• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття учіння та научіння як шляхів засвоєння соціального досвіду.

Всі основні зміни поведінки і діяльності дитини в процесі її вікового розвитку є фактами научіння, яке виражається в доцільній зміні внутрішньої та зовнішньої діяльності (поведінки).

Научіння – це стійкі доцільні зміни діяльності, які виникають завдяки попередній діяльності і не викликаються безпосередньо вродженими фізіологічними реакціями організму. Научіння полягає у формуванні центральною нервовою системою відображення певних стимулів, а також стимульних ситуацій і програм певних реакцій на них. Відмінності научіння тварин і людей полягають у тому, що у тварин відображаються лише властивості предмету, що безпосередньо впливають на органи чуття і виступають в якості подразників. У людини в психіці відображаються об’єктивні фізичні властивості речей.

У тварин в основі научіння лежать рефлекси, у людини – свідомі, цілеспрямовані акти, які керовані суспільними потребами і регулюються суспільною практикою. В людини переваджає когнітивний рівень научіння, так як знання, способи дій засвоюються за допомогою другої сигнальної системи.

Формами научіння є : імпритинг (закарбування), респондентне научіння (наслідування поведінки), оперантне научіння (шляхом проб і помилок), вікарне научіння (через спостереження й аналіз особливостей стратегії поведінки навколишніх), вербальне научіння.

Закони научіння :

Ø Закон ефекту (успіху);

Ø Закон вправ;

Ø Закон готовності;

Ø Закон множинності зв’язків (індивід досягає мети не відразу, а через ряд реакцій, з яких добираються найдоцільніші);

Ø Закон диспозиції (настанови);

Ø Закон селекції (вибору);

Ø Закон аналогії.

Научіння як спеціально організоване, доцільне і кероване називається учінням.

Учіння – це діяльність, яка своєю прямою метою має научіння. Виходячи з того, що учіння має місце там і тоді, де дії людини підпорядковуються свідомій меті засвоїти досвід, його слід вважати специфічно людською діяльністю. Учіння, як і будь-яка діяльність, є зовнішньою та внутрішньою активністю. Зовнішня активність характеризується наявністю в ній фізичних дій, а внутрішня є особливою гностичною діяльністю, що спрямована на пізнання, збір, переробку інформації.

Своєрідністю учіння є те, що воно спрямоване не тільки на засвоєння суб’єктом знань, умінь та навичок , а й на формування якісних змін у самому суб’єкті учіння, зокрема, прийомів, способів здобуття ним досвіду, його пізнавальної потреби, інтелектуальних почуттів, волі тощо.

Учіння є необхідною умовою всебічного психічного розвитку людини і триває у різних формах протягом життя.

Згідно поглядів Д.Б.Ельконіна, основним змістом учіння є засвоєння знань, умінь та навичок. Цей процес визначається структурою учіння та рівнем його сформованості. Проте, не можна ототожнювати учіння із засвоєнням, бо воно може відбуватися в інших видах діяльності. Головна мета засвоєння знань полягає в успішному застосуванні їх при розв’язуванні тих чи інших задач.

Учіння в умовах організованого навчання набуває форми учбової діяльності учнів. Термін учбова діяльність вживається, щоб розрізнити такі поняття , як навчальна діяльність вчителя, учіння, учбова діяльність учня, засвоєння досвіду, навчальність .

Учбова діяльність учня як одна із форм учіння, на думку Д.Б.Ельконіна, є специфічним видом людської діяльності, у якій засвоюється соціальний досвід і сама ця діяльність теж є об’єктом засвоєння. Ця діяльність повинна побуджуватися адекватними мотивами. Ними можуть бути мотиви придбання узагальнених способів діяльності або мотиви власного особистісного зростання, власного удосконалення. Це діяльність, яка спрямована на засвоєння системи знань, умінь та навичок, формування відповідних дій, операцій.

І.І.Ільясов відмічає три основні характеристики учбової діяльності учнів :

- ця діяльність спеціально спрямована на оволодіння навчальним матеріалом та розв’язання задач навчального характеру, в якій засвоюються загальні способи та наукові поняття. Учбова діяльність повинна відповідати пізнавальним потребам, вона вдосконалюється сама та надає досконалості самому суб’єктові. Якість цієї діяльності залежить від дій суб’єкта.

- Як специфічний вид діяльності вона має суспільний характер та відбувається у відповідних установах.

- Учбова діяльність здійснюється суб’єктом. Вона є активною діяльністю. Має свій предмет. Здійснюється цілеспрямовано та свідомо.

