Протягом антропогенового періоду

Історія формування гірських порід і рельєфу

Останнім періодом у геологічній історії Землі є антропогеновий (або антропоген, від грецького словосполучення – “той, що народив людину”). Він розпочався біля 2 млн. років тому і продовжується понині. Назва періоду пов'язана з виникненням приблизно у цей проміжок часу біологічного виду - людини. Основні події антропогенового періоду, що вплинули на формування геологічних відкладів (гірських порід) та рельєфу на території України:

1) продовжувалися неотектонічні рухи з переважанням на більшій частині території України підняття гірських порід;

2) відбувалися ритмічні зміни клімату, що зумовили чергування холодних льодовикових епох, в які утворювалися величезні материкові льодовики (середньою тривалістю 60…100 тисяч років) та теплих міжльодовикових епох (середньою тривалістю близько 20 тисяч років);

3) зумовлене взаємним впливом двох перших подій коливання рівня Світового океану (підняття – трансгресії, і опускання - регресії), чергування епох врізання та вільного петляння річок по річковій долині.

Найбільш суттєвий вплив на формування антропогенових гірських порід і рельєфу мав наступ, а потім - танення материкових льодовиків (великих товщ льоду потужністю до 3...4 км у центрі формування, наприклад, на Скандинавському півострові). Як вважають учені, основною причиною похолодання, виникнення і наступу льодовиків були неотектонічні піднімання й зростання висоти суші, зменшення прозорості атмосфери внаслідок викидів вулканічного пилу. Є й інші гіпотези, які пояснюють настання льодовикових епох космічними чинниками (збільшенням відстані від Землі до Сонця; зміною осі нахилу Землі; переміщенням полюсів; падінням на Землю космічних тіл; проходженням Землі через газово-пилову туманність тощо).

У межах Східноєвропейської рівнини відзначають чотири льодовикові епохи: окську, дніпровську, московську і валдайську. Льодовики досягали території нинішньої України лише у дві перші епохи.

Окський льодовик (500...400 тис. років тому) зачепив лише крайню північно-західну частину України.

У дніпровську епоху (290...240 тисяч років тому) льодовик двома клинами, по долинах Прип'яті та Дніпра, проникав углиб України, оминаючи підвищені частини Придніпровської та Середньоросійської височин. Його наслідки нині значною мірою впливають на природу України. Межі дніпровського клину льодовика проходили поблизу населених пунктів: Чорнобиль - Житомир - Дніпропетровськ - Нові Санжари - Решетилівка - Шишаки - Гадяч - Білопілля.

Виділяють два етапи розвитку дніпровського льодовика за впливом на формування геологічних відкладів та рельєфу: етап наступу льодовика і етап його танення.

На етапі наступу під тиском великої маси льоду утворювалися долини льодовикового виорювання (льодовик діяв ніби величезний плуг). Під час короткочасних зупинок у русі льодовик утворював вали і куполи напірних морен (нагромаджених і змішаних льодовиком несортованих наносів - валунів, пісків, глин). Наступаючи, льодовик діяв ніби величезний бульдозер. Прикладом напірної морени є "гора" Пивиха поблизу міста Градизьк на півдні Полтавщини.

Із прильодовикових районів сильними вітрами переносився пил, який відкладався і накопичувався на вододільних рівнинах. При ущільненні із цих відкладів утворювалися леси і лесоподібні суглинки - гірські породи, що покривають нині 70% площі України. Леси і лесоподібні суглинки пористі, мають великий вміст солей кальцію; на них у міжльодовикові епохи формувалися найбільш родючі ґрунти, а нині найкраще зростає культурна рослинність.

На етапі танення льодовика, по-перше, утворювалися потужні потоки талих вод і біляльодовикові озера. На підвищених вододільних рівнинах потоками талих вод утворена сітка так званих "прохідних долин" (нині "мертвих", безводних). Вони часто трапляються, наприклад, у межиріччі Псла і Ворскли. У великих зниженнях земної поверхні, зумовлених слабо інтенсивними неотектонічними рухами (на Поліській низовині, рівнині Малого Полісся, на півночі Придніпровської низовини) талі льодовикові води переносили і накопичували товщі піщаних, супіщаних і піщано-глинистих відкладів - так звані зандри (від нім. Sand - пісок). Ці відклади накопичувалися у межах Поліської низовини не тільки у дніпровську, але й у московську та валдайську епохи, коли край льодовика проходив північніше меж України.

По-друге, уламки гірських порід і пил, що були в масі льоду, над- і під льодовиком, при таненні поступово осідали на поверхню і утворювали основну морену. Морена часто розмивалася талими водами. Відклади над- і підльодовикових річок, після танення льодовика просідали, утворювали довгі вали - ози, а відклади над- і підльодовикових озер утворювали округлі горби, які називають “ками”.

Таким чином, з давніми материковими льодовиками пов'язані такі антропогенові відклади:

1) на етапі наступу льодовика утворювалися льодовикові відклади (морена), та леси (внаслідок роботи вітру) і лесоподібні суглинки (внаслідок перевідкладання лесу площинним змивом на схилах);

2) на етапі відступу, танення льодовика – водно-льодовикові відклади(піски, супіски, прошарки глини).

У льодовикові епохи рівень Світового океану знижувався на 120... 150 метрів, внаслідок чого його береги відступали, і річки глибше прорізали своє русло. У міжльодовикові теплі епохи талі льодовикові води стікали в океан, зумовлюючи підняття його рівня. Тоді річки вільно петляли по долинах, підмивали свої береги і розширювали річкову долину, відкладали наноси, які називають алювієм. Чотирьом антропогеновим зледенінням відповідають чотири тераси на більшості річок України. Тераси, як правило, розташовуються зліва від русла, тому лівий схил річкових долин пологий, а правий схил - крутий. Будова річкової долини показана на рис.9. Підмивання правого схилу річок у північній півкулі зумовлено так званою "силою Коріоліса" - проявом інерції руху води. Морські антропогенові відклади поширені на невеликій території (на берегах Чорного моря).

У горах елювіальні антропогенові відклади утворилися внаслідок вивітрювання - руйнування міцних гірських порід (без їх перенесення). Внаслідок перенесення і накопичення цих уламків на схилах під дією сили тяжіння та водного стоку утворювалися елювіально-делювіальні відклади (щебінь, брили тощо).

Антропогеновий період триває. Остання льодовикова епоха закінчилася біля 12 тис. років тому (а разом з нею – палеоліт, - давній кам’яний вік у матеріальній історії людства). Розпочалася сучасна міжльодовикова епоха (голоцен). У голоцені важливим геологічним чинником стала діяльність людини, яка зумовлює зміни гірських порід та утворення невеликих форм рельєфу. У мезоліті й неоліті людина навчилася використовувати більш досконалі кам'яні, а 6...5 тис. років тому - металеві знаряддя праці (мідні, бронзові). Біля 3 тис. років людина використовує залізо. Тому ми живемо у залізний вік голоцену.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗЕМЛЕТРУСИ	\|	ГЕОМОРФОЛОГІЧНА БУДОВА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.