р.) розвиває попередній закон, відкриваючи в Україні новий етап взаємодії інформатики та права в соціальних відносинах, — вводить до законодавчої практики державного регулювання такий соціальний феномен, як інформатизація. Цим законом Верховна Рада України схвалила названу Концепцію. У цьому нормативному акті подається визначення кількох суттєвих понять інформаційних відносин.

Особливу інституцію в інформаційному законодавстві започатковує Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах"(від 5 липня 1994 p.). Метою цього Закону є встановлення основ регулювання правових відносин щодо захисту інформації в автоматизованих систе­мах за умови дотримання права власності громадян Украї­ни і юридичних осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до інформації. Дія Закону поширюється на будь-яку інформацію, що обробляється в автоматизованих системах.

Закон України "Про національний архівний фонд і архівні установи" (від 24 грудня 1993 р.) визначає, що національний архівний фонд України є складовою вітчизняної і світової історико-культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства. Цей фонд перебуває під охороною держави і призначений для задоволення інформаційних, соціально-культурних, наукових та інших потреб суспільства, реалізації законних прав та інтересів громадян. Держава гарантує умови для зберігання, примноження і використання Національного архівного фонду, сприяє досягненню світового рівня в розвитку архівної справи. Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду, та інші основні питання діяльності архівних установ.

Закон України "Про бібліотеки і бібліотечну справу"(від 27 січня 1995 р.) визначає загальні засади бібліотечної справи і бібліотечну систему України, встановлює вимоги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.

Ст. 1 цього Закону визначає, що бібліотечна справа — складова інформаційної, виховної, культурно-освітньої діяльності, яка включає комплекс державних, громадських, наукових та практичних заходів, що забезпечують організацію діяльності бібліотек, їхню науково-дослідну і методичну роботу, а також підготовку бібліотечних фахівців.

Закон України "Про науково-технічну інформацію" (від 25 червня 1993 р.) є системоутворюючою інституцією інформаційного права України, визначає основи державної полі­тики в галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального прогресу країни. Метою Закону є створення в Україні правової бази для одержання та використання науково-технічної інформації. Законом регулюються правові й економічні відносини громадян, юридичних осіб, держави, що виникають при створенні, одержанні, використанні та поширенні науково-технічної інформації, а також визначаються правові форми міжнародного співробітництва У цій галузі. Ст. 4 Закону визначає законодавство України у сфері науково-технічної інформації. Відповідно до Конституції законодавство України у сфері науково-технічної інформації складається із Закону України "Про інформацію", цього Закону та інших актів законодавства.

Виходячи з інформаційного суверенітету України та загальновизнаних принципів міжнародного порядку у сфері інформації, Закон України "Про державну таємницю"(від 21 січня 1994 р.) регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням та охороною з метою захисту життєво важливих інтересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку.

Згідно із Законом (ст. 1) державна таємниця — це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоду життєво важливим інтересам України і які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею та підлягають охороні з боку держави. Ступінь секретності — категорія, яка характеризує важливість такої інформації, можливу шкоду внаслідок її розголошення, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою.

Ст. 2 Закону визначає, що законодавство України про державну таємницю базується на Законі України "Про інформацію" і складається з цього Закону та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Дія законодавства України про державну таємницю не поширюється на відносини, пов'язані з охороною комерційної чи банківської таємниці, іншої конфіденційної та таємної інформації, якщо остання одночасно не є державною таємницею.

Закон України "Про зв'язок" (від 16 травня 1995 р.) встановлює правові, економічні й організаційні основи діяльності в галузі зв'язку в Україні та визначає відноси­ни підприємств, об'єднань, установ і організацій зв'язку з органами державної виконавчої влади, місцевого самовря­дування і споживачами послуг зв'язку, а також особливості галузі, пов'язані з особливими суспільними інтересами. Закон захищає інтереси держави, громадян, підприємств, об'єднань, установ і організацій, що користуються послу­гами зв'язку, а також працівників галузі зв'язку.

