Трудові правовідносини.

Кодекс законів про працю України.

Тема 9: ОСНОВИ ТРУДОВОГО ПРАВА ТА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНИ

Згідно Конституції України (ст.43) кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадяни України реалізують конституційне право на працю через норми трудового права.

Трудове право – одна із спеціальних галузей права, яка регламентує трудові й тісно з ними пов’язані інші суспільні відносини. Трудові правовідносини виникають на основі угоди між працівником і роботодавцем. До нетрудових правовідносин, що регулюються нормами трудового права, належать відносини по працевлаштуванню, професійній підготовці і підвищенню кваліфікації, дисциплінарній і матеріальній відповідальності тощо.

Основним нормативним актом трудового права є Кодекс законів про працю України (КЗпП), прийнятий 10 грудня 1971 року. КЗпП складається з 20 глав і регулює такі питання: загальні положення (права та обов’язки учасників трудових відносин та ін.); колективний договір; трудовий договір; забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників; робочий час і час відпочинку; нормування праці і заробітна плата; гарантії і компенсації; матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; трудова дисципліна; охорона праці; індивідуальні трудові спори; профспілки; трудовий колектив; державне соціальне страхування та ін.

Крім КЗпП до трудового законодавства належать закони України “Про охорону праці”, “Про оплату праці”, “Про відпустки”, “Про колективні договори і угоди”, “Про зайнятість населення” та інші.

Трудові правовідносини виникають на основі угоди між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Зміст трудових правовідносин становлять юридичні права і обов’язки їх учасників. Вони виникають з моменту укладення трудового договору й існують до моменту його припинення (розірвання).

Об’єктом трудових правовідносин виступає сам процес праці, а також його результати. Трудові правовідносини відрізняються відцивільно-правових, що пов’язані з використанням праці (наприклад, які виникають з договору-підряду, договору доручення) такими рисами:

1) працівник зобов’язується виконувати роботу за конкретною спеціальністю, кваліфікацією чи на конкретній посаді;

2) працівника включають до списочного складу трудового колективу підприємства, установи, організації;

3) працівник підкоряється внутрішньому трудовому розпорядкові;

4) на суму заробітної плати здійснюються відрахування до фонду соціального страхування.

Предметом цивільно-правових договорів виступає тільки уречевлена праця (результати праці).

Громадяни як суб’єкти трудових правовідносин, повинні мати трудову правоздатність і бути дієздатними. Вони можуть стати суб’єктами трудових правовідносин лише тоді, коли здатні систематично виконувати певну міру праці. Трудова правоздатність, за загальним правилом, настає з 16 років. За згодою одного з батьків (усиновителів, піклувальника) як виняток можуть прийматися на роботу особи з 15 років. За цієї ж умови можуть прийматися на легку роботу, пов’язану з навчанням, особи 14-річного віку. Забороняється дитяча праця, не пов’язана з навчанням і трудовим вихованням.

Працівники мають право: на одержання роботи, визначеної трудовим договором (контрактом), з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру; на відпочинок; на здорові і безпечні умови праці; на об¢єднання в профспілки; на участь в управлінні підприємством, установою, організацією; на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття; на звернення до суду для захисту своїх трудових прав та ін. Працівники повинні сумлінно виконувати покладені на них трудові обов’язки, додержуватися дисципліни праці тощо.

Стороною трудових правовідносин, яка надає роботу, можуть бути підприємства, установи, організації, що засновані на різних формах власності, підприємці, громадські об¢єднання, релігійні організації та фізичні особи, які не є підприємцями. Власник має право вимагати від працівника виконання роботи, визначеної трудовим договором (контрактом), за винятком випадків, передбачених законодавством. Власник повинен забезпечувати необхідні умови праці, роз’яснювати працівникам їх права та обов’язки, ознайомлювати з правилами трудового розпорядку й колективним договором, а також інформувати при укладенні договору про умови праці на підприємстві (небезпечні і шкідливі виробничі фактори на робочому місці та права на пільги й компенсації за роботу в таких умовах, передбачені законодавством і колективним договором).

3. Поняття, зміст і види трудового договору.

Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у профспілці чи іншому об¢єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

При укладенні трудового договору власник зобов’язаний вимагати від громадянина трудову книжку, паспорт або документи, що їх замінюють. Без подання цих документів прийом на роботу не допускається. При необхідності для роботи спеціальних знань власник має право вимагати диплом чи інший документ про освіту, професійну підготовку. Вимагати відомості про національну і партійну приналежність, походження працівника та документи, подання яких не передбачено законодавством, власникові забороняється.

Власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному й тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному. На підприємствах, в установах, організаціях державної форм власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством.

У змісті трудового договору слід розрізняти умови, встановлені законодавством (похідні), і умови, що розробляються договірними сторонами (безпосередні). До похідних умов належать: охорона праці, матеріальна і дисциплінарна відповідальність та ін. Безпосередні умови в свою чергу поділяються на необхідні (обов’язкові) та додаткові (факультативні).

Необхідні – це такі умови, щодо яких договірні сторони повинні обов’язково домовитися, інакше трудовий договір не буде укладеним. До необхідних належать умови про: місце роботи; трудові обов’язки; оплату праці; початок роботи. Додаткові – це умови, відсутність домовленості щодо яких не виключає можливості укладення трудового договору (наприклад, про випробування при прийнятті на роботу, про надання житла, автотранспорту тощо).

Трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) строковим, тобто укладеним на визначений строк, встановлений погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можна встановити на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавством.

Працівники, які уклали трудові договори на строк до 2 місяців або для заміщення тимчасово відсутнього працівника, за яким зберігається місце роботи – до 4 місяців, вважаються тимчасовими.

Працівники, що були прийняті на роботу, яка в силу природних чи кліматичних умов виконується не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), який триває не більше 6 місяців, вважаються сезонними.

Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковими: при організованому наборі працівників; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Наказ оголошується працівникові під розписку. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Строк випробування при прийнятті на роботу може бути встановлений: для робітників – не більше 1 місяця; для інших – не більше 3 місяців; в окремих випадках, за погодженням з профспілковим органом, – до 6 місяців.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законодавством.

Контракт як форма трудової угоди має такі особливості:

1) укладається тільки на визначений строк;

2) укладається тільки у письмовій формі;

3) у контракті можуть установлюватися підстави припинення трудових відносин, не передбачені трудовим законодавством (при укладенні трудового договору це не допускається);

4) робота за контрактом не завжди пов’язана з жорстким режимом праці, хоча працівник і підлягає правилам внутрішнього трудового розпорядку;

5) у контракті можуть передбачатися різні форми і системи оплати праці, розмір винагороди за угодою сторін, тоді як оплата праці за трудовим договором здійснюється, як правило, на основі тарифних ставок;

6) за контрактом відпустка може надаватися більшої тривалості та з іншою оплатою, ніж це передбачено законодавчим регулюванням надання і оплати відпусток за трудовим договором;

7) у контракті передбачаються несприятливі наслідки дострокового його припинення (як правило, у вигляді неустойки), що не може мати місце в трудовому договорі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Права та обов’язки батьків і дітей.	\|	Переведення на іншу роботу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.