В.В.Давидов встановив такі особливості цілеспрямованої навчальної діяльності :

§ Діяльність орієнтована не на одержання матеріальних або соціальних переваг, а безпосередньо на зміну учнів, на їх саморозвиток, і це найкраще відображається у формуванні їх пізнавальних інтересів;

§ Основним змістом, що підлягає засвоєнню в межах цілеспрямованої навчальної діяльності, є загальні способи дій по розв’язанню завдань;

§ Одним із найважливіших показників сформованості цілеспрямованої навчальної діяльності є здатність учня розрізняти конкретний результат і загальний спосіб, яким цього результату було досягнуто;

§ З метою актуалізації й розвитку навчально-пізнавального інтересу, навчання будь-якої теми за умов розвивального навчання починається з мотиваційного вступу, в якому викладається інформація про те, чому, для чого і навіщо потрібно вивчити поточну тему;

§ Найважливіша особливість цілеспрямованої навчальної діяльності - її науково-теоретичний характер (зміст навчання повинні становити не емпіричні, а наукові поняття, подані як система).

Структура учбової діяльності.

Існують різні підходи до визначення структури учбової діяльності. Так, О.В.Скрипченко виділяє такі її компоненти : мета, мотив, зміст, операції, результат, контроль, оцінка. Т.М.Лисянська зазначає, що учбова діяльність суб’єкта має структуру, до якої входять такі компоненти :1)мотивація; 2)учбові задачі в конкретних ситуаціях; 3)учбові дії; 4)контроль, що переходить в самоконтроль; 5)оцінка, що переходить в самооцінку.

Метою учбової діяльності є усвідомлений кінцевий результат, який чекаємо по закінченню виконання діяльності. Важливо не лише чітко визначити що повинні засвоїти учні, які уміння і навички, способи діяльності будуть формуватись і за допомогою яких видів робіт, вправ, але й у доступній формі донести мету до учнів. На думку О.М.Леонтьєва навчальна діяльність буде сприяти розвитку в тому випадку, коли її мета усвідомлюється і приймається кожним учнем. Не просто оголошення теми і мети навчального заняття, а їх трансформація у доступні і зрозумілі учням складові, яких можна і потрібно досягти в результаті напруженої діяльності. Допоможе усвідомити і прийняти мету уроку, заняття, мотивація навчання.

Мотиваційний компонент.

Основним методологічним принципом, що визначає дослідження мотиваційної сфери у вітчизняній психології є положення про єдність динамічної (енергетичної) і змістовно-смислової сторін мотивації. Мотивація – складна, багаторівнева неоднорідна система побуджень, що включає в себе потреби, мотиви, інтереси, ідеали, прагнення, настанови, емоції, норми, цінності.

О.М.Леонтьєв визначає мотив як опредмечену потребу. Л.І.Божович зазначає, що мотив – це те, заради чого здійснюється діяльність, «в якості мотиву можуть виступати предмети зовнішнього світу, уявлення, ідеї, почуття і переживання – все те, в чому знайшла своє втілення потреба».

Мотив – це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб’єкта і визначають її спрямованість. Види мотивів розрізняють залежно від: 1)характеру участі у діяльності (усвідомлені, реально діючі мотиви); 2)часу замовлення діяльності (далека-коротка мотивація); 3)соціальної значущості (соціальні-вузькоособистісні); 4)включеності у діяльність або від таких мотивів, що знаходяться поза нею (широкі соціальні мотиви та вузькоособистісні мотиви), мотиви конкретного виду діяльності.

С.Занюк пропонує таку класифікацію мотивів :

1) Внутрішні мотиви, які пов’язані з процесом і змістом діяльності (коли до діяльності спонукає її процес і зміст, а не зовнішні чинники).

2) Зовнішні мотиви :

2.1.Широкі соціальні мотиви:

А) мотив обов’язку і відповідальності перед суспільством, групою, окремими людьми;

Б) мотиви самовираження і самовдосконалення;

2.2.Вузькоособистісні мотиви :

А) прагнення отримати схвалення з боку інших людей;

Б) прагнення отримати високий соціальний статус (престижна мотивація).

2.3. Мотиви уникнення неприємностей , котрі можуть виникати у випадку незадоволення вимог, очікувань та потреб інших людей.

На думку А.К.Маркової, не сама по собі наявність соціальних чи пізнавальних мотивів визначає їхні змістовні характеристики (наявність особистісного значення учіння, реального впливу його на процес учіння, місце мотиву – провідний чи другорядний, рівень усвідомлення мотиву, ступінь поширення його на різні навчальні предмети).

Динамічні характеристики мотивів включають їхню стійкість, модальність (їхні емоційні відтінки), силу мотиву, його вираженість, швидкість виникнення.

Навчальна мотивація визначається самою освітньою системою, де здійснюється учбова діяльність; організацією навчального процесу; суб’єктними особливостями учнів; суб’єктними особливостями педагога; специфікою навчального предмета.

