Нормативне поняття права - це право, як сукупність правових норм, що вбирають в себе ідеї про необхідне, яке визначає зовнішні взаємовідносини людей.

Психологічне поняття права - це право, як сукупність імперативно-атрибутивних переживань, які шляхом психічної взаємодії членів соціальної групи набувають загального значення і перетворюються в правові норми.

Соціологічне поняття права, за Кістяківським - це право, яке існує в житті. Це - сукупність правових відносин, що здійснюються у житті, а правові відносини кристалізують правові норми.

Необхідно наголосити, що поряд із вказаними теоретичними поняттями права Б. Кістяківський вказував на існування «технічних» чи «практичних» понять права. Він наголошував, що з погляду юридичної догматики право - це сукупність правил, що вказують, де знайти у чинних правових нормах рішення для всіх випадків, що виникають внаслідок суперечок з приводу уявлень про право і неправо.

Досліджуючи сутність таких соціальних феноменів, як держава, право та влада, вчений зазначав, що влада є однією з основних ознак держави. У співвідношенні з іншими соціальними інститутами тільки держава наділена всією повнотою влади. Держава санкціонує існування всіх інших соціальних організацій.

За допомогою закону держава визначає межі функціонування влади цих організацій, основою якої, як правило, є договір, і вона є легітимною тільки для якоїсь незначної частини суспільства: виробничого колективу, сім'ї, певного колективу службовців тощо. Саме держава встановлює порядок укладення таких договорів і саме цим встановлює певні межі такої влади. Держава здійснює свою владу, використовуючи різні засоби, головним серед яких є примус, що відсутнє у інших соціальних інститутів. Єдиною репресією недержавної влади є виключення окремих членів з певних колективів (спілок, союзів, товариств), діяльність яких здійснюється на основі статутів, прийнятих у дозволених державою через право межах.

Водночас у суспільстві є певні публічно-правові організації, які не є державою, але наділені подібною до неї владою.

Серед таких автономних утворень вчений називав самоврядні міські і земські общини. Особливістю цих утворень є те, що в них діє подібна до державної влада їх керівних органів, а також те, що до цих утворень належать всі особи, які мешкають на їх територіях. Зазначені організації, як і держава, мають право примусово стягувати зі своїх членів встановлені ними податки, екзекуційним шляхом примушувати осіб, що належать до цих територіальних утворень, виконувати свої загальнообов'язкові постанови, які часто мають характер законів. Але схожість цих організацій з державою на цьому й закінчується. За своєю сутністю влада, якою вони наділені, походить від держави. Держава, на думку вченого, є правовою організацією народу, яка наділена своєю власною, самостійною й не від кого не залежною владою. Ознака владарювання притаманна всім історичним типам держави. Проте форма і прояв влади в державах різного історичного типу різні. На перших етапах розвитку державності, а також за часів абсолютної монархії владний аспект є гіпертрофованим. І навпаки, в конституційній державі влада набуває правового характеру. Тут держава та її атрибут — влада обмежені правом, функціонують у встановлених ним межах. Влада стає підзаконною, а така держава отримує назву правової держави. У правовій державі органи влади і правопорядок організуються за допомогою самого народу. Вчений робить висновок, що правовій державі також необхідна державна влада, але ця влада введена в певні межі, вона здійснюється в певних формах і має чіткий правовий характер. В правовій державі панують не особи, а загальні правила або правові норми. Особи, які наділені владою, підкорені цим нормам як й інші члени суспільства, вони є виконавцями приписів, закладених у правових нормах, загальних правилах поведінки. Влада постає для них не стільки суб'єктивним правом, скільки правовим обов'язком, а особливі повноваження, що їм надані не є їх особистими, а такими, що надані в інтересах народу й держави.

Саме ця безликість і абстрактність влади і є характерною рисою правової держави. Тобто держава наділена загальною (а не якоюсь особистою) волею, а її діяльність полягає у встановленні загальних правових норм, приписів і в застосуванні цих норм до конкретних випадків: в урядових розпорядженнях, адміністративних актах і судових рішеннях. Іншої волі, ніж тої, що виражена в правових нормах і в їх застосуванні, у держави немає.

Піддаючи аналізу сучасні йому держави, вчений зазначав, що більшість європейських та американських держав за своїм державним ладом є правовими або конституційними.

Головним принципом такої держави Б. О. Кістяківський вважав обмеженість державної влади правом, встановлення певних меж, які вона не може перейти. Влада обмежується перш за все юридичне визначеною системою прав людини, які держава не може порушувати. Вчений зазначав, що «права людської особистості не створені державою; навпаки, вони за самою суттю своєю безпосередньо надані особистості». Серед таких прав він називав свободу совісті, свободу «слова усного і друкованого», свободу професій, пересування, недоторканність житла і листування. Задля ефективного здійснення прав повинен бути визначений механізм та процедура їх реалізації. Порушення прав людини та порядку їх реалізації повинні каратись, «але в правовій державі повноваження державної влади у припиненні порушень законів поставлено в суворі рамки закону. Ці законні рамки для повноважень органів влади і створюють так звану недоторканність особи». Важливою ознакою правової держави є також народне представництво, де «сам народ... бере участь в організації влади і створенні державних установ». До того ж, найважливіша функція влади правової держави — законодавча діяльність, також «підпорядкована народному представництву». Законодавство визначає та обумовлює будову та напрями діяльності держави, її органів та установ, регулює правові відносини, учасниками яких є окремі особи, спільності людей, а також держава.

Б. О. Кістяківський зазначав, що завдяки народному представництву і правам людини й громадянина, які гарантують політичну самодіяльність як поодиноких осіб, так і суспільних груп, «організація правової держави має громадський, або народний характер». Однією з головних умов становлення правової держави є високий рівень правосвідомості і почуття відповідальності її громадян.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Державно-примусове поняття права: право є те, що держава наказує вважати правом. Це сукупність норм, виконання яких захищається і гарантується державою.	\|	Провідною метою правової держави вчений вважав здійснення солідарних інтересів своїх громадян.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.