Нормативне поняття права - це право, як сукупність правових норм, що вбирають в себе ідеї про необхідне, яке визначає зовнішні взаємовідносини людей.

Досліджуючи сутність таких соціальних феноменів, як держава, право та влада, вчений зазначав, що влада є однією з основних ознак держави. У співвідношенні з іншими со­ціальними інститутами тільки держава наділена всією пов­нотою влади. Держава санкціонує існування всіх інших со­ціальних організацій.

За допомогою закону держава визначає межі функціо­нування влади цих організацій, основою якої, як правило, є договір, і вона є легітимною тільки для якоїсь незначної частини суспільства: виробничого колективу, сім'ї, певно­го колективу службовців тощо. Саме держава встановлює порядок укладення таких договорів і саме цим встановлює певні межі такої влади. Держава здійснює свою владу, вико­ристовуючи різні засоби, головним серед яких є примус, що відсутнє у інших соціальних інститутів. Єдиною репресією недержавної влади є виключення окремих членів з певних колективів (спілок, союзів, товариств), діяльність яких здійс­нюється на основі статутів, прийнятих у дозволених держа­вою через право межах.

Водночас у суспільстві є певні публічно-правові організа­ції, які не є державою, але наділені подібною до неї владою.

Серед таких автономних утворень вчений називав само­врядні міські і земські общини. Особливістю цих утворень є те, що в них діє подібна до державної влада їх керівних органів, а також те, що до цих утворень належать всі осо­би, які мешкають на їх територіях. Зазначені організації, як і держава, мають право примусово стягувати зі своїх членів встановлені ними податки, екзекуційним шляхом приму­шувати осіб, що належать до цих територіальних утво­рень, виконувати свої загальнообов'язкові постанови, які часто мають характер законів. Але схожість цих організа­цій з державою на цьому й закінчується. За своєю сутністю влада, якою вони наділені, походить від держави. Держава, на думку вченого, є правовою організацією народу, яка наділена своєю власною, самостійною й не від кого не за­лежною владою. Ознака владарювання притаманна всім історичним типам держави. Проте форма і прояв влади в державах різного історичного типу різні. На перших етапах розвитку державності, а також за часів абсолютної монархії владний аспект є гіпертрофованим. І навпаки, в конститу­ційній державі влада набуває правового характеру. Тут дер­жава та її атрибут — влада обмежені правом, функціону­ють у встановлених ним межах. Влада стає підзаконною, а така держава отримує назву правової держави. У правовій державі органи влади і правопорядок організуються за до­помогою самого народу. Вчений робить висновок, що пра­вовій державі також необхідна державна влада, але ця вла­да введена в певні межі, вона здійснюється в певних формах і має чіткий правовий характер. В правовій державі пану­ють не особи, а загальні правила або правові норми. Особи, які наділені владою, підкорені цим нормам як й інші чле­ни суспільства, вони є виконавцями приписів, закладених у правових нормах, загальних правилах поведінки. Влада постає для них не стільки суб'єктивним правом, скільки правовим обов'язком, а особливі повноваження, що їм на­дані не є їх особистими, а такими, що надані в інтересах на­роду й держави.

Саме ця безликість і абстрактність влади і є характерною рисою правової держави. Тобто держава наділена загаль­ною (а не якоюсь особистою) волею, а її діяльність полягає у встановленні загальних правових норм, приписів і в застосуванні цих норм до конкретних випадків: в урядових роз­порядженнях, адміністративних актах і судових рішеннях. Іншої волі, ніж тої, що виражена в правових нормах і в їх за­стосуванні, у держави немає.

Піддаючи аналізу сучасні йому держави, вчений зазна­чав, що більшість європейських та американських держав за своїм державним ладом є правовими або конституційними.

Головним принципом такої держави Б. О. Кістяківський вважав обмеженість державної влади правом, встановлення певних меж, які вона не може перейти. Влада обмежуєть­ся перш за все юридичне визначеною системою прав люди­ни, які держава не може порушувати. Вчений зазначав, що «права людської особистості не створені державою; навпа­ки, вони за самою суттю своєю безпосередньо надані особистості». Серед таких прав він називав свободу совісті, свободу «слова усного і друкованого», свободу професій, пересуван­ня, недоторканність житла і листування. Задля ефективного здійснення прав повинен бути визначений механізм та про­цедура їх реалізації. Порушення прав людини та порядку їх реалізації повинні каратись, «але в правовій державі повно­важення державної влади у припиненні порушень законів поставлено в суворі рамки закону. Ці законні рамки для пов­новажень органів влади і створюють так звану недоторкан­ність особи». Важливою ознакою правової держави є також народне представництво, де «сам народ... бере участь в ор­ганізації влади і створенні державних установ». До того ж, найважливіша функція влади правової держави — законо­давча діяльність, також «підпорядкована народному пред­ставництву». Законодавство визначає та обумовлює будову та напрями діяльності держави, її органів та установ, ре­гулює правові відносини, учасниками яких є окремі особи, спільності людей, а також держава.

Б. О. Кістяківський зазначав, що завдяки народному представництву і правам людини й громадянина, які гаран­тують політичну самодіяльність як поодиноких осіб, так і суспільних груп, «організація правової держави має громадський, або народний характер». Однією з головних умов становлення правової держави є високий рівень правосвідо­мості і почуття відповідальності її громадян.