Прийоми мотивації :

- Гуманізація відносин у колективі;

- Задоволення актуальних потреб учнів (у рухах, зовнішніх враженнях, прийнятті, любові, почутті власної гідності );

- Застосування парних, групових форм роботи;

- Використання дидактичних ігор;

- Формування адекватної самооцінки;

- Створення ситуації успіху;

Шляхи формування пізнавальних інтересів:

ü Захоплений, емоційний виклад навчального матеріалу;

ü Новизна навчального матеріалу;

ü Історизм у розгляді явищ;

ü Показ практичного застосування знань;

ü Використання нетрадиційних форм та методів роботи;

ü Проблемне, еврістичне навчання;

ü Використання інтерактивних методів навчання;

ü Показ досягнень учнів;

ü Створення позитивного мікроклімату навчання;

Активізуючий ефект на уроках створюють ситуації, в яких учні повинні :

· Відстоювати свою думку;

· Брати участь у дискусіях та обговореннях;

· Ставити питання товаришам та вчителю;

· Рецензувати відповіді товаришів;

· Оцінювати відповіді та письмові роботи товаришів;

· Пояснювати один одному матеріал;

· Самостійно вибирати посильне завдання;

· Знаходити декілька варіантів можливого вирішення пізнавальних проблем;

· Створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

· Вирішувати пізнавальні задачі шляхом комплексного застосування відомих їм способів вирішення.

Вчити учнів :

v Ставити перед собою реальні цілі;

v Співставляти цілі з можливостями;

v Знати власні сильні і слабкі сторони;

v Планувати, визначати послідовність дій;

v Правильно оцінювати ситуацію, яка склалась;

v Постійно аналізувати виконання завдання.

Як мотивувати:

§ Опиратись на допитливість.

§ Використовувати ефект загадки.

§ Створювати ситуацію пошуку.

§ Вимагати уваги і зосередженості.

§ Стимулювати до пошуку пояснень.

§ Розвивати здібності.

§ Забезпечувати зворотній зв'язок.

§ Використовувати ефект виклику.

§ Помічати успіхи, досягнення.

Змістовий компонент учбової діяльності визначається навчальними програмами , містить знання, уміння, навички, компетентності, досвід ціннісно-оцінного ставлення. Особливістю сучасного змісту освіти є те, що він базується на принципах дитиноцентризму, в основу його покладено особистісно орієнтований, діяльнісний та компетентнісний підходи. В новому стандарті передбачена екологічна спрямованість освіти, використання здоров’язбережувальних технологій. Стандарт початкової освіти спрямований на соціалізацію школяра та передбачає формування ключових компетентностей : загальнокультурноЇ, громадянської, здоров’язбережувальної, інформаційно-комунікативної.

Операційний компонент учбової діяльності – це специфічні навчальні дії, за допомогою яких відбувається розв’язання навчальних завдань. Виділяються дії, які в сукупності створюють алгоритм розв’язування будь-якого навчального завдання :

- Дії по виділенню проблеми з поставленого навчального завдання.

- Дії виявлення загального способу розв’язування на основі аналізу загальних відносин у матеріалі, що вивчається.

- Дії моделювання загальних відношень навчального матеріалу й загальних способів розв’язування навчальних проблем.

- Дії конкретизації й збагачування окремими проявами загальних відношень і загальних способів дій.

- Дії контролю за ходом і результатами навчальної діяльності.

- Дії співвідношення ходу й результату діяльності учня поставленому перед ним навчальному завданню та проблемам, які випливають з нього.

Оскільки метою навчальної діяльності є засвоєння наукових знань, то базуючись на теорії пізнання варто виділити такі дії як перцептивні, мисленнєві, мнемічні, імажинативні, моторні, вольові. Засвоєння знань – це механізм, шлях формування людиною індивідуального досвіду через здобуття («присвоєння») досвіду як сукупності знань, значень, узагальнених способів дій, моральних норм, етичних правил поведінки. Засвоєння – це складна інтелектуальна діяльність, що включає всі пізнавальні процеси (перцептивні, мислительні, мнемічні, імажинативні), що забезпечують прийом, перероблення, збереження і відтворення матеріалу. «У процес засвоєння включено сприймання матеріалу, його осмислення, запам’ятовування і те осолодіння ним, яке дає можливість вільно ним користуватись в різних ситуаціях, по-різному оперуючи» (С.Л.Рубінштейн).

Психологічними компонентами засвоєння є:

1.Позитивне ставлення учнів.

2.Процес безпосереднього чуттєвого ознайомлення з матеріалом.

3.Мислення як процес активного перероблення отриманого матеріалу.