Відносини у галузі зв'язку (ст. 3) регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими актами законодавства України та нормативними актами міністерств і відомств України.

Закон України "Про власність" (від 7 лютого 1991 р.) визначає, що Українська держава є суверенною в регулюванні всіх відносин власності на своїй території, у тому числі власності на інформацію, що визначено Законом "Про інформацію". Закон "Про власність" спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України. Мета цього Закону полягає в забезпеченні вільного економічного самовизначення громадян, використанні природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалу республіки для підвищення рівня життя її народу.

Закон України "Про авторське право і суміжні права"(від 23 грудня 1993 р.) у ст. 1 визначає, що охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх пра­вонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), та права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (суміжні права). Ст. 2 визначає, що законодавство України про авторське право і суміжні права складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, що охороняють особисті (немайнові) та майнові права осіб, яким належать авторське право і суміжні права.

Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"(від 15 грудня 1993 р.) регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на винаходи і корисні моделі в Україні.

Системоутворюючим інститутом галузі інформаційного права можна вважати Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (від 16 листопада 1992 p.). Цей Закон створює правові основи діяльності дру­кованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії свободи їх відповідно до Конституції України, Закону України "Про інформацію" та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжна­родно-правових документів. У ст. 1 "Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні" подається визначення, що друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні є періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Закон України "Про телебачення і радіомовлення" (від 21 грудня 1993 р.) відповідно до Закону України "Про інформацію" регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови функціонування їх, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Дія цього Закону поширюється на відносини між суб'єк­тами в галузі телебачення і радіомовлення незалежно від форм власності, мети створення і виду статутної діяльності цих телерадіоорганізацій, а також від способу розповсюдження телерадіоінформації, якщо їхні передачі розраховані на масове приймання споживачами. Дія Закону не поширюється на відносини, що регулюють створення та діяльність спеціальних телевізійних і радіомовних систем закритого типу (виробничих, технологічних, навчальних, службових тощо), радіоаматорський зв'язок, радіоспорт або інші види зв'язку, що діють на основі індивідуального виклику чи використовуються для поширення інформації спеціального призначення і не розраховані на масове приймання їхніх передач; на діяльність з неефірного прокату відео- та аудіопродукції в різних установах (ст. З Закону).

Закон України "Про рекламу" (від 3 липня 1996 р.) визначає основні засади рекламної діяльності в Україні, регулює правові відносини, що виникають у процесі створення, розповсюдження, одержання реклами, та регулює правовідносини у сфері реклами, призначеної для розповсюдження і споживання на території України.

Дія цього Закону не поширюється на правовідносини, пов'язані з інформацією, яка відбиває соціальні події, інтереси політичних партій, релігійних і громадських організацій та/або призначена для підтримки їх (ст. 2 Закону).

Законодавство України про рекламу складається з цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами.

У сфері правоохоронної діяльності специфічні інформаційні соціальні відносини регулюються Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" (від 18 лютого 1992 р.) в якому визначено, що завданням оперативно-роз-шукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки суспільства і держави (ст. 1).

Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (від 30 червня 1993 р.) визначає головні напрями загальнодержавної політики та організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю.

Закон України "Про державну податкову службу в Україні"(від 4 грудня 1990 р.) визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.

У названих законах законодавець дає визначення низки правопорушень у сфері інформаційних відносин з метою упередження можливих негативних проявів у ході здійснення інформатизації.

Отже, інформаційне законодавство в Україні сформовано.

Зазначимо, що наведений перелік законодавства щодо регулювання суспільних інформаційних відносин далеко не повний. Залежно від потреб дослідження до переліку можна додати й інші закони, які регулюють інформаційні відносини в конкретний галузі.


Читайте також:

  1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
  2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
  3. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
  4. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
  5. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
  6. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
  7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
  8. VI. Узагальнення та систематизація знань
  9. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
  10. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
  11. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
  12. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.




Переглядів: 1520

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Тенденції міжнародного інформаційного права. Вплив міжнародного права на формування інформаційного права України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.02 сек.