4.Процес запам’ятовування і збереження отриманої і обробленої інформації.

В основі засвоєння навчального матеріалу лежить механізм інтеріоризації - це процес, у результаті якого зовнішні за своєю формою процеси з зовнішніми ж предметами перетворюються у процеси, які протікають у розумовому плані, в плані свідомості. При цьому вони піддаються специфічній трансформації – узагальнюються, вербалізуються, скорочуються і, головне, стають здатними до дальшого розвитку, який переходить межі можливостей зовнішньої діяльності. Для того , щоб сформувати повноцінні розумові дії в умовах систематизованого навчання , педагог повинен організувати проходження учнем таких послідовних етапів :

Ø Попереднє ознайомлення навчальної аудиторії з метою дії та створення таким чином в учнів необхідної мотивації навчання.

Ø Виконання дії у зовнішньому плані вчителем в матеріальному або матеріалізованому вигляді як зовнішньої практичної з певними реальними предметами чи їх замінниками (моделі,креслення, картки). Важливе голосне називання послідовності виконання операцій, мовний дубляж ходу виконування необхідних елементів дії.

Ø Виконання дії у зовнішньому плані з голосним поясненням учнем.

Ø Виконання дії у внутрішньому плані (коментування виконання дії у внутрішній мові) учнем.

Ø Функціонування інтеріоризованої розумової дії або навчального прийому.

Рефлексивно-оціночний компонент.

Самостійна навчальна діяльність учня не може здійснюватись повноцінно за відсутності її рефлексивно-оціночних складових, представлених діями контролю і оцінки. Функція контролю полягає у відображені інформації про відповідність фактичного результату його передбаченням, а також в оцінці ступеня цієї відповідності. Одним з необхідних елементів контролю є зворотна інформація. На основі зворотної інформації змінюється ставлення до результату і переглядаються способи їх досягнення. Зворотна інформація , як і пряма. Повинна бути повною, релевантною, об’єктивною, точною, своєчасною, доступною, неперервною, структурованою і специфічною для кожного виду контролю.

Важливо від контролю та оцінки вчителя йти до взаємоконтролю а потім і самоконтролю та самооцінки результатів діяльності. Вчителю слід пам’ятати, що самооцінка молодшого школяра ситуативна, нестійка і залежить від оцінки значимих дорослих. Використання рефлексії сприяє суб’єктній позиції учня, ефективності учбової діяльності.

Учбова задача.

Складовим компонентом учбової діяльності є учбова задача. Г.О.Балл називає учбовими задачами ті, що розв’язуються або мають розв’язуватись учнями в процесі їх учбової діяльності. Г.О.Балл підкреслює, що задача розглядається як система, до складу якої обов’язково входять двіа компоненти : предмет задачі і вимога задачі. Розв’язання задачі полягає у переведенні предмета вихідного стану в потрібний.

Задачі поділяються на зовнішні та внутрішні. Перехід від зовнішньої задачі до внутрішньої відбувається під час сприйняття учбової задачі учнями. Систему здійснюваних суб’єктом операцій, яка забезпечує розв’язання певної задачі називають способом її розв’язання. Коли модель способу розв’язання задачі передбачає виконання чіткої послідовності операцій, її називають алгоритмом. Задачу, яку можна розв’язати, оволодівши алгоритмом, називають не проблемною. Якщо цій задачі не відповідає алгоритм, вона називається проблемною.

У процесі учіння широко використовуються пізнавальні задачі. Специфічність цих задач полягає у тому, що вони сприяють розширенню кола знань учня, уточненню його, засвоєння ґрунтовної інформації.

Ю.І.Машбиць запропонував ряд вимог до учбових задач як основних навчаючих впливів на учня :

- при доборі системи задач необхідно прагнути до того, щоб вона забезпечувала здійснення як близьких, так і віддалених цілей;

- учбові задачі повинні забезпечити засвоєння системи засобів, які б гарантували успіх у розв’язанні різних класів задач.

У більшості учбових задач прямим продуктом роботи над ними є виконавча частина. Має бути свідоме виділення її основних орієнтирів, свідомий вибір шляхів розв’язку. Учні повинні усвідомлювати задачу, її структуру та засоби розв’язання.

Морфологічною одиницею учбової задачі учнів є учбові дії, які охарактеризовані у операційному компоненті.

Читайте також:

1. Cплата єдиного соціального внеску - 2013
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Поняття соціального процесу.
4. III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
5. IV. Повідомлення теми та мети уроку V. Сприймання і засвоєння нових знань, умінь та навичок.
6. V. Засвоєння знань
7. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
8. А/. Поняття про судовий процес.
9. АВТОМОБІЛЬНИХ ШЛЯХІВ
10. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
11. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
12. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.

Переглядів: